Перестаріла дівка

″Дівка-петрівка″ - давній звичай засватати ″перестарілу дівчину″, який практикували один раз у рік - Петрового дня. Побутував лише на Буковині. Досить ретельно дослідила і описала цей звичай Гарафина Маковій. У давнину дівчина виходила заміж до- сить рано. Десь у віці 16 років юнці було уже негоже відвідувати вечорниці, весілля, розваги молоді. Таких називали ″Петрівськими дівками″ або ″літніми″. Вранці Петрового дня батько (якщо батька не було, то стар- ший брат чи рідний дядько; більше ніхто не мав такого права) го- 98 тував одноколісний дерев’яний візок: по боках обтикував липовим гіллям (″аби щастя липло″), ручку й передок обв’язував домотканими поясами, котрі дівчина до цих пір носила (боярками). Юнка прикрашала свою голову віночком із зелених васильків (буковинці васильками не оздоблювали нічого живого, лише прикрашали го- рщики на Водохреща та свічку, коли йшли прощатися з покійником. Отже, вони уже викреслили цю юнку із стану дівчат, але ще не приписали до стану молодиць Вона знаходилася у проміжному стані - ″померла, як дівчина, і не народилася, як молодиця″ - а звідси й вінок із васильків). На плечі доньці мати клала рушник, який замість хустки носили заміжні жінки. Дівчина вмощувалася на візку і батько розпочинав свою місію. Перед обійстям, де проживав парубок, візок зупинявся: - Моя

Марічка була би гарною господинею коло вашої хати. Даю за неї … Берете чи ні? При цьому дівчина закривала обличчя долонями. Перелічивши посаг, батько чекав на відповідь. Із хати мала право вийти лише мати або сестра юнака. Якщо досягали згоди, то знімали з голови васильковий вінок і кидали його геть, приказуючи ″На болото, на озеро! ″, і рушником покривали голову молодої. Юнка відкривала обличчя, вставала з візка й цілувала руку майбутній свекрусі чи зовиці, дякувала за те, що покрили голову. Дівчина поверталася додому, а батько заходив до сватів і домовлявся щодо заручин. Траплялося й так, що відмовляли. Тоді знівечений батько змушений був везти доньку до інших хат і робити те ж саме. За звичаєм, він мав законне право чинити так до заходу сонця. Якщо бажаючих не знайшлося, то чекав наступного Петра. Зазвичай, до ″дівчат-петрівок″ ставилися з недовірою: з петро- вськими родинами намагалися не мати тісних взаємин, їх не за- прошували у куми тощо. Ця слава переходила і на їхніх дітей. Ось тому при народженні дівчинки матері намагалися заздалегідь по- збавити доньку од ″петрівського візка″, часто вдаючись до чаклун- ства: зверталися до знахарок за ″помічною водою″, котрою вмива- ли немовлят. Досить ретельно підбирали трави для купання доньки: напарювали ті, ″що причарують юнака, донечка буде милою та звабливо-привабливою, і доля буде щасливою, чоловік буде гожий, до господарства пригожий, і діточок буде жменька проворних та розумненьких, і внуків на колінах буде бавити″.

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями