Свята різдвяного циклу розпочинаються ще 2 січня в день Гната. Дівчата ретельно прибирали оселю та готували різноманітне святкове спорядження - "Павучки", "Їжачки", "Дідух".

До 4 січня, дня Анастасії, оселя повинна бути святково прибрана. Саме в цей день заготовляють сировину для приготування майбутньої святкової вечері. Нерідко на Анастасію кололи свиню, тобто проводили "свіжину". І, нарешті, - кульмінація свята - Святвечір, або ж Багата кутя (6 січня). За традицією кожен член родини в цей вечір повинен бути вдома, причому не можна спізнюватись до святкового столу, бо будеш весь рік блукати. Під час цієї вечері не можна виходити з-за столу та голосно розмовляти.

Святковий стіл повинен вражати своїм різноманіттям, але не треба забувати, що ще триває піст, тому любителям чарки доведеться трохи зачекати. Найголовнішою стравою на столі цього вечора є, безумовно, кутя. Рецептів її приготування існує декілька. Різдвяна кутя готується з пшениці, меду, горіхів та ін. На протязі всіх свят, аж до Хрещення кутя повинна стояти на найпочеснішому місці в Вашій оселі. Прийнято на Багату кутю поминати душі померлих родичів. Після закінчення вечері діти несли обід до своїх хрещених, дорослі готувалися до вечірньої церковної служби. Лише дівчатам, які завжди хочуть дізнатися про свою долю, не було спокою. Серед способів існує такий, дещо дивовижний зараз: треба помити посуд, а потім взявши чисту тарілку вибігти на вулицю і почати стукати по ній ложкою - з якої сторони озветься собака, з тої і буде наречений.

Поступово закінчується вечір і наступає чарівна різдвяна ніч, під час якої не можна спати, бо все щастя проспиш. Проте навіть при великому бажанні заснути просто неможливо - церковні дзвони, ватаги колядників створюють урочисто-святкову гаму звуків. Обряд колядування досить давній - він походить іще з дохристиянських часів, коли наші пращури вшановували Сонце святом Коляди. Найбільше серед колядників зустрічаються діти, і це зрозуміло. Колядувати і заходити першими до оселі господаря в день Різдва можна лише хлопцям, які, згідно із звичаєм, несуть в домівку мир та спокій.

Після закінчення церковної відправи родина знову збирається на святковий обід, який вже не є пісним. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі. Ну і звичайно ж... Проте навіть і в цей день треба міру знати. По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. На вечір гуляння розпочинаються з новою силою. Хлопці влаштовують вертеп - своєрідну виставу, головними дійовими особами в якій є "Коза", "Пастух" та інші. Наступний після Різдва день - це день Богородиці. Треба вшановувати матерів та жінок, категорично забороняється працювати вагітним жінкам. До речі жінкам в цей день, аби не нудьгували дозволяється колядувати.

Якщо на Багату кутю іній, або сніг - то літо мокрим буде.

Зелене Різдво - білий Великдень.

6 січня – Святвечір (багата кутя) був багатим на обряди. До першої зорі на небі (коли, за християнським календарем народився Ісус Христос), увесь день намагалися нічого не їсти. В господинь було багато клопотів, пов’язаних із підготовкою до свята: зварити кутю та узвар, інші страви, спекти пирогів та «різдвяних пряників» … Підготовка до святкової вечері, як і сама вечеря, були урочисто-піднесеними. За народними уявленнями всі атрибути обрядового столу набували чудодійної сили. Обов’язковими були кутя та узвар (напій з варених сушених яблук, груш та слив), поставлені в сіно на покуті попід образами в нових глиняному горщику та глечику. Цікаво, що кутю (круту кашу з потовчених зерен пшениці), подавали до столу в тому горщику, в якому було її зварено. Вона являє собою один із найдавніших кулінарних рецептів.

Великий українець Микола Васильович Гоголь у своїй повісті «Ніч перед Різдвом» з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки» описав, як весело та гамірно вміють святкувати українці. Тож, пропонуємо Вам увімкнути уяву і як на машині часу відзначити на «Мамаєвій Слободі» свято так, щоб і правнукам було про що розповісти!

Ви, напевне, багато знаєте про передноворічні бенкетні страви української історичної кухні. Однак хочемо поінформувати Вас, про те, які 12 страв готувались до Святої вечері. Ці страви готувались на честь дванадцяти апостолів. На Святвечір сім’я по-можливості збиралась разом. Вечеряти сідали аж тоді, коли на небі сходила перша зірка – символ народження Сина Божого. Кутя і узвар, ще зранку займали почесне місце на столі під образами - на покуті. Стіл посипали чистим сіном. На нього клали нову скатертину, потім вишиваного рушника. Діти притрушували долівку соломою, вишукуючи в ній невимолочений колос, бо ж це віщувало добробут. Жінки й дівчата, весь день шостого січня і аж до вечора прибирали в хаті, щоб вона стала ошатною, затишною та святковою. Вся родина до вечора сходилась до хати, щоб зустріти свято всією родиною. Запалювали лампадку, курили в хаті ладаном, молились разом. Як правило, на Святвечір зовсім не вживали міцних напоїв. Міцні напої та горілка з’являлись на святковому столі тільки наступного дня – на Різдво.

Святвечірнє меню:

Кутя з пшениці, Книші, Узвар, Драглі з риби, Вушка з грибами, Квашена капуста, Овочі квашені (помідори, огірки, яблука, капуста), Борщ слобожанський з грибами, Голубці пісні, Січеники з риби, Вареники з капустою, Гречаники, Печеня по-козацьки, Пиріжки з сухими грушами.

До Святої вечері страви готувались на честь дванадцяти апостолів. На Святвечір сім’я по-можливості збиралась разом. Вечеряти сідали аж тоді, коли на небі сходила перша зірка – символ народження Сина Божого. Кутя і узвар, ще зранку займали почесне місце на столі під образами - на покуті. Стіл посипали чистим сіном. На нього клали нову скатертину, потім вишиваного рушника. Діти притрушували долівку соломою, вишукуючи в ній невимолочений колос, бо ж це віщувало добробут. Жінки й дівчата, весь день шостого січня і аж до вечора прибирали в хаті, щоб вона стала ошатною, затишною та святковою. Вся родина до вечора сходилась до хати, щоб зустріти свято всією родиною. Запалювали лампадку, курили в хаті ладаном, молились разом. Як правило, на Святвечір зовсім не вживали міцних напоїв. Міцні напої та горілка з’являлись на святковому столі тільки наступного дня – на Різдво.

Святкування Свят-вечора, першу зіроньку на небі, годилося зустріти в родинному колі. Традиція збиратися всією родиною за різдвяним столом зближує рідних людей, пробуджуючи світлі емоції та відчуття приналежності, спорідненості до членів свого роду. Саме такі тихо-урочисті, радісні хвилини, коли всі вдома і все гаразд, прилучали дітей до прадавніх традицій, важливих елементів культури. Різдвяна молитва, проголошена перед вечерею, за віруваннями наших предків, мала захисну силу і виконувала оберегову функцію. На початку вечері кожен з присутніх за столом мав скуштувати хоча б трохи куті.

Цього вечора годилося вшановувати померлих родичів – для них лишали рештки страв на столі. Хрещеники обов’язково відвідували кумів зі святковими стравами, серед яких – кутя та узвар. І дотепер цей обряд у Опішному називають «носити вечерю», а дітей – «вечірниками». Приймаючи їх, господарі дякували і передавали кутю та узвар зі свого столу. Це символ спорідненості сімей, взаємоприязні, взаємощедрісті. Хрещені обдаровували вечірників подарунками, головним чином – солодощами. Окрім інших різдвяних гостинців (горіхів, смаженого насіння), неодмінним дарунком були «чубаті канхвети» (колись «знамениті» смугасті цукерки-палички, привабливо запаковані в яскраву обгортку з кольорового паперу з пишними китицями на обох кінцях), а також «різдвяні пряники» («панянки») у вигляді баринь, коників та півників. До речі, раніше, окрім цукерок-паличок, з цієї ж солодкої маси виготовляли також бублики, грибочки, яблука з листочками, колоски. Їхній рецепт був не складним: з цукру, води та бурякового квасу варили сироп, з якого особливим чином готували пластичну масу. З неї руками швидко формували цукерки. Нинішні опішнянські майстрині, які виготовляють ласощі для продажу, неохоче розповідають про технологію їхнього приготування. Не називають точних пропорцій, послідовності приготування, тим більше не розкривають особливих «секретів», які склалися з часом. Відомо лише, що приготування таких цукерок вимагає особливої вправності рук і тренування. «Не один лантух цукру зіпсуєш, поки не навчишся» – напівжартома, напівсерйозно говорять опішнянські майстрині.

7 січня вранці молодь ходила «Со звіздою Хиста славити». Показували виставу – Вертеп. «Різдвяними святками населення розважалось кулачками. На Базарній площі парубки і старики ділилися на дві групи. Проти Зіньківчан, Липівчан стояли Ісіпівчане, Гончарівчане (тобто мешканці колишнього замку билися з мешканцями міста). Спочатку задирались малиші, гончарівчане. Їх підтримують підлітки і, нарешті, підключаються парубки і жонаті, а то старики».

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями