вторник, 21 июля 2015 г.


Вінок: - замкнуте коло, що нагадує Сонце; - звиті в кільце квіти, трави, віття кущів чи дерев; - ритуальний предмет; - головний убір дівчини; - елемент виконавців обрядів; - символ Матері-Землі, її розквітлої краси і життєдайної енергії; - оздоба голови дівчини; - оберіг від злих сил, негативної енергії; - лікарський засіб; - символ соціального стану; - предмет, що використовується у ворожінні; - символ вдалого завершення певної справи; - завершення чергового етапу у житті людини; - символ належності до царського сану (вінок → вінець → ко- рона); - цикл творів поетичного, музичного чи хореографічного мис- тецтва, об’єднаних спільною ідеєю та засобами вираження. Вінок супроводжує людину від народження до останніх днів і по смерті. Повивальниця, йдучи до породіллі, за звичаєм бере з собою мятличок ― шматочок, відірваний від намітки. Відразу ж після першої купелі його кладуть на голівку немовляти як вінчик, що знаменує завершення життя дитини у лоні матері. Барвінкові віночки, у яких ходять наречена і дружка запрошувати на весілля, кладуться у колиску її першого немовляти як оберіг. У давні часи в Україні під час Купальських свят та весілля дівчині урочисто кла- ли на голову вінок із живих лугових квітів, примовляючи: ″Будь же, дівонько, квітучою, та будь же, дівонько, родючою і бага- тою, як святая мати-Земля!″

Напередодні весілля дружки, почи- наючи біля весільного гільця вити вінок для молодої, співають: ″Благослови, мати, віночок сплітати, вінок для царівни нашої осе- 46 лі, для сестри, для внучки Праматері Лелі″. Вінок у обрядах пред- ків наших символізував таїну продовження роду, його квітучість і багатство. Починають носити віночки дівчатка з трьох-чотирьох років. Перший ― для трирічної доньки — обов’язково сплітає матуся, потім намочує-купає його у росах, коли перші промені сонця ці- лують землю, сім днів, а тоді до скрині кладе. Для покладання першого віночка на голівку дитини облаштовують свято, що збіга- ється із заплітанням першої коси і називається ″Закосичення″. Тоді увесь рід збирається, бо це ж така подія! У перший віночок вплі- таються чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіто- чка — то ліки для дитини: чорнобривці головний біль забирають, незабудки та барвінок зір розвивають, ромашка маленьке сердень- ко заспокоює, бо воно ж таке емоційне. У віночок для доньки чо- тирьох років вплітаються квіти, кінчики пелюсток яких розсічені, обов’язково вплітається безсмертник, гілочки багна чи листочки яблуні. Для шестирічної доньки у віночок додається ще цвіт маку або його листочки, що сон дають та думку бережуть, вплітають і во- лошки. Для семирічної красуні плетуть віночок із семи квіточок, добавляючи вперше цвіт яблуні. Цей віночок призначено для віко- вої посвяти. Батько торкається віночком голівки дитини і промов- ляє: ″Мати-яблуне, дядино моя, дай здоров’я моїй донечці, щоби на втіху роду зростала, долю зоряну мала і нас всіх втішала!″ У центрі віночка — гроно калини (символ краси дівочої), далі квіти незабудки (″Я прийшла до тебе, роде мій! Не забудь мене″), барві- нку, любистку, чорнобривців, безсмертника. Окрім вікових віночків, існують в Україні ритуальні, звичаєві, магічні вінки. Усього ж 77 видів! Один з них — вінок Спаса. Ви- плітається навесні, коли зацвітають зозулині черевички та яблуні. Додають ще й листочки вишні. А одягають лише на Спаса (19 серпня). До віночка посередині в’яжеться жовтогаряча стрічка, далі з обох сторін — голубі, сині, жовті, фіолетові — кольори бога врожаю і достатку Спаса, на вшанування Дажбога — бога Сонця — прикріплюється оранжева стрічка. У народі з приводу цього віночка існує легенда, яку записала свого часу від старожилів пані Ольга Кириченко. Прийшов Спас до Сонця прохати один промінчик весни, аби освятити ним весняні квіти з дівочого віночка. А Ярило відповідає: ″Я дам тобі промін- чик мудрості та здоров’я, але мусиш мені принести в долонях дві краплини голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньку ночі 47 синьої (звідси й сині), радість життя (жовті стрічки) та мудрість людську (фіолетові). Спас дав на те згоду, а через три дні приніс обіцяне. Ярило подарував свій промінь для освячення віночка. І з тих пір Спас чарівним промінцем освячує дерева, торкається кож- ної гілочки, квіточки, яблука, сливи … Одягають дитині вінок Спаса з трьох років, коли яблуко освячене дають, примовляючи: ″Здоровому тілу — здоровий дух!″ У день народження голову іменинника (незалежно від статі) в Україні зазвичай прикрашає вінок, у який обов’язково вплітають колоски жита (″аби на цьому світі довго жити″). Іменинни к сідає на стілець, йому на голову одягають вінок, піднімають високо до стелі (″аби дух був такий же високий та достатки великі″), приспі- вуючи ″Многая літа″. Опускають додолу, примовляючи: ″Хай доб- ре буде — бо це на добро, хай буде здоров’я, бо так велено″. Барвистий віночок із чарівного зілля на голові дівчини — то найкраща оздоба її молодості, символ любові й таїни гармонії сто- сунків Матері-Землі із зоряним Небом. Весна дарує кожній дівчині віночок, як символ непорочності, юної краси, багатства душі та квітучості роду. Вінки з квітів пасують тільки до свіжого, справді юного обличчя, вони є свідоцтвом дівочості. Заміжнім жінкам та покриткам традиція забороняє носити вінок. З історичних джерел знаємо, що у 977 році чехи підняли повстання проти своєї княгині Дубравки тільки тому, що вона, будучи уже жінкою в літах, відва- жилася свою голову прикрасити дівочим вінком. Навіть для такої високої персони у державі не було винятку, бо порушувалися пра- давні традиції. Традиція виготовлення вінків сягає сивої давнини. Як тільки із землі прокльовуються перші квіти, дівчатка та юнки виходять на луки, плетуть вінки і, зодягнувши їх на голови, водять хороводи, якими зустрічають прихід весни. Отже, звичай плести вінки — це частина ритуалу зустрічі весни-літа. Юнка, котра не має вінка, по- збавляється права брати участь у весняних обрядодіях. Згубити вінок — означає позбутися незайманості. Тільки пишно забуяють луки, як дівчата влаштовують колек- тивні походи на вінкоплетини з волошок, ружі польової, дикорос- лого маку, ромашок тощо. Існували раніше і спеціальні ″розігри вінків″ між юнками. Та, кому дістався такий спадок, берегла його як символ дівочості протягом року. На Весняного Юрія, Зелений тиждень (Русалії), Купала дівчата постійно носили на голові віно- чки із живих квітів, вплітаючи у них магічне зілля (полин, любис- ток, часник), щоб посилити захисну силу вінка, уберегтися від 48 ″лихого ока та нечистої сили″, яка у цю пору виявляє особливу агресивність. Напередодні та в період Зелених свят дівчата обря- дово завивають ″троїцькі вінки да на всі святки, усі празнички″ і при цьому співають: Ой зав’ю вінки та на всі святки, Ой на всі святки, на всі празнички, Бо в саду весна розвивається, Дочка батенька дожидається: ″Ой мій батеньку, мій голубчику, Ти прибудь сюди хоч на хвилечку, В мене в тинові під ворітеньки Синє море все розливається, Ой не море ж то розливається, Пани-гетьмани із’їжджаються… У перший понеділок Петрівки дівчата пускають на воду кле- чальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених свят, ″аби все погане з собою забрали і за водою понесли ″за дрімучі ліси, за сині гори, за непрохідні болота″. На Купала дівчата оперезуються перевеслом із пахучих трав, із тих же трав плетуть вінки й кладуть собі на голови. Окрім іменно- го вінка, кожна юнка виплітає іще два, які пускає за водою із запа- леними свічками. За поведінкою вінків на воді завбачують майбу- тнє подружнє життя (Див. Купайло, Купайлочка-Фортуна). Ритуальний вінок для обряду ″Купальське омивання″ виготов- лявся праукраїнцями для молодих пар, що прагнули зачати дитину. Зранку, перед Купалом, молодята з першими променями Сонця омивали-купали одне одного у росах запашних трав. Потім молода дружина готувала особливий напій з глоду, який напередодні на- стоювала кілька днів, додаючи до нього золотого кореня (радіоли) та польових котиків. Напій сприяв чоловічій силі, яка не лише по- двоювала молодечу пристрасть, але й дозволяла керувати нею. Готувала з особливою любов’ю подружнє ложе для Купальської ночі. Трави для нього збирала на Зилоту, розтилала їх по чотирьох кутах під біле простирадло. У подушку, на якій спав чоловік, за- шила любисток, ромен–зілля та м’яту. Собі у подушку поклала омелу, зібрану при повному місяці без дотику до неї металу (жінці, яка має зачати дитину, вона допомагала завагітніти). А найголов- ніше, по краю вікна закріпила великий вінок, у якому був обов’язково нечуй-вітер (″відвертає зазіхання інших жінок″), пет- рів батіг (″вберігає від чар″), терлич (″чарує коханого″), полин (″проганяє усяку нечисть″), материнка (″аби дитя, що зачнуть, від роду не відбивалося″), любка (″пянить пахощами рідного дому, 49 вберігає від чар зачаття дитини). Біля ложа ставився напій із глоду, якого дружина мала приготувати вдосталь, та мед із товченими горіхами. Дочиста вимивала підлогу. Жінка, які готувалась до за- чаття, перед виходом на свято Купала обкурювала себе та чоловіка висушеним чебрецем або окроплювалися ним, настояним на непо- чатій воді дванадцять діб у підвалі (дванадцять космічних днів і ночей творився Всесвіт, дитина — це теж космос, але в мініатюрі). Це захищало від зурочення та шкідливого впливу Чорнобога. Лев Силенко з приводу вінків під час Купальських свят зазна- чає, що дівчата, тримаючи вінки, ідуть назустріч юнакам (косакам) і співають: ″Ой, ладо Ладо, лелечко Лель, сплетемо квіти в один вінок. Ой, ладо Ладо, славимо радо, ми лелі Лель, сплетемо квіти в один вінок!″ (вираз ″ладо Ладо″ означає тут ″ладний Ладо″, ″лелечко Лель″ ― ″ніжна Любов″, ″лелі Лель″ ― діти Лелі). А далі ″пускають вінки на воду і співають, залицяльно тримаючи руки в боки: ″Хто віночка пойме, той дівоньку возьме. Хто вінка дістане, то той моїм стане″. Як тільки ж сонечко починає ″зникати у водах Дніпрових, киянки мовчки йдуть з кошиками до Дніпра. У коши- ках степові вінки і світильники. Вони пускають кошики на хвилі ― звеличують немеркнучу пам’ять про тих воїнів-косаків, що на полі брані життя віддали за славу роду свого, і пішли у вирій, де стріли їх діди і бабуні… По Дніпру пливуть сотні кошиків-свілильників ― Божествен- на містерія Купальської ночі. … З придніпровських селищ ідуть люди до берега ― беруть причалені кошики, ставлять нові світи- льники у вінки зі степового різнотрав’я і знову пускають їх на хви- лі Дніпрові. Світильники пливуть ― таємну розмову ведуть з жи- вою землею, з ранньою зорею, і чують усі в Україні (Русі), що ті, котрі вмирають, ― зорями сіяють, і в серцях дівочих, і словах про- рочих, і в роді-родині, і в росі-сльозині, і в маковім цвіті, і в ласці- привіті. Хто умів за волю життя своє дати, той сонцем сіяє на по- куті хати, і славлять такого бога молодого у Купальські свята най- кращі дівчата″. Не обходилися без вінків і жнива. Вінок із добірних колосків — то символ завершення знив. Житній вінок одягали на голову найкращій та найпрацьовитішій жниці, яка йшла попереду процесії поруч із обжинковим снопом, а услід линула пісня: Ой прочини, наш паночку, ворота, Несем тобі віночка із золота. Ой прочини, наш паночку, нові брами, Несем тобі віночка із перлами. Ой прочини, наш паночку, віконце, 50 Несем тобі віночка, як сонце. Ой прочини, наш паночку, новий двір, Несем тобі віночка на розвід. Особливе місце посідає віночок у весільній обрядовості. ″Стати під вінець″ — поєднати дві долі у одну. Коровай на столі перед молодими красується завжди у віночку із барвінку, калини і колосочків — ″аби почуття кохання було вічним, як ці барвінкові листочки зеленіють довго, не втрачаючи своєї принади; життя проходило серед краси і в ім’я творення краси; щоби в достатку зростали діти, внуки й правнуки і вміли множити достаток своєю невтомною працею; аби мали зайвий кусень хліба для немічного, сироти чи вдови і від творення блага отримували духовне задово- лення″. А поверх вінка на весільному короваї кладуть дві ложки, як єдність поколінь Роду (одну для живих, а другу для прадідів — аби й вони пораділи за своїх нащадків у цю святкову днину), пе- рев’язані червоною стрічкою — магічно-ритуальним кольором Великої Матері Богині Лади, бо й вона сьогодні тут присутня — прийшла зладувати-згармоніювати відносини між представниками двох родів і між самими родами, що віднині мають бути єдине ці- ле, аби нова сім’я у гармонії і злагоді розвивалася, міцніла і роз- цвіла згодом дітьми, внуками, правнуками. Самі небеса присутні на весільних обрядодійствах. Шлюбний вінок з першопочатку завивався із живих квітів. Пі- зніше вінки почали виготовляти із тканини і паперу, однак і до них вплітався барвінок. Дівчатам, котрі запрошують на весілля, віша- ють на руку вінок. Під час дівич-вечора виготовляють гільце (віль- це) і вінок для молодої: Благослови, Боже, І отець, і мати, Своєму дитяті Вінок заплітати В етнографічних дослідженнях Х. Вовка занотовано: ″Коли починають плести вінок, усі присутні при цій церемонії жінки під- ходять і собі, щоб уплести до нього два листки барвінку. Поверх- ню цих листків зараз же позолочують. Готовий вінок кладуть на хліб, що має форму кола, і несуть його до батьків молодої, щоб вони поблагословили свою дочку на шлюб. Батьки беруть вінок і кладуть його на голову молодій, перед тим тричі торкнувшись він- ком до її чола. Вінкоплетіння проводиться дружками у супроводі обрядових пісень та музик. Весільна квітка, яку пришивають мо- лодому, береться із вінка нареченої. Вінкопокладання на голову дівчини називається вінчанням. Цікаві дослідження про ознаки дівочого вінка у весільній об- рядовості здійснив В. Голобородько. Він зазначає, що втрата вінка 51 у різний спосіб метафоризує втрату дівчиною дівочості або під час весільної ″комори″, або до одруження. Значення вінка як дівочості, незайманості знаходимо у фразеологізмах: ″збавити вінець″, роз- вити вінець″, ″доходити вінець″, ″давати вінець″, ″позбутися віно- чка″, ″не доходити у віночку″, ″загубити вінок″. Ілюстрацією фра- зеологізму ″загубити вінок″ може бути уривок весільної пісні: ″Удівонька свою дочку била: де ти, дочко, вінок загубила″. Фразе- ологізми ″збавити вінець″, ″розвити вінець″ ″доходити вінець″ вживаються стосовно весільної ″комори″: Ой пішов дощик краплистий, Та уродив вінчик барвистий. Та не уміла Маруся носити, Та мусила Іванка просити: —Ой окраси, Іванку, сей вінчик мій, Та звесилимо увесь рід свій… Вінок молодій на весілля виготовляється із барвінку. Між лю- дьми і сьогодні можна почути у примовці: ″Дівку віддавали — ба- рвінковий віночок на голівку взяли″, або у пісні: Ой на небі три зірнички, А на землі три сестрички. Перша несе гостру голку, Друга несе нитку шовку, Третя несе барвіночок Молоденькій на віночок У текстах обрядових пісень весільного циклу дівочий віночок поряд з іншими має ознаку ″бути тим, що зелене″. Дійсно, барві- нок — це рослина, що цілий рік зелена, інша ж рослинність, яку зазвичай беруть на віночок, цієї ознаки не має. Фольклорні тексти постійно підкреслюють саме цю ознаку вінка. Зелений віночок стосується молодої, рідше — молодого, або їх обох разом. У цьому випадку зелений колір означає ″незрілість″. Весільний вінок моло- дої із барвінку в українському обрядовому фольклорі символізує дівчину, яка іще не одружилася або яка тільки іще одружується, як ″незрілу″; тобто, в даний момент неповноцінну особу, як члена соціуму, і яка стане повноцінною, рівноправним членом соціуму, тільки після весілля та весільної ″комори″ (коли із дівчини стане молодицею). Х. Вовк, говорячи про виготовлення дівочого весільного вінка у передвесільну суботу, пише, що ″для молодої роблять вінок з … барвінку … всі присутні на цій церемонії жінки підходять і собі, щоб уплести до нього два листки барвінку. Поверхню цих листків зараз же позолочують″. Тут ми спостерігаємо послідовність пере- творення дівчини, котра одружується, із соціально незрілої, непов- 52 ноцінної, ″дикої, як сама природа, яку символізує зелений барві- нок″ до повноцінної соціальної істоти: від ″незрілості″ до ″дозрілості″, від ″зеленого стану″ до ″стиглого стану″ (весільний вінок в’ється із зеленого барвінку, а потім відразу покривається позолотою; золота барва — то знак дозрілості). Розглянемо іншу ознаку дівочого весільного вінка ″бути тим, що золоте″. Весільний обряд українців складався протягом досить тривалого часу і в ньому можна виділити дві головних групи обря- довій: дії з дівочим волоссям, її косою та з дівочим і весільним дівочим віночком зі стрічками. Первісними, очевидно, були обря- додії першої групи. З цього приводу звернемося до весільної пісні: Ой дай, мати, масла, Бо я ж тобі корівоньку пасла. Чи пасла, не пасла, А дай, мати, масла. Гонила на росу, Дай масла на косу. Х. Вовк, досліджуючи перше розчісування коси молодої у су- боту, пише, що ″після того, як косу розплетено, до молодої підхо- дять дружки, щоб розчесати їй волосся, і роблять це, мастячи його маслом чи медом″. Очевидно, колись у реальності існував звичай змащувати цими речовинами дівоче волосся, сьогодні ж ця обря- додія залишилася у піснях весільного циклу як певний символ. Однак, у піснях говориться і про реальну горілку, якою мастять також коси молодої: Ненько ж моя ріднесенька, Змий же мені головоньку Білими та рученьками, Дрібними та слізоньками, Як не медом, то горілкою, Бо не буду я вже дівкою. Знову звернемося до досліджень Х. Вовка: ″В цей час входить мати, як, звичайно, заплакана, ллє в тарілку горілку і змочує коси на голові дочки″. У весільній пісні, яка супроводжує перше розплі- тання коси, покривання коси золотом порівнюється із обмолочу- ванням зернових: Ой на дворі просо молотять, А в хаті косу золотять. А на дворі домолочують, А в хаті дозолочують. А на дворі домолотили, А в хаті дозолотили. 53 Із викладеного випливає, що золотий (жовтий — мед, масло) колір дівочому волоссю надавався для приведення його до стану ″зрідості″, ″стиглості″. Спостерігаємо й іншу реалізацію ″окультурнення дикого волосся″: покривання волосся дівчини ви- робами із полотна, які мисляться цілком жіночим вбранням (намі- тка, серпанок, обрус тощо). Отже, весільний дівочий вінок із бар- вінку, покритий позолотою, несе у собі дві ознаки окремо (ніби два вінки): ″бути тим, що зелене″ і ″бути золотим″. Окрім того, позо- лочений (жовтий) колір весільного вінка викликає асоціації з ко- льором першояйця (жовток і білок) та Сонця (″те, що сяє″, ″те, що горить″), яке сприяє його життєвій енергії. Ці ознаки віночка ми зустрічаємо лише у весільних піснях: Не вінок то горить, Полум’я палає — На нашій Мелані Із барвінку вінок сяє. Чи вогонь горить, чи полум’я палає, Чи на Мелані золотий вінок сіяє? Не вогонь горить, не полум’я палає, То на Мелані золотий вінок сіяє. Весільний вінок часто називається ″короною″ чи метафорично уявляється ″короною″, яка є обов’язковою приналежністю реаль- ного царя, володаря. На підтвердження цієї думки наведемо висло- влення, що зустрічаються у загадках про півня: ″Не цар, а в короні ходить″, ″Не царського роду, а корону носить″, ″На голові має ко- рону — та не король″. Отже, цар є ″тим, хто має на голові корону″. Корона, як назва вінка або метафора вінка, є ознакою царя, короля. Звідси стає зрозумілою назва наречених — ″цар, царівна″, ″король, королівна″, ″князь, княгиня″ — вони є носіями вінка-корони. Ймо- вірно, золотий весільний вінок у давнину став прообразом реальної царської корони, а у весільному обряді цей символ почав відобра- жатися метафорично. Не обходиться традиційне українське весілля без вінків для старішини роду, весільних батьків та батьків названих-хрещених. Плетуть такі вінки із барвінку, калини, чебрецю, рожи, рути-м’яти, зелені, колосків жита. Вінкопокладання здійснюють по завершен- ню власне весілля або через місяць під час проведення обряду ″Дякування″ на знак вдячності громади за невтомну працю по ви- хованню дітей, належне збереження традицій дідів-прадідів. З цьо- го приводу є вінки ″весільні зажинкові″ і ″весільні обжинкові″. В. Скуратівський подає опис обряду ″Вінець″, що призначається батькам, котрі одружують останню у родині дитину. На третій 54 день весілля однолітки відзначають батькові-матері вінця, але при умові, що всі їхні діти уже одружені; коли ж хтось із них розлучи- вся, то обряду не справляють. Готують пишний вінок із живоцвіту і урочисто одягають на весільних батьків. Потім ділять коровай, виголошують поетичні тости, вручають подарунки і співають спе- ціальних обрядових пісень: Ой помалу, дружечки, йдіте, Пилом не пиліте, Щоб наша пава Пилом не припала, Щоб наша Матінка З личенька не спала, І щоб наш Тато Пам’ятав це свято. Цей вінок має стояти чи висіти на покуті, допоки живі батько і мати. Звідси й відомий вислів: ″Вінець — ділу кінець″, тобто ви- конаний батьками їх одвічний обов’язок на Землі — достойно ви- ховати і вивести в люди дітей. Зупинимося коротко на образі віночка у народній лікувальній практиці. Для зняття головних болей у давнину використовували віночки із калини. То була ціла наука по виготовленню такого лі- карського засобу. Потрібно було білу лляну стрічку сім днів купа- ти у росах, жовта ці дні лежала у зерні, а червона, шовкова, міся- цем висвітлювалася. Всі стрічки на восьмий день зв’язували у вуз- лик разом із гілочкою калини і вплітали у віночок. І так доти, доки вистачить гілочок, кожен раз зав’язуючи вузлик із стрічок. Таких вузликів мало бути рівно сім. Виплітався віночок, коли місяць на небі повний і трішки жовтуватий. Коли ж ставав півмісяцем, одя- гали той вінок на голівку хворої дитини. І волосся після того шви- дко росло, ставало пишним, і головні болі проходили. В Україні ніколи не плели віночків із фіалок, гвоздик, конвалій чи хризантем, не прикрашали ними дівочі коси. Ці квіти для іншо- го. З конвалій виготовляють сердечні краплі, з гвоздики — цілюще масло, фіалки використовують для зняття нервової напруги, заспо- коєння. Букетики фіалок, гвоздик чи хризантема прикріплюються до грудей як символ любові, суму, радості, печалі. Всі ці почуття зароджуються у серці, тому названі квіти і лікують серце та нерво- ву систему, а для віночка вони недоречні. Український віночок — то не просто краса, а оберіг, ″знахар душі″ (бо в ньому така чаклунська сила закладена!), показник пра- цьовитості, дівочої чистоти і привабливості. Вплітається до віноч- ка багато квітів (старожили і знавці стверджують, що у віночку має бути дванадцять видів рослин), і кожна несе у собі певні знання, силу, магію, оберегові функції виконує. Найпочесніше місце належить деревію, як символу нескорено- сті духу, незламності (хоч би де проросла гілочка деревію, завжди 55 цвіте, навіть там, де інші рослини гинуть). Барвінок завжди до людської оселі тягнеться і на родових могилах цвіте. У віночку він символізує єдність роду, енергію життя. Безсмертник дарує здо- ров’я роду людському, тому й прославляють у віночку цей цвіт життя. Калина — символ землі української-прадідівської, невми- рущості роду, Сонця, вогню, дівочої жаги, червоної стрічки у весі- льному віночку молодої, духовного життя жінки, дівочої вроди, щастя у заміжжі, зрілої жінки, родинних почуттів, жіночої поряд- ності. Через калиновий міст повинна пройти кожна юнка, щоб на другому березі зустрітися з трьома нерозлучними сестрами — Ві- рою, Надією, Любов’ю (у віночку вони позначені квітами рожі, півонії, мальви). Цвіт вишні та яблуні у поєднанні — то символ материнської любові. Окремо вплетені у віночок листочки чи квіти вишні символізують взаємне кохання, весняну красу юнки, чарів- ність молодості, мужність у майбутньому дорослому житті; обері- гають від лихого ока, недобрих намірів навколишніх щодо власни- ці віночка та її родини. Під час весілля дівчата кладуть за пазуху кілька листочків вишні, щоби ніхто не перейшов дороги у майбут- ньому сімейному житті. Цвіт яблуні або її листочки у дівочому вінку — то символ кохання, відданості нареченому, зв’язку з пра- батьками, плодючості. Любисток і васильки були колись птахами, котрі навчали лю- дей любити одне одного та бути щирими у розмовах. У віночку ж васильки — символ святості, чистоти почуттів і думок, привітнос- ті, чемності, оберіг від злих сил, лихої долі. Любисток — оберіг хати, ланів, садів, криниць, річок, гаїв, дібров; символ любові та злагоди. Має особливу чарівну силу, якщо зібрати напередодні Купала. Дівчата носять у віночках, аби любими бути, личко чисте, біле мати. Любисток зосереджує увагу юнака на чарівній звабли- вості дівчини, поєднаної з вірністю та відданістю. Самі боги опі- куються юнкою, що має при собі любисток, у любистку купається, лице настоянкою з нього умиває. Разом любисток і васильки у ві- ночку — це символ людської відданості, уміння бути корисним. Ромашка у віночку наймолодша. Вона несе доброту та ніж- ність. Вплітають її разом із цвітом яблуні, вишні, гронами калини, поєднавши з батіжками хмелю. Хміль у віночку — символ моло- дого буяння, гнучкості, розуму, родючості. З давнини прийшов до нас звичай: мати обсипає доньку шишками хмелю, коли та іде на вінчання. Описаний віночок можна назвати класичним, універса- льним, бо несе він у собі систему знань, якостей, бажань, виконує ряд функцій. 56 В Україні виплітають віночки також з одного виду рослин (або кількох). Це віночки вузького спрямування. Прикладом можуть слугувати дівочі віночки, виплетені на Русальному тижні, вікові, обжинкові, віночок із калини, чебрецю тощо. Розглянемо символі- ку деяких рослин, що використовуються для завивання таких віно- чків:  береза — символ чистоти, родючості, дівочої ніжності, відга- няє злих духів, відьом. За повір’ям, в кожній гілочці цього дерева мешкає божество, у якого можна прохати милості. На роги коро- вам одягають березові віночки, якщо відчувають, що поруч щось нечисте сновигає. На день Кузьми і Дем’яна (14 липня) юнки, яким не таланить у коханні, сплітають віночки із берези і дивляться крізь них у глибінь річки, прагнучи побачити там образ милого (Див. Кумування);  васильки У народі існує вираз ″Пора тобі, дівчинонько, із ва- сильків віночок вити″, котрий відносять до тих, котрі засиділися у дівках, не усміхається їм доля створити сім’ю. Одягали цей вінок під час давнього обряду ″Дівка-петрівка″. Юнка прикрашала свою голову віночком із зелених васильків (зазвичай, васильками не оздоблюють нічого живого, лише прикрашають горщики на Водо- хреща та свічку, коли йдуть прощатися з покійником). Отже, у громаді цю особу уже викреслили із стану дівчат, але ще не при- писали до стану молодиць Вона знаходилася у проміжному стані — ″померла, як дівчина, і не народилася, як молодиця″ — а звідси й вінок із васильків (Див. Дівка-петрівка);  граб — асоціюється з чоловічим началом, оберігає від руса- лок. У переддень святого Юрія (5 травня) дівчата завивають вінок із гілок дев’яти дерев (обов’язково має бути віття граба) і кидають у водяну круговерть зі спеціальними промовляннями. Вірять, що цей вінок приверне увагу юнаків. Вінок із граба у деяких місцевос- тях України прикріплюють до воріт на Зелені свята як оберіг;  груша — покровителька дівоцтва (виходячи заміж, юнка про- щається з нею, як з найкращою подругою), символ молодої саміт- ньої жінки та її печалі. Ворожачи про одруження, дівчата кидають вінки, обручки, хустини на грушу. У Болгарії на Купала роблять великий вінок із гілля груші і перелазять через нього, щоби до на- ступного року бути здоровим;  дуб — священне дерево, образ Дерева життя, що росте у Вирії; дерево бога блискавки і грому Перуна; дерево замовлянь (володіє наймогутнішою владою над злими силами), оберігає людину від будь-яких напастей; символізує міцність, довголіття, красу. Із лис- 57 тя дуба виготовляють вінок героям, воїнам-переможцям, захисни- кам рідної землі;  калина — символ дівоцтва, незаплямованої честі, вогню, Со- нця, духовного життя жінки, родинних почуттів. Калина впліта- ється у вінки на свято обжинків, разом із барвінком та колосками жита обрамлює весільний коровай (коровайний вінок). На другий день весілля вивішують на воротях барвінковий вінок із кетягами калини, коли молода не заплямувала дівочої честі до шлюбного ложа. Прикрашає калина і вінок подяки, який одягають на голови батьків наприкінці весілля на знак вдячності громади за хороше виховання дітей. Для зняття головних болей виготовляється спеці- альний калиновий вінок (див. вище). Вінок чарування виплітають із замовленої калини, ходять у ньому по тих стежинах, де милий любить ходити, аби не покинув, не поглумився. За повір’ям, з ки- тиць калини люблять завивати собі вінки мавки. Вплітається кали- на у традиційний український вінок, якщо хтось із роду загинув, захищаючи рідний край. Вінок непокори одягають, коли за допо- могою національних символів хочуть показати протилежність по- глядів щодо розбудови держави, а робити це відкрито до певного часу небезпечно;  клен — у народі вважають, що приносить щастя, робить лю- дину доброю, святою. Це дерево бога Полеля, покровителя мис- тецтв, співців, музикантів. На Зелені свято, Купала, Спаса квітча- ють ворота вінками із гілок цього дерева;  кропива — оберег від русалок, відьом, іншої нечистої сили. На Купала завивають вінки із кропиви і кидають на воду для руса- лок, аби на свято не шкодили у воді. Вішають такий же вінок уночі на воротах обійстя, де живе жвава на язик молодиця, ″аби людей не жалила, як ця кропива″;  кульбаба — символ сонячної енергії, материнства, оскільки квіти за формою і кольором нагадують Сонце, а сік — материнське молоко. Плетуть віночки із кульбаби діти під керівництвом матерів або старших сестер. Дорослий, одягаючи на дитячу голівку віно- чок, промовляє: ″Сонечко, ясне, прекрасне! Розсіяло ти по Землі свої лагідні промінці у образі цих квітів. Дозволь віночок сонячний одягнути на голівку дитині, аби була вона такою ж красивою, як Земля-матінка весною, енергійною, доброю до всіх людей, як і ти наповнюєш, пригортаєш, милуєш, уласкавлюєш усіх без вибору. Дякую тобі, Сонечко, що вислухало мої прохання!″ Після того як вінок прив’яне на дитячій голівці, вішають його на кілька днів біля ліжечка, як джерело енергії, оберіг від будь-якої напасті, а потім 58 запарюють у воді та вмивають дитину при сході і заході Сонця. Молоді матері використовують кульбабу для збільшення лактації молока;  липа — символ доброти і щирості, оберіг дівчаток від лихого ока, здоров’я їм дає і вроду. Колиску для дівчинки роблять із липи. Як оберіг, біля колиски прикріплюють вінок із цвіту та листя цього дерева;  любисток — оберіг хати, обійстя та всього довкола; символ любові, злагоди. Дівчата у вінки вплітають, щоби сфокусувати увагу юнака на вірності дівчини, її звабливої дівочості. ″Хочеш привернути увагу добрих сил — звий віночок із любистку″, — го- ворять у народі;  мак наділяється у весільних звичаях та обрядах магічною, за- хисною силою. На Київському Поліссі ″маківками″ зробленими зі стрічок та пришитими до вінка, дружки прикрашають голову мо- лодої. Червоними маками процвітає й нині весільний вінок дружки на Львівщині. Старша світилка на Київщині неодмінно прибирає свою голову віночком, зробленим із шести червоних та однієї чор- ної стрічок, укладених зубчиками, — ″маківкою″. Вінок із черво- них маків є символом дівочої чистоти, його порівнюють з білим світом: ″Ой мій світку, білий світку, як маковий вінку, Нащо тебе зав’язали в білую намітку″;  материнка — символ материнської любові, працьовитої вдачі юнки, наявності здібностей до рукоділля; оберіг родовідної пам’яті, вражень дитинства та юності, любові до рідного краю. Материнку дівчата вплітали у віночки, ″аби кинув оком той, з ким бажала б вік прожити, діток від нього народити і його внуків на колінах поколихати. ″Доброго роду дитина, ніколи не забуде пра- дідів″, — говорили старожили, побачивши у дівочому віночку ма- теринку поруч із рутою та барвінком;  меліса — ″Диво-рослина″, — такої думки про неї українці. Ді- вчата вірили: якщо десь у віночку примостити маленьку гілочку меліси, але так, щоби ніхто того зела не бачив, то люди завжди будуть радо відгукуватися на прохання господині віночка, ніколи їй ні в чому не відмовлять; шанувати будуть у громаді; радість супроводжуватиме завжди. Однак, слід пам’ятати, що брати потрі- бно маленьку гілочку, ховати у вінку від людських очей. Якщо взяти забагато, то головний біль стане постійним супутником. Не помітиш тоді старини, не посміхнешся дитині, не допоможеш вча- сно немічному, не прийдеш на допомогу сироті — і удача від тебе відвернеться; 59  м’ята — оберіг тілесного і духовного здоров’я дітей та моло- ді, є символом самотності, суворості дотримання традицій роду. Аромат м’яти у віночку створює життєрадісний настрій, активізує роботу мозку;  полин — оберіг від уроків, недобрих очей. У віночок впліта- ють на Зелені свята, Русальний Великдень, Купала. Звивають вінок із полину і прикріплюють на воротах обійстя, ″як гуляє довкола нечиста сила, немоч усяка″. Такий же вінок вішають у хаті при вході, особливо коли є маленькі діти і хвора старина, ″аби смерть зненацька не припхалася″;  рожа — квітка богині Лади та богині весни Лелі, символ доб- розичливості, достатку, дівочої красоти та чистоти. Зелень рожі — то радість, колючки — уміння захистити себе у житті, а також си- мвол печалі; квіти — слава. Вінок із одних троянд символізує жит- тя: як квіти поступово в’януть, марніють, так і людина у житті. На вишиванках рожа символізує солярний культ;  ромашка — сивол дівочої скромності, простоти, дружби, до- віри. У віночку символізує чарівну простоту, що наганяє на паруб- ків почуття туги, коли поруч немає коханої дівчини; посилює зір і слух, зміцнює пам’ять, оберігає від чарів. Ромашки для віночка замовлялись: ″Підгорни крила під себе, щоби було важко без ме- не″;  рута — символ дівочості, суворого дотримання звичаїв щодо збереження непорочності до шлюбу. У весільних піснях знаходимо відомості про рутяний віночок, який молода назавжди повинна зняти, покидаючи батьківський дім: ″Не дай же мене ти, мій бате- ньку, од себе: Най же я сходжу з рути віночок ще в тебе″, на що батько відповідає: ″Не єдин — єсть, не два з рути віночки сходила; Не раз — єсть, не два добрими людьми згордила″. Епітети ″зелена″, ″зелененька″ (″Чого, Мар’є, смутненька? Твоя рутонька зелененька!″) найімовірніше означають ″чистоту″, ″непорочність″, а у випадку розмови із батьком ″неготовность до нового соціаль- ного статусу″, ″незрілість″, ″невпевненість в обранцеві″. Підтвер- дженням цієї думки є і наступна весільна пісня: ″Пусти коня на отаву та в залізнім путі: Прошу тебе: хай не ходять по моєї руті. Бо на руті жовтий цвіт — сама зелененька: Прошу тебе, не зрадь ме- не, бо я ж молоденька!″  фіалка — символ весняної радості, молодості; водночас, сим- волізує невтішну тугу за померлим. Вінок із цих весняних квітів не 60 мала права носити дівчина, що втратила невинність. Про це мо- виться в одній із веснянок: На долині ходять паняночки Та збирають хвіялочки На неділю на віночки; А я свій утратила Під явором зелененьким З козаченьком молоденьким.  хміль є символом родючості, молодого буяння, хоробрості та відваги юнака, незламності, чіпкості у житті, гнучкості розуму. Вплітають у класичний віночок як символ гнучкості розуму та прив’язаності до рідної хати та родини. Коли діти погано сплять, виплітають вінок із хмелю (слід лишень пам’ятати, що брати по- трібно рівно дванадцять шишечок, кількість листочків та гілочок значення не має: візьмеш менше — не допоможе, більше — мо- жеш нашкодити). Вішають такий вінок за метрів два від дитячого ліжечка. Коли дорослого турбує безсоння, то аналогічний вінок прикріплюють поряд із ліжком у головах;  чебрець — оберіг від лихої сили (у народі переконані, що чим запашніше зілля, тим ефективніше воно відгонить від людини тем- ні сили, прикликає слуг Білобога і ті опікуються людиною). Ось так і у вінку: як іде дівча між люди (″а там усякі можуть бути: не- чистий заховається поміж жінками, злостивці між чоловіками про- крадуться, а бісенята між парубками нишпорять″), то обов’язково голівку оберігає віночком, в який вплітає трохи чебрецю, гілочку м’яти, ромашки кілька квіток, рожу із колючками (″аби нечистому кололо, як про мене щось погане подумає″).

Комментариев нет:

Отправить комментарий