четвер, 10 березня 2011 р.

Про черепки, горщики і Гоголя

«Горы горшков» и «битые черепки», або про те, що Гоголя треба читать...
У працях  видатного літературного класика Миколи Гоголя, присвячених українській тематиці  досить точно відображено народний побут та звичаї. З огляду на нечисленність тогочасних етнографічних наукових праць, подані в творах письменника відомості є унікальними. Зокрема, згадки про глиняний посуд. Майже всі вони містяться у творах, об’єднаних у збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки» та «Миргород».
Відомо, що написав їх письменник одразу після переїзду до Петербурга (до цього мешкав на Полтавщині та Чернігівщині). Потрапивши в особливу атмосферу доби романтизму з характерним підвищеним зацікавленням «народністю», зокрема, всім українським, Гоголь талановито зреалізував свій талант, використавши народні легенди, які йому доводилося чути в Україні.
В першому опублікованому творі Миколи Васильовича – повісті «Вечер накануне Ивана Купала» – міститься згадка про «глиняний кухоль». Водночас дуже важливою для дослідників народної медицини є авторська примітка в цьому творі про один з методів лікування «соняшниці» («сояшниці»), при якому використовували глиняну миску. Сояшницею називали шлункову хворобу. Вважалося, що «сояшниці» «бувають водяні, вітряні, з очей, од кислого молока». Цитую: «Заваривают сояшницу от дурноты и боли в животе. Для этого зажигают кусок пеньки, бросают в кружку и опрокидывают ее вверх дном в миску, наполненную водою и поставленную на животе больного; потом после зашептываний, дают ему выпить ложку этой самой воды». Наскільки був точним цей опис, можна дізнатися із етнографічних записів, які було опубліковано пізніше. У цій повісті Микола Гоголь згадує і про «битые черепки», на які перетворилися червінці, здобуті не без допомоги «нечистого» [1, с.37].
У повістях «Страшная месть» та «Ночь перед Рождеством», які також увійшли до першої збірки творів Миколи Гоголя, міститься небагато згадок про глиняний посуд. Зокрема, названо «кухлі», «горшки» та «миски». Подібний посуд описується і в інших творах письменника.
Найбільше відомостей про глиняний посуд письменник подає в повісті «Сорочинская ярмарка», де згадуються «горщик», «миска», «макітра», «кружка», «кухоль», а також «каганець».
Цікавим також є контекст, в якому автор описав глиняний посуд. Зокрема, опис поїздки гончарів на ярмарок, оскільки, на мою думку, Микола Гоголь уперше опублікував подібну інформацію. Цитую: «Горы горшков, закутанных в сено, медленно двигались, кажется, скучая своим заключением и темнотою; местами только какая-нибудь расписанная ярко миска или макитра хвастливо выказывалась из высоко взгроможденного на возу плетня и привлекала умиленные взгляды поклонников роскоши. Много прохожих поглядывало с завистью на высокого гончара, владельца сих драгоценностей, который медленными шагами шел за своим товаром, заботливо окутывая глиняных своих щеголей и кокеток ненавистным для них сеном». До речі, таким чином гончарі возили посуд для продажу принаймні до 1930-х років. У цьому уривку міститься згадка про макітру та глиняну миску (в творчості Гоголя це чи не єдина вказівка на те, що миска глиняна). В більшості інших згадок про миску не уточнено, з якого матеріалу її виготовлено. Лише в одному випадку, в творі «Ночь перед Рождеством», конкретизовано, що миски з варениками та сметаною, були дерев’яними. Очевидно, дерев’яними були й миски, які розмальовував коваль Вакула. Принаймні письменник у короткому словнику подав таке тлумачення терміну «миска – деревянная тарелка». Гоголівські герої окрім вареників, з мисок споживали галушки, пампушки, товченики, нарізане сало.
Іншу групу посуду – «горщики» – описано переважно як місткість для подачі до столу галушок, які готували в іншій посудині. У повісті «Вій», на мій погляд, цю сцену описано найколоритніше: «Философ уселся вместе с другими в обширный кружок  на  вольном  воздухе перед порогом кухни. Скоро баба в красном очипке высунулась из дверей, держа в  обеих  руках  горячий  горшок  с  галушками,  и  поставила  его посреди готовившихся ужинать. Каждый вынул из кармана своего деревянную ложку, иные, за неимением, деревянную спичку... – О, уж хороши и вы! – подхватила баба, которая подливала  в  то  время свежих галушек в очистившийся горшок, – настоящие толстые кабаны». У повісті «Майская ночь или утопленица» конкретизовано, що варилися галушки у великому «казані», а подавалися в мисці «чтобы не так были горячи». У «Старосветских помещиках» зазначено, що горщики з якимись стравами подавалися до столу «с замазанными крышками (в даному контексті – обмазані тістом – О.Щ.), чтобы не могло выдохнутся какое-нибудь аппетитное изделие старинной вкусной кухни». Вказується також, що після завершення трапези, господиня одразу мила горщик окропом. У повісті «Страшная месть» у горщику чарівник готував чарівне зілля. А в «Сорочинському ярмарку» горщик використано в комічній сценці – Черевик з переляку одяг його на голову. В різних творах зазначено, що горщики та миски в хаті зберігалися на дубових полицях, розташованих попід стелею по периметру світлиці. Використовувався термін «горшок» і в прокльоні – «чтоб твоего отца горшком в голову стукнуло». В окремих сценах, після довготривалого застілля горщики навмисно розбивали, але автор не пояснює чому саме.
Згадуючи кухлі, більшості випадків Микола Гоголь дає зрозуміти, що вони глиняні, описуючи їх у сценах споживання «сивухи» та «меду», після трапези кухлі розбивали. У двох сюжетах розміри таких виробів гіпертрофовані: «мало не с полведра», «с полкварты». Лише в одному випадку – сцені чаклування зі «Страшной мести» – письменник уточнює, що кухоль – «выделанный из какого-то чудного дерева».
Окрім посуду, у творах Миколи Гоголя згадано глиняні каганці. Автор конкретизує, що це була «обыкновенная малороссийская светильня, состоящая из разбитого черепка, налитого бараньим жиром». Цей виріб був як переносний, так і стаціонарний. Досить влучний опис письменника, де він зазначив, що каганець світив, «дрожа и вспыхивая, как бы пугаясь чего».
Підсумовуючи, зазначу, що у творах Миколи Гоголя зафіксовано не всі види глиняних виробів, які використовувалися на той час у побуті українців, та їх  поліфункціональне призначення. Письменник використав лише те, що було потрібно для вираження ідеї твору. Але більшість наведених фактів (окрім розміру глиняних кухлів) мають численні аналогії в працях етнографів кінця ХІХ – ХХ століть, що засвідчує компетентність у висвітлених питаннях і дозволяє глибше дослідити корені кількох явищ гончарської культури українців.

1.03.2010 р.


Опубліковано: Щербань Олена. Глиняний посуд у творах Миколи Гоголя // Чумацький шлях. – 2009. – №3. – С.28–29.

Немає коментарів:

Дописати коментар