понеділок, 27 липня 2015 р.

http://www.liveinternet.ru/users/zapolara/post368007559/

По народному обычаю, не во все дни недели можно расчесывать и мыть голову. Старшие женщины помнят, что они не расчесывали волосы в воскресенье, понедельник, среду, пятницу. Свадебная песня на Херсонщине: "Коса моя любимая, щосуботоньки вымыта, щонедиленьки чесаная, а за один вечер потеряна" говорит о том, что девушки расчесывали волосы в воскресенье. В степной Украине существовали поверья, будто женщине нельзя в понедельник чесаться, чтобы вдовой не остаться, а в пятницу нельзя ни расчесываться, ни голову мыть, "так будешь долго мыться, долго и месячные будут". На Полтавщине не расчесывали волосы в среду, так как они будут жидкие и в них заведется нужда".
Женщины и девушки не расчесывались в пятницу (кроме вдов), потому что считали, что будет плохие волосы, а в восточном Подолье в пятницу не следовало мыть голову, "потому что судьбу утопишь". Женщине нельзя было также расчесываться в тот день, когда она венчалась. Наиболее благоприятные по народным верованиям дни для расчесывания волос и мытья головы - вторник, четверг (кроме пасхального), суббота.
Голову мыли водой, настоянной на золе, щелочью, сывороткой, свекольным и хлебным квасом, в рассоле из капусты и огурцов, сырым яйцом, горячей водой, в которую в некоторых местностях клали веточку вербы. В степной Украине свяченую ивовую веточку клали в воду только в чистый четверг перед Пасхой, а голову мыли до восхода солнца, "чтобы чистое тело было, чтобы не было никаких изъянов".
Всюду в Украине при мытье головы в воду добавляли различные травы: горицвет, герань, кувшинки, в которых корни в достаточной мере насыщены слизистым веществом, лопух, любисток, мяту, петров кнут, полынь, ромашку, толстушку, чабрец, душицу, что выделяли эфирные масла.

пʼятницю, 24 липня 2015 р.

Слово выражает не все содержание понятия, а один из признаков, именно тот, который представляется народному воззрению важнейшим.
Олександр Потебня

четвер, 23 липня 2015 р.

Полотняне янголя


Всеукраїнська Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні
Громадська організація «Туристичне СЕЛО Полтавщини»
ЕкоАгроСадибка салон-студія «Лялина Світлиця»
ПРОГРАМА
Другого всеукраїнського гастрономічного НАРОДНОГО
фестивалю-квесту
«Борщик у глиняному горщику» 2015
Місце проведення – ЕкоАгроСадибка салон-студія «Лялина Світлиця»,  вул. Партизанська, 19, ОПІШНЯ, Полтавщина
Дата проведення – 15 серпня 2015 року



татьяна басова
1 Февраль 2011 г. в 3:10

Олена! Здравствуйте!
Очень рада была увидеть такой замечательный и содержательный блог. Даже отправила ссылку Вашей землячке.
Обязательно почитаю детальнее. а пока восхищена керамикой!!!
После статьи о приготовлении борща хочется схватить внука в охапку и приехать к вам на мастерклассы.
Никогда не забуду как мы пили горилку посередь Манежа!!!
Ваш блог передает вашу жизнерадостность и энергию.
БОГ ВАМ В ПОМОЩЬ!!!
Мечтаю побывать у ВАС.
С уважением Татьяна.

вівторок, 21 липня 2015 р.


Традиція: - зорієнтовані на певний ідеал вірування, спосіб мислення, но- рми поведінки, а також прагнення, що в різних формах на ірраці- ональному та раціональному рівнях передаються з покоління в покоління; - механізм самозбереження і самовідтворення етнокультури та генетичного способу передачі інформації й стереотипних програм поведінки; - процес та результат стереотипізації соціоісторичного досвіду спільноти; - соціальна і культурна спадщина, що передається від покоління до покоління та відтворюється у певних суспільствах і соціальних групах протягом тривалого часу. ″Традиції, якщо вони воістину народні, завжди були на часі. Їх образно можна порівняти з берегами річки, які спрямовують живе русло у відповідний напрямок. Якщо ж ті береги руйнуються, розмиваються, то річище неодмінно втратить свій орієнтир — неконтрольована вода розіллється довкола. Спробуй тоді одшукати оту первісно природну старицю. Пошана вітчизняних традицій, розумне їх реставрування і осучаснення аж ніяк не веде до ізольованості… Просто ми не маємо права обкрадати самих себе, не бачити у своїх традиціях кращого, вартого пошани″ (В. Т. Скуратівський). 

Спасова борода (Велесова борода) - давній хліборобський об- ряд. При завершенні жнив залишають у кінці ниви пучок незжатих колосків, який називають у різних місцевостях по-різному: Спасо- ва борода (Спасові на бороду), людська доля, Перуну на бороду, борода, дідова борода, цапова борода, в’язати бороду, коза, пере- пілка, перепелиця тощо. Недожате колосся зв’язують у пучок (означає єднання, поєднання) червоною ниткою, поясом чи стріч- кою (оберігаюча функція) або виплітають китицю із колосся, ніби бороду, й пригинають до землі (спрямування сили родючості із зерна у землю, символ багатства) ― це і є ″Спасова
Понеділкування — народний звичай, що сягає своїм корінням доби матріархату, котрий давав можливість поступово ввійти мо- лодим дружинам у статус жіноцтва. Перед тим, як дати згоду на заручини, дівчина, до якої засилав сватів хлопець, запитувала, чи дозволить він їй понеділкувати. Коли парубок не погоджувався, то юнка мала повне право, навіть, якщо батьки уже дали згоду, від- мовити сватам. Таке рішення повністю виправдовувало звичаєве право. Відповідно до давньої традиції, молода дружина раз на тиждень (у понеділок),


Покривання ― обряд традиційного українського весілля, що символізує перехід Молодої до стану заміжніх жінок та під владу чоловіка. Він є продовженням посаду молодих, а розпочинається поділом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба і спільного його поїдання Молодими символізує створення нової сім’ї. Обряд покривання (завивання) є останнім, що виконується у домі нареченої. Після нього Молодий забирає Молоду до свого дому, а разом і її посаг. Іноді обряди розплітання коси та покривання голови Молодої наміткою відбуваються відразу ж один за одним. Наречену садовлять на пікну діжу, застелену

Жниварські традиції / harvest song traditions


Обжинковий дід ― добре відомий поліщукам обжинковий тер- мін, що означає частинку недожатої ниви, яку залишають покій- ним предкам. Поступово знімаючи табу з недожатої ділянки обря- довими діями, прадавні землероби довели цю частку урожаю, що належить душам прабатьків, до розмірів теперішніх ― символіч- ного ″діда″, логічним продовженням якого уже у хаті є сніп на по- куті. За способом в’язання, обрядовими дійствами мало чим відрі- знявся від ″бороди″, яку залишають у полі. Це той же пучок недо- жатого жита, де кількість залишених стебел повинна співпадати з кількістю членів сім’ї та поголів’я худоби (кожному по колосоч- ку). ″Діда″ перев’язують у кількох місцях кольоровими нитками або шнурочками.

Часник - сильний оберіг (″всю заразу відганяє″). Його вплітали у коси Молодої перед  вінчанням, натирали тіло, носили на шиї, вішали (і зараз прикріплюють!) над колискою немовляти. Ав- тор була свідком того, як йдучи до лісу поліщуки натирають взуття знизу і по боках часником, ″аби гади обминали стороною″, і, що дивно, вони дійсно обминають. Перед тим, як нести дитину хрес- тити, мати пережовувала часник і дихала на немовля. У Святвечір залишився звичай під скатертину на кожен кут столу класти по зубочку часнику і перед кожним також класти по голівці часнику та 12 цибулин посеред столу в сіно, яким встеляють стіл. Робиться це для того, ″аби уберегти від хвороб і злих духів та забезпечити щасливе розмноження рідні″. За повір’ям, часник не годиться їсти проти ночі, щоб ангели не обминали оселю за дванадцять дворів; а хто увечері цибулею посмакує, від того ангел відступиться на десять днів. 

Намисто - найпоширеніша складова жіночих нагрудних прикрас по всій території України. Було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Найбільше цінилося намисто з дорогих природних матеріалів – коралів, бурштину, перлів, гра- натів тощо. В деяких районах Західної України досить довго збері- галась архаїчна традиція прикрашатися намистом із плодів - клокічкою. В ХІХ ст. серед заможних верств населення було розповсюджене намисто з гранатів та кольорової смальти: кровавниці, блискавки, перли. Дорого цінилося і гуцульське намисто з венеці- анського різнокольорового скла, яке завозилося з Італії. На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто з бурштину, що добувався в середній течії Дніпра. Носіння такого намиста мало приносити здоров’я і щастя. Частіше носили одну масивну низку 241 бурштину у сполученні з кораловим намистом. Після 30 років, а в деяких місцевостях після 40, жінка,
Миколи – давнє землеробське календарне свято. Відомі два Ми- коли: весняний, або Теплий (22 травня), і зимовий (Добрий) ― 19 грудня. У народних віруваннях Микола є помічником і заступ- ником хлібороба. Вчені вважають, що образ давнього бога українців Велеса (опікуна тварин, покровителя волхвів, ясновидців, віщунів, бога мистецтва, краси, щастя, любові) знайшов своє продовження і вті- лився у християнського святого Миколу. О. Афанасьєв зазначає, що образ Миколи увібрав у себе якості кількох богів, насамперед, морського бога ― господаря дощового моря. Тому називають його іще Морським, Мокрим. Людина навіть якщо і на малу воду сту- пає, то і тоді за допомогою до Миколая звертається: ″Чудотворцю Миколаю, на тебе всю надію покладаю: не дай пропасти ні під во- дою, ні на воді″. На Весняного Миколая всі виходять до води, зупиняються на березі над самим водним плесом і довго дивляться на нього, аби відбилося зображення кожного у воді. У народі існує повір’я: що у воді відобразиться, швидше до неба піднімається, тому Миколай бачить, кого потрібно охороняти від нагальної води. Це обрядодія означає: це я, а це ― моє обличчя і моє тіло. Хай зла йому не вчи- нить вода, як я у неї увійду. ″Миколай води оглядає″, ― говорять у народі. Микола Холодний (бо приносить приморозки, а то і сильні морози із завірюхами) вважається одним із головних зимових свят. Уява малює його у довгому кожусі, з бородою до пояса, а очі сві- тяться добротою ― володар Зими, Дід Мороз, але з щедрою, доб- рою душею. І сьогодні
Масниця (Масляна, Масляниця, Сиропусний тиждень, Сиропуст, Сирна Неділя) ― розпочинає весняний цикл традиційних свят українців. Це веселе народне свято, наповнене давніми магічними ритуалами, унікальними обрядодійствами, відбувається на остан- ньому тижні перед Великим постом. Найдавніші наклички свята Масниці ― Колодій, Туриця відносяться до культу небесних сві- тил Сонця, Місяця та бога Велеса. Головні складові свята: коло- дійні обрядодійства; взаємні гостини з ритуальними стравами; вшанування молодят; Святкування Власія (Велеса, Волоса Бика- Тура); катання на конях ― об’їжджання коней; зимові розваги; веснянки, водіння козла; прощальні вечорниці; поминання помер- лих; проводи Масниці; церемонії прощення (Прощенська неділя). Давні українці відзначали це свято три тижні: перший ― Все- їдний, другий ― Переступний, третій ― Масляний На Всеїдному (Блудному)
Шулики з Маком 
На свято Медового Спасу (14 серпня у греко-католиків та православних християн) або Яблучного Спасу (19 серпня у греко-католиків та православних християн) пекли прісні ј пісні коржі, намазували їх медом, посипали маком. Їли їх протягом усього двотижневого поста на Спасу. Українські нарідні кондитерські вироби вельми невитіюваті. Як правило, це зроблені на швидку руку борошняні вироби з великою кількістю яєць і жирів, тобто те, що переважно складаються з пісочного тіста. Для додання солодкості їх присмачують вже по виготовленні або цукровою пудрою, або повидлом, або поливкою з меду у поєднанні з маком або маковим молоком — характерним компонентом українських ласощів. Широко відомі шулики і коржики. Розпушувачем в цих виробах завжди є сода або алкоголь, а не дріжджі.
корж:
1. борошно — 2 скл.;
2. мед — 1 ст. л.;
3. сіль «екстра» — дрібка (до смаку);
4. сода — 0,5 ч. л.;
5. оцет столовиј 9% — 0,5 ч. л.;
6. вода питна — 0,25 скл.;
7. соняхова олія (рафінована) (для змащування) — дещиця.

юшка:
1. мак — 1 скл.;
2. мед — 5 ст. л. або цукор — 6 ст. л.;
3. вода питна (гарячиј окріп) ~ 0,5 л.

Ложка ― амулет та оберіг, символ добробуту, достатку, сито- сті. На основі відомостей можемо припустити, що на первісних етапах розвитку суспільства були ложки для ритуалів, що мали суто ритуальне призначення, а також прості ложки, які широко застосовувалися в побуті. У Рігведі згадується кілька назв жертовних ложок: велика де- рев'яна жертовна ложка; спеціальні ложки для божественного на- пою; спеціальні ложки та лопатки для жертовних богослужінь. У православному обряді богослужіння ложка, що використовується під час служби Божої, є табуйованим предметом і має окрему на- зву ― ″лжица″ (срібна чи золота ложка, яку не можна ні за яких обставин використовувати для звичайних цілей, оскільки це може призвести до непередбачуваних наслідків). У давніх похованнях знайдено кістяні ложки шостого тисячо- ліття до н.е. (Болгарія, Греція), у похованнях Степової Скифії (5- 4 ст. до н.е.) ― бронзові та залізні ложки, однак вони зустрічають- ся рідко; на Львівщині (Черепин) знайдено глиняну ложку третьо- го століття н.е. Серед давньоруських амулетів досить часто трап- ляються залізні ложки, орнамент яких символізує сонце і землю. Неподалік від

Купало (Івана Купала)— прадавнє українське свято літнього со- нцестояння, відзначається 7 липня (за сучасним календарем). За висновками дослідників, первісно Купалою називали ляльку або опудало, яких купали–топили у воді або закопували у землю чи спалювали. Назва ″Івана-Купала″ походить від шанування Іоанна 198 Хрестителя, яким православна церква намагалася перекреслити дохристиянські традиції. Серед українців Купала відзначає переважно молодь у купаль- ську ніч. Свято поєднує елементи культу сонця, природи, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів: запалювання купальських вогнів, стрибки через багаття, ворожіння, збір лікарських трав. Купальська ніч вважається чарівною, тому широко розповсюджені дівочі ворожіння на вінках, численні обряди і магічні дії, за допо- могою яких можна захиститись від нечистої сили, яка особливо активна у цю пору. Головними дійовими особами є Купайло (Купало) і Купайлиця (Марена, Морена). Виготовляють їх відповідно парубочі та дівочі гурти. Юнаки готують опудало в образі старого чоловіка із соло- ми, подекуди голову виліплюють із глини, яку закріплюють на довгу палицю і одягають у літній

Колодій ― бог шлюбу, примирення, взаєморозуміння; сонячний бог, який щороку воскресає напровесні. Нашими предками у його честь було встановлено свято, яке триває сім днів, у той період, 176 коли Сонце зробить навколо власної осі десять обертів, а Місяць десять раз омолодиться. Це найсприятливіша пора, за народними переконаннями, для народження потомства, тому з Колодієм пов’язують розгалуження Дерева роду, а маленьку колодочку ― з гілочкою родового Дерева життя. Разом із Колодієм вшановувався бог достатку Велес (Волос) та його дружина Туриця, що супрово- джує бога Ярила у час його приходу на землю весняної пори. Пра- діди прихід цих богів вшановували веселими святами з різними ігрищами, піснями. Люди запрошують до себе на гостини Колодія, Велеса, Турицю, Ярила, інших сонячних богів, а жінки у їх честь справляють обряд ″Колодка″. В одній із пісень, які супроводжува- ли обрядодії під час ″Колодки″ зазначається: ″Ой колодко, ой ко- лодочко, Ой а що ж ти нам та й наробила, Ой а що ж ти нам та й наробила, Що серед будня свято зробила″. Після довгої зими людина відчуває загальну втому, виснажен- ня, безсилля, і тут приходить бог Колодій,

Калита (Калета, Колита, Андрія, Великі вечорниці) ― свято на честь божества людської долі, помічника бога Сонця у боротьбі зі злими темними силами. Саме у цей час, коли активність Сонця найменша, а новий Місяць тільки починає народжуватися, най- більш сприятлива пора для тих, хто мріє про одруження. Калита посланий на землю, щоб уберегти святий Божий дар - тепло людських сердець. Людина причащається до цього таїнства через ку- сання калети (обрядового коржа, що має круглу форму сонця). ″Красна наша Калита з прежда віку золота″, - промовляли прабатьки наші у день останнього річного свята на честь Сонця. Мов зіронька ясна пропливає по небу, так статечно ступала юнка, якій було доручено нести над головою Калиту золоту - образ променистого Сонця. Красуня під час цього величного ходу тричі проходила за рухом сонця навколо столу, щораз промовляючи: ″Сонце до заходу, а калита до сходу″. Жінки та дівчата, що були присутні при цьому дійстві, співали: Ой калита, калита, Із чого ж ти вилита? Ой я з жита сповита, Ой я сонцем налита Для красного цвіту По білому світу. Свято відбувається упродовж тижня. Розпочинається опівночі на Катерини проханням до Всевишнього пробудити і закликати Долю. Потрібно було обов’язково, щоб хлопець або дівчина перед початком вечорниць виконали молитву чи заспівали пісню. ″Кожна дія, кожний народний твір, як коляди, щедрівки, побажан- ня, гаївки, купальські пісні, звичаї Калити... все це колись було молитовними-магічними діями й словами; все це розкриває, бодай частково, душу, чуття, віру, вірування, бажання, прагнення, життя та ідеали пращурів″ (С.Килимник). Ніч на Калиту - чарівна, доленосна, магічна. Свято стоїть в одному ряду з основними святами сонячного культу: Колядою, Колодієм, Великоднем, Купайлом. Надкушування калети має від- ношення до солярного культу предків і означає зменшення Місяця і народження нового, відновлення його астральної сили, що сприяє життєдайності землі.

Калачини (дякування) - обряд традиційного українського піс- лявесільного циклу, який відбувається, як правило, через місяць після весілля у батьків молодої, куди приходять на гостину молоді з найближчими родичами та батьки Молодого. За звичаєм, молоді дякують своїм батькам і дарують при цьому їм по 3 калачі; батьки ж, у свою чергу, обдаровують молоде подружжя. Цей обряд спрямований на зміцнення зв’язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в колі іншого роду. Три калачі - це Місяць, Сонце і Зоря. Калач - весільна ритуальна хлібина богові Сонця у вигляді кільця, символ прадіда Рода.
Тихонів день (29 червня) ― Земля зменшує свої оберти навко- ло Сонця у порівнянні з січнем. Усе завмирає навколо у божій бла- годаті, рослинність до країв наповнюється соком Матері-Землі і до Купала зберігає такий божественний стан. Говорять, що немає на всій землі у цей період жодної стеблини, квітки і рослини, які б не була на користь людині. Самі Боги підготували Землю до збору лікарського зела. Лише латаття не можна зачіпати, бо русалки там 168 спочивають і можуть схопити за руку та затягнути у вирву. Надзвичайно корисна у цю пору роса ― богині Дана і Мокоша підго- тували для людини ці водяні розкоші; 
Прокіп-Жнивар (21 липня) - традиційний початок жнив. Жі- нки до схід сонця йшли на городи рвати кріп, як засіб від головного болю (відваром мили голови, а дітям наливали у купіль);

Іменні дні - назва днів у народному календарі за іменами людей, богів, святих, героїв тощо, мають важливе значення у житті як конкретної людини, так і родини, громади. Наводимо їх перелік:
Андріїв день - 13 грудня (див. Андрія, Калита); Андронів день, або день Андрона-вартівника (25 жовтня) ― ″небосхил замітає, срібним ключем височінь відмикає″; Антон-перезимник та Антоніна Перезимна (17 / 30 січня - ″зимі половина″; Артемів день (2 листопада): людина, у якої іменини цього дня, за духом дуже схожа до мешканця лісу, до лісових звірів, птахів; її захисниця ― мати лісу ― вовчиця; Бориса і Гліба (15 травня) - ″солов’їний день″. ″На Гліба- Бориса за хліб не берися, бо овес микольський не наш, а консь- кий″; Борисів день (6 серпня) ― ″Прийшов Борис і Гліб - достиг хліб″;
Перелік давніх українських імен: 

Арей ― Арея, Аріяна, Арій ― Арія, Багрян ― Багрянна, Бажан ― Бажанна, Баян ― Баянна, Білослав ― Білослава, Біловида, Білозір (Білозірко) ― Білозірка, Благослав ― Благослава, Благовіст ― Благовіста, Благовид ― Благовида, Благодар ― Благодара, Благодат ― Благодата (Благода- тка), Благовір ― Благовіра, Блажен ― Блажена, Богдан ― Богданна, Боговір ― Боговіра, Боговіст ― Боговіста, Боголюб ― Боголюба, Боєслав ― Боєслава, Богумир ― Богумира, Богосвят ― Богосвята, Богуслав ― Богуслава, Богумил ― Богумила, Бож ― Божатка, Божен ― Божена, Божедан ― Божедана, Божедар ― Божедара, Божемил ― Божемила, Болеслав ― Болеслава, Борислав ― Борислава, Боян ― Боянка (Бояна) Братислав ― Братислава, Броніслав ― Броніслава, Будимир ― Будимира, Буймир ― Буймира, Ведан ― Ведана, Велимир ― Велимира, Веселина, Вір ― Віра, Віродан ― Віродана, Віродар ― Віродара, Вірослав ― Вірослава, Віст ― Вістанна, Вишеслав ― Вишеслава, Вінцеслав ― Вінцеслава, Віродар ― Віродара, Вірослав ― Вірослава, Віст ― Віста, Вістун ― Вістунка (Вістуня), Вічеслав ― Вічеслава, Влад ― Влада, Владанна, Владислав ― Владислава, Вогнедар ― Вогнедара, Волелюб ― Волелюба, Володимир ― Владимира (Во- лодимира),

Традиції народні: закопування каші

Імітативна магія.
″Закопування каші″ - магічний обряд, який проводили дівчата навесні напередодні традиційних молодіжних зібрань (″колодка″,″вулиця″) з метою привабити, причарувати хлопців до свого кутка чи вулиці ― ″щоб парубки не відбивалися від гурту″. Дівчата не мали права йти на молодіжні зібрання на чужу вулицю чи у інший населений пункт, а хлопці мали право вибору. Традиційно молодіжні зібрання організовували у людних місцях, а також на кутках, де мешкали дівчата. Ініціаторками весняно- 143 літніх гулянь, зазвичай, були юнки. У селі було кілька гуртів і кожен із них хотів привабити до свого товариства якомога більше парубків. Для цього дівчата реалізували магічний обряд ″Закопування каші″. В різних місцевостях були свої, регіональні, відмінні щодо форми цього обряду. Облюбувавши місце, де збиратимуться ″на колодки″, дівчата потайки, переважно ввечері або вночі, варили кашу в глиняному горщику. Процес її приготування супроводжувався різноманітними обрядодійствами. Наприклад, на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині дівчата, збираючись уперше на весняні забави, варили кашу, виносили її на вулицю, закопували горщика в землю й прибивали кілком під супровід пісень: На нашу вулицю, на нашу, Несіть пшоно на кашу.





Пострижини на кожусі


Пострижини є віковою посвятою дівчинки. Волосся має велику магічну силу у житті дівчинки. Коли дитині виповнюється один рік, хлопчику повністю зістригають коси, а дівчинці обтина- ють лише пушок, який залишився після її народження. Батьки за- прошують повитуху, родичів та кумів, накривають стіл, готують хліб-коровай для обряду пострижин. Дівчинку одягають у білу сорочку з легенькою вишивкою, садять біля покутя на стілець, що застелений вивернутим кожухом, на який насипано гроші та пше- ницю. Хрещена мати бере уквітчані барвистими стрічками та кві- тами ножиці, гребінець, які повитуха замовила (Див. Замовляння) напередодні, обрізає пушок з чотирьох сторін, примовляючи: ″Волосинки тоненькі відсікаю, а здорові і сильні замовляю: хай ростуть і множаться, у довгії коси. Як дівка доверху виростає, так коса донизу зростає. Моє замовляння ніхто не перейме, бо над нами Боги стоють, і від лиха бережуть. Моє слово міцне, як ка- мінь Алатир″. Обрізане волосся хрещена мати передає повитусі, яка кладе його на вишитий рушник, що накриває коровай. Після закінчення обряду, мати збирає обстрижений пушок і ховає його в запічку, примовляючи до дитини: ″Дивись, доню, куди волоссячко ховаю, аби знала, де воно, коли у тому потреба буде″. Під час наступної посвяти - ″Зірниці″ - частину зістриженого пушку мати спалює в домашній печі. Після обряду господиня усіх частує, а кожен присутній обдаровує дитину, примовляючи: ″На здоров’я, на щастя, на добро, щоб красивою і щасливою була, аби гарною господинею зростала, батькам на допомогу, роду на славу″. Аби дитину не зурочили, мати напередодні пострижин перев’язує їй праву ручку червоною ниткою.
Етнічна енергія - сукупність та взаємодія енергій всіх етнофорів та автохтонів даного етносу. Сила етносу - в енергії живої речо- вини біосфери (В. Вернадський). Кожна особистість створює на- вколо себе енергетичне поле, яке спрямовує її поведінку, емоції, психіку до певної вібрації біострумів. В результаті взаємодії осіб зі спорідненими біострумами утворюється єдиний біоритм - біопо- ле всієї громади. Таке явище можливе лише в суспільстві кровно- споріднених людей, які мають спільний менталітет, єдині морально-етичні та світоглядні орієнтири. Оскільки етнос - це система генетичних зв’язків, то він має певний ступінь етнічної енергії, загальними закономірностями функціонування якої є: 1) Чим менше в етносі іноетнічних генів, тим вищий ступінь його етнічності, тим сильніша його енергія; 2) Чим слабша його енергетика, тим менш дієздатним стає етнос, тим швидше його енергію поглинають інші етноси, знищуючи самобу- тність спільноти. Такий етнос стає енергетичним донором для ін- ших етносів, асимілюється в них, зникає з арени світової співдружності

Перестаріла дівка


″Дівка-петрівка″ - давній звичай засватати ″перестарілу дівчину″, який практикували один раз у рік - Петрового дня. Побутував лише на Буковині. Досить ретельно дослідила і описала цей звичай Гарафина Маковій. У давнину дівчина виходила заміж до- сить рано. Десь у віці 16 років юнці було уже негоже відвідувати вечорниці, весілля, розваги молоді. Таких називали ″Петрівськими дівками″ або ″літніми″. Вранці Петрового дня батько (якщо батька не було, то стар- ший брат чи рідний дядько; більше ніхто не мав такого права) го- 98 тував одноколісний дерев’яний візок: по боках обтикував липовим гіллям (″аби щастя липло″), ручку й передок обв’язував домотканими поясами, котрі дівчина до цих пір носила (боярками). Юнка прикрашала свою голову віночком із зелених васильків (буковинці васильками не оздоблювали нічого живого, лише прикрашали го- рщики на Водохреща та свічку, коли йшли прощатися з покійником. Отже, вони уже викреслили цю юнку із стану дівчат, але ще не приписали до стану молодиць Вона знаходилася у проміжному стані - ″померла, як дівчина, і не народилася, як молодиця″ - а звідси й вінок із васильків). На плечі доньці мати клала рушник, який замість хустки носили заміжні жінки. Дівчина вмощувалася на візку і батько розпочинав свою місію. Перед обійстям, де проживав парубок, візок зупинявся: - Моя

Традиції святкування Великоднього свята

″Волочебний понеділок″ (великодній обряд): - святочний обхід осель господарів на другий день Великодня волочебниками, які виконують привітальні та хвальні пісні з вели- кодніми мотивами і отримують за це винагороду; - ″волочіння″ зі свяченими пасками та писанками від хати до хати, вітаючи одне одного та обмінюючись подарунками; - відвідування рідних і обдаровування ″волочебним″ (калачем, крашанками, писанками); - обмін писанками між парубками та дівчатами. Напередодні Великодня збираються парубки й готуються до ″волочебного дня″: учать великодні пісні, вибирають міхоношу, розподіляють, хто буде зачинати спів, а хто - лише допомагати співати. У ″волочебний понеділок″ всі збираються, ідуть- волочаться від хати до хати і під вікном співають пісні-величання господарю, господині та іншим членам родини (у деяких місцевос- тях ― співають лише господарю). Господар виносить дарунки за величання-привітання або запрошує до хати і вже там обдаровує. Буває і так, що господар не бажає приймати волочебників, тоді вони співають йому іронічних пісень. Гурт постійно збільшується, оскільки приєднуються по дорозі жінки, хлопці та чоловіки. У во- лочебні привітальні пісні часто вноситься гумор, тому вони веселі, викликають добрий сміх, піднімають настрій як волочебників, так і господарів, яких вітають. П. Чубинський свого часу занотував таке: ″У великодній понеділок селяни ходять один до одного, христуються і міняються пи- санками. Через се день сей зветься ″волочінником″.

Вінок: - замкнуте коло, що нагадує Сонце; - звиті в кільце квіти, трави, віття кущів чи дерев; - ритуальний предмет; - головний убір дівчини; - елемент виконавців обрядів; - символ Матері-Землі, її розквітлої краси і життєдайної енергії; - оздоба голови дівчини; - оберіг від злих сил, негативної енергії; - лікарський засіб; - символ соціального стану; - предмет, що використовується у ворожінні; - символ вдалого завершення певної справи; - завершення чергового етапу у житті людини; - символ належності до царського сану (вінок → вінець → ко- рона); - цикл творів поетичного, музичного чи хореографічного мис- тецтва, об’єднаних спільною ідеєю та засобами вираження. Вінок супроводжує людину від народження до останніх днів і по смерті. Повивальниця, йдучи до породіллі, за звичаєм бере з собою мятличок ― шматочок, відірваний від намітки. Відразу ж після першої купелі його кладуть на голівку немовляти як вінчик, що знаменує завершення життя дитини у лоні матері. Барвінкові віночки, у яких ходять наречена і дружка запрошувати на весілля, кладуться у колиску її першого немовляти як оберіг. У давні часи в Україні під час Купальських свят та весілля дівчині урочисто кла- ли на голову вінок із живих лугових квітів, примовляючи: ″Будь же, дівонько, квітучою, та будь же, дівонько, родючою і бага- тою, як святая мати-Земля!″

http://core.ac.uk/download/pdf/12084365.pdf


Відданиця - обрядова лялька, прибрана у весільний одяг. Таку ляльку виготовляли у Карпатському регіоні ті дівчата, котрі готувалися вийти заміж (″дівчата на порі″). Її ставили між подвійними вікнами, спрямованими на вулицю. Цей символічний знак сповіщав, що в оселі є дівчина на виданні і до неї вже можна засилати сватів.

Народні ПРОМИСЛИ І РЕМЕСЛА



Віра Аннусова: «Дарувати радість буття»

 
Призером конкурсу "Волонтер року 2013" у номінації «Мистецтво та культура» стала Віра Аннусова. Про те, як волонтерує вчитель та про обряди українського народу Ви можете дізнатися з історії "Дарувати радість буття". Я – вчителька, а сільський вчитель за своєю природою є волонтером. Саме до нього йдуть зі своїми проблемами селяни, і він зобов’язаний допомогти, бо – Вчитель. Часи мого вчителювання тісно пов’язані з туристично-краєзнавчою роботою. Подорожуючи з учнями стежками Луганської та Ростовської областей, ми не тільки переймалися проблемами збереження та раціонального використання типових ландшафтів степу, а й збирали у місцевих старожилів безцінний етнографічний матеріал. Пізніше цей матеріал використаємо для написання сценаріїв свят. У 2005 році створила Біловодську районну правозахисну жіночу організацію «Первоцвіт», згуртувала навколо себе небайдужих, готових безкорисливо допомагати людям. Пріоритетом у роботі є допомога селянам у вирішенні земельних питань, освітянських проблем, зокрема, турбота про дітей-сиріт, а для душі – заходи зі збереження живої традиційної народної культури.
Барвінкові обряди - обряди, якими розпочиналося традиційне українське весілля. Символізували освячення шлюбу громадою і в своїй структурі містили цілий ряд обрядових дій: збирання барвінку, материнське благословення на плетення вінків, власне виготовлення вінків та одягання. По барвінок ішла молодіжна дівоча громада з музикою та особливими для цього обряду піснями.
Бгання короваю (процес виготовлення і випікання) - один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, пташки, чоботи, шишки, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію. Головним весільним хлібом був коровай. В оздобах короваю спліталася уся небесна і земна краса, тож і пісні про нього відповідні звучали: Красний коровай, красний, Як сонечко ясний, Місяцем підперезався, Зорями уквітчався. Виготовляли коровай, зазвичай, у п’ятницю або у суботу в хаті молодої спеціально запрошені заміжні жінки, які були щасливі у шлюбі. Вони приносили з собою борошно, яйця та жир. Весь про- цес виготовлення та випікання короваю супроводжувався ритуаль- ними та магічними діями. У давні часи України-Оріяни єднання родів під час весілля ознаменовувалося обрядом змішування крові. ″Рід молодої на жо- рнах молов зерно, і рід молодого на жорнах молов зерно. Під пісні світилок і дружок змішувалося зерно обох родів в одній широкій низькій дерев’яній діжі. У діжу лили воду, взяту з криниці молодої 26 і з криниці молодого. І смаки-присмаки обох родів окремо додава- ли (масло, сіль, яйця, пахучі корінці). Дружки вимішували коровай у діжі й співали: Дівчина, як сонце, А козак, як місяць. А небо - дорога. Зійшлися два роди До милої згоди В ім’я Дажбога. Та й біля порога Всі пообнімались, Що кровно змішались - Дітьми обмінялись. Кравай росте-сходить, Нову силу плодить. Бабусі-дідусі близькі і далекі, З раю завітайте, Внукам дари дайте, Щоб множились роди Багаті, завзяті. Ну просто як рай Чарівний кравай! 
Сваха при людях, аби всі бачили, у воді криничній руки миє. Рушником витерши, білий очіпок надіває і промовляє: ″З чистими руками, з чистими серцями, дозвольте почати кравай споживати″. Дружки квітами уквітчують очіпок свахи. Сваха підводить до краваю царевича і царівну. Вони всім кланяються, цілують кравай (цілують єдність двох родів). Сваха і сват відламують від краваю кусники, кладуть на дерев’яну миску (не можна до краваю з ножем підходити ― там, де роди єднаються, ніж не потрібний). Молода (царівна) і молодий (царевич) пригощають краваєм рідних та гостей″ (Л. Силенко). У санскриті (мові праукраїнців Трипільської доби) слово ″крав’я″ означало ″кров″. Зі слова ″крав’я″ виникло слово ″кравай″, а згодом ― ″коровай″: хліб поріднення двох родів.

Другий всеукраїнський гастрономічний НАРОДНИЙ 
фестиваль-квест «Борщик у глиняному горщику 2015» 
У рамках ПРОГРАМИ Другого всеукраїнського гастрономічного НАРОДНОГО фестивалю-квесту «Борщик у глиняному горщику» 2015, об 11 годині ВІДБУДЕТЬСЯ майстер-клас від призера конкурсу «Волонтер року 2013» у номінації «Мистецтво та культура» Вчителя Віри Аннусової із організації особливого святково-обрядового дійства «СПАСОВА БОРОДА» - навчимося її скрутити, завити- прикрасити, проведемо обряд «розчісування» та «відмивання» Спасової бороди від меду. Оберемо дівоньку-маківоньку, молодицю-жартівницю, ласуватимемо шуликами по-опішнянськи, співатимемо пісень про криницю, мак, городину та проводимо обрядові дії з іменинниками – з маком, квітами та водою.

понеділок, 20 липня 2015 р.

Музей кераміки в Колегіумі мистецтв

http://www.opishnya-collegium.edu.poltava.ua/pro_kolegium/




Звірятка, рибки та пташенятка опішнянського гончаря Василя Омеляненка 



Для участі заповніть анкету: bit.ly/1bgZMht
У вересні в 10 містах України: Львові, Харкові, Києві, Луцьку, Дніпропетровську, Кривому Розі, Дубно, Тернополі, Одесі, Вінниці ми проведемо Наукові пікніки.
На центральних площах та у скверах міст ми покажемо, що наука - це цікаво і важливо!
До участі запрошуємо команди науковців, науково-дослідні інститути, наукоємні стартапи, наукові гуртки, студентів і школярів, всіх хто може цікаво розповісти про науку і показати її.
Участь для неприбуткових організацій безкоштовна.
Ми також шукаємо партнерів, що розділяють нашу любов до науки та ідею її популяризації в Україні. Щоб з нами подружитись, пишіть сюди:http://www.fb.com/ScientificFun
Підтримати Наукові пікніки можна на Українській біржі благодійності:
http://www.ubb.org.ua/project/1604/
Детальніше про проект http://www.slideshare.net/shelevytska/1-50522830

пʼятницю, 17 липня 2015 р.

http://museum.kh.ua/blogs/?author=359
http://karalevna.com.ua/search/tag:
http://mue.etnolog.org.ua/zmist/2014/96.pd

четвер, 16 липня 2015 р.

«Как нельзя приступить к лечению глаза, не думая о голове, или лечить голову, не думая обо всем организме, так нельзя лечить тело, не леча душу» — говорил Сократ.
Всеукраїнська Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні
Громадська організація «Туристичне СЕЛО Полтавщини»
ЕкоАгроСадибка салон-студія «Лялина Світлиця»
ПРОГРАМА
 Другого всеукраїнського гастрономічного фестивалю-квесту
«Борщик у глиняному горщику» 2015
 Місце проведення – ЕкоАгроСадибка салон-студія «Лялина Світлиця»,  вул. Партизанська, 19, ОПІШНЯ, Полтавщина
Дата проведення – 15 серпня 2015 року
Фестиваль-квест популяризує ПОЛТАВЩИНУ як центр народної гастрономії та органічної їжі і має на меті зробити полтавський край осередком гастрономічного туризму та повернути традицію спільного гуляння. Під час заходу готуватимуться смачні і надзвичайно поживні БОРЩІ, які готували бабусі наших бабусь. Для них використовують продукти без шкідливих домішок. Під час приготування не використовують консервантів. Тільки ЗДОРОВА ОРГАНЧНА ЕКОЛОГІЧНО чиста їжа! Подібна дефіляда відбулася тогоріч 16 серпня. Захід, безумовно, має право на життя і заслуговує на рівень міжнародного. Тож тримаємо носи і носики за вітром, і як тільки чуємо запахи полтавської народної кухні зі сторони гончарської столиці України, вирушаємо на дегустацію таких простих, на перший погляд, популярних страв як БОРЩ, КАША КАЧАНА, але які приховують в собі ТРАДИЦІЮ та КУЛЬТУРУ предків наших.

Опішнянський гончар Микола Варвинський / Opіshnyansky potter Mykola Varvinsky

Діло боїться майстрових рук 
Здається, як "легко" згончаровується посудина... ніби сама по собі... як красиво, зачаровує... - але так думають тільки ті, хто жодног разу не ПРАЦЮВАВ (не сидів!!!) за гончарним кругом і не згончарував жодного горщика чи глечика хоча б трилітрового. Насправді в гончара все тіло напружене - "фітнес" ще той! навантаженння на спину, плечі, руки, живіт, ноги.. і це тільки за гончарним кругом, а перед цим гончар глину підготував: накопав, переніс, перем"яв, перестругав.... хтось ще хоче бути гончарем?


середу, 15 липня 2015 р.

З історії міського самоврядування / History of city government

Коротка історична довідка стосовно міського самоврядування міста Харків 

Від часів початку свого існування, населення міста Харків не диференціонувалося на станові групи. Кожен був воїном – доводилося обороняти фортецю від нападників. Все населення тогочасного Харкова ділилося на дві групи: козаків (черкас міської служби та міщан). Козаки мали своє самоуправління, міщани – своє. Головою міщан був війт.
Реформи Петра І 1700-х років спричинили зникнення міста Харків як юридичної особи, клас міщан зник, натомість з’явилася військова організація (до 1781 року). 
Коли в 1765 році було розпочато реформи міського положення, виявилося, що в комісію не можна обрати ні представника купецтва, ні міщанства, а також в 1767 році не можливо було обрати депутатів від дворянства Слобідської України в Єкатериненську Комісію, тому що в Україні та той час не виявилось дворян. Замість них було запрошено було групу, що їх заміняла – військових старшин.
В 1765 році слобідські полки були знищені і заснована Слобідська губернія. Від цієї реформи виграли козацькі старшини, отримавши привілей записатися в російські дворяни. З того часу в Україні з’явилося помісне дворянство. Українське козацтво перетворилося на військових обивателів, тобто – на селян. Їм заборонялося жити в займанщину і селитися де доведеться. Відтак вони збільшили кількість міських обивателів. Внаслідок цієї реформи з’явився осілий міський елемент, з’явилося купецтво і міщанство. 
29 вересня 1780 року Слобідська губернія була перетворена в Харківське намісництво. Харків став центром краю. З утворенням намісництва в Харкові зосередився ряд урядових закладів, яких раніше не було: Губернське Правління, у якому засідали генерал-губернатор, губернатор і два радники, Казенна Палата, Кримінальна Палата, Громадська Палата, Радничий Суд, Верхній Земський Суд, Приказ Суспільного Піклування, Губернський Магістрат, Верхня розправа, Повітовий Суд, Повітове Казначейство, Дворянська Опіка, Нижній Земський Суд, Сирітський Суд.
В 1785 році було уведено міське положення по Жалуваній Грамоті. Міська спільнота на своїх зборах через кожні 3 роки обирала міського голову, бургомістрів, ратманів Міського Магістрату, засідателів Губернського Магістрату і Совістного Суду. Право на участь у міських виборах визначалося досягненням 25 років і капіталом, відсоток з якого був не меншим, ніж 50 рублів. Спільноті дозволялося мати свій будинок для зборів, печать і писаря.

понеділок, 13 липня 2015 р.

15 серпня 2015 року в Лялиній Світлиці, в Опішні, відбудеться Другий всеукраїнський гастрономічний НАРОДНИЙ фест-квест "Борщик у глиняному горщику 2015" 

неділю, 12 липня 2015 р.

Пражский торт 
Ингредиенты:
1 банка сгущенного молока
2 яйца
1 стакан муки
1 ч. л. соды, гашеной уксусом
3 ст. ложки какао
Для крема:
2 стакана молока
1 яйцо
4 ст. ложки муки
1,5 ст. сахара
4 ст. ложки какао
250 г сливочного масла
Способ приготовления:
В миске хорошо размешать сгущенное молоко и яйца, добавить гашеную соду и муку с какао. Замесить тесто. Тесто разделить на 2 части. В форме, смазанной сливочным маслом испечь 2 коржа при температуре 180 градусов 20-30 минут (цвет какао придает коржам темный цвет, поэтому нужно следить , чтобы не подгорели). Когда коржи остынут, каждый разрезать вдоль пополам.
Приготовить крем:
4 ст. ложки муки смешать с сахаром, 1 ст. молока и яйцом. Все хорошенько растереть, а затем аккуратно влить остальное молоко и поставить на огонь. Варить на медленном огне до кипения. Снять с огня, остудить. Затем добавить какао, масло и хорошо взбить.
Намазать кремом коржи.
12 липня 2015 року в Харківському історичному музеї відбувся плановий музейний інтерактивний захід на тему «Традиційні страви і напитки слобожанські», під час якого було заплановано обговорити особливості рецептури, технологію приготування та подачі до столу повсякденної та святкової поживи. З непідробним інтересом гості взяли участь у дегустації та ексклюзивному майстер-класі з приготування обрядової каші.


пʼятницю, 10 липня 2015 р.

Наша Киця


Харківський історичний музей імені Миколи Сумцова
у рамках проекту: «Музейне сподвижництво Миколи Федоровича Сумцова: наслідуємо і продовжуємо»
12 липня 2015 року відбудеться інтерактивний захід

Традиційні страви і напитки слобожанські
присвячений тонкощам слобожанської народної кулінарії, що завжди славилася своєю різноманітністю та щедрістю рецептури приготування, й мала свої особливості, спричинені близьким сусідством із росіянами. Поговоримо про технологію приготування страв, якими живилися предки наші: лемішка, зубці, кваша, тетеря, путря, заварювана каша, дивені, вергуни….
Згадаємо і про смачно описані слобожанські народні страви та напитки у творах видатного харківського літератора Григорія Квітки-Основ’яненка. А ще відвідувачам заходу буде запропоновано ексклюзивний майстер-клас із приготування забутої (але смачної і дуже поживної!) ритуальної страви, яку готували і подавали під час хрестин та весілля, а також дегустацію цієї незвичайної страви! Що це за поживка, дізнаєтеся безпосередньо під час заходу. Музейний інтерактивний захід розрахований для різновікової аудиторії, відбудеться демонстрації слайдів, фото.

Харків"яни ярмаркували колись чотири рази на рік!


вівторок, 7 липня 2015 р.

Пігулка ЩАСТЯ

Счастливый человек тот, кто свободен от зависти. Как только это чувство промелькнуло в твоих мыслях - отметь это про себя и задави зависть в зародыше. Разбирайся с этим чувством на ранних стадиях, чтобы оно не успело пустить в тебе корни. 
Определись с желаниями. Задай себе вопрос "Чего я хочу?", а затем несколько раз проверь желание: зачем тебе это нужно? Найди то, что принесет тебе счастье в долгосрочной перспективе, то, что сделает тебя счастливым надолго. Поверхностные желания ведут к дополнительной неудовлетворенности, потому что наш мозг так запрограммирован. 
Отпусти старые обиды. Чем дольше ты копишь в себе обиду и огорчение, тем сильнее эти чувства отравляют тебя изнутри. Их можно сравнить с опухолью или язвой, разрушающих все вокруг. Оставь это в прошлом и живи полной жизнью без оглядки на старые обиды. 
Не сожалей об ошибках. В жизни каждого человека есть миллионы вещей, о которых можно сожалеть. Назови их ошибками, извлеки из них опыт и польз, и двигайся дальше! Не оглядывайся назад с сожалениями: ты не можешь изменить прошлое, поэтому пробуй другой путь. Ты найдешь счастье на этом пути :) 
Не старайся исправлять других людей. Если ты чувствуешь необходимость изменить другого человека, то не можешь сосредоточиться на собственном благополучии и счастьи. Перемести внимание на себя, найди те привычки, которые хочешь внедрить, чтобы быть счастливее, и будь им.

понеділок, 6 липня 2015 р.