″Волочебний понеділок″ (великодній обряд): - святочний обхід осель господарів на другий день Великодня волочебниками, які виконують привітальні та хвальні пісні з вели- кодніми мотивами і отримують за це винагороду; - ″волочіння″ зі свяченими пасками та писанками від хати до хати, вітаючи одне одного та обмінюючись подарунками; - відвідування рідних і обдаровування ″волочебним″ (калачем, крашанками, писанками); - обмін писанками між парубками та дівчатами. Напередодні Великодня збираються парубки й готуються до ″волочебного дня″: учать великодні пісні, вибирають міхоношу, розподіляють, хто буде зачинати спів, а хто - лише допомагати співати. У ″волочебний понеділок″ всі збираються, ідуть- волочаться від хати до хати і під вікном співають пісні-величання господарю, господині та іншим членам родини (у деяких місцевос- тях ― співають лише господарю). Господар виносить дарунки за величання-привітання або запрошує до хати і вже там обдаровує. Буває і так, що господар не бажає приймати волочебників, тоді вони співають йому іронічних пісень. Гурт постійно збільшується, оскільки приєднуються по дорозі жінки, хлопці та чоловіки. У во- лочебні привітальні пісні часто вноситься гумор, тому вони веселі, викликають добрий сміх, піднімають настрій як волочебників, так і господарів, яких вітають. П. Чубинський свого часу занотував таке: ″У великодній понеділок селяни ходять один до одного, христуються і міняються пи- санками. Через се день сей зветься ″волочінником″.
Ходять вітати найбільше діти по рідні, повитух, знайомих… свого села, несучи в дарунок ″волочільне″, що складалося, звичайно, з пшеничного ка- лача й кількох крашанок″. На Гуцульщині кожен парубок має від дівчини, з якою танцю- вав на вечорницях, дістати писанку. За тими писанками ходять парубки від хати до хати, співаючи риндзівки. На Галиччині хлоп- 74 чача ватага із музиками обходить пізно вночі оселі дівчат та моло- диць, що недавно вийшли заміж, співаючи: Гречная панна, красна Ганунейка, Не сама з собою, з вітцем, з матінкою. Тобі, Ганунейко, ринзівка, А нам писанок кобівка. Тобі, Ганунейко, виградзанє, А нам писанок ціле дзбанє. Тобі, Ганунейко, красная піснь, А нам писанок сорок і шість. Й а в коморі на кілочку Висять писанки в ріжочку: Нема кому встати писаночок дати. По закінченні віншування дівчина чи молодиця виносила пи- санки та дрібні гроші. Подякувавши за відданок, ватага йшла до іншої оселі. Як зустрічаються парубки по дорозі, то обмінюються і між собою писанками. У волочебницькому обряді, що супроводжується волочебними піснями, ритуальні дійства відбуваються навколо писанок чи кра- шанок. Мотив ритуального яйця зустрічаємо і у цій волочебній пісні: Да була у бабки курка-рябушка, Весна красна на увесь світ. Курка рябушка, а бабка старушка. Нанесла яєць да повен коробець. Да була у бабки курка-рябушка, Да дала бабка усім по яєчку, Да усім по яєчку, да й по пиріжечку, А одній сироті да в обидві руки. Да побігла сирота за новії ворота Да не дякуючи, да підскакуючи. Якщо об’єктом уваги у волочебних піснях є господар, госпо- диня і решта членів родини, то у риндзівках ― лише дівчата та іноді молодиці, що зовсім недавно вийшли заміж, хоча в обох ви- падках виконавцями є волочебники (Див. Риндзівки).
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар