среда, 30 декабря 2015 г.





З НОВИМ, 2016 роком!!!

Дорогі ДРУЗІ!!!!
Вітаю з наступаючим НОВОРІЧЧЯМ!! Хочем-не-хочемо, але цей рік швидкоплинно минає, наступає новий, що теж не сповільнить свій біг ні на хвильку. Бажаю УСІМ все встигати, нікуди не поспішати. І щоб здоровилося, щасливилося і грошилося!
З повагою, Ваша Олена Щербань






четверг, 24 декабря 2015 г.

Харківські ляльки / Kharkov dolls





"Музейне сподвижництво Миколи Сумцова: наслідуємо і продовжуємо" / "Nicholas Museum spodvyzhnytstvo Sumtsova, and continue to follow"

За рік 2015 ВДАЛОСЯ успішно (на мою думку) реалізувати мій проект "Музейне сподвижництво Миколи Сумцова: наслідуємо і продовжуємо": 
розробила, організувала і провела цикл - 12 - історико-етнографічних лекцій-практикумів (інтерактивних заходів), розрахованих для різновікової аудиторії з демонстрацією слайдів, фото, відео, натурних експонатів з фондової колекції музею, а також проведенням авторських майстер-класів:
Січень – «Академік Микола Сумцов: етнографічна, наукова та музейна діяльність» (Життю, науковій і громадсько-політичній діяльності визначного українського етнографа, літературознавця, фольклориста, академіка ВУАН Миколи Федоровича Сумцова (1854–1922) присвячено безліч наукових праць. Але попри це постать видатного діяча своєї епохи до цього часу привертає неабиякий інтерес. Досі немає праці яка б охоплювала Миколи Сумцова як діяча науки з усіх боків його діяльності і впливу за життя і після смерті. Пропонуємо зупинитися двох віхах його невтомної роботи: науковій, зокрема етнографічній і музейницькій).
Лютий – «Народна іграшка у фондовій колекції Харківського історичного музею» (Українська народна іграшка перебуває в полі зору науковців з кінця ХІХ століття, тож обговоримо найцікавіші види і технологію виготовлення української традиційної іграшки. Слухачі ознайомляться із народною іграшкою з різних матеріалів, що зберігаються у фондах Харківського історичного музею. Однією з найбільш поширених в Україні серед глиняних дитячих іграшок з давнини є глиняні свистунці (свищики), виготовлені у формах тварин: коників, баранців, собачок, цапиків; птахів: качечок, курочок, павичів; людей. Ліпили глиняну іграшка у вигляді тих тварин, які були в господарстві. Усі присутні зможуть власноруч виготовити тканинну ляльку-сувенір і повчитися ліпити глиняні півники-свистунці
Березень – «Традиції слобожанського тістотворення: обрядові і повсякденні вироби з тіста». В житті українців Хліб завжди займав особливе місце. Хліб усьому голова. Всяке добро за хлібом. Впродовж віків склалися своєрідні традиції випікання хлібів і хлібних виробів. Зокрема у слобожан, що мешкають у благодатному «хлібному» краї, віддавна витворилася своєособлива тістотворча культура. Тож пропоную вам взяти участь у обговоренні тістотворчих традицій нашого краю, символізму хлібних виробів. Оскільки хліб супроводжував наших предків упродовж всього ЖИТТЯ – від народження до останньої межі, то до кожного родинного чи календарного свята/події в нашому регіоні випікали особливі його види. Сьогодні ми ознайомимося із забутими технологією і рецептурою приготування слобожанських весільних короваїв, дивнів, верчів, шишок, медяників... а також «жайворонків», «різдвяного печива», «хрестів»... колись знаменитих, на усіх харківських і не тільки ярмарках, боромлянських бубликів, а ще слащонів, книшів.... 
Квітень – Майстер-клас із виготовлення тканинної Ляльки-мотанки (лекція з демонстрацією фото, натурних експонатів, майстер-клас із виготовлення тканинної ляльки-мотанки) (Лялька-мотанка – справжнє мистецтво іграшки. Впродовж тисячоліть людство, наслідуючи Творця, окрім виготовлення з інших матеріалів (глини, тіста, соломи, лози, дерева, вовни, трави, сиру….) творить ляльки з тканини за своїм образом та подобою. Народна лялька-мотанка без перебільшення є унікальним явищем традиційної культури українців. Вона своєрідно-оригінальна за способом виготовлення, складно-проста за декоративною палітрою і така ТЕПЛА… Оскільки народна Лялька з тканини була невід’ємною частиною селянського побутового середовища, пов’язаного з хліборобською працею та домашнім вогнищем, вона і в прадавні часи, і сьогодні є символом родючості, материнства та своєрідним оберегом. Превалювання жіночих зображень над чоловічими можна пояснити тим, що з жіночим образом з давніх часів асоціювалися уявлення про богиню родючості, праматір, берегиню домашнього вогнища та захисницю. Чи доводилося Вам коли-небудь робити ляльки власноруч? Серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини (перш за все ляльки-мотанки) є особливим видом. Особливим насамперед тому, що зробити її дуже просто, кожен може змотати собі Лялечку, використовуючи при цьому свої працьовиті пальчики, тканину та нитки….);
Травень – «Глиняний посуд у традиційній культурі харчування слобожан ХІХ-ХХ століття» (демонстрація унікального захоплюючого фото ряду із зображенням розмаїтих посудних форм, а також натурних експонатів глиняного посуду, що зберігається у фондах Харківського історичного музею); Кожен народ має свою національну кухню, національні напої. Одними із найбільш стійких у часовому контексті є елементи матеріальної культури українців, які належать до сфери традиційного харчування, в тому числі посуд та начиння, необхідні для приготування, подачі до столу, споживання, зберігання, транспортування їжі. Використовуваний набір посуду посідає важливе місце в традиційній культурі українців, втілює етнічні особливості, яскраво відбиває естетичні смаки, рівень та етапи культурного розвитку. Глиняний посуд, як особливе джерело історичної, етнологічної, соціально-економічної (ніде так яскраво не виступає зв’язок між побутом та економічними умовами, як у речах хатнього вжитку) інформації – вагома складова традиційної народної культури, в якій упродовж багатьох століть український етнос демонстрував високий мистецький талант і утверджував культурні надбання. Це унікальне явище на території сучасної України, принаймні в часовому значенні, оскільки, трансформуючись, він використовується щонайменше вісім тисячоліть поспіль. Ним користуємося дотепер і, вочевидь, користуватимемося й надалі. Мову далі вестимемо про глиняний посуд у традиційній культурі харчування слобожан, його типологію, особливості використання в господарстві. Згадаємо також цікавинки стосовно глиняного посуду в працях видатного харків’янина-науковця Миколи Сумцова та визначних літераторів ХVІІІ – ХІХ століть Миколи Гоголя, Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка.
Червень – «Прядіння і ткацтво у традиційній культурі Слобідської України» (Захід присвячено тонкощам народної техніки і технології ручного виробництва ниток із волокон рослинного та тваринного походження і полотна з цих ниток. В процесі виготовлення нитки з (підготовленого!) прядива з допомогою веретена, Ви зможете не тільки уявити себе прялями, але й скласти уявлення про те, наскільки це була довга і складна процедура. Пропонується ознайомитися з поетапним процесом «народження» нитки і виготовлення полотна від початку висівання льону і конопляного насіння до отримання вибіленого сувою; із особливостями народної термінології стосовно прядіння і ткацтва, зокрема ви матиме нагоду дізнатися що таке «матірка» і «костриця», як «тіпали», «м’яли», «скубли», для чого призначена «терлиця», а для чого «шохтина», навіщо в ткацькому станку «човник». Також зможете побачити відмінності льняного полотно від конопляного та дізнатися про їх цілющі властивості згідно народних уявлень.);
Галина Зінчук Олено, даруйте, пані Олено, вітаю з підкоренням вершини! І не слухайте нікого : в житті все завжди відбувається вчасно! І, звичайно, саме час обирати нову ціль. Успіхів, натхнення, сил, творчих ідей, наукових досягнень, любові, добра і миру. Хай доля буде прихильною до невгамовної і завзятої Оленки!

Від Миколая до Колодія / From Nicholas to Kolodiy

«Від Миколая до Колодія або традиції святкування зимових СВЯТ у Слобожанщині» у світлинках Олени Щербань.
Коли я готую-проводжу які-небудь заходи з популяризації української традиційної культури, намагаюся підібрати ФОТОряд із особистого архіву. Ось що з того виходить.





среда, 23 декабря 2015 г.

"Гончарні школи Опішні: збереження й розвиток професійних знань і традицій (1894–2000)"/ "Pottery School Opishnya: preservation and development of professional knowledge and traditions (1894-2000)"

МІЙ УСПІШНИЙ захист кандидатської дисертації "Гончарні школи Опішні: збереження й розвиток професійних знань і традицій (1894–2000)" 10 квітня 2012 року, Львів, Інститут українознавства імені І.Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України.

  Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській етнології ґрунтовно досліджено визначальний вплив гончарного шкільництва на збереження й розвиток професійних гончарських знань і традицій Опішні. На основі польових, архівних і літературних джерел відтворено й проаналізовано історію опішнянських гончарних шкіл упродовж понадстолітнього періоду, з’ясовано передумови, причини й наслідки їх діяльності; окреслено чинники, які істотно вплинули на функціонування різних типів шкіл. З’ясовано роль органів державної влади й місцевого самоврядування у справі підтримки і розвитку гончарного промислу, впровадженні системи передачі професійних гончарських знань у Опішні.

Опонент Оксана Франко



Опонент Микола Гладкий

Крачун, керечун, книш, Рожество, калачі, Господар / Craciun, kerechun, knish, Christmas, kalachі Lord

Хліби і страви на Богоявлення святвечорове
Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який мав різні назви (корун, крачун, крайчун, керечун, книш, калач, струцля і просто хліб) та форми, залежно від місцевості, і випікався з різного борошна, міг бути прісним або скоромним (його під час вечері не споживали, а просто клали на столі). Різдвяний хліб був символом новонародженого Ісуса і в деяких місцевостях до нього додавали трішки свяченої води. 
Обов’язковим на святковому столі мав бути «книш» – кругла паляниця з малесеньким хлібенятком зверху – для душ померлих. Подекуди перед випіканням цей хліб позначали голівкою маку або відтиском склянки зі змоченими в олії краями. Книші символізують єдність поколінь роду і заступництво-опіку предків.
На Лемківщині й у Галичині посеред столу клали «струцлю» — плетенку, посипану маком, яку ще називали «кукелкою». На Поділлі випікали три обрядові хліби, які на Святвечір клали на столі один поверх іншого. Нижній (його називали «Хазяїном»), прісний, пекли з житнього борошна, другий (називався «Василь») – з пшеничного, верхній («Йордан») – менший, також з пшеничного. «Хазяїна» розрізали і їли на перший день Різдва, «Василя» — на Новий рік, а «Йордан» — на Водохрестя. В Козові на Тернопільщині теж клали на стіл три хліби — два нижні житні й зверху – круглий пшеничний калач, в який вставляли воскову свічку. Цей калач був особливим, бо складався з багатьох шишок, які скручувалися з пасочків тіста і щільно вкладалися у круглу форму. Вважали, що сіно під обрусом символізує стаєнку, перший житній хліб – ясла, другий житній – колиску, калач – Ісусика, бо дуже він був солодкий і смачний.
Обов’язково пекли на свята калачі – круглі обрядові хліби з білого пшеничного борошна, замішані на молоці з додаванням яєць. З двох валків тіста скручували джгут, з якого формували коло з діркою всередині. На півдні Поділля калач виплітали з восьми валків тіста. На Черкащині печуть прямокутний хліб, який має назву «Господар».
Обов’язково на столі мали бути пиріжки з різною начинкою – капустою, горохом, сливами, вишнями, маком тощо. Бабусі роздавали їх онукам, і кожен мав запам’ятати з якою начинкою пиріжок. Казали, що коли дитина заблукає, варто згадати з якою начинкою пиріжок на Святвечір, і Господь зразу допоможе пригадати дорогу. Окремо господині пекли хліб для пригощання худоби. На Поділлі цей хліб називали «Рожество» і мав дуже цікаву форму. Виробляли його з двох валків тіста, які скручували джгутом, надавали йому форми підкови, клали на горщик з кутею.
Щоб устигнути приготувати страви на святкову вечерю, господиня вставала дуже рано, о 1-2 годині ночі. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Звідси її назва – Багата кутя.
Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? Етнографи кажуть, що це може бути пов’язано з 12-ма місяцями. У наш час число 12 трактують як згадку про дванадцять апостолів Ісуса Христа.
Господиня розпалювала піч, добуваючи живий вогонь при допомозі шматків дерева, або кресала (цей звичай ще донедавна зберігався на Гуцульщині). У піч клала сім або дванадцять полін. Для приготування страв набиралася досхідня вода, нею заливали пшеницю, сушені фрукти, і ставили в піч варити дві головні страви – кутю та узвар.

вторник, 22 декабря 2015 г.

Фотофрагменти "Українське ТРАДИЦІЙНЕ весілля" / Videos "traditional Ukrainian wedding"





Біографія Олени Щербань / Biography Helen Shcherban

Щербань Олена Василівна, 27.06.1980, Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області (згідно паспортних даних, насправді ж, у Диканьці, що в Полтавщині).
Закінчила історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Історія та основи економіки» (2002), аспірантуру Інституту народознавства НАН України за спеціальністю «Етнологія» (2007).
Кандидат історичних наук (Львів, 2012). Тема кандидатської дисертації: «Гончарні школи Опішні: збереження й розвиток професійних знань і традицій (1894–2000)». Наукові керівники – доктор історичних наук Олександр Миколайович Пошивайло, доктор історичних наук Ярослав Миколайович Тарас.
Працюю над затвердженою темою докторської дисертації: «Глиняний посуд у культурі харчування населення Наддніпрянщини другої половини ХІХ – першої третини ХХІ століття». Науковий консультант – академік НАНУ, професор, доктор історичних наук Степан Петрович Павлюк.
Впродовж 2001–2002 рр. працювала вчителем історії та економіки в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І–ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».
Молодший науковий співробітник Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України (2002–2012).
Молодший науковий співробітник Відділу археології, старший науковий співробітник Відділу етнографії гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (2002–2012).
Викладач історії України та всесвітньої історії, історії української культури, історії економіки економічної думки, філософії Кременчуцького льотного коледжу НАУ (2012–2013).
Провідний науковий співробітник Наукового відділу екскурсійно-масової роботи Музею історії Десятинної церкви, Наукового відділу історико-археологічних досліджень (м. Київ) (2012–2013).
Старший науковий співробітник І науково-експозиційного відділу Харківського історичного музею (2014-2015).
Етнолог, етнограф, історик, керамолог, культуролог, краєзнавець, майстер з виготовлення української традиційної ляльки-мотанки, обрядової ляльки з тіста, колекціонер українського глиняного посуду, тканинної ляльки, провідний популяризатор традиційної культури Полтавщини, творів українського традиційного мистецтва та народного побуту, активна суспільно-громадська діячка.
Член Харківського історико-філологічного товариства (2015).
Перелік публікацій Олени Щербань
(дівоче прізвище Скрипка) (1999–2015)
 1999 р.
1. Скрипка Олена. Православні храми Диканьки // Християнські старожитності Лівобережної України. Збірник наукових праць. – Полтава: Археологія, 1999. – С.115–119. (Вперше подано стислу історію визначних архітектурних та історичних пам’яток – церков Диканьки – від першої згадки про містечко до сьогодні).
2000 р.
2. Скрипка Олена. Православні храми Диканьки // Трудова слава. – 2000. – С.4. (Про історію визначних архітектурних та історичних пам’яток – церков Диканьки – від першої згадки про містечко до сьогодні).
3. Скрипка О.В. Становище православної церкви на Полтавщині у першій половині 50-х років ХХ ст. // Збірник матеріалів ІІІ студентської наукової конференції історичного факультету. – Полтава, 2000. – С.43–45. (На основі архівних джерел висвітлено проблеми православної церкви Полтавщини зазначеного періоду на фоні загальнодержавних подій).
 2001 р.
4. Скрипка О.В. Деякі аспекти формування особистості студента // Виховна робота у вищих навчальних закладах: симбіоз нового і традиційного. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, 2001. – С.104–107. (Про виховні засади освітнього процесу сучасного вищого навчального закладу).
5. Скрипка Олена. До проблеми ціннісних орієнтирів концепції А.С.Макаренка // Світ очима молодих дослідників: Збірник наукових праць студентів. – Полтава: ПДПУ імені Володимира Короленка, 2001. – Вип.1. – С.37–39. (Про виховну систему видатного українського педагога Антона Семеновича Макаренка. Подано результати психологічного дослідження зроблено автором з метою виявити причини зародження відхилень у дітей середнього віку).
6. Скрипка Олена. Вплив системи оцінювання на активність навчальної діяльності школяра // Світ очима молодих дослідників: Збірник наукових праць студентів. – Полтава: ПДПУ імені Володимира Короленка, 2001. – Вип.1. – С.93–94. (Про зміни в системі оцінювання в руслі загальнодержавних освітніх перетворень. На основі власного педагогічного досвіту автора зроблено висновки про те, що вони створюють передумови підвищення активності учнів.). 

ІІ обласна науково-практична конференція «Світ очима суспільствознавця» у Полтаві


12 березня 2013 року в Полтавському політехнічному коледжі Національного технічного університету «Харківський політехнічний університет» (далі – ППК НТУ «ХПІ») відбулася ІІ обласна науково-практична конференція викладачів суспільних дисциплін вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації «Світ очима суспільствознавця». Захід було заплановано і проведено за чотирма основними напрямками:
педагогічно-методичний,
філософсько-соціологічний,
історико-економічний,
політико-правознавчий.
У конференції взяли участь викладачі багатьох навчальних закладів Полтави, Кременчука, Лубен, Хоролу, Березової Рудки, а також представники обласного методичного об’єднання викладачів суспільних дисциплін. 
На пленарному засіданні, яке відбулося в одній із затишних, гарно освітлених аудиторій Полтавського політехнічного коледжу Національного технічного університету «Харківський політехнічний університет» виступили з доповідями:
В’ячеслав Іванович Дудка, викладач Кременчуцького технікуму залізничного транспорту «Електронні бібліотеки як фактор формування сучасного українського освітнього простору»;
Олена Василівна Щербань, викладач Кременчуцького льотного коледжу НАУ, к.і.н. «Науково-пошукова діяльність студентів та курсантів Кременчуцького льотного коледжу НАУ»; 


Ольга Михайлівна Нестеренко, викладач Полтавського кооперативного технікуму «Творчий дует» як метод виховної роботи зі студентською молоддю»;

Наукове історико-етнографічне товариство "Україна моя історична" / Scientific historical and ethnographic society "Ukraine is my history"

Перша курсантсько-студентська науково-практична конференція «Історико-етнографічні етюди»

 21 березня 2013 року членами Наукового історико-етнографічного товариства КЛК НАУ «Україна моя історична» було організовано та проведено Першу курсантсько-студентську науково-практичну конференцію «Історико-етнографічні етюди». Конференцію присвячено 136 річниці від Дня народження французького піонера авіації, творця першого у світі пасажирського літака Моріса Фармана саме тому, що він був першим. З його першої розробки взяла початок колосальна система пасажирського авіатранспорту. У Першій курсантсько-студентській конференції взяли участь лише курсанти та студенти першого курсу. Перші пробні кроки науково-дослідної роботи майбутні пілоти, техніки-механіки зробили тут, в коледжі, і хто знає…

Учасників Конференції тепло привітали заступник начальника Кременчуцького льотного коледжу НАУ з навчальної роботи Пироженко Ю.О., заступник начальника Кременчуцького льотного коледжу НАУ з виховної роботи Удовиченко В.Ю., завідувач НМК навчального відділу КЛК НАУ Павленко Л.В, завідувач Відділення льотно-технічних спеціальностей Головатенко В.Ю, та завідувач Відділення економічних спеціальностей Кравченко Н.В.

Глиняні рюмки-трійчатки / Clay ryumky-triychatky

Опубліковано: Щербань Олена. Унікальна слобідська весільна глиняна посудина – «рюмки-трійчатки» // Народознавчі Зошити. – 2015. - №4 (124). – С. 984-987. http://nz.ethnology.lviv.ua/archiv/2015-4/32.pdf
Олена Щербань,
старший науковий співробітник Харківського історичного музею,
етнолог, керамолог, історик, к.і.н.
Унікальні глиняні весільні «рюмки-трійчатки»

 Анотація: вперше описано, атрибутовано та зроблено спробу проаналізувати унікальний глиняний виріб – глиняні рюмки-трійчатки, згаданий відомими дослідниками-слобожанами Левом Соколовським та Миколою Сумцовим. Виріб уведено в науковий обіг.
Ключові слова: Микола Сумцов, Лев Соколовський, Харківщина, глиняний посуд, культура харчування, рюмки-трійчатки, весілля.
Глиняний посуд – невичерпне джерело знань про традиційну культуру населення України. Тому донині він викликає непідробний науковий інтерес археологів, етнологів, керамологів, культурологів. Але, оскільки в більшості гончарних осередків України (в тому числі – на Слобожанщині) гончарство давно занепало, все складніше виявити нові, виняткові артефакти. В даній студії мова йтиме про нещодавно віднайдений у фондовій колекцій Харківського історичного музею глиняний виріб-посудину особливого ґатунку – весільні рюмки-трійчатки. Це унікальний витвір, про який раніше зустрічалися згадки в літературі, а про вигляд та параметри можна було лише здогадуватися.
Вперше про рюмки-трійчатки згадав Лев Соколовський у праці «Гончары в Купянском уезде в 1880 году» (1883). Перераховуючи типи тамтешніх глиняних виробів, він написав «…наконец, как роскошь – вазы для воды, цветочные горшки, курильницы, подсвечники, рукомойники, тройчатки и бублик (3 рюмки вместе), статуэтки людей…» [6, С.47-48]. Дослідник у цій згадці не дав детального опису параметрів і функціонального призначення «тройчаток». Як, до речі, й інших, виокремлених ним «как роскошь» посудин.
Наступна згадка про цей виріб міститься в праці Миколи Сумцова «Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии» (1902). Описуючи гончарство та гончарні вироби Охтирки, Боромлі, Межиріча, Котельви й відзначаючи їх занепад, дослідник зауважив, що багато цікавих гончарних виробів старого часу зникло без сліду і пам’яті, не знайшовши опори в збуті серед селян, що ослабли економічно і естетично [7, С.34-37]. Зокрема «лет 15 (приблизно 1886 рік – О.Щ.) назад на базарах и ярмарках можно было еще найти, так называемые, куманцы, поливяные кувшины характерной формы, плоские, с отверстием в середине; жидкость помещалась в окружающем отверстие кольца сосуда – красиво и оригинально. Теперь таких не делают. … Интересны еще вышедшие из употребления глиняные тройные свадебные рюмки, связанные между собой полым ободочком. Во все три рюмки наливалась водка, а свадебный гость все их тянул из одной» [7, С.35]. Тобто, дослідник навів донині унікальні відомості про цю посудину. Хоча з його тексту ми не можемо з’ясувати, в яких осередках виготовлялися «трійчатки». Очевидно, Микола Сумцов під час своїх досліджень по Охтирщині в 1901 році, вже не бачив цих виробів (написав лишень: «виробництвом їх ніхто не займаєтся»), тож і не придбав їх для музею. Бо вони мали фігурувати серед перерахованих в описі «Каталог выставки ХІІ-го археологического съезда (в Харькове). Этнографический отдел» [2].