воскресенье, 19 марта 2017 г.

Жайворонки до свята

22 березня – «Сорок святих» – в цей день пекли з пшеничного тіста жайворонків, оскільки до цього часу прилітали перші провісники весни. І хрести, які їли на ниві, приїхавши сіяти. Підмічали, що птаха наносить сорок паличок у гніздо. Жайворонків пекли в кожній родині і окремими особами на продаж.
В українській слободі Новостріївці Курської губернії Гайворонського повіту .а також Куп’янщині, вони мали форму птиці, тісто для них, виготовлене з пшеничного борошна, розкочувалося валком пальків 3 см завтовшки. Далі з нього звязували вузол поближче до якогось одного кінця. Менша частина тістяного валочка, що виходила з вузла. Служила за головку жайворонка, а більша була хвостом. Сам вузол був за тулуб. На голові робили дзьоб, витягнувши шматочок тіста і повздовжній (від дзьоба до тулуба) або поперечний гребінець (прищіпуючи тісто на голові). Де мали б бути очі – встромляли зернятка чорнушки, або рідше перець чи шматочки груші або ж порічки. Хвіст здебільшого залишився таким. Як він виходив із вузла, іноді розплескувався й розрізувався з країв на смужечки.

Серед жайворонків, що робилися в першій половині 1920-х років у Харкові та губернії на продаж зустрічалися жайворонки, виготовлені з пшеничного борошна, середні, вершків 2,5 завдовжки і понад ½ вершків завширшки, маленькі – трохи більші 1 вершка завдовжки або плескуваті, або високі – біля 1 вершка заввишки. На голові в них видавалися гребінці, іноді пофарбовані червоною фарбою спереду і на хвості. Іноді тісто для жайворонків, виготовлене з пшеничного борошна, розкочували валком, один кінець якого розрізали ножем, мов хвіст у птахи, а на другому кінці робили голову з чубчиком і дзьобом. Замість очей – горошинку перцю. Крила робили із іншого шматка тіста, розкатавши так само його валком. Ним обводили голову, перехрещували на спині й розрізували кінці, мов піря (Данковська, 1926 С.201-202).
Р.Данковська подала відомості про те, що на Курщині в день сорока святих пекли жайворонків, що сиділи на спині в інших птахів – куликів. У обряді закликання їх брали участь діти з 5 до 15-16 років. Поховавши їх в солому, діти бігали навкого неї і припівували.

Іноді діти із цими жайворонками ходили вулицею і співали веснянки («пісь, пісь, пісь – покинь сани – візьми віз»), бігали із ними на городи, зустрічати весну, що повинно магічно допомагати танути снігові, а з другого боку – відзначало метеорологічну спостережливість народу, бо коли прилетять жайворонки, треба було ждати відлиги й лагодити вози.
В Купянщині, напікши жайворонків, «розносять їх по хатах, щоб гуси паслися краще, щоб не псувалися яйця, щоб добре виводилися всі молоді гусята» (Иванов П. Жизнь и поверья, С.81).

Інший вид печива «голубці», що вживаються за даними Павла Чубинського в українців як зображення птахів із тіста. Теж готувалися на свято Сорока святих.

Комментариев нет:

Отправить комментарий