Намисто - найпоширеніша складова жіночих нагрудних прикрас по всій території України. Було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Найбільше цінилося намисто з дорогих природних матеріалів – коралів, бурштину, перлів, гра- натів тощо. В деяких районах Західної України досить довго збері- галась архаїчна традиція прикрашатися намистом із плодів - клокічкою. В ХІХ ст. серед заможних верств населення було розповсюджене намисто з гранатів та кольорової смальти: кровавниці, блискавки, перли. Дорого цінилося і гуцульське намисто з венеці- анського різнокольорового скла, яке завозилося з Італії. На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто з бурштину, що добувався в середній течії Дніпра. Носіння такого намиста мало приносити здоров’я і щастя. Частіше носили одну масивну низку 241 бурштину у сполученні з кораловим намистом. Після 30 років, а в деяких місцевостях після 40, жінка,
зазвичай, не носила намиста, а якщо й носила, то у незначній кількості й темного кольору. Однак це не було загальним правилом, за жінкою залишалося право вибору. Звичай оздоблювати жіночу шию простежується з доісторичних часів. Зокрема, під час археологічних розкопок стоянок давніх українців (III тисячоліття до н.е.) на Волині знайдено бурштинове намисто. У похованнях археологи знаходять намистини довгастої форми, виготовлені із прозорого скла зі срібними та золотими

пла- тівками. Це найбільш поширений вид намиста у часи Київської Русі. Зустрічаються і металеві та мінеральні шийні оздоби у вигля- ді окремих намистин або цілих разків. А це свідчить про те, що жінки та дівчата уже в давнину носили ці прикраси. Не буде перебільшенням сказати, що у жодного народу не зу- стрічається такої пошани до намиста ― оздоби жінки, її прикраси, як в українок. Як тільки народжувалася дівчинка, батьки відразу ж готували для неї ″іменний амулет″, який передавався у спадок по жіночій лінії. Чим давнішим він був, тим більшою захисною силою володів. Чужинці, описуючи образ українки, насамперед асоцію- ють її із вишиванкою та намистом у кілька рядів. Не було в Україні юнки, котра не мала хоча б одну низку добротних коралів. Побу- тував і звичай: чим пишніше в дівчини намисто, тим більшою по- вагою користувалася в односельців. Чим викликана така увага до цієї жіночої оздоби? За повір’ям, намисто оберігає дівчину від застуди, злого ока, недоброго погляду, заздрісної думки, а тому завжди треба було мати хоча би один разок намиста на шиї. Намисто із бурштину носили, щоби запобігти головному болю, попередити утворення зобу, як профілактичний засіб від жовтяниці. Зовсім без намиста на люди виходити і вдома бути не можна навіть у будень. Бувало, що у намисто дівчата нанизували один або два вовчі зуби, ″аби берегли від злої напасті’. Виходячи за поріг рідної хати, юнка ряс- но оздоблювала себе низками намиста. Існував добрий звичай: хлопці при будь-якій нагоді прагнули подарувати своїм дівчатам низочку намистин (″Ой поїде мій миленький до Турки, до Турки, Купить мені коралики двадцять штири шнурки″). За кількістю ко- ралів оцінювала громада, як ставиться чоловік до власної дружи- ни: чи шанує він її як берегиню роду та матір своїх дітей, чи при- слухається до її думки. 242 Дослідники стверджують, що намисто виконує подвійну фун- кцію: магічну і естетичну, які настільки між собою взаємо- пов’язані, що неможливо розмежувати їх. І все ж первісною є обе- регова функція. За допомогою амулетів-оберегів людина здавна прагнула захиститися від негативних впливів довкілля. Оберіг за своєю формою нагадував замкнене коло. Саме такі ритуальні сим- воли присутні у найдавніших візерунках на писанках, зокрема у безконечниках. Оскільки намисто призначене для персонального користування як індивідуальний тотем, то його не можна нікому позичати, цим тільки нашкодиш собі і своєму роду. ″Ідеш на люди ― не забувай одягнути намисто″ ― це правило було непорушним в українській спільноті. Серед намиста на окремих шнурочках або разом з намистинами прилаштовувався дукач ― золоті або срібні монети, щоб привернути увагу і водночас відвернути ″зле око″. Попередниками дукатів були нашийні обереги, виготовлені із гли- ни або камінців як обов’язкові елементи дівочого вбрання. Це були стилізовані фігурки дерев або берегинь, з допомогою яких жінка, як продовжувачка роду, охоронялася від злих сил. Чим пишнішим, барвистішим, із великою кількістю разків є намисто, тим магічнішим воно вважається. З ним пов’язано багато вірувань. Якщо розірвався шнурочок, на який нанизано коралі, це віщує лиху долю або нещастя. Отож кожна власниця такої шийної прикраси повинна стежити за намистом, зберігати його як найдо- рожчий скарб. Ознакою найвищого вияву кохання здавна в Україні вважаються пишні коралі у кілька разків, подаровані юнаком своїй дівчині. Прийняти такий дарунок означало символічну згоду на шлюб. ″Були коралі, та пішли далі, а перли на мак стерли″, ― від- повідала юнка парубкові, який з певних причин вимагав повернути їх назад, і залишала дарунок у себе.

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями