″Дівка-петрівка″ - давній звичай засватати ″перестарілу дівчину″, який практикували один раз у рік - Петрового дня. Побутував лише на Буковині. Досить ретельно дослідила і описала цей
звичай Гарафина Маковій. У давнину дівчина виходила заміж до-
сить рано. Десь у віці 16 років юнці було уже негоже відвідувати
вечорниці, весілля, розваги молоді. Таких називали ″Петрівськими
дівками″ або ″літніми″.
Вранці Петрового дня батько (якщо батька не було, то стар-
ший брат чи рідний дядько; більше ніхто не мав такого права) го-
98
тував одноколісний дерев’яний візок: по боках обтикував липовим
гіллям (″аби щастя липло″), ручку й передок обв’язував домотканими поясами, котрі дівчина до цих пір носила (боярками). Юнка
прикрашала свою голову віночком із зелених васильків (буковинці
васильками не оздоблювали нічого живого, лише прикрашали го-
рщики на Водохреща та свічку, коли йшли прощатися з покійником. Отже, вони уже викреслили цю юнку із стану дівчат, але ще
не приписали до стану молодиць Вона знаходилася у проміжному
стані - ″померла, як дівчина, і не народилася, як молодиця″ - а
звідси й вінок із васильків). На плечі доньці мати клала рушник,
який замість хустки носили заміжні жінки. Дівчина вмощувалася
на візку і батько розпочинав свою місію. Перед обійстям, де проживав парубок, візок зупинявся: - Моя
Марічка була би гарною господинею коло вашої хати.
Даю за неї … Берете чи ні?
При цьому дівчина закривала обличчя долонями. Перелічивши
посаг, батько чекав на відповідь. Із хати мала право вийти лише
мати або сестра юнака. Якщо досягали згоди, то знімали з голови
васильковий вінок і кидали його геть, приказуючи ″На болото, на
озеро! ″, і рушником покривали голову молодої. Юнка відкривала
обличчя, вставала з візка й цілувала руку майбутній свекрусі чи
зовиці, дякувала за те, що покрили голову. Дівчина поверталася
додому, а батько заходив до сватів і домовлявся щодо заручин.
Траплялося й так, що відмовляли. Тоді знівечений батько
змушений був везти доньку до інших хат і робити те ж саме. За
звичаєм, він мав законне право чинити так до заходу сонця. Якщо
бажаючих не знайшлося, то чекав наступного Петра.
Зазвичай, до ″дівчат-петрівок″ ставилися з недовірою: з петро-
вськими родинами намагалися не мати тісних взаємин, їх не за-
прошували у куми тощо. Ця слава переходила і на їхніх дітей. Ось
тому при народженні дівчинки матері намагалися заздалегідь по-
збавити доньку од ″петрівського візка″, часто вдаючись до чаклун-
ства: зверталися до знахарок за ″помічною водою″, котрою вмива-
ли немовлят. Досить ретельно підбирали трави для купання доньки: напарювали ті, ″що причарують юнака, донечка буде милою та
звабливо-привабливою, і доля буде щасливою, чоловік буде гожий,
до господарства пригожий, і діточок буде жменька проворних та
розумненьких, і внуків на колінах буде бавити″.
Немає коментарів:
Дописати коментар