среда, 1 июня 2016 г.

Слава тим, хто рукотворить опішнянське сьогодення / Thank those present Rukotvory Opishnyanska

Олена Щербань,
провідний популяризатор української традиційної культури українців Полтавщини, Харківщини та Сумщини,
фундатор та директор ЕкоАгроСадиби салон-студія «Лялина Світлиця»
(Опішня, Полтавщина),
уповноважений Представник
Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України
у Полтавській області
етнолог, к.і.н.
066 18 45 061,
shcherbanjov@ukr.net
 Слово про опішнянських ГОНЧАРІВ, що ТВОРЯТЬ сьогодення гончарської столиці або ЛЮБОВ, що примушує копати глину

 Селище Опішня, що в Полтавщині, і нині «на слуху». Славиться воно насамперед незвичайними-звичайними своїми мешканцями – ОПІШНЯНАМИ!!! Які з давніх-давен були меткими, роботящими – бідовими, одним словом, і завжди вміло (і вміли ж!) використовувати наявні природні ресурси і свій вроджений підприємницький талант. Як і в багатьох регіонах України, в Полтавщині, а зокрема в околицях Опішні, зосереджено багаті поклади глин – різних за своїми якостями і властивостями. Тож і розвинулося-розквітло тут місцеве гончарство. Роботящих рук – не бракувало, фантазії, таланту, запалу – й поготів ніколи не позичали. З глибокою повагою ставлячись до славних імен опішнянських праГОНЧАРІВ і праГОНЧАРІВЕН, які дуже відомі, сьогодні вважаю дуже актуально згадати  про тих, хто гончароТВОРИТЬ СЬОГОДЕННЯ Опішні. Про них – живих, молодих, творчих – дуже мало інформації в мас медійному просторі, і в науковому середовищі – на жаль, теж. Про своїх гончарів-односельців якось і не пишуть сучасні науковці, насамперед ті, які щодень вітаються з ними, зустрічаються з їхніми рукотворами як не там так там… Отже, напередодні Дня Гончаря 2016 (до речі, сучасних гончарів-опішнян на попередніх святкуваннях було дуже мало чомусь) згадаю ВСІХ, хто саме сьогодні і зараз в Опішні крутить гончарного круга, розмальовує гончарні вироби, ліпить – одним словом трудиться в гончарстві, в глині. Це, насамперед, гончарі-чоловіки, а також – гончарки-жінки. Це є новинкою ХХІ століття в літописі гончарства опішнянського, оскільки в попередніх століттях цього явища взагалі не було. Малювальниці – розмальовують глиняний посуд, як і з давніх-давен велося, дівчата-жінки. Творці Іграшкарки та іграшкарі, що й дотепер виготовляють переважно усталені ще в ХХ (а деякі і ще раніше) антропо-зоо-орнітоморфні образи: півники-свистунці, коники, оленики, баранці, цапики, чаєчки з чаєнятами, рибки, собачки, лисички.  
Аби створити ясну картину, дозволю собі сучасних опішнянських ГОНЧАРОТВОРЦІВ опішнянських розділити на умовні вікові групи: найстарші, молоді, молодші.

Найстарші, найповажніші, одним словом наші най-най-най: Василь Онуфрієвич Омеляненко (за 90 років) (дотепер в домашній малесенькій майстерні творить переважно зооморфну пластику і скульптуру. Охоче ділиться своїм чималеньким гончарським досвідом з усіма). Микола Гаврилович Пошивайло (86-річний) (гончар-посудник, ліпить іграшку. Працює майстром в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішні, залюбки розкручує гончарного круга для численних груп відвідувачів). Михайло Єгорович Китриш (80-річний) – гончар, творець глиняної скульптури. На жаль, стан здоров’я не дозволяє займатися улюбленою справою. Вдома має цікаву домашню колекцію своїх робіт. Ганна Павлівна Діденко (понад 75 років) – знаменита іграшкарка, творець неповторних традиційних іграшок та глиняної пластики. Свої роботи любить ангобувати білим, ще й розмальовує. Працює вдома. Віра Важнича (за 80) – ліпить, ліпить, ліпить для опішнян – звичайні-звичайнісінькі теракотові голосисті півники-свистунці, але для інших – екзотика! Вона буде єдиною, хто на стільчику скромно сидітиме збоку торгових наметів з торбинкою півників під час Національного Сорочинського ярмарку.
Друга умовна вікова група складається з Талановитих і Завзятих і Підприємливих Учнів та Учениць вище згаданих представників старшого покоління. Це молода генерація сучасних гончаротворців Опішні. Цікаві дві деталі: багато хто творять подружніми парами, починали працювати хто 20 а хто й більше років тому, саме тоді, коли займатися гончарством було не дуже вигідно.
Валентина (понад 40) та Іван Лобойченки (понад 50). Валентина – талановита гончарка, іграшкарка. Іграшкотворення – її особлива любов, заради цього, за її висловом «варто розмотувати глину»…. Мене особисто вражають її струнконогі глиняні коники. Іван – гончар, творець глиняної скульптури. Йому притаманна особлива авторська манера глиняної пластики. Дуже йому імпонує творити зооморфну скульптуру. Вдома в себе, де й творять свої вироби, знаходиться унікальний музей гончарних виробів, який (так і дотепер!!) ніхто з тих науковців, що беруться досліджувати керамологічні колекції, так і не дослідив….
Любов та Дмитро Громові (за 40 років і за 50) – працюють вдома. Подружжя – завжди разом. Любов – малювальниця, ліпить іграшки, монетку. Дмитро – вправний гончар, виготовляє посуд, декоративні вироби, полюбляє декорувати їх ритуванням. Вироби їх користуються популярністю під час Національного Сорочинського ярмарку, в якому подружжя бере участь щорічно.
Микола і Наталя Варвинські (близько 50 і до 40)  – працюють вдома у великій, спеціально обладнаній майстерні. Микола – гончар-віртуоз. Вміє викрутити величезного розміру вироби – зокрема шестивідерні макітри (мікітрищі), горщики-золільники – на два-три відра вмісні!! Розмальовує роботи дружина Наталя, допомагають в цьому вже й маленькі помічниці – їх донечки. Вся родина працює злагодженою командою – самі виготовляють, самі продають, трудяться, трудяться, трудяться….
 Невтомно трудиться в Опішні один із найталановитіших опішнянських гончарів, технолог Олександр Шкурпела (близько 50). Любов до глини передав і синові Анатолієві (за 25), який залюбки допомагає батькові. Гончарюють вдома, у власноруч обладнаній майстерні. Донедавна з ними працювала талановита гончарка, дружина і мама – Світлана Шкурпела (нині покійна). Батько з сином самостійно копають глину, готують глиняну масу до роботи, гончарюють, декорують, випалюють, продають свої роботи. Олександр Шкурпела вміє виготовити величезного розміру декоративні роботи, унікальну зооморфну скульптуру.
Островний Сергій, Островна Людмила (близько 50) – нині не разом. Сергій – гончар-посудник, вміє (у власній майстерні, зі спеціальними полицями-пятрами) виготовити увесь асортимент глиняних виробів. Роботи легкі, дзвінкі, не лише на дотик, але й на зовнішній вигляд. Людмила – сама вміє згончарювати та розмалювати посуд. Їх роботи добре купують на гончарних базарчиках.
Юрій та Світлана Пошивайло – почали відносно нещодавно показувати свої вироби порівняно із щойно згаданими гончарями. Юрій – переважно творить скульптуру, добре гончарює монетку. Світлана береться розмальовувати її.
Любов Склинська (близько 40 років) – малювальниця, допомагає декорувати вироби в гончарній майстерні Варвинських.
Віталій Дудник – гончар, здебільшого посудник. Вміє і зліпити і декорувати свої роботи. Навчався у Василя Омеляненка, тож його роботи мають стилістичні риси Навчителя.
Наступна група опішнянських ГОНЧАРІВЕН своєсоблива по-перше тим, що дівчата-жінки – переважно випускниці Опішнянської філії Решетилівського ХПТУ-№28 (1986–2000). Дозволю собі подати коротеньку історичну довідку: період 1986 – початку 2000-х років, коли Опішня було єдиним діючим осередком гончарства Полтавщини, де працювала значна кількість гончарів, прикметний відновленням традиції передачі професійних гончарських знань через спеціалізовані навчальні заклади. Цей процес супроводжувався активними дискусіями в середовищі українських науковців про проблеми тогочасного опішнянського гончарства, зокрема щодо причин його чергового занепаду. Поширенню кризових явищ не змогла запобігти здійснена «Укрхудожпромом» реконструкція заводу «Художній керамік» з метою механізації виробництва й підвищення його продуктивності (завершено 1985 року), оскільки її було здійснено без урахування специфіки місцевого гончарства, за проектною документацією, розробленою для фарфоро-фаянсового виробництва. Як наслідок – було допущено значні технологічні порушення. Поставлене на конвеєр заводське виробництво призвело до стандартизації й спрощення форм і, особливо, орнаментування гончарних виробів. Серйозною проблемою лишилося забезпечення заводського виробництва молодими кваліфікованими гончарями й малювальницями. З метою її вирішення при заводі «Художній керамік» було розгорнуто діяльність Опішнянської філії Решетилівського ХПТУ-№28 (1986–2000), що постала логічним продовженням попередніх традицій передачі професійних гончарських знань у осередку. Випускниці Опішнянської філії Решетилівського ХПТУ-№28 (1986–2000) також і згадані мною Світлана Шкурпела, Любов Громова, Олена Мороховець, Ірина Мирко, Ірина Чабан, Ніна Дубинка.
Друга особливість цієї групи, це те, що ГОНЧАРКИ самі гончарюють, декорують свої роботи, але – працюючи в закладах культури, а не в себе вдома, не можуть розпорядитися власними роботами.
Зокрема в гончарній майстерні Державної спеціалізованої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішні» імені Василя Кричевського гончарюють, навчаючи цьому школярів: Валентина Гармаш (понад 40) здебільшого гончарює за гончарним кругом, Світлана Мотрій (трішки за 40) спеціалізується на ліпленні антропо-зооморфної скульптури як і Наталка Гурин (понад 30) та Оксана Северин (близько 40), Лариса Чех (понад 40, іграшкарка, технолог). Ліпить дитячу глиняну іграшку Валентина Гава. Гончарює і ліпить у Колегіумі – Наталка Матвійчук (понад 40), гончар отворить також  вдома в майстерні малювальниці і гончарки Ірини Чабан (понад 40). Їх роботи – яскраві, новітні (особливо в мальовці), переважно полив’яні, їх одразу можна виокремити серед масиву інших робіт.
У гончарній майстерні Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні у великих об’ємах, у перервах поміж гончарськими майстер-класами для численних груп туристів, виготовляють високомистецькі гончарні вироби Олена Мороховець, Ніна Дубинка, Ірина Мирко. Особливе слово варто замовити за роботи Олени Мороховець – унікальна гончарка, малювальниця, посудниця, іграшкарка, вміє і виготовляє кахлі, глиняну плитку, цеглу….!!! Впевнена, що вона може витворити з глини абсолютно все. Але особлива її любов, коли по-особливому під час роботи горять її очі це – глиняний столовий посуд. Її тарелі, набори столового посуду, миски, кухлі – вражають традиційністю форми, мальовки з одного боку і власним творчим підходом виконання. Єдина на сьогодні в Опішні така «універсальна» ГОНЧАРКА.
Ніна Дубинка – гончарка, особлива її творча пристрасть – дуже делікатно виготовлена глиняна монеточка. При нагоді, завжди помилуюся нею. Ірина Мирко – малювальниця. Її мальовка відрізняється з-поміж інших – дрібними деталями.
У гончарному невеликому підприємстві «Гончарний круг» (очільник якого Михайло Задорожний) самостійно гончарюють і розмальовують гончарний посуд виключно ГОНЧАРКИ: Любов Кальна, Алла Коритченко, Галина Доброход. Донедавна працювала Людмила Діденко. Їхні роботи – сьогодні наймасовіша, найпопулярніша і найдоступніша гончарна продукція. Вони виготовляють увесь асортимент посудних форм: миски, тарілки, тарелі, макітри, ринки, глечики, глечата, горщики, покришки, кухлі, кухлики, чайники, а також на замовлення: серветниці, чарочки тощо.
До третьої умовної вікової групи опішнянських гончаротворців – молодші – відношу: згадуваного вже, але дуже вмілого, спадкового ГОНЧАРЯ – Анатолія Шкурпелу. Роботи дуже вміло виточені, творчі.
Юрко Мирко – дуже перспективний, на мій погляд, гончар. Працює в різних техніках. Роботи вирізняється серед інших вигадливими формами і оздобленням.
Володимир Бутко – молодий опішнянський гончар. Переважно працює на гончарному крузі. Не відмовить, коли його попросити дати майстер-клас. Марина Мирко нещодавно почала продовжувати гончарську справу мами – Ірини Мирко. Обоє працюють вчителями з гончарства в Державній спеціалізованій школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішні» імені Василя Кричевського.
Ось такі вони, наші сучасні опішнянські гончаротворці! Принагідно ВІТАЮ УСІХ ВАС з наступаючим Днем Гончаря, бажаю міцного здоровя, бо гончарство його не додає, творити аби ніхто не заважав і достойної оплати ВАШОЇ ПРАЦІ!


27 травня 2016 р.

Комментариев нет:

Отправить комментарий