понедельник, 30 сентября 2013 г.

Салон-студія "Лялина Світлиця" запрошує на форум лялькарок / Beauty studio "Lyalin Front room" invites the forum lyalkarok

ЛЯЛЬКАРКИ - ЄДНАЙМОСЯ!!!!
Пані Олено! Вас вітає Білевич Світлана з м. Глухів Сумської області. Кілька років тому я почала займатися текстильною лялькою, як ви говорите, для душі, а потім навчала цьому студентів. Але після того, як прочитала книгу Найдена, чесно кажучи, розгубилася. Виходить ми навчаємо дітей виготовляти ляльки, які використовувались у чаклунстві, магії, язичницьких обрядах? (Такі собі українські ляльки-вуду.) Знаючи, як пишуться наукові праці (сама кандидат наук), припускаю, що в них можуть бути присутні авторські "перебільшення" (не на образу авторові, бо така вже в нас наука). До речі, крім Найдена, називає хтось ці ляльки з хрестами вузловими?
Як Ви ставитеся до цієї проблеми, адже лялька-мотанка є улюбленим об'єктом праці багатьох вчителів та учнів?
До речі, маленькі діти на виставках часто питають: "Тьотю, а де в цієї лялечки очі?" Невже цій дитині можна розказувати, що через обличчя ляльки (очі) може вселитися злий дух? 
Доброго дня, п. Світлано!!
Насамперед дякую за листа.
Я доволі успішно популяризую процес "мотання" ляльки-мотанки, намагаючись ніяким чином не сакралізувати її. Лялька-мотанка Олени Щербань, тобто моя, виконує всього дві функції: 1. для гри дітям 2. - для прикраси інтер єру. ВСЕ!!! Хто що хоче, те нехай і ВИГАДУЄ для продажу своїх ляльок! я спеціально НЕ ДОСЛІДЖУЮ ляльку-мотанку, я просто роблю її, люблю робити її, люблю показувати, ЯК Я її роблю. Але, збираючи багацько інформації в польових умовах стосовно моєї докторської (глиняний посуд у культурі харчування українців), не лінуюся спитати про ляльку - і щоб Ви думали - ще не чула щось на кшталт "вуду" чи ще чогось подібного. ОСЬ ТАК!!! Я не хочу навантажувати мою ляльку зайвим смислом і не навантажую, бо моя нічого енергетичного в собі не несе, принаймні, я їх "не заряджаю". З приводи книги О.Найдена - поки що мовчу. Опісля виходу її в світ почався в Україні "Ляльковий бум" - ми всі, хто не лінивий, кинулися мотати по ній. Дехто став уже членом Спілки майстрів народної творчості.... але  в кожного - свій шлях і своя лялька. Тема, що Ви піднімаєте - надзвичайно цікавенна і складна, тож маю у Опішні, що в Полтавщині Салон-студію "Лялина Світлиця" і хочу і мрію і вже ЗАПРОШУЮ на форум лялькарок, аби поспілкуватися на цю та інші теми, зібратися разом, виставити свої вироби, обговорити їх, потусуватися так би мовити, обмінятися досвідом. ОРГАНІЗУЄМО ЙОГО РАЗОМ??? 
і з приводу символізму деталей, приміром, хрестика на обличчі чи обличчя "пустого" - є що розказати. Зберімося??
З повагою Олена Щербань

вторник, 24 сентября 2013 г.

Про Велику Павлівку, що в Зіньківщині / About the Pavlivka that Zinkiv

Що край, то свій звичай 
Великопавлівчанка
Ганна Яреха
Відвідини мальовничого села нашої Зіньківщини Великої Павлівки справили на мене, як етнолога неабияке враження. Село здавна славилося вишивкою, ткацтвом, а також різьбярством, теслярством, люлькарством навіть. Метою нашої експедиції було насамперед дізнатися чи були в даному осередку гончарі, чи виготовляли глиняні вироби. З’ясували, що в осередку не було гончарів, глиняні вироби переважно купували на базарі в Зінькові, куди з’їзджалися гончарі з навколишніх гончарних осередків. В селі було глинище, звідки брали глину для будівничих потреб. Глинище знаходилося і знаходиться на кутку нині засаджене акаціями.

Майстриня глиняної іграшки Галина Діденко / The master clay toys Galina Didenko

Про МАЙСТРИНЮ, що чаєчок з чаєнятами ліпить 


Однією з найбільш яскравих зірок на опішненському гончарному небосхилі є майстриня глиняної іграшки Галина Павлівна Діденко. Народилася вона 1 грудня 1944 року в селищі Опішному Опішненського району на Полтавщині. Як і багато інших опішненських дітей, ліпити глиняні іграшки вона почала з восьмирічного віку. Першим вчителем Галини Діденко була її мати Наталія Якимівна Пошивайло (у заміжжі Каленич) (зноска Батько Наталії Якимівни, Яким Герасимович Пошивайло був гончарем-посудником, мати Марія Пошивайло ліпила свистунці. Вона і навчила дочку цій справі). Галина Діденко згадувала, що вчились ліпити глиняних свистунців вони з братом наввипередки. Навчилася швидко, а першим виготовленим виробом був глиняний півник-свистунець.

понедельник, 9 сентября 2013 г.

Виявляється, «прив’язати» чоловіка біля хати й утримати від блуду можна… глиняною макітрою. «Магію» глини та печі, таємниці опішнянських «левів» і «баранців» останні роки досліджує подружжя Анатолія та Олени Щербанів із Опішні на Зіньківщині


Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
– Тисячолітні традиції наших пращурів повертаються. І недарма, – вважає старший науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, лауреат премії ім. Василя Скуратівського Олена Щербань. – Бо у тих обрядах та віруваннях не лише наша душа. Люди стали спраглими до живого, натурального та й скучили, мабуть, за своїм. Глина, особливо коли йдеться про готові вироби, – це справді магія. Глина пройшла всі стадії «очищення»: воду, вогонь і повітря, а ще вона заряджена позитиною енергетикою від рук майстра.
Серед усього глиняного посуду, що використовували в побуті наші предки, окремої уваги заслуговує макітра.
– Я назвала б цю посудину господинею хати. У кожної жінки мала бути макітра. Колись наші бабусі її ставили на печі, у центрі хати. У ній вчиняли тісто, подавали варене, печене, рідке й густе, зберігали сипуче.
Піч – це тепло, до печі горнулась родина, піч пахла хлібом. А глина має здатність убирати все це й віддавати. Не тільки запахи, а й настрої. Тож у тих макітрах – родинні радощі й клопоти, сни і мрії, любов і сподівання. Кожна макітра несла в собі магічну силу своєї хазяйки, вважає Олена Щербань.

четверг, 5 сентября 2013 г.

Фотофрагменти "бджолярування" по-опішнянськи / Fotofrahmenty "bdzholyaruvannya" in Opishnyanska

Як ми по медок-солодок до опішнянських бджілочок ходили 
Літо!! Сонце!! Класно!! Відпустка!! Можна дозволити собі навіть майстер-клас із "добування" медку. Зібралася нас групка невеличка (і дорослі і діти), і на чолі з відомим опішнянським бджолярем, який гостинно запросив нас відвідати його пасіку, подалися поспостерігати за процесом викачування меду. ЦІКАВО!!! ЗАХОПЛЮЮЧЕ!!! ВРАЖАЮЧЕ!!! АНТИДЕПРЕСАНТНО!! АДРЕНАЛІННО!! Трохи лячно правда: воно, бджола мала, а кусається... Звісно, ж ми всі отримали первинний і основний інструктажі з техніки безпеки і правил поводження себе на пасіці, одягли відповідний одяг і ... до вуликів... Бджоляр показував, багато розказував, пояснював, і звісно ж, пригостив медом, який наносили його трудівниці. З власного (а мій дідусь, Василь Семенович, був теж бджолярем, прожив 87 років), тепер вже справжнього досвіду відвідин пасіки, рекомендую "товаришувати", хоча б у ролі стороннього спостерігача, із бджілками. Далі фотограменти.

Дослідники побутування глиняного посуду /Researchers existence of pottery

Хто вивчав глиняний посуд у культурі харчування українців? 
М.Маркевич, П.Чубинський, І.Зарецький, Н.Пакульський, М.Могильченко, В.Щелоковська, В. Гнатюк, М.Сумцов, В.Щербаківський, В.Василенко, М.Русов, Ф.Вовк, О.Прусевич, М.Фріде, Л.Шульгіна, Є.Спаська, Я.Риженко, К.Матейко, Ю.Гошко, Р.Кирчів, Є.Дмитрієва, Б.Бутник-Сіверський, О.Воропай, Ю.Лащук, Л.Данченко, Л.Артюх, О.Клименко, О.Пошивайло, І.Пошивайло, Н.Боренько, Г.Кожолянко, С.Макарчук, М.Гладкий, О.Слободян, Т.Гонтар, Г.Івашків, Г.Істоміна, В.Міщанин, Л.Метка, Р.Мотиль, Л.Кушнір, Н.Кубицька, М.Кривчанська, Л.Спанатій, Т.Романець, В.Скуратівський, С.Литвиненко, О.Ханко, О.Коваленко, Н.Крутенко, А.Щербань, О.Щербань
Пишу!

Про глиняні друшляки / On clay colanders

Друшляки ви мої, друшлячечки 

Глиняні друшляки («цідилки» «трушляки», «дірчаві миски», «цідильники», «сировники» – один із найменш досліджених різновидів глиняного посуду. В узагальнюючих студіях, присвячених гончарству України, регіону, осередку, описові друшляків уділено одне-два речення. Це свідчить про певне ігнорування цього виду посуду, відсутність зацікавлення його досліджувати. Керамолог Лідія Шульгіна в скрупульозній праці «Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі» згадала про глиняні друшляки («сирові миски») побіжно. Зокрема, дослідниця згадала, що на Поділлі друшляки мають форму великої миски. Їх завжди робили полив’яні й часто розписували. Уточнивши, що бубнівські гончарі пробивали отвори в них великим цвяхом. Друшляки трапляються й поміж старовинними виробами.

среда, 4 сентября 2013 г.

Про виставку картин "Двадцять поглядів на Ісуса Христа" Любомира Мартинюка / Exhibition of paintings "style sense" Lubomir Martyniuk

Літо 2013 року, окрім інших важливих подій, запам’ятається українцям відзначенням 1025-ліття хрещення Русі. Музей історії Десятинної церкви, звичайно, не лишиться осторонь цієї події. Прелюдією до свята можна вважати нововідкриту (18 червня) в Національному музеї Тараса Шевченка персональну виставку «Двадцять поглядів на Ісуса Христа», організовану нашим музеєм. Автор представлених на ній робіт, молодий але вже знаний художник Любомир Мартинюк. Глибоко віруючий, натхненний християнством, він упродовж короткого періоду створив кілька десятків образів Спасителя. Понад 40 з них було відібрано на виставку, яку слід сприймати як одкровення мистця.

Про опішянське джерело із цілющою водою / About opishyanske source of healing water

 «КРИНИЦЯ, ЩО ГРІМ ВИБИВ» 
 Господь наділив Опішне різноманітними природними багатствами. Одним з найцінніших серед них є вода. Через селище протікає річечка Тарапунька і безіменний нині струмок. Зі схилів опішнянських пагорбів течуть численні джерела. Яка у нас смачна і корисна вода, ми усвідомлюємо лише тоді, коли опиняємося в іншому населеному пункті і маємо порівнювати! Найбільш знамените нині опішнянське джерело витікає з пагорба, на якому стоїть «Старий хутір». Воно має цікаву й насичену подіями історію, яка розпочалася наприкінці 1940-х років.