Олена Щербань,
етнологиня,
провідна
популяризаторка української традиційної культури
Полтавщини та
Слобожанщини,
фундаторка
ЕтноПросвітницького осередку-музею «Лялина Світлиця»
(Опішня,
Полтавщина, Україна),
уповноважена
представниця
Спілки сприяння розвитку
сільського зеленого туризму України в Полтавській області,
засновниця Музею
звареного борщу та Музею живого хліба,
авторка
ЕтноФестивалю «Борщик у глиняному горщику»
д.і.н.,
Мій досвід у сільському зеленому туризмі
або шлях від ідеї до відомого в
Україні і Світі ЕтноПросвітницького осередку-музею
У даній
публікації маю на меті ознайомити Вас із власним досвідом діяльності в галузі
сільського зеленого туризму в селищі Опішня (Полтавщина); поділитися набутками,
проблемами, які неодмінно виникають щодня, оскільки це сфера обслуговування
Людей (і працювати в ній доведеться навчитися самостійно), а також скромними (і
не дуже) досягненнями і задумами на майбутнє. Сподіваюся, що ця інформація
(базована виключно на практичному досвіді роботи) стане в нагоді усім, хто вже
займається і лише планує працювати в сфері сільського зеленого туризму.
Хто я? Етнологиня, історикиня, керамологиня, менеджерка культурної індустрії, музеологиня, краєзнавчиня; експертка з української традиційної гастрономічної культури українців, сільського зеленого туризму; провідна популяризаторка-експертка традиційної культури України, насамперед Полтавщини, Харківщини та Сумщини, творів українського традиційного мистецтва та народного побуту; майстриня із виготовлення української традиційної ляльки-мотанки, обрядових хлібів; колекціонерка українського глиняного посуду, традиційної тканинної ляльки; телеведуча, активна суспільно-громадська діячка. Амбасадорка Міжнародної Амбасади жінок-підприємниць. Доктореса історичних наук (2018 р.). Тема докторської дисертації: «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХІ століття». З 2010 року є членом Національної спілки краєзнавців України. Від 18 березня 2021 року є членом правління її Полтавського обласного осередку і курую, створюючи, напрямок «етнологічне краєзнавство».
У сільський зелений туризм я прийшла з науково-дослідницької сфери. До речі, досі не знаю науковця, що займався б розвитком сільського зеленого туризму в практичній площині. Я – єдина в Україні науковець, що власноруч готую народні страви в печі, подаю їх до столу, оформлюючи їх в етноДійство – тепер це є однією з моїх «фішок». Моя любов і професія – це етнологія. Теми моїх студій – традиційна культура українців. Однозначно цей фактор був і є і буде надзвичайно помічний у процесі становлення, розвитку і моїх майбутніх успіхів.
По суті я сама собі коуч і консультант. Важливими
деталями я б назвала моє сільське походження, це багато чого
спрощує, вчительська освіта, що спонукає до безперервної
самоосвіти і комунікабельності. Але все ж головним фактором моїх теперішніх
досягнень і прийдешніх тріумфів є те, що я знаю,
ЩО Я ХОЧУ взагалі від життя, і сільського зеленого туризму зокрема, а ще – легкість у процесах поєднання
непоєднуваного.
Без перебільшення цінним у процесі мого утвердження в туристичній сфері став вступ до членів Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України у 2014 році, згодом я стала уповноваженою представницею в Полтавській області. Це дало мені відкритий доступ до комунікативної платформи всеукраїнського рівня і на той час невідомого мені інформаційного простору.
