суббота, 8 декабря 2018 г.

Етнолог Олена Щербань про співпрацю з білоруськими етнологами


Олена Щербань: 

обґрунтування проекту «Етнокультурна взаємодія Білорусі і України: традиції харчування та їх інтерпретація в туристичній галузі»
 Тема традиційного харчування в Україні, а зокрема її інтерпретація в сучасній туристичній галузі, як засвідчує аналіз наукових публікацій, дотепер залишається малодослідженою, а відтак актуальною для сьогодення. Вивчення культури харчування, одного з найважливіших структурних компонентів традиційно-побутової культури – серед назрілих і затребуваних напрямів української сучасної етнології. Оскільки в ній міститься інформація про історію розвитку, культурні зв’язки та контакти представників певного етносу чи регіону, як от українців та білорусів. Нині особливою актуальною є необхідність по-новому осмислити і систематизувати доробок нечисленних учених, які різною мірою досліджували народну культуру харчування українців; врахувати результати етнологічних, історичних, археологічних, мистецтвознавчих, культурологічних, керамологічних, музеологічних розслідів не лише українських, але й зарубіжних учених, результатом чого може бути цілісна характеристику взаємовпливів і метаморфоз національної культури харчування в цілому, та окремих її елементів, у всьому спектрі їх історичних, етногенетичних, етноареальних, соціокультурних і конструктивно-технологічних ознак.
У дотеперішніх студіях традиційна культура харчування українців розглядалася здебільшого окремішньо від матеріальної та духовної культури. З огляду на це відчутний брак розвідок історико-етнологічного та музеологічного характеру. Всебічне її дослідження в динаміці перетворень, пов’язаних зі змінами суспільного та домашнього побуту особливо актуальне нині з огляду на нівелювання національної ідентичності в умовах стрімких глобалізаційних процесів та наявності зростаючого зацікавлення фахівців суміжних наукових дисциплін (музеєзнавства, археології, нутриціології, дієтології) та туристичної інфраструктури.
1850-і – 1870-і роки є часом публікації перших узагальнюючих народознавчих описів культури і побуту українців. Окремі згадки про трапляються в наукових працях і дещо раніше. Значний внесок у розвиток досліджень культури харчування здійснили діячі створеного в 1845 р. Російського географічного товариства (РГТ), якими було складено і поширено по всій території Російської імперії першу етнографічну програму, що охоплювала основні складові народної побутової культури[1]. Майже кожен рукопис, написаний за програмою РГТ і присвячений питанням народного побуту, більшою чи меншою мірою містить важливий матеріал з даної проблематики і є важливим джерелом для вивчення традиційної культури харчування українців.
Етнографічні матеріали про народну їжу публікувалися наприкінці XIX – на початку XX століття у спеціальних етнографічних журналах («Этнографическое обозрение», «Живая старина»), статистичних земських збірниках, газетах і літературно-історичних журналах («Записки Черниговского губернского комитета», «Киевская Старина», «Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю» та ін.). Спочатку етнографи здебільшого захоплювалися фольклором і лінгвістикою, мало звертаючи уваги на матеріальний народний побут. Селянська культура харчування була буденною, звичайною, а значить й малопомітною частиною життєдіяльності народу.
В збірці «Поварство Українське» (1854) лікар і етнограф Степан Ніс подав перелік назв різноманітних страв як пісних (вегетаріанських) так і «скоромних» (з використанням м’ясо-молочних продуктів); різновидів рідких (перших) гарячих страв, зокрема борщу, гарячих других страв – печень,  солінь, холодних закусок, сушенини, солодощів) і напоїв (хмільні, меди, не хмільні), описав способи їх приготування.
А. Канієвський у роботах «Народная пища в Золотоношском уезде» (1855) та «Несколько заметок о народной пище в Золотоношском уезде» подав перелік основних страв, способів їх приготування і вживання, розглянув звичаї і обряди, пов’язані з харчуванням, вказав на прояви соціальної нерівності в їжі і харчуванні українського селянства.
Відомий історик, етнограф і фольклорист середини ХІХ століття Микола Маркевич у детальному кулінарному описі народної української кухні – розділі «Простонародная кухня, дессерт и напитки» книги «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», опублікованої 1860 року, навів близько 100 рецептів найтиповіших страв та напоїв українців.
Павлом Чубинським було упорядковано сім томів праці «Труды этнографическо-статистической экспедиціи в Западно-Русскій край». У підрозділах «Внутренняя обстановка хаты» та «Пища Малоруссов» (тексти обсягом 8 і 16 сторінок) останнього – тому описано вигляд української хати зсередини, зокрема конструкцію і процес побудови хатньої варистої печі, провіант, найчастіше вживаний селянами, страви та напої, способи та рецепти їх приготування.
1899 року було опубліковано перший ґрунтовний опис, в якому глиняний посуд детально описано в контексті народної культури харчування, що стосувався українців Куп’янського повіту. Це стаття В.Щ. «Пища и питье крестьян-малороссов, с некоторыми относящимися сюда обычаями, поверьями и приметами».
З праць, що присвячені матеріальній культурі, варто назвати роботу українського вченого Хведора Вовка «Украинский народ в его прошлом и настоящем», один з розділів якої присвячений народній їжі. Це перша спроба типологічного аналізу української їжі, і, крім того, автор звернув увагу на локальні особливості народної поживи.
1931 року в журналі «Матеріяли до етнології» було опубліковано статтю Ніни Заглади «Харчування в с. Старосілля на Чернігівщині», в якій подано розлогу історіографію стосовно народного харчу. Зазначено, що ця тема лише почала систематично досліджуватися.
Варто відзначити діяльність у царині народної культури харчування українського етнографа Лідії Артюх, яка опублікувала ряд праць, у яких різноаспектно досліджено народну їжу. Ґрунтовною працею вченої є книга «Українська народна кулінарія» (1977), в якій здійснено спробу описати і класифікувати щоденну та святково-обрядову їжу українського селянства другої половини XIX – початку XX століття, проаналізувати її соціальні функції, показати тенденції розвитку їжі та харчування народу на сучасному етапі. У статтях Лідії Артюх пізнішого часу (Артюх Л. До історії напоїв у харчовій культурі українців // Народна творчість та етнографія. 2006. № 5. С. 41-50 ; Артюх Л. До історії напоїв у харчовій культурі українців // Нар. творчість та етнографія. 2006. № 5. С. 41–50 ; Артюх Л. З історії народної кухні. Великий піст. Молочні страви // Неопалима купина. 1995. № 1/2. С. 3-5 ; Артюх Л. З історії народної кухні. Картопля. Борщ  // Неопалима купина. 1995. № 5/6. С. 32-33 ; Артюх Л. З історії народної кухні. Мандрики. Шулики. Сластьони. Пундики // Неопалима купина. 1993. № 2. С. 23–27 ; Артюх Л. Україна у Європі. Етнокультурні паралелі (на матеріалах народного харчування) // Народознавчі зошити.  2014. № 2. С. 29–38 ; Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних районів України. Київ : Наук. думка, 1982. 112 с.) продовжено тему української кулінарії переважно другої половини ХХ століття.
Плідним доробком цього часу є і праці Т.Гонтар «Народне харчування українців Карпат». 1979.
Нині відбувається процес деякого зацікавлення темою культури харчування серед українських вчених-істориків, викликаного проблемами на злобу дня: органічне виробництво, популяризація екологічності та здорового способу життя, розвиток внутрішнього туризму, але до апогею активності ще далеко. Лише час від часу з’являються поодинокі публікації, присвячені в першу чергу регіональним особливостям народного харчування (Михайло Глушко, Георгій Кожолянко, Оксана Сапеляк, Людмила Герус).
Наприклад Олена Брайченко розвиває тему історії української кулінарії: Брайченко О. Культура харчування українців у 1920–1930-х рр.: тенденції та зміни. // Етнічна історія народів Європи. – 2017. – Вип. 53. – С. 107–114. Заслуговує на увагу її подарункове видання «Українське застілля» (2016).
На початку ХХІ століття в окремий науковий напрямок було виокремлено досі майже не досліджений, але чи не основний аспект народної культури харчування українців – глиняний посуд – в якому страви і напої готували, подавали, споживали, зберігали, транспортували, а також традиційна технологія приготування страв і напоїв з його використанням у печах, провідну роль жінки в цих процесах та інше. У даному контексті етнологом Оленою Щербань запропоновано розглядати як культуротворчий феномен у тому числі, сьогодення.
Наукові та науково-популярні публікації етнолога Олени Щербань за тематикою проекту:
Щербань О.В. Глиняний посуд в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ століття) : монографія / О.В. Щербань. – Харків : Видавець Олександр Савчук, 2017. – 272 с.
Щербань Олена. Народна технологія приготування поживи у глиняному посуду (ХІХ-ХХ століття) // Народознавчі Зошити. – 2017. – №3. – С.677-684. (Про особливості конструкції варистих печей мешканців Наддніпрянщини та їх вплив на способи приготування в них страв та напоїв).
Щербань Олена. Глиняний посуд Наддніпрянщини, як складова традиційної культури харчування українців // Сучасні дослідження української культури / Wspolczesne badania nad ukrainska kultura / За редакцією Марини Замбжицької, Пауліни Олеховської та Катажини Якубовської-Кравчик/ Варшава-Івано-Франківськ: Sowa Sp., 2015. –   С.266-283. характеризовано основні групи українського глиняного посуду другої половини ХІХ – першої третини ХХ століть. Звернено увагу на особливості їх формотворення та декорування. Зроблено висновок про те, що особливості виробів кожної групи пов’язані з їхнім функціональним призначенням).
Щербань Олена. Глиняний посуд через призму наукових студій Миколи Федоровича Сумцова // Народознавчі Зошити. – 2016. – №1 (127). – С.99–104.
Щербань Олена. Екоагросадиба  «Лялина Світлиця» запрошує долучитися до етнокультурного простору Полтавщини через майстер-класи / Українська родина. – 2016. –  № 2. – С.41-44.
Щербань Олена. Етностратегія розвитку сільського зеленого туризму у Полтавщині (на прикладі етнофестивалів «Борщик у глиняному горщику») / «Розвиток українського етнотуризму: проблеми та перспективи» : [Текст] : Зб. матер. ІV Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених (Львів, 25 лютого 2016 р.) / Міністерство освіти і науки України, Львівський інститут економіки і туризму. – Львів : ЛІЕТ, 2016. – С.285-291. (Про етнонапрямок розвитку опішнянського осередку сільського зеленого туризму та досвід проведення двої етнофестів-квестів «Борщик у глиняному горщику 2014 та 2015»).
Щербань О.В. Проблеми експонування обрядового глиняного посуду в сучасній музейній практиці // VІ Луньовські читання Сучасна музейна експозиція: вимоги часу та нові можливості (до 60-річчя заснування Пархомівського художнього музею імені А.Ф. Луньова). Матеріали науково-практичного семінару 27 березня 2015 року. – Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2016. – С.75-82.
Щербань Олена. Функції глиняного посуду в культурі харчування українців як об’єкт наукових студій ХІХ – першої третини ХХ століття // Переяславіка: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» : Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький: Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», 2015. – Вип. 9 (11). – С.420-426. (Проаналізовано дослідження функцій глиняного посуду українців від часу зародження етнографічної науки до 1930-х років – часу її штучного знищення сталінським режимом. Охарактеризовано подану в тогочасних наукових працях інформацію. Зроблено висновок про поступове зростання наукового інтересу до окремих фрагментів традиційно-побутової культури, зокрема сфери життєзабезпечення певної етноспільноти, в тому числі функцій глиняного посуду).
Щербань Е.В. Глиняная посуда как элемент традиционной культуры питания украинцев: постановка проблемы // Материалы I Международного симпозиума «Традиционная культура в современном мире. История еды и традиции питания народов мира» 30 октября – 1 ноября 2014 г. – Москва: МГУ им. М.В.Ломоносова, 2015. (О важности глиняной посуды в традиционной культуре питания украинцев. Глиняная посуда в традиционной культуре питания – важная составляющая этнокультурной традиции, многогранное явление, полученное в результате исторического освоения этносом конкретной среды. Она выступает объектом исторического процесса, формирование которого пронизано многочисленными элементами и проявлениями духовной культуры, народной эстетикой и основывается на совокупности народных кулинарных традиций).
Щербань Олена. Глиняний посуд в культурі харчування українців кінця 1860-х –початку 1870-х років (за матеріалами, зібраними Павлом Чубинським) // VІІ Кирилло-Мефодиевские чтения в 2-х частях: Ч.1. Материальная и духовная культура славян // Материалы Международной научно-практической конференции. – Уфа: Изд-во Уфимского филиала ФГБОУ ВПО «МГГУ им. М.А.Шолохова», 2014. – С.101-105. (Про глиняний посуд в культурі харчування українців, згаданий у праці видатного українського народознавця Павла Чубинського. Охарактеризовано подані дослідником матеріали про розташування в хаті кухонного начиння, згадки про глиняні горщик, макітру і кухлик та їх місце в технології приготування страв і напоїв. Порівняно їх із подібними за тематикою працями Миколи Маркевича та Варвари Щелоковської).
Щербань Е.В. К вопросу о маркерах изменений в традиционной культуре Украины (на примере глиняных дуршлагов) // Традыцыі і сучасны стан культуры і мастацтва : Мат. Міжнароднай навук.-практ. канф (28-29 лістапада 2013 г., гор. Мінск) : У 2 частках. Ч.2. / уклад. Н.С. Бункевіч [інш.]; гал. рэд. А.І. Лакотка; Цэнтр даследаванняӯ беларускай культуры, мовы і літаратуры НАН Беларусі. – Мінск: Права і эканомыка, 2014. – С.200-205. (О глиняных друшлагах, появление и исчезновение которых в быту украинцев маркирует изменения в традиционной культуре. Дана характеристика форм, декора, и региональный особенностей этих предметов).
Щербань Олена. Борщівник – для борщу, кашник – для каші / Олена Щербань // Дім і Сім’я. – 2014. – №4. – С.37-38; №5. – С.39-45. (Узагальнено розрізнені відомості щодо українського глиняного горщику – найуніверсальнішої посудини).
Щербань Олена. Глиняний посуд у традиційній культурі харчування українців через призму дослідження  Варвари Щелоковської // Народна творчість та етнологія. – 2014. – №5. – С. 28–34. (Вперше в українській етнології проаналізовано працю Варвари Щелоковської  (В.Щ.) у площині дослідження традиційної культури харчування українців. Досліджено внесок її авторки у вивчення порушеної теми. Виокремлено аспекти й питання, що потребують належної уваги сучасних етнографів з урахуванням потреб і рівня розвитку сучасної етнології, історії, культурології, мистецтвознавства та керамології. Зроблено висновок про високий  рівень інформативності та наукової ретельності аналізованої праці В.Щ.).
Щербань О.В. Глиняний посуд в українській селянській трапезі: еволюція сервірування столу від народного до псевдо елітарного (остання чверть ХІХ – початок ХХІ століття) // Культурна спадщина Слобожанщини: зб. Наук. Ст. число 26 / наук. Ред. Красиков М.М., Щербина Е.Б. – Х. : Курсор, 2012, – С.190-194. (Про традиції сервірування столу в народному побуті з використанням гончарного посуду та поступову його заміну на фаянсовий).
Сучасні працівники туристичної галузі, ресторатори, готельєри, власники садиб сільського зеленого туризму, а також музеєзнавці, археологи, мистецтвознавці, історики, медики!!!! наразі потерпають від браку ЕТНОЛОГІЧНОЇ інформації, поповнити яку є реальна можливість шляхом реалізації проекту «Етнокультурна взаємодія Білорусі і України: традиції харчування та їх інтерпретація в туристичній галузі», оскільки досі нічого подібного зроблено ще не було. Незаперечним фактом є малочисельність саме етнологів-дослідників загалом, а даною темою їх відсутність як в Україні так і в Білорусі.
В етнологічному академічному середовищі тема народної культури харчування досі не стала профільною темою науково-дослідної установи. На державному рівні підтримки поки що немає. Отже, першочерговими завданнями є насамперед ДОСЛІДЖЕННЯ, систематизація інформації, потім її інтерпретація, популяризація, кооперація фахівців суміжних дисциплін…..

Конкретними результативними показниками стане:
активізація роботи вже наявних і створення нових інформаційно-консультаційних центрів із залученням фахівців широкого профілю,
популяризація даної проблематики на державному рівні, а також зусиллями громад місцевого рівня шляхом, наприклад, організації промоушен-акцій щодо народної культури, зокрема в ракурсі фестивального етнотуризму;
видання насамперед науково-популярних видань,
підготовка універсальних, широкоформатних фахівців з даної проблеми, як науковців, викладачів, так і студентів……
створення по суті нового підґрунтя для подальшого поглибленого дослідження матеріальної і духовної культури українців, білорусів, слов’ян загалом етнологами, істориками, антропологами, культурологами, музеєзнавцями, мистецтвознавцями, написання підручників і навчальних посібників, енциклопедій, біографічно-бібліографічних довідників тощо; розробки лекційних курсів, укладання каталогів тощо; організації й кореляції діяльності сучасних закладів громадського харчування в етнічному стилі.
Результати проекту мають важливе значення для розвитку традиційних осередків народних промислів і ремесел у сучасних умовах, що потребують спрямування зусиль сучасних рукотворців на успадкування і творчий розвиток етнічних традицій.
Дані матеріали будуть в нагоді музеєзнавцям.




среда, 21 ноября 2018 г.

Перший На Селі:село Буда, Черкащина, Екосадиба "Ясний День"

Перший На Селі:село Буда, Черкащина, Екосадиба "Ясний День"

Перший На Селі:село Буда, Черкащина, Екосадиба "Ясний День"

Перший На Селі: садиба "Джерело"

ІКАТО) «ЕтноТрадиції гостинності Полтавщини»


В межах авторського проекту етнолога Олени Щербань «Осередок Відродження УКРАЇНСЬКИХ Традицій в Лялиній Світлиці» (Опішня, Полтавщина) з 12 листопада 2015 року на базі ЕтноЕкоАгроСадиби-музею «Лялина Світлиця», активно діє Інформаційно-консультативний і агротуристичний осередок (ІКАТО) «ЕтноТрадиції гостинності Полтавщини», вул. Партизанська, 19, смт. Опішня, Зіньківського р-ну, Полтавської області http://ljalinasvitlica.blogspot.com/. Ініціатор створення та керівник – етнолог, Уповноважений представник Спілки сільського зеленого туризму України в Полтавській області Щербань Олена Василівна.
В останній час загострилися соціально-економічні проблеми як в селі так і в місті. Не маючи достатніх засобів виживання, жителі області не можуть організувати своє дозвілля,  поїхати на відпочинок на відомі курорти, тому саме сільський зелений туризм компенсує ці незручності і дає можливість забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Реалізація даного проекту спрямована на мобілізацію  сільських жителів в організації підприємницької діяльності у сільській місцевості у сфері сільського зеленого туризму, а для міських жителів створення сприятливих умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержання режиму охорони заповідних комплексів та об’єктів, популяризацією місцевої традиційної культури.
Метою ІКАТО «ЕтноТрадиції гостинності Полтавщини» є виявлення, систематизація даних стосовно діючих садиб сільського зеленого туризму в Полтавській області, їх збереження, підтримка та розвиток, сприяння заснування та налагодження діяльності нових, шляхом проведення кампанії, направленої на популяризацію сільського туризму як виду відпочинку, сприяння підвищення зайнятості сільського населення в цій сфері. Проведення науково-просвітницької, культурно-масової діяльності в напрямку екологічного, патріотичного виховання мешканців Полтавщини та гостей області для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних інтересів, розвитку сільської інфраструктури.
Навчання, поради, консультації, юридична підтримка, просування бренду «сільський зелений туризм Полтавщини». Піднесення престижу професії сільського господаря та розповсюдження знань на тему походження продовольчих продуктів. Диференціювання несільськогосподарської діяльності в сільських районах. Збереження та популяризація культурної спадщини села. Незалежність від зовнішніх обставин.

вторник, 20 ноября 2018 г.

ЕтноСадибаМузей "Лялина Світлиця"


ЕТНОсадиба-музей "Лялина Світлиця" етнолога Олени Щербань

Етнолог Олена Щербань  - автор ідеї, ініціатор створення, фундатор та організатор Першої в Україні ЕтноЕкоАгроСадиби-музею «Лялина Світлиця», що функціонує з 2010 року в Опішні (Полтавщина) і є осередком популяризації української традиційної культури, зокрема гастрономічної. На базі «Лялиної Світлиці» з ініціативи етнолога Олени Щербань вже п’ять років поспіль відбулися:
Перший всеукраїнський кулінарний ЕТНОфестиваль-квест «Борщик у глиняному горщику 2014» (16 серпня 2014 року, ЕтноЕкоагроСадиба-музей «Лялина Світлиця», Опішня, Полтавщина), приготували 12 різновидів борщів у глиняних горщиках у печі за забутою, але відновленою рецептурою.
Другий всеукраїнський гастрономічний НАРОДНИЙ ЕТНОфестиваль-квест «Борщик у глиняному горщику 2015» (15 серпня 2015 року, Етносадиба-музей «Лялина Світлиця», Опішня, Полтавщина), приготували 24 борщики.
Третій всеукраїнський гастрономічний НАРОДНИЙ ЕТНОфестиваль-квест «Борщик у глиняному горщику 2016» (13 серпня 2016 року, Етносадиба-музей «Лялина Світлиця», Опішня, Полтавщина), приготували 36 борщиків.
Четвертий міжНАРОДНИЙ гастрономічний ЕТНОфестиваль-квест «Борщик у глиняному горщику 2017» (12 серпня 2017 року, Етносадиба-музей «Лялина Світлиця», Опішня, Полтавщина), приготували 46 борщиків.
П’ятий міжНАРОДНИЙ гастрономічний ЕТНОфестиваль-квест «Борщик у глиняному горщику 2018» (13 серпня 2018 року, Етносадиба-музей «Лялина Світлиця», Опішня, Полтавщина), приготували 50 різновидів борщиків у глиняних горщиках.
ШОСТИЙ міжНАРОДНИЙ гастрономічний ЕТНОфестиваль-квест «Борщик у глиняному горщику 2019» заплановано на 10 серпня 2019 року, Етносадиба-музей «Лялина Світлиця», Опішня, Полтавщина), під час якого приготуємо і продегустуємо вжпе 60 різновидів борщиків у глиняних горщиках з різних регіонів України і не тільки.
Метою Фесту-Квесту незмінно є: вивчення та популяризація традицій, правил приготування, рецептури, регіональних особливостей БОРЩотворення та ТІСТОтворення; відродження та піар українських народних культурних традицій, утвердження духовних, морально-етичних та естетичних цінностей українців, виховання в дітей та молоді любові до сім’ї, Роду та Держави, здорового способу життя, змістовного, активного відпочинку, дбайливого ставлення до довкілля, залучення молоді вирішення проблем територіальних громад у проектний спосіб.
Девіз амбітного авторського ЕТНОФЕСТУ – креативність, традиційність, наполегливість, оптимізм.
В короткостроковій перспективі «Борщик у глиняному горщику» це фестиваль культурних і соціальних ініціатив, толока найвіртуозніших кухарів, рестораторів, готельєрів, мистців, майстрів, артистів, творчаків…..
В довгостроковій перспективі «Борщик у глиняному горщику» – це комунікаційна платформа, покликана відродити інтерес до забутої традиційної культури наших предків, об’єднати зусилля ВСІХ небайдужих до відродження і розвиток українськості.