Про глиняні друшляки / On clay colanders

Друшляки ви мої, друшлячечки 

Глиняні друшляки («цідилки» «трушляки», «дірчаві миски», «цідильники», «сировники» – один із найменш досліджених різновидів глиняного посуду. В узагальнюючих студіях, присвячених гончарству України, регіону, осередку, описові друшляків уділено одне-два речення. Це свідчить про певне ігнорування цього виду посуду, відсутність зацікавлення його досліджувати. Керамолог Лідія Шульгіна в скрупульозній праці «Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі» згадала про глиняні друшляки («сирові миски») побіжно. Зокрема, дослідниця згадала, що на Поділлі друшляки мають форму великої миски. Їх завжди робили полив’яні й часто розписували. Уточнивши, що бубнівські гончарі пробивали отвори в них великим цвяхом. Друшляки трапляються й поміж старовинними виробами.

Остання фраза свідчить про те, що друшляки бубнівські гончарі виготовляли здавна. Лідія Шульгіна віднесла друшляки до «тупих стіжкуватих відкритих форм», поряд з мисками, полумисками, тарілками, покришками, поставцями, поросятниками, макітрами. Про призначення друшляків і способи їх використання відомостей немає. Етнолог і мистецтвознавець Катерина Матейко в праці «Народна кераміка Західних областей Української РСР ХІХ–ХХ ст.» (1959) однією з перших подала зображення глиняних друшляків з Гаїв Смоленських, Снятина, Струсова, Пистина, Буданова, Ясенева. У праці згадано про особливості форм давніх друшляків, та про те, що в Закарпатті їх називають «сировки». Подібний за інформаційною наповненістю опис глиняних друшляків вміщено в монографії львівського мистецтвознавця Романи Мотиль «Українська димлена кераміка ХІХ – початку ХХІ ст.: Історія. Типологія. Художні особливості» (2011). Але й він обмежений одним абзацом, в якому наведено окремі факти з історії їх побутування, лаконічно охарактеризовано форму димлених друшляків. У праці Лесі Данченко «Народна кераміка Середнього Подніпров’я» (1974 р.) згадано, що в селі Сунки, що в Черкащині, весь посуд місцеві гончарі виготовляли з білої гончарної глини, лише миски і друшляки – з червоної (глини). В узагальнюючій монографії відомого українського керамолога Олеся Пошивайла, присвяченій гончарству Лівобережної України  «Етнографія українського гончарства» (1993) глиняним друшлякам присвячено одне речення: «В мисках з отворами на денці – друшляках – відціджували зварені овочі тощо». Дещо детальніша інформація міститься і в його «Ілюстрованому словнику народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина)» (1993 р.): «друшляк – посудина у вигляді миски з вушком і багатьма наскрізними отворами на денці; використовувалася для протирання відварених овочів, проціджування рідини тощо». Це саме (посилання чомусь відсутнє) повторено в монографії опішнянського керамолога Віктора Міщанина «Північна група малих осередків гончарства Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ ‒ ХХ століття)» (2005 р.). Наведемо цитату повністю: «За допомогою мисок із численними маленькими отворами на денці – «друшляків» – протирали відварені овочі, проціджували рідину». У монографії опішнянського керамолога Людмили Меткої «Гончарство Слобідської України в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття», в науковий обіг уведено кілька фото, на яких зображено мископодібні глиняні друшляки, згадано такі варіації їх назв: «друшляки», «трушляки», «цідилки», «дірчаві миски». Але інформації про призначення, особливості форм і декору слобожанських друшляків, дослідниця не вказала, обмежившись фразою, майже ідентичною з наведеною в працях Олеся Пошивайла: «подібними за формою до мисок чи неглибоких ринок були й друшляки – посудини з отворами на дні та в нижній частині стінок, які застосовувалися для проціджування рідини та протирання варених овочів».

У статті «Конструкція з глиняних виробів як один із способів приготування ліків у народній медицині» Людмили Меткої наведено інформацію про використання друшляків, у тому числі глиняних, в процесі приготування ліків. В даному випадку друшляк виконував функції прошарку між верхньою посудиною, в яку складали сировину, і нижньою, в яку збирався готовий продукт, під дією температури на верхній горщик.

Досі дослідники не звернули увагу на працю полтавського керамолога Остапа Ханка, який у статті «Великобудищанський осередок гончарювання» (2002 р.) вперше вдався до глибшого аналізу форми і призначення одного з виробів. Описуючи друшляк, знайдений у селі Великі Будища, що на Полтавщині, автор зазначив, що він призначений для проціджування помідорів і тертої сирої картоплі для виготовлення крохмалю. Дірки пробито в нижній частині цідилка. Оскільки кожний отвір послаблює конструкцію друшляка, а тому їх пробивання угорі функційно не виправдане і конструктивно не бажане. Перехід внутрішньої поверхні зі стінок у дно досить різкий (а не плавний, як у столових мисок). Оскільки з цієї посудини ніхто нічого не буде вичерпувати, у плавному переході зі стінок у дно вже немає потреби.

Отже, узагальнюючих висновків про глиняні друшляки в культурі харчування українців наразі немає. Зважаючи на сучасне зацікавлення народною культурою українців, у тому числі, культурою харчування, вважаємо вивчення форм, декору та призначення глиняних друшляків актуальною етнологічною темою.

Наскільки дозволяє стверджувати джерельна база, глиняні друшляки на території України могли поширитися з ХVІІІ ‒ ХІХ століття. Очевидно під впливом Заходу. Про це свідчить найбільш розповсюджена назва цих виробів – «друшляк», що походить від німецького словосполучення «durchschlagen» ‒ пробивати наскрізь. Більшість доступних для дослідження екземплярів глиняних друшляків датовано кінцем ХІХ – першою половиною ХХ століттям. Тому хронологія даного дослідження буде обмежена цим періодом. Територіальні рамки окреслено сучасними межами України.

На території Правобережної України особливих вимог до глини, з якої виготовляли друшляки, гончарі не висували. Їх виготовляли з тієї ж глини, що й миски – червоної. На Лівобережжі, як і миски, друшляки виготовляли двох видів глини – білої вогнетривкої і червоної. Це можна пояснити тим, що зокрема в Опішні ХХ століття одночасно побутувало два види мисок – череп’яні (іноді трапляються знахідки закопчених мисок) і полив’яні. Схожі за формою до череп’яних мисок друшляки, іноді виготовляли з такої ж глини (білої, вогнетривкої).    

Глиняні друшляки в регіонах України мали відмінну форму і декор. Спільною для всіх українських друшляків була мископодібність і найголовніша особливість – наявність численних наскрізних дір, здебільшого в нижній частині виробу. Хоча трапляються вироби, вкриті дірами аж до самих вінець. Зокрема на рисунку 8 згадуваної праці Катерини Матейко зображені друшляки мають різну «конфігурацію» розміщення отворів. П҆ять із них, мископодібні, з отворами, зробленими «по колу» від дна до вінець. І один зображений друшляк, ринкоподібний, із отворами, зробленими у вигляді кутиків «зірки». Призначення цих функціональних дір:

пропускати рідину, зайву вологу, рідкий жир, коли потрібно видалити їх з продукту (з сиру, бринзи, локшини, галушок, помитих овочів, фруктів, смажених в олії вергунів, тертої сирої картоплі для виготовлення крохмалю, тощо),

пропускати сік і м’якшу сировину, затримуючи всередині твердішу (під час перетирання відварених ягід, помідорів тощо)..... Продовження скоро.

Новочасна кухонна техніка легко справляється із приготуванням пюре і пастоподібних страв (донедавна цю функцію виконував друшляк). Тим не менше, в сучасній кухні, мабуть, в кожній, є місце і для друшляка (щоправда не глиняного). Без нього важко обійтися, промиваючи ягоди, фрукти, овочі, гриби, крупи, готові макаронні вироби, проціджуючи відварену картоплю чи картоплю-фрі, відціджуючи сироватку з творогу.

Існує забобон: якщо зурочили, потрібно облити себе водою через друшляк, примовляючи: «звідки прийшло, туди пішло», ніби, допомогає…

P.S. Подорожуючи по Мексиці, можливо, вдасться скуштувати їжу, приготовану способами, які використовувалися ще в часи ацтеків. Наприклад перець і помідори перетворюють «на пюре» всередині спеціальних ємностей – чаш, які називаються «molcajete» і подібно до японського «suribachi» – мають днище з грубою, добре вираженою фактурою у вигляді багатьох жолобків. Перед подачею на стіл відварені овочі проціджують через «дуршляк» – посудину з багатьма отворами, що нагадує мексиканський (що використовується для зціджування маїсу або кукурудзи) Сентенс,Б. Керамика: путеводитель по традиционным техникам мира. / Брайан Сентес; пер. с англ. А.В.Вахуркиной, А.В.Нефедова, Д.А.Перовой. – М.: АСТ Астрель, 2005. –С.168-169. Подібні кулінарні шоу з використанням глиняних друшляків під час приготування етнічних галушок, вареників і ще багато чого смачненького, з успіхом можна демонструвати в українських закладах громадського харчування і не тільки для іноземців.

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями