понедельник, 14 марта 2011 г.

Фрагмент з історії Чутівки (Оржицький р-н, Полтавщина)

Чутівський Аль-Капоне
Чутівка – нині невелике за розмірами але потужне за культурним розвитком село на Оржичині (Полтавщина). Багата і його історія. Ще дві з половиною тисячі років тому неподалік сучасної Чутівка кочували скіфи, у добу Русі – височіли вали слов’янського міста.
Пропонований Вашій увазі нарис присвячено часу, коли утворилося нині існуюче поселення. Ми підтримуємо думку видатного дослідника Лубенщини Василя Милорадовича про те, що назва Чутівка походить від розповсюдженого козацького прізвища Чут (його носії здавна мешкали в цьому селі). Вважаємо, що часом його заснування є початок ХVIII cтоліття, хоча в архівних документах інформації щодо цього віднайти не вдалося.
Найбільше відомостей збереглося за 1750-ті роки (Чутівка в той час була слобідкою Горошинської сотні Лубенського полку). Пов’язані вони із особою власника села, серба (з міста Требіньє – столиці сербської Герцеговини) Івана Требинського. Втративши батька під час однієї з сутичок з турками, разом з братами Данилом і Миколою, він певний час вів партизанську боротьбу на Батьківщині. На початку правління імператриці Єлизавети Петрівни (початок 1740-х років), за запрошенням свого дядька, іркліївського сотника Славуя (який до переїзду на території Гетьманщини був сербським воєводою) вони переїхали на Гетьманщину. Вступивши на військову службу, як і годилося, отримали маєтності, з яких мали утримуватися. Іван – гусар, віцекапрал Слов’яно-Сербського полку, таким чином отримав Чутівку.
Данило, мешкаючи в сусідньому Плехові, володів маєтностями, окрім Плехова, в Оржиці. Остаточно закріпив своє становище, одружившись на вдові писаря генерального військового суду Івана Піковця, дочці миргородського полковника Лизогуба Олені (мешкала в с.Іванівці). До речі, вже на весіллі земляки жениха, вихваляючись своїми військовими подвигами, ледь не розпочали бійки з гостями-козаками. А після весілля Данило зовсім розхазяйнувався. Зі своїми табунами випасав чужі поля, заорював козацькі ниви, хазяйнував у їхніх ставках ... Данило Требинський не був винятком із загального тогочасного правила – більшість інших сербів, що отримували посади й маєтки від царського уряду, ставили себе вище від козацького устрою. Іван і Микола Требинські були першими помічниками. Найбільше відзначався Іван, який здійснював набіги з нечуваною відвагою й нахабством. Зберігся його словесний портрет: „росту великаго, лица продолговатаго, таранковат (рябоват) мало, очей черных, волоса темнорусые в косе, говорит с-сербска громко”. Оржицькі й горошинські козаки нічого не могли подіяти з розбійником. Для набігів він навіть спорудив невелику фортецю на межі плехівської й оржицької земель. Після одного з найнахабніших нападів на хутір оржицьких багатіїв – козаків Авраменків, 1753 року це укріплення було спалене. Івана було схоплено й рік він відсидів у в’язниці, закований в кайдани. Але не покаявся.
Вже 17 листопада 1754 року очолений ним загін із восьми чутівців пограбував садибу багатого козака Мармути в селі Канівцях. Щоб арештувати непокірного грабіжника, до Чутівки було направлено 30 козаків, очолених іркліївським отаманом Федором Рубаном і хорунжим Опанасом Сененком. Перша спроба полонити його закінчилася невдачею. Мешканці Чутівки, погрожуючи стріляниною, примусили їх відійти і подвоїти свої сили за рахунок козаків Горошинської сотні. Після невеликого бою під час другого наступу, Требинський з найближчим оточенням сховався в очеретах, де знайти його не вдалося.
Втретє численна каральна команда підійшла до Чутівки 1 грудня. Наступ був настільки несподіваним, що Требинський лише завдяки власній відвазі й впевненості козаків, що його не беруть кулі, зміг прорватися крізь оточення. І, незважаючи на переслідування, заховався в дворі свого брата Данила. Окрім того було впіймано й заточено „під неослабний караул” переслідувачів. Після чого, отримавши підкріплення від брата, Іван повернувся до Чутівки й добре покалічив козаків, що там лишилися для розшуку награбованого добра. Далі вже ніхто не намагався діяти військовим шляхом. Почалася судова тяганина. Іван спочатку втік на територію Правобережної України, що на той час належала Польщі. Але в січні 1755 року повернувся у свій полк, де був схоплений і приведений до командира – генерал-майора Івана Хорвата. Хитрістю зміг переконати його в своїй невинності. Але Хорват вирішив направити Івана під конвоєм до Лубенського полкового суду. Оскільки їхали на належних Требинському санях, якими керували його люди, він зумів спрямувати їх не до Лубен, а до Чигирина, де позбавився від конвою. По всій Гетьманщині було розіслано листи з наказом розшукати і впіймати злодія. Разом з ними розійшлися легенди про те, що він – чаклун, який продав душу нечистій силі й тому його не беруть кулі; вірили, що він бігає по степах вовком чи котиться сірим клубком. Найближчими поплічниками Требинського були Василь Литвиненко й Іван Шкуренко – затяті бродяги, які до поселення в Чутівці побували в молдавських і польських землях, об’їздили українські степи.
Переховуючись на належній Польщі території, Іван Требинський був недоторканим. Так, може, минулося б його ув’язнення, якби не постійний потяг до пригод. А „винною”, як часто буває в таких випадках, стала жінка. Перебуваючи за кордоном, Іван засумував за коханкою, яку лишив удома. Для зустрічі з нею, переодягнувшись поляком, Требинський вирушив до Чутівки. Але, дізнавшись, що його Ганна живе з братом Миколою, не вигадавши нічого кращого, викрав її. При спробі перевезти Ганну через кордон, був упійманий. Після цього кілька років провів у кайданах. Вийшовши на волю, одружився вже на іншій, але також викраденій (з монастиря), красуні й вдався до господарювання – „остепенився”. Закликав до Чутівки людей, надаючи на шість років (за 18 днів відробітку на рік) по три десятини орної землі, одній десятині сінокосу, дерево й очерет для будівництва. Заснував рід, що понад століття володів Чутівкою. До речі, 1773 року підполковник Іван Лазаревич Требинський спорудив у Чутівці  першу церкву – дерев’яну, на честь св. Іоакима й Анни.
Ось таким є короткий життєпис одного з авантюристів ХVIII cтоліття, серба-чутівчанина Івана Требинського. Його доля цікавила кількох дореволюційних дослідників. Зокрема, А. Поляницький написав про неї історичну повість (переважно нею ми користувалися під час роботи над даною статтею). Зізнаємося, що історія Оржиччини нам не байдужа (у селі Тарасенковому мешкають наші дідусь та бабуся Василь і Аліса Скрипки, у самій Чутівці – дуже багато рідні). Сподіваємося, що спільно з братом, теж істориком, чутівцем Мирославом Боговиком та його дружиною Світланою, скоро закінчимо написання книги про історію однієї з перлин Оржиччини – села Чутівки.

9.05.2010.


[*] Аль-Капоне – легендарний американський мафіозі італійського походження

Комментариев нет:

Отправить комментарий