середу, 16 березня 2011 р.

Про земляка

До 115 річчя від дня народження нашого земляка: 
опішнянський літописець Тимофій Середа
 Україна багата на таланти. Лишень одні стають відомими на увесь світ. Інші – підкорюють вітчизняні вершини. Але більшість – так і лишаються відомими лише найближчому оточенню. Одним з непересічних особистостей був опішнянин Тимофій Іванович Середа. 

За життя він був музикантом, хормейстером, капельмейстером, та композитором, зробив значний внесок у розвиток музичної культури столиці українського гончарства. Не менш важливими є залишені ним мемуари, які є своєрідним літописом історії Опішного першої половини ХХ століття. Притому дуже важливо, що вони висвітлюють життя Опішного зсередини, показуючи його не очима стороннього спостерігача, а безпосереднього учасника. Базуючись на них охарактеризуємо життєпис автора мемуарів.
Народився Тимофій 19 лютого 1895 року в злиденній опішнянській родині. Мати, ткаля, Домаха Кузьмівна, померла, коли йому було 4 роки. Батько, Іван Демидович лишився з чотирма дітьми. Оскільки землі мав лише 0,07 десятини, основні прибутки отримував на поденщині. Тому родина жила в злиднях. Навіть хліб був не завжди. Чим же харчувалися: переважно макухою, вурдою (відваром) з макухи, картоплею, горохом, сочевицею. Взимку варили також юшку, влітку – квашу й кисіль з ягід бузини. На всіх дітей було лише дві пари чобіт, материна куцина й кожушина, батьків старенький сіряк. Але душа тягнулася до високого – музики. Перші пісні почув від батька. З захопленням слухав, як на весіллі грала троїста музика й тишком мріяв сам навчитися так грати. Батько, бачачи його потяг, купив сопілку, яку Тимофій дуже швидко освоїв, граючи „на слух” народні пісні й танці. Серед них: „Поза гаєм, гаєм”, „І шумить, і гуде”, „Гопак”. У церкві, куди батько водив двічі на рік (говіти у Великий піст та за „дарником” у Дарну неділю) він вперше почув хоровий спів. Першим учителем співу був брат-школяр Тихін, а музичною школою – піч, де при каганці довгими осінньо-зимовими вечорами вивчали пісні: „Сиротка”, „Серенький козлик” тощо.
Незважаючи на те, що родина весь час перебувала в злиднях, батько дбав про те, щоб дати дітям початкову освіту. 1905 року Тимофій вступив до Опішнянського міністерського училища. Там вперше, після „параду” на честь закінчення війни з Японією, почув гру першого в Опішному грамофона (його придбав місцевий купець Федірко). З 1907 року співав у хорі хлопчиків разом з дорослими хористами в Спаській і Троїцькій церквах. До речі, хор виконував досить складні твори Бортнянського, Веделя, Архангельського, Турчанінова... Через короткий проміжок часу став солістом цього хору. 1908 року старший брат товариша привіз з Миргорода (де навчався в художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя) першу в Опішному балалайку, яку Тимофій швидко освоїв.
Після закінчення навчання в школі, потрібно було або його продовжити в іншому навчальному закладі або йти в найми. А вчитися ой як хотілося! Планував вступити в учительську семінарію – не вдалося через брак коштів на утримання. Щоб їх заробити, вирушили з товаришем в м. Катеринодар (Кубань). Але, звичайно, там швидкі гроші їм не світили. Багатший товариш повернувся, а Тимофій лишився на зиму, щоб заробити грошей на зворотню дорогу. Там, за сприяння земляка, а на той час місцевого мешканця, побував в театрі, вперше побачив кінофільм...  Повернувся в Опішне через три місяці в тих же чоботях, але розірваних... Відпочивши кілька днів, найнявся до шевця-хлібороба за 5 рублів і ботинки на рік допомагати по господарству. Пропрацювавши пів-року й отримавши ботинки, покинув хазяїна. Але той у центрі Опішного стяг взуття з його ніг. Після чого найнявся на будівництво в Полтаву за 70 коп в день. Одягнувшись за зароблені гроші, поступив до шевця вчитися шити чоботи. Після цього, наймався то до одного то до іншого шевця та навчася грі на саморобній скрипці. У серпні 1911 року вступив до Миргородської художньо-промислової школи імені Миколи Гоголя, але скоро, через відсутність коштів на утримання, полишив навчання. 1913 року брав участь у троїстій музиці, якою грали на весіллях та під час показу кінофільмів. Але гра на слух не задовольняла, оскільки хотілося грати по нотах, мати справжню скрипку. На неї заробив, працюючи місяць (1914 року) в Опішнянському гончарному навчально-показовому пункті, майстри якого працювали над виготовленням і оздобленням облицювальної плитки для каплиці на часть приїзду в Полтаву російського царя Миколи ІІ (досі прикрашає Зіньківську вулицю).
Одного разу, йдучи по Опішному, Тимофій зупинився біля Опішнянської вищої початкової школи, заслухавшись грою на скрипці. Виконавець (учитель школи Платон Степанович Міняйло), помітивши це, запросив хлопця в клас. Дізнавшись про те, що Тимофій має скрипку, запропонував принести її. Після цього розпочалося навчання. Грали по нотах удвох. Учень був наполегливим – через кілька місяців уже грав вальс „Дунайські хвилі”.
1915 року Тимофієм було організовано невеликий (6 осіб) струнний ансамбль, за зразком зіньківського (за прізвищем засновника називався „оркестром Лохвицького”). Музики сподівалися, що так буде тривати вічно. Але мрії перервала війна. Мобілізований у вересні Тимофій зачинив хату, в якій мешкав самостійно (батько та старший брат померли), а сестри були в наймах, і вирушив на службу, яку розпочав з міста Єгорьєвська (Рязанська губернія) у 80-му запасному полку. І там, разом з друзями – опішнянами Олексієм Черновим і Федором Дяченком – не полишали співів. Заспівували пісні під час марширування, виконували їх у казармі під час відпочинку... Восени 1916 року рота, в якій служив Тимофій Середа, потрапила на ділянку фронту між Володимир-Волинським і Ковелем, у 606 полк (пізніше перейменований у 22 гренадерський) 11 армії... На фронті зустрів Лютневу революцію. Наприкінці травня, полк в якому служив Середа спрямували на ділянку Броди-Тернопіль. 6 липня він потрапив під обстріл німецькими хімснарядами й, оскільки протигаз був зіпсованим, Тимофій отруївся газами, після чого лікувався в госпітялях. Після закінчення лікування, в серпні, поїхав у 2-х тижневу відпустку до Опішного, де познайомився з майбутньою дружиною Марфою Кузьмівною Бородай (на той час вона була завідуючою Опішнянською школою рукоділля, викроювання і шиття). Військова служба скічилася у січні 1918 року. Але вдома чекали ще більші негаразди – громадянська війна, під час якої Тимофія ледве не розстріляли денікінці й бандити, три голодомори, колективізація... Єдиною втіхою і відрадою була музика! Одразу ж після прибуття до Опішного в лютому 1918 року Тимофій Середа організував оркестр. Спочатку – смичковий, потім – духовий. Він обслуговував мітинги, збори, похорони, давав концерти, супроводжував п’єси і вистави...
З 1929 року працював вчителем музики і малювання (окрім того в різні роки викладав російську мову) в Опішнянських семирічній, неповносередній і Міськомлинянській школах. Педагогічною діяльністю займався аж до виходу на пенсію 1960 року. Але й після цього не заспокоївся. Протягом восьми років проводив бесіди з учнями на мистецькі теми. До речі, після визволення Опішного від німецьких окупантів до 1965 року Опішнянська середня школа розташовувалася в семи пристосованих будинках. Але це не заважало діяльності багатьох гуртків. Серед них: співочого, музичного, істориного. Наприкінці 1940-х років завідував нашвидкоруч обладнаним Будинком культури. Також керував хорами промислової артілі імені Надії Крупської, артілі „Художній керамік”, Опішнянської школи майстрів художньої кераміки, смичковим оркестром та хором артілі „Струна” тощо. До дня відкриття (7 листопада 1958 року) нового Районного будинку культури організував інструментальний ансамбль. З ним здійснював постановки вистав „Наталка Полтавка”, „Сорочинський ярмарок”, „Сватання на Гончарівці”, „Запорожець за Дунаєм”. Як самодіяльний композитор, Тимофій Середа написав багато музичних творів.  Серед найкращих вважав: пісню до п’єси „Лиха іскра”, пісню для хору „Молитва”, увертюру до кінофільму „Сосни шумлять”, пісні „Весняна-дівоча” (на слова М.Шевченка), „Про опішнянських гончарів” (слова Івко-Квітко), „Опішнянський вальс”. Останнім виступом митця був концерт, присвячений 100-річчу від дня народження Володимира Леніна (9 червня 1968 року). Нині складно уявити це, але більшість робіт Тимофій Середа здійснював або безоплатно або за мізерну платню. Помер музикант 26 листопада 1977 року, похований на центральному кладовищі Опішного.
За життя подвижницька робота Тимофія Середи належної оцінки не отримала, хоча й була відзначена багатьма подяками. З висоти сучасності помітно, що для розвитку музичного життя в Опішному вона була визначальною. Досі його музика є гімном Опішного і позивним радіостанції „Голос Опішні”. Сотні опішнян він навчив хоровому співу й грі на музичних інструментах. Частина з них закінчила вищі музичні навчальні заклади. Безцінним історичним джерелом є залишені ним спогади – своєрідний літопис життя Опішного початку ХХ століття – 1970-х років, де описано найважливіші події історії селища, названо сотні імен його мешканців, що внесли певний внесок у її розвиток, наведено значну кількість етнографічних матеріалів. У даному нарисі ми лише подали виокремлену з них коротку біографію автора. Але вважаємо, що необхідно опублікувати їх повністю. Сподіваємося, що віднайдеться спонсор і скоро це важливе історичне джерело мемуарного характеру стане відомим широкому загалу читачів.

Немає коментарів:

Дописати коментар