З історії села Кирякове, що на Полтавщині
За родинним переказом, заснував його грек Киріяк, який оселився в Опішні в другій половині ХVII століття. Напевно, він був купцем. Його син – Кирило Киріяченко – служив у Гадяцькому полку військовим товаришем та мав селітряні промисли. А опішнянські селітровари славилися у той час на всю імперію! Козак Гадяцького полку Кирило почав варити селітру ще в кінці ХVII чи на початку ХVIIІ століття. Його син Іван у 1731 році залишив військову службу й цілком присвятив себе селітроварінню. У 1731 році Кирило та Афанасій Тимченко вперше уклали угоду з державою про постачання селітри відповідної якості і звісно ж, за певною ціною, в казну. Киріяки (у російських документах їх називали Киріяковими, а пізніше ця назва закріпилася за родом) були одними із засновників опішнянської селітряної компанії – 12 жовтня 1738 року до неї входили три сини Кирила: Федір, Іван, Олексій та син Федора – Яків.
Саме Кирило Киріяк першій третині ХVIIІ століття був власником хутора у верхів’ях річки Говтви, який пізніше переходив до його нащадків. Саме цей хутір нині є селом Кирякове.
Більшість синів та онуків Кирила були військовими козацькими старшинами переважно Гадяцького полку.
Серед їх правнуків, уродженців Опішного:
Олексій Степанович – директор Дубосарської митниці (від м. Дубосари, нині – Молдова, до складу Російської імперії увійшло в 1791 році);
Григорій Степанович – один із першопоселенців м. Одеса, її «особливий градоначальник» (з 14 липня 1795 року). Ця посада надавала йому «ледве не повну владу над ще невеликим тоді містом». З 20 травня 1797 року під його керівництвом була одеська поліція, а також він курував особами, які відбували покарання… До речі, їх рідний брат Василь, будучи військовим товаришем, у Кременчуцькому повіті заснував і нині існуюче село Киряківку.
Михайло Михайлович у 1794 році був директором Хаджибейської (з 14 липня 1795 року – Одеської) митниці – у його віданні була вся зовнішня торгівля порту. Він був одним з тих далекоглядних і підприємливих людей, які не лише змогли передбачити велике майбутнє Одеси на світанку її історії, але й дієво сприяли прогресивному розвитку міста. Саме Кир’яков, виконуючи доручення Одеського магістрату на початку 1800 р., добивався в Петербурзі від уряду дозволу добудувати гавань силами міста, отримавши з казни позичку 250 тисяч рублів. Її було виділено на 14 років. Очоливши комісію, що керувала спорудженням Одеської гавані, Кир’яков діяльно підійшов до поставлених завдань, за що отримав подяку від громадян.
Михайло Кир’яков був одним із перших сподвижників талановитого одеського губернатора Рішельє. В тому що Одеса за короткий час досягла значних успіхів у господарській і торгівельній діяльності, його заслуга чимала.
Відомий Кир’яков і як один з близьких одеських знайомих Олександра Пушкіна, який регулярно відвідував його будинок на куті Коблевської й Дворянської вулиць. Зокрема старша з трьох доньок Кир’якова (в заміжжі Соколова) згадувала: «Наш отец, во время пребывания Пушкина в Одессе, был предводителем дворянства и жил открыто. Каждый понедельник были назначены у нас танцевальные вечера. А.С.Пушкин был у нас непременным посетителем. Он любил потанцевать, и ко мне, как дочери хозяина дома, относился с предупредительной любезностью и снисходительной лаской».
Його син, також Михайло Михайлович (1810–1839), прожив лише 29 років. Він вражав сучасників широтою й енциклопедичністю наукових зацікавлень і знань. Отримавши домашнє виховання, він ще в шістнадцятилітньому віці вступив у Московський університет. У 18 років йому вже було присуджено вчену ступінь кандидата «нравственно-политических» наук. Його особливо цікавили класичне мовознавство, давньогрецька та російська історія. Основною заслугою Михайла вважається втілення ідеї про створення в Одесі наукового товариства для вивчення давньої, середньовічної та нової історії півдня Росії. Саме Кир’якову належала честь першим запропонувати створення Одеського товариства історії і старожитностей, підтримана М.С.Воронцовим. Незважаючи на тяжкий стан здоров’я, на початку 1839 року Кир’яков став одним з п’яти засновників цього товариства. На жаль, через кілька місяців після цього М.М.Кир’яков помер.
До родинної гілки, що бере початок від ієрея Матвія Кириловича (І-ша половина ХVIIІ століття), належав і Тимофій Прокопович Киріяк (середина – друга половина ХVIIІ століття) – письменник, перекладач та педагог, автор «Краткой российской истории для народных училищ» (С.-Петербург, 1799) та перекладів з німецької праці Я.Штеліна «Достопамятные и любопытные сказания об императоре Петре Великом» (С.-Петербург, 1786–1787) і записок пруського короля Фрідріха II «История моего времени» (С.-Петербург, 1793).
Меценатською та музейною діяльністю займалися й представники лубенської гілки Кир’якових.
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар