Спасова борода (Велесова борода) - давній хліборобський об- ряд. При завершенні жнив залишають у кінці ниви пучок незжатих колосків, який називають у різних місцевостях по-різному: Спасо- ва борода (Спасові на бороду), людська доля, Перуну на бороду, борода, дідова борода, цапова борода, в’язати бороду, коза, пере- пілка, перепелиця тощо. Недожате колосся зв’язують у пучок (означає єднання, поєднання) червоною ниткою, поясом чи стріч- кою (оберігаюча функція) або виплітають китицю із колосся, ніби бороду, й пригинають до землі (спрямування сили родючості із зерна у землю, символ багатства) ― це і є ″Спасова
борода″. Оздоблюють ″бороду″ стрічками й квітами (щоб була ″гарна″ ― врожайна), навколо обполюють траву, дряпають серпом, вимина- ють з колосся трохи зерна й закопують у землю або розсівають поміж стеблами ″бороди″ (імітація наступної оранки і сівби). По- декуди поруч кладуть окраєць хліба, дрібку солі та ставлять посу- дину з водою: ″Оце тобі, борода, хліб, сіль та вода!″ (жертвопри- ношення польовим духам, душам предків, що охороняють ниву; збереження сили родючості на наступний рік). Порядкуючи біля ″бороди″, співають, промовляють, моляться (прохальний елемент). 349 Після цього старійшина або хтось із чоловіків стає навколіш- ки, кланяється на всі сторони і, схиливши голову до землі-матінки, промовляє, а всі присутні повторюють: ″Роди, Боже, на всякого долю ― бідного і багатого, здорового і каліку, з мужем і без мужа, одруженого і самотнього, рівного і кривого, добропорядного і зло- дія, старого і малого, птахам, мишам і всякій звірині″. Парубки перелазять через ″бороду″, щоб завжди мати статки; молодиці по- руч кидають позад себе серпа, прагнучи передбачити, який урожай чекає їхню ниву наступного року: як серп, падаючи, вдариться гос- трим кінцем об землю ― можна сподіватися великого урожаю, а як тупим або держаком ― то це погана прикмета. Так ворожать тричі, а потім роблять логічні висновки щодо майбутніх доходів. Влаштовують біля ″спасової бороди″ ще й таку забаву: женці став- лять сніп, відходять від нього на кілька кроків, стають спиною і кидають з усієї сили позад себе серпа. Якщо той попадає у сніп, то і наступного року буде ″гуляти по полю та на снопи жати″. Щоби ″спасова борода″ не сумувала, біля неї веселилися, спі- вали пісень жниварського циклу, зокрема: Сидить півень на копі, Дивується ″бороді″: Ой чия ж то ″борода″ Сріблом-злотом обвита? Ой чуй, пані, чуй: Вечеряти нам готуй! ... На Поліссі (у північно-західних районах, що межують із Білорусі- єю) окрім ″бороди″ роблять ще й ″бабу″: на останній вижатий сніп одягають жіночу сорочку і пов’язують хустину. Йдучи з поля, не- суть ″бабу″ попереду і віддають господареві зі словами побажання доброго здоров’я господині дому як берегині та продовжувачці роду (аби здорова була та спромоглася народжувати женців для ниви). В етнографічних дослідженнях М. Максимовича про звичай ″завивання бороди″ читаємо: ″Залишивши кущик, прополюють його, кладуть хліб із дрібком солі і , ставши довкола, співають: — Ой, хто ж мою яру руту да прополе, То той мене, молоду, да пригорне. Обізвався старий дідище з бородою: — Ой, я твою яру руту да прополю, Ой, я тебе, молодую, да пригорну! —Пійди, старий, пійди, бридкий, з бородою, Ой, я свою руту да сама прополю. Ой, як мені прополоть з бороди, То так мені пригортатися з тобою″. Первісні уявлення про ″бороду″, на думку В. Скуратівського, пов’язані з покровителем урожаю і статків ― богом Спасом. Не випадково ж залишене колосся називали ″ Спасова борода″. Що- 350 року відзначають тричі свято Спаса, і всі наприкінці літа. Пов’язані вони з освяченням плодів, тобто завершенням хлібороб- ського року. Тому, закінчуючи жнива, хлібороб обов’язково мав пошанувати свого покровителя. Основний зміст даного звичаю ― магія родючості у найрізноманітніших вирішеннях (імітативна, контактна, вербальна тощо) набуває не просто господарського від- тінку, а тісно поєднується з весільними мотивами (вінок, квітка, дівчина-царівна, побажання вдалого заміжжя та ін.). 

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями