четверг, 3 февраля 2011 г.

О модерне в керамике....

Український модерн в архітектурно-будівельній кераміці Опішнянського гончарного навчально показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1924)
Анотація: вперше до наукового обігу введено зразки архітектурно-будівельної кераміки (облицювальні плитки та кахлі), виготовлені в 1913–1916 роках у Опішнянському гончарному навчально-показовому пункті Полтавського губернського земства (1912–1924). Подано їх детальний опис. Зроблено висновок, що їх виготовлено під керівництвом західноукраїнського кераміста Юрка Лебіщака. Вироби атрибутовано. Досліджені плитки та кахлі є яскравим зразком українського модерну. Ключові слова: архітектурно-будівельна кераміка, облицювальні плитки, кахлі, Юрко Лебіщак, український модерн.
Annotation: samples of architectural-building ceramics (ceramic tiles and glazed tiles) made in Opishnia ceramics educational model centre under Poltava Gubernia Zemstvo (County) in 1913-1916 are being introduced into scientibic practice for the first time. The article presents detailed description of the earthenware. The author draws a conclusion that it was made under the supervision of Western Ukrainion ceramics artist Yurko Lebishchak. The earthenware was atributed. The rexarched ceramic tiles and glazed tiles are vivid samples of the Ukrainian architectural style.Key words: architectural-building ceramics, ceramic tiles and glazed tiles, earthenware, Yurko Lebishchak, Ukrainian architectural style.

Опішнянський гончарний навчально-показовий пункт Полтавського губернського земства (1912–1924) – спеціалізований гончарний навчальний заклад відомий не лише своєю навчальною, але й, передовсім, виробничою діяльністю*. Окрім іншої продукції, в закладі виготовляли архітектурно-будівельну кераміку – облицювальну плитку та кахлі. Але досі жодного такого виробу не було введено до наукового обігу. Дане дослідження присвячено опису саме архітектурно-будівельної кераміки, виготовленої викладачами та працівниками Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1924).
На початку ХХ століття в Полтавщині виробництво архітектурно-будівельної кераміки з модернізованими українськими орнаментами було досить актуальним. Оскільки на той час «український архітектурний стиль» (національний варіант модерну), який набув неабиякого поширення для оздоблення будинків на цій території з 1903 року, базувався переважно на використанні глиняної плитки з елементами барокових мотивів.
У 1909 році в Полтаві під час урочистостей з нагоди 200-річчя Полтавської битви відбулася зустріч представників Полтавської губернії з російським імператором Миколою ІІ. У наступному, 1910 році, Полтавським губернським земством було проведено конкурс на побудову меморіальної каплиці в Полтаві на честь цієї зустрічі. За проектом студента Петербурзького інституту цивільних інженерів, члена Українського архітектурного гуртка І.Кальбуса було вирішено оздобити її облицювальною керамічною плиткою з українськими орнаментами. Спорудження каплиці було завершено в 1914 році (нині вона знаходиться на вулиці Зіньківській). Плитку для її облицювання було виготовлено в Опішному.

*У статті я використовую узагальнюючу назву закладу, хоча в документах, опублікованих діячами Полтавського губернського земства згадуються різні назви: «гончарний показовий пункт», «гончарна навчальна майстерня губернського земства», «гончарна майстерня».
Каплиця, побудована на честь зустрічі представників Полтавської губернії з російським імператором Миколою ІІ під час урочистостей з нагоди 200-річчя Полтавської битви. Полтава, 1911-1914. Фото Олени Щербань. 2007 р.
У звіті Полтавської губернської земської управи за 1913 рік про діяльність «гончарного показового пункту» записано, що плитку для облицювання каплиці було виготовлено в другій половині 1913 року інструктором пункту «в приміщені гончарної майстерні повітового земства за участі кустарів».
Віднайдені мною унікальні спогади учителя, хормейстера і капельмейстера Опішнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Тимофія Середи дають підставу конкретизувати хто і як виготовляв цю плитку: «1913–1914–1915 роки я служив у Біліченка Костя Кузьмича. Щоб заробити на придбання справжньої скрипки, я отпросивсь на місяць у хазяїна і пішов працювати в керамзавод. Я добре умів малювати. В ті годи в керамзаводі працювали досвідчені майстри – Сидоренко Андрій з Миргорода і Шумейко, а також австрійці Лебещак і Івашкевич Михаль. Завод виконував замовлення на виготовлення облицовочних плиток для обліцовки стін часовні – пам’ятника, збудованого в Полтаві на честь приїзду імператора Миколая ІІ. На плитках намальовані величезні анголи і різні орнаменти. Готові контури розпису робив головний художник заводу Лебещак, а я з іншими майстрами розфарбовували крила анголів і орнамент. Після обпалювання плиток в горні їх отправляли по призначенню і обліцовували стіни часовні… Попрацювавши місяць у керамзаводі, я заробив карбованців з десять грошей і пішов пішки в Полтаву щоб купити справжню скрипку. Зароблених за місяць коштів вистачило на купівлю скрипки та самоучителя гри на ній». Підстав сумніватися в цих свідченнях немає. Тимофій Середа на час виготовлення плитки був 18-річним освіченим юнаком (незадовго перед цим закінчив Опішнянське зразкове двохкласне училище Міністерства народної освіти). Мотивів щось вигадувати чи перебільшувати в нього не було. Адже спогади присвячені його діяльності як музиканта, а наведений невеликий епізод – це пояснення, яким чином він придбав свою першу скрипку. Окрім того, на мою думку, людина, яка не працювала на цьому виробництві, не могла через 55 років так детально його описати.
Учитель, хормейстер, капельмейстер Опішнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Тимофій Середа. Автор фото невідомий.

А тепер звернемося детальніше до приміщення навчально-показового пункту. Постає питання: чи в одному й тому ж приміщенні виготовляли плитку й розташовувався гончарний навчальний заклад? Відомо лише, що на початку ХХ століття було два приміщення в яких могли виготовляти плитку: дерев’яне приміщення під залізним дахом із двох кімнат, що перебувало «в вєтхості» і «вновь отделанная мастерская, крытая черепицей». У звіті за 1914 рік про діяльність «гончарної навчальної майстерні губернського земства» зазначено, що «завдяки віднайденню й вступу на службу земства видатного за своїми знаннями та досвіду інструктора-кераміка Юрія Лебіщака, майстерня відкрита восени 1912 р. вдруге на садибі Зіньківського повітового земства в м.Опішні… » (перший гончарний навчальний заклад Полтавського губернського земства – Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня – діяв упродовж 1894–1899 років – О.Щ.). Не маючи можливості приступити до облаштування власного приміщення, за відсутності підходящої садиби, губернська управа до літа 1914 року була вимушена підтримувати старе приміщення ремонтом і обмежити діяльність пункту незначними показовими роботами і консультаціями для кустарів, та навчанням лише 5 хлопчиків – дітей місцевих гончарів. У пункті працювали й згадані в спогадах Тимофія Середи інструктор з гончарного виробництва Андрій Сидоренко, вчитель малювання Петро Шумейко та вчитель гончарства Михайло Іванкевич, які спеціально для цього приїхали в Опішне.
Друге приміщення на цій же садибі залишалося в підпорядкуванні Зіньківського повітового земства і епізодично використовувалося як гончарна майстерня. Документи свідчать, що до 1907 року в ній було виготовлено близько 30 тисяч теракотової «струганої» плитки для внутрішнього облицювання стін будинку Полтавського губернського земства (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Для цього майстерню було обладнано необхідними машинами. Глазурування частини з них (18 тисяч), призначених для оздоблення панелей вестибюля і сіней у зелений та бірюзовий колір, було виконано у Миргородській керамічній художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя. Облицювальну плитку для зовнішнього оздоблення будівлі, а також споруд у Києві виготовляв і відомий опішненський гончар Іван Гладиревський. Тож, плитку для каплиці виготовляли в Опішному не випадково – адже з серпня 1904 року в осередку її виготовлялася значна кількість.
Виробничий досвід виготовлення плитки мав і Юрій Лебіщак, оскільки певний час він працював на керамічних підприємствах Відня і Львова, очолював майстерню із виготовлення облицювальної плитки в Галичі. На мою думку, однією з основних причин запрошення саме Юрія Лебіщака на посаду інструктора Опішнянського гончарного навчально-показового пункту діячами Полтавського губернського земства для організації його діяльності було те, що він на той час був одним з провідних фахівців з виготовлення потрібної їм облицювальної плитки. Адже на той час в Росії згідно документів існувала «повна відсутність … знаючих справу й досвідчених технічних сил».
Зважаючи на наявні джерела, можна зробити висновок, що плитку для облицювання каплиці в Полтаві було виготовлено в період другої половини 1913 року за безпосередньої участі й під керівництвом інструктора Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства Юрія Лебіщака, майстрами-викладачами закладу та найнятими робітниками-опішнянами. Вочевидь, цю плитку можна вважати продукцією Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства. За підрахунками українського керамолога Анатолія Щербаня, для облицювання каплиці було використано близько восьми тисяч плитки, більшість не декорована, жовтого та світло-коричневого кольорів прямокутної форми (але зустрічаються й квадратні, трикутні, та трапецієподібні менших розмірів). Використано й значну кількість полив’яної плитки, мальованої жовтим, синім, блакитним, зеленим, червоним та білим ангобами. Контури малюнків на ній ритовані. Ця плитка розташована вісьмома горизонтальними смугами. Виокремлюється панно із зображенням квітів у вазах. Ці орнаменти подібні до зображених на будинку Полтавського губернського земства. На трьох фронтонах споруди намальовано сюжетні композиції. На передньому – Ісуса Христа в сидячому положенні, перед яким на колінах стоять ангели. На бокових – серафимів червоного та темно-синього кольорів.
Повертаючись до згаданого мною приміщення Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1924), зазначу, що новий будинок для цього гончарного навчального закладу було споруджено в 1915 році. Він зберігся донині. У жовтні 2007 року, під час проведення ремонтних робіт у цьому будинку, було виявлено ще один вид архітектурно-будівельної кераміки, виготовленої в цьому закладі – плитка для підлоги.
Збережена частина підлоги Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1924) з написом. Опішне, 1915. Фото Анатолія Щербаня. 2007 р.
За кольором та особливостями декору вона подібна до тієї, яка виготовлялася для каплиці, проте відрізняється квадратною формою (18,5×18,5). На вході (на сходинці) дотепер зберігся однорядковий напис синього кольору: «Опошнянский Гончарный Показ. Пунктъ П.Г.З.». Напис обрамлено прямокутною рамкою синього кольору та кривулькою темно-червоного та жовтого. В публікаціях заклад так називався упродовж 1913–1914, 1916 років. Проте, оскільки основні оздоблювальні роботи було зроблено в 1915 році, на мою думку, цим часом можна датувати й плитку. Тобто, її виготовлено на 1-2 роки пізніше, ніж попередню. Поряд із фрагментом, що зберігся незруйнованим, знайдено кілька фрагментів зруйнованої підлоги, за якими можна реконструювати її загальний вигляд.
Кутовий фрагмент зруйнованої підлоги Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1924). Опішне, 1915. Фото Анатолія Щербаня. 2007 р.
На мою думку, плитку було викладено одразу за написом в коридорі від основного входу до дверей навчальної кімнати. На цьому місці збереглася цементно-цегляна основа, на яку клалася плитка. Більше в жодній з частин будинку такої основи не збереглося. По периметру цієї доріжки, вочевидь, було зображено геометрично-рослинний орнамент. Зовні – смуги з червоних та синіх овалів, обмежених синіми та червоною прямими лініями. Всередині – смуга зі стилізованих червоних та синіх квітів. Зважаючи на знахідки фрагментів глиняної плитки без орнаменту, вважаю, що плитка центральної частини доріжки була неорнаментованою. За підрахунками керамолога Анатолія Щербаня загальна кількість плитки для такої підлоги становила 264 шт., з них 138 шт. (52%) – орнаментовані.
Керамічна підлога в приміщенні Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1924) імітувала килим, подібний до тих, які використовувалися заможними верствами населення, в той час органічно вписувалася в концепцію українського модерну, в дусі якого було збудовано будинок. Для прикладу наведу деякі відомості: долівки в «чистих» хатах Поділля першої половини ХХ століття оздоблювали таким чином – їх розділяли на сітку квадратів прямими лініями, а по периметру малювали квітковий орнамент. При цьому застосовували червоний,  жовтий та синій кольори. Подібне оздоблення хат можна побачити в експозиції Музею народної архітектури та побуту НАН України. Схожа до виявленої в будинку Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1924) плитка під назвою «метласька» була дуже поширеною у кінці ХІХ – на початку ХХ століття в Галичині. Наприклад, її виготовляли на кількох керамічних підприємствах Львова. Значну кількість зображень на підлозі, викладених подібною плиткою опубліковано мистецтвознавцем Олесем Ногою. Окремі елементи оздоблення опішнянською плиткою перегукуються із зображеними в його монографії. Зокрема, подібні, але простіші орнаменти (великі квіти, прямі широкі лінії обрамлення) нанесено на плитку, виготовлену в кінці ХІХ століття на фірмі «Віллероу і Бох» (Німеччина), та плитку кінця ХІХ – початку ХХ століть у Львові. Подібне зображення міститься на плитці над головним входом до Коломийської гончарної школи, яку закінчив Юрій Лебіщак. Подібна й форма дахів цих закладів, не характерна для інших споруд побудованих у Полтавщині в українському архітектурному стилі. В мене не виникає сумнівів, що будинок Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства було споруджено за активної участі Юрія Лебіщака. Вплив галицького інструктора на його створення, який використав для цього власний життєвий досвід, незаперечний. Адже на думку українських мистецтвознавців Тетяни Кара-Васильєвої та Зої Чегусової, свідомий синтез традиційних рис і стильових напрямів різних етнічних осередків (у даному випадку Опішне–Коломия–Львів) був програмним у формуванні єдиного українського стилю і розглядався як духовне єднання народу. Про вплив гончарських традицій Західної України на опішнянське гончарство через діяльність Юрія Лебіщака неодноразово зазначалося у наукових працях. Але жодних конкретних прикладів дослідники не наводили. Це ще раз підкреслює важливість вищеописаних знахідок.
Варто наголосити, що такий вид продукції, як облицювальна плитка, загалом не була властива як опішнянському, так і українському народному гончарству загалом. Відомо, що в керамічних підприємствах України наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття ці вироби виготовляли методом сухого пресування із порошкоподібної маси. Сировиною для їх виготовлення слугували тугоплавкі та жаростійкі сорти глини, головна вимога до яких – великий інтервал спікання. Цим досягалася значна механічна міцність, жаро- та морозостійкість, опір лицьової поверхні плиток до стирання. Нині невідомо, яким способом виготовлялися плитки в Опішнянському гончарному навчально-показовому пункті Полтавського губернського земства, але це можна визначити, застосувавши фізико-хімічні методи дослідження. Очевидно лише, що її було відтиснено у формах за допомогою механічних пристроїв. Ймовірно, це були пристрої, якими гончарну майстерню Зіньківського повітового земства було обладнано в 1904 році.
Облицювальну плитку виготовляли, окрім згаданого вище Івана Гладиревського й окремі опішнянські гончарі, які співпрацювали з Опішнянським гончарним навчально-показовим пунктом. Зокрема, в 1997 році під час розкопок у м. Полтава експедицією Центру охорони та досліджень пам’яток археології Полтавської облдержадміністрації виявлено плитку, підписану «Симеон Горілей Опошне». Вона трапецієподібна (висота 15,8 см, ширина 13 см, товщина 1,05-1,08 см), відтиснута в формі. Має вигляд стилізованої капітелі, верхня частина якої вкрита ангобом синього кольору, полив’яна. Її автор – відомий гончар першої третини ХХ століття Семен Сергійович Горілей. На мою думку, плитку виготовлено в 1910-х роках, під впливом діяльності Опішнянського гончарного навчально-показового пункту (1912–1924). Дерев’яні форми для виготовлення подібних облицювальних плиток знайдено на садибі опішнянського гончаря Федора Пошивайла, який також почав активно працювати з 1910-х років.
Другу групу архітектурно-будівельної кераміки, виготовленої в Опішнянському гончарному навчально-показовому пункті Полтавського губернського земства, складають кахлі. Під час ремонту димоходів вищезгаданого будинку (вона затуляла отвір в одному з них) у жовтні 2007 року було знайдено кахлю з унікальним тавром. Тавро овальне, обрамлене написом «...чебн. мастер. Опошне». По центру – абревіатура з літер ПГЗ. На мою думку, напис розшифровується так: «Учебная мастерская Полтавского губернского земства в Опошне». Саме так називали заклад з 1915 до 1916 року. Тобто зазначену кахлю могли виготовити саме в цей період. Вочевидь, в 1916 році в штаті майстерні був майстер-кахляр. У фондовій колекції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному вдалося виявити одну абсолютно ідентичну та три подібних за формами та розмірами, але відмінних за зображеннями кахлі. Фондові працівники їх датували серединою ХХ століття. Ці вироби було віднайдено в неодноразово згадуваному мною будинку в 1994 році науковим співробітником Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Миколою Коєкою. Більшість кахлів задимлені всередині, що свідчить про їх використання у печах. На мою думку, ними могли оздоблювати й печі, які використовували для опалення приміщення школи. Поверхня однієї лицьової кахлі вкрита поливою зеленого кольору. На інших зображення поліхромні – розфарбовані червоним, коричневим, зеленим та жовтим ангобами, покриті прозорою поливою. Є лицьові та кутові кахлі. Лицеві їх частини квадратні, розмірами від 19,8 до 21 см. Висота румп – 4-4,2 см. Всі вироби мають по два отвори діаметром 0,7 см в румпах. Орнаменти на кахлях однотипні – рослинні. Виокремлюються два типи кахель, виготовлені в різних формах з різним орнаментом. На кахлях першого типу, до якого відношу кахлю з тавром по центру, в колі зображено стилізовану квітку з волютоподібними пагонами, листками та бутоном. По кутах розташовано стилізовані квіти з листям. Орнамент займає всю лицьову поверхню кахлі, він подібний до народних орнаментів на кахлях ХІХ століття. На кахлях другого типу орнаментовано лише кути. Орнамент на них подібний до орнаменту на кахлях Полтавщини ХVIII століття – невелика квітка по центру, по боках якої – переплетені пагони. Зважаючи на наявні дані, можна стверджувати, що виготовлення облицювальної плитки в Опішному припинилося після революції 1917 року, оскільки в будівництві перестав застосовуватися український архітектурний стиль. Кахлі ж виготовлялися до середини ХХ століття.
Підсумовуючи вищесказане зазначу, що працівники Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства зробили посутній внесок у формування українського архітектурного модерну. На початковому етапі їх діяльності в Опішному, виготовлення архітектурно-будівельної кераміки займало провідне місце. Окрім традиційного її виду для народного гончарства – глиняних кахлів, з подібними до народних орнаментами, створювалися вироби фабрично-заводського асортименту – глиняна облицювальна плитка. Провідником у цих виробництвах був завідувач закладу – Юрій Лебіщак. Споруджений за його діяльної участі будинок тривалий час був центром гончарського життя Опішного. Він зберігся донині, як і каплиця, оздоблена виготовленою під його керівництвом глиняною плиткою. Вперше введені до наукового обігу точно атрибутовані глиняні вироби значно розширюють уявлення про діяльність Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1912–1924) і можуть бути основою для датування подібних виробів з музейних колекцій.

29.04.2008 р.
Аннотация: впервые исследуются образцы архитектурно-строительной керамики (облицовочные плитки и кафель) изготовленные в 1913-1916 годах в Опошнянском гончарном учебно-показательном пункте Полтавского губернского земства (1912–1924). Подается их характеристика. Сделано вывод о том, что их было изготовлено под руководством западноукраинского керамиста Юрия Лебищака. Изделия атрибутировано. Исследованные плитки и кафель – яркий образец украинского модерна. Ключевые слова: архитектурно-строительная керамика, облицовочные плитки, кафель, Юрий Лебищак, украинский модерн.

2 комментария:

  1. Hi! I've been following your website for a long time now and finally got the courage to go ahead and give you a shout out from Atascocita Texas! Just wanted to say keep up the good job!
    Here is my site :: click here publishing

    ОтветитьУдалить
  2. Анонимный15 июня 2013 г., 16:08

    you are truly a excellent webmaster. The site loading pace is amazing.
    It kind of feels that you're doing any distinctive trick. Furthermore, The contents are masterwork. you've done a wonderful process on this subject!


    my site; blankets

    ОтветитьУдалить