вівторок, 21 липня 2015 р.

Традиції народні: закопування каші

Імітативна магія.
″Закопування каші″ - магічний обряд, який проводили дівчата навесні напередодні традиційних молодіжних зібрань (″колодка″,″вулиця″) з метою привабити, причарувати хлопців до свого кутка чи вулиці ― ″щоб парубки не відбивалися від гурту″. Дівчата не мали права йти на молодіжні зібрання на чужу вулицю чи у інший населений пункт, а хлопці мали право вибору. Традиційно молодіжні зібрання організовували у людних місцях, а також на кутках, де мешкали дівчата. Ініціаторками весняно- 143 літніх гулянь, зазвичай, були юнки. У селі було кілька гуртів і кожен із них хотів привабити до свого товариства якомога більше парубків. Для цього дівчата реалізували магічний обряд ″Закопування каші″. В різних місцевостях були свої, регіональні, відмінні щодо форми цього обряду. Облюбувавши місце, де збиратимуться ″на колодки″, дівчата потайки, переважно ввечері або вночі, варили кашу в глиняному горщику. Процес її приготування супроводжувався різноманітними обрядодійствами. Наприклад, на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині дівчата, збираючись уперше на весняні забави, варили кашу, виносили її на вулицю, закопували горщика в землю й прибивали кілком під супровід пісень: На нашу вулицю, на нашу, Несіть пшоно на кашу.





Будемо кашу варити, Будемо хлопців манити! Закопали горщик каші, Ще й колком прибили, Щоб на нашу та улицю Парубки ходили. Свого часу П. Чубинський також зафіксував оригінальне дійство закопування каші: ″Вкрали дівки ложку в парубка, швірень од білої кобили і яйце з-під білої квочки, що сидить. Зварили кашу проти неділі вночі, вкинули те яйце, тією ложкою помішали й за- копали, — де збирається вулиця, забили там і той швірень, і ту ложку, та ще й потанцювали на тому місці. То де вже ходить–не ходить парубок, а туди так, як цуркою тягне, — таки мусить при- йти на шкворівщину″. Найчастіше проводили цей обряд в неділю першого тижня Ве- ликого посту. На Черкащині, зокрема, дівчата заздалегідь облюбо- вують місце, де найзручніше збиратися ″вулиця″, вночі розклада- ють багаття, яке розпалюють ключами од криниць, котрі перед цим потайки взяли у сусідів. Зваривши на вогнищі кашу, закопу- ють її в землю разом з ложкою та ключем — ″щоби тут молодь постійно збиралася, потрібно замикнути її ключем , як замок на стайні″. Іноді, крім пшоняної каші, варили ще й макову, вкидали в горщик ракову клешню і закопували обрядову страву під перела- зом. Поставивши поруч вертушку, крутили її — ″щоб хлопців було багато, як маку, і щоб вони так трималися дівчат, як рак своєю клешнею″: Закопали горщик каші Ще й ракові клешні, Щоб ходили парубки Далекі й тутешні Цікаве свідчення про приманювання парубків на свою вулицю побутувало на Житомирщині, яке описав у 1927 році один з корес- пондентів Етнографічної комісії ВУАН: ″Дівчата починають ходи- ти на вулицю тоді, як розтане вже сніг, стане тепло — у Великий піст. На тому місці, де буде вулиця, закопують швірня од воза, щоб 144 багато хлопців ходило, і приносять біжучої води в роті, щоб хлопці бігали на вулицю. Далі викопують невелику ямку й кидають туди гроші — ″щоб ходили хлопці багатії″, сиплять пшоно та мак — ″щоб було хлопців, як каші з маком, усяких — менших і більших″. А при цьому іще й приспівують: Да на нашу улицю, на нашу, Да несіть пшоно на кашу. Будем кашу варити, Будем хлопців манити. Наша каша солона, Щоб нам не було сорома. Наша каша із проса, Наша улиця хороша. 






Немає коментарів:

Дописати коментар