суботу, 11 вересня 2021 р.

Школа сільського зеленого туризмк


 

«Осередок Відродження УКРАЇНСЬКИХ Традицій в Лялиній Світлиці» (Опішня, Полтавщина),

паніматка осередку – Олена Щербань (066 18 45 061)

Інформаційно-консультативний і агротуристичний осередок (ІКАТО) «ЕтноТрадиції гостинності Полтавщини», вул. Партизанська, 19, смт. Опішня, Зіньківського р-ну, Полтавської області, ЕкоАгроСадибка салон-студія «Лялина Світлиця», господиня, Уповноважений представник Спілки сільського зеленого туризму України в Полтавській області, голова громадської організації «Туристичне СЕЛО Полтавщини» Олена Василівна Щербань, тел. +38066 18 45 061, +38068 42 808 35, shcherbanjov@ukr.net, http://ljalinasvitlica.blogspot.com/

 







 

Пироги - не вороги!!













 

Олена Щербань: діяльність







БорщикФест2021 ВОСЬМИЙ

Мій досвідо діяльності в галузі сільського зеленого туризму в селищі Опішня (Полтавщина)

 

Олена Щербань,

етнологиня,

провідна популяризаторка української традиційної культури

Полтавщини та Слобожанщини,

фундаторка ЕтноПросвітницького осередку-музею «Лялина Світлиця»

(Опішня, Полтавщина, Україна),

уповноважена представниця

Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України в Полтавській області,

засновниця Музею звареного борщу та Музею живого хліба,

авторка ЕтноФестивалю «Борщик у глиняному горщику»

д.і.н.,

+38 066 18 45 061

shcherbanjov@ukr.net

Мій досвід у сільському зеленому туризмі

або шлях від ідеї до відомого в

Україні і Світі ЕтноПросвітницького осередку-музею

 

У даній публікації маю на меті ознайомити Вас із власним досвідом діяльності в галузі сільського зеленого туризму в селищі Опішня (Полтавщина); поділитися набутками, проблемами, які неодмінно виникають щодня, оскільки це сфера обслуговування Людей (і працювати в ній доведеться навчитися самостійно), а також скромними (і не дуже) досягненнями і задумами на майбутнє. Сподіваюся, що ця інформація (базована виключно на практичному досвіді роботи) стане в нагоді усім, хто вже займається і лише планує працювати в сфері сільського зеленого туризму.

Хто я? Етнологиня, історикиня, керамологиня, менеджерка культурної індустрії, музеологиня, краєзнавчиня; експертка з української традиційної гастрономічної культури українців, сільського зеленого туризму; провідна популяризаторка-експертка традиційної культури України, насамперед Полтавщини, Харківщини та Сумщини, творів українського традиційного мистецтва та народного побуту; майстриня із виготовлення української традиційної ляльки-мотанки, обрядових хлібів; колекціонерка українського глиняного посуду, традиційної тканинної ляльки; телеведуча, активна суспільно-громадська діячка. Амбасадорка Міжнародної Амбасади жінок-підприємниць. Доктореса історичних наук (2018 р.). Тема докторської дисертації: «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХІ століття». З 2010 року є членом Національної спілки краєзнавців України. Від 18 березня 2021 року є членом правління її Полтавського обласного осередку і курую, створюючи, напрямок «етнологічне краєзнавство».

У сільський зелений туризм я прийшла з науково-дослідницької сфери. До речі, досі не знаю науковця, що займався б розвитком сільського зеленого туризму в практичній площині. Я – єдина в Україні науковець, що власноруч готую народні страви в печі, подаю їх до столу, оформлюючи їх в етноДійство – тепер це є однією з моїх «фішок». Моя любов і професія – це етнологія. Теми моїх студій – традиційна культура українців. Однозначно цей фактор був і є і буде надзвичайно помічний у процесі становлення, розвитку і моїх майбутніх успіхів.

По суті я сама собі коуч і консультант. Важливими деталями я б назвала моє сільське походження, це багато чого спрощує, вчительська освіта, що спонукає до безперервної самоосвіти і комунікабельності. Але все ж головним фактором моїх теперішніх досягнень і прийдешніх тріумфів є те, що я знаю, ЩО Я ХОЧУ взагалі від життя, і сільського зеленого туризму зокрема, а щелегкість у процесах поєднання непоєднуваного.

Без перебільшення цінним у процесі мого утвердження в туристичній сфері став вступ до членів Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України у 2014 році, згодом я стала уповноваженою представницею в Полтавській області. Це дало мені відкритий доступ до комунікативної платформи всеукраїнського рівня і на той час невідомого мені інформаційного простору.

Варто зазначити, що я самостійно шукала друзів, активно спізнаваючись з такими, що мали сумісні з моїми переконання: Володимир Павлович, голова Спілки, власники садиб Інна Величко (Житомирщина), Микола Череп (Чернігівщина), Віра Чепурна (Черкащина), Володимир Вакула (Сумщина), Оксана Бас (Вінничина), Ольга Жукова (Херсонщина) – чудова географія! Одразу ж, коли мені випала нагода працювати ведучою програми «Перший на селі» на телеканалі Перший UA, в першу чергу я поїхала знімати позитивні сюжети-проморолики до спілчан.

неділю, 5 вересня 2021 р.

Нам пишуть про сушню

 Виталий Романенко

Так це копчені груши , сливи і інше - виходить - якщо робити таким чином . Так коптили і рибу - або м'ясо , в таких сушняках .
А запечені груши , сливи і інше - запикали в печі в золі .
Там же де і страви готували . Згрібали золу до купи - клали туди груші , або інше що було потрібно запікати .
І оставляли так, на тривалий час запікатись . Потім виймали і досушували на сонці - якщо була в тому потреба .
Від копченних - вони різняться тим що у них на поверхні остатется зола . І їдять їх з тою золою .
Таким чином моя рідна бабуся спасла сусідську дитину від розладу шлунку , запеченими в пічі грушами - бо нічого іншого вже не допомагало .
Відбувалось все це с.м.т. Ков'яги Валківского району , Слобожанщини .
Був у бабусі і сушняк такий - дід робив . Але ним так і не користувались . А подобались більш запечені в пічі груші , сливи , та інше .
Пам'ятаю що не всі сорта груш і слив підходили для цього . Сливи були потрібні сорту "Угорка " . За груші не пригадаю - яка була потрібна .

13 серпня 2022 року варимо 90 БОРЩІВ

 


Музей звареного Борщу, ОПІШНЯ

Створення Музею звареного борщу