суботу, 8 грудня 2018 р.

Етнолог Олена Щербань про співпрацю з білоруськими етнологами


Олена Щербань: 

обґрунтування проекту «Етнокультурна взаємодія Білорусі і України: традиції харчування та їх інтерпретація в туристичній галузі»
 Тема традиційного харчування в Україні, а зокрема її інтерпретація в сучасній туристичній галузі, як засвідчує аналіз наукових публікацій, дотепер залишається малодослідженою, а відтак актуальною для сьогодення. Вивчення культури харчування, одного з найважливіших структурних компонентів традиційно-побутової культури – серед назрілих і затребуваних напрямів української сучасної етнології. Оскільки в ній міститься інформація про історію розвитку, культурні зв’язки та контакти представників певного етносу чи регіону, як от українців та білорусів. Нині особливою актуальною є необхідність по-новому осмислити і систематизувати доробок нечисленних учених, які різною мірою досліджували народну культуру харчування українців; врахувати результати етнологічних, історичних, археологічних, мистецтвознавчих, культурологічних, керамологічних, музеологічних розслідів не лише українських, але й зарубіжних учених, результатом чого може бути цілісна характеристику взаємовпливів і метаморфоз національної культури харчування в цілому, та окремих її елементів, у всьому спектрі їх історичних, етногенетичних, етноареальних, соціокультурних і конструктивно-технологічних ознак.
У дотеперішніх студіях традиційна культура харчування українців розглядалася здебільшого окремішньо від матеріальної та духовної культури. З огляду на це відчутний брак розвідок історико-етнологічного та музеологічного характеру. Всебічне її дослідження в динаміці перетворень, пов’язаних зі змінами суспільного та домашнього побуту особливо актуальне нині з огляду на нівелювання національної ідентичності в умовах стрімких глобалізаційних процесів та наявності зростаючого зацікавлення фахівців суміжних наукових дисциплін (музеєзнавства, археології, нутриціології, дієтології) та туристичної інфраструктури.
1850-і – 1870-і роки є часом публікації перших узагальнюючих народознавчих описів культури і побуту українців. Окремі згадки про трапляються в наукових працях і дещо раніше. Значний внесок у розвиток досліджень культури харчування здійснили діячі створеного в 1845 р. Російського географічного товариства (РГТ), якими було складено і поширено по всій території Російської імперії першу етнографічну програму, що охоплювала основні складові народної побутової культури[1]. Майже кожен рукопис, написаний за програмою РГТ і присвячений питанням народного побуту, більшою чи меншою мірою містить важливий матеріал з даної проблематики і є важливим джерелом для вивчення традиційної культури харчування українців.
Етнографічні матеріали про народну їжу публікувалися наприкінці XIX – на початку XX століття у спеціальних етнографічних журналах («Этнографическое обозрение», «Живая старина»), статистичних земських збірниках, газетах і літературно-історичних журналах («Записки Черниговского губернского комитета», «Киевская Старина», «Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю» та ін.). Спочатку етнографи здебільшого захоплювалися фольклором і лінгвістикою, мало звертаючи уваги на матеріальний народний побут. Селянська культура харчування була буденною, звичайною, а значить й малопомітною частиною життєдіяльності народу.
В збірці «Поварство Українське» (1854) лікар і етнограф Степан Ніс подав перелік назв різноманітних страв як пісних (вегетаріанських) так і «скоромних» (з використанням м’ясо-молочних продуктів); різновидів рідких (перших) гарячих страв, зокрема борщу, гарячих других страв – печень,  солінь, холодних закусок, сушенини, солодощів) і напоїв (хмільні, меди, не хмільні), описав способи їх приготування.
А. Канієвський у роботах «Народная пища в Золотоношском уезде» (1855) та «Несколько заметок о народной пище в Золотоношском уезде» подав перелік основних страв, способів їх приготування і вживання, розглянув звичаї і обряди, пов’язані з харчуванням, вказав на прояви соціальної нерівності в їжі і харчуванні українського селянства.
Відомий історик, етнограф і фольклорист середини ХІХ століття Микола Маркевич у детальному кулінарному описі народної української кухні – розділі «Простонародная кухня, дессерт и напитки» книги «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», опублікованої 1860 року, навів близько 100 рецептів найтиповіших страв та напоїв українців.
Павлом Чубинським було упорядковано сім томів праці «Труды этнографическо-статистической экспедиціи в Западно-Русскій край». У підрозділах «Внутренняя обстановка хаты» та «Пища Малоруссов» (тексти обсягом 8 і 16 сторінок) останнього – тому описано вигляд української хати зсередини, зокрема конструкцію і процес побудови хатньої варистої печі, провіант, найчастіше вживаний селянами, страви та напої, способи та рецепти їх приготування.
1899 року було опубліковано перший ґрунтовний опис, в якому глиняний посуд детально описано в контексті народної культури харчування, що стосувався українців Куп’янського повіту. Це стаття В.Щ. «Пища и питье крестьян-малороссов, с некоторыми относящимися сюда обычаями, поверьями и приметами».
З праць, що присвячені матеріальній культурі, варто назвати роботу українського вченого Хведора Вовка «Украинский народ в его прошлом и настоящем», один з розділів якої присвячений народній їжі. Це перша спроба типологічного аналізу української їжі, і, крім того, автор звернув увагу на локальні особливості народної поживи.
1931 року в журналі «Матеріяли до етнології» було опубліковано статтю Ніни Заглади «Харчування в с. Старосілля на Чернігівщині», в якій подано розлогу історіографію стосовно народного харчу. Зазначено, що ця тема лише почала систематично досліджуватися.
Варто відзначити діяльність у царині народної культури харчування українського етнографа Лідії Артюх, яка опублікувала ряд праць, у яких різноаспектно досліджено народну їжу. Ґрунтовною працею вченої є книга «Українська народна кулінарія» (1977), в якій здійснено спробу описати і класифікувати щоденну та святково-обрядову їжу українського селянства другої половини XIX – початку XX століття, проаналізувати її соціальні функції, показати тенденції розвитку їжі та харчування народу на сучасному етапі. У статтях Лідії Артюх пізнішого часу (Артюх Л. До історії напоїв у харчовій культурі українців // Народна творчість та етнографія. 2006. № 5. С. 41-50 ; Артюх Л. До історії напоїв у харчовій культурі українців // Нар. творчість та етнографія. 2006. № 5. С. 41–50 ; Артюх Л. З історії народної кухні. Великий піст. Молочні страви // Неопалима купина. 1995. № 1/2. С. 3-5 ; Артюх Л. З історії народної кухні. Картопля. Борщ  // Неопалима купина. 1995. № 5/6. С. 32-33 ; Артюх Л. З історії народної кухні. Мандрики. Шулики. Сластьони. Пундики // Неопалима купина. 1993. № 2. С. 23–27 ; Артюх Л. Україна у Європі. Етнокультурні паралелі (на матеріалах народного харчування) // Народознавчі зошити.  2014. № 2. С. 29–38 ; Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних районів України. Київ : Наук. думка, 1982. 112 с.) продовжено тему української кулінарії переважно другої половини ХХ століття.
Плідним доробком цього часу є і праці Т.Гонтар «Народне харчування українців Карпат». 1979.
Нині відбувається процес деякого зацікавлення темою культури харчування серед українських вчених-істориків, викликаного проблемами на злобу дня: органічне виробництво, популяризація екологічності та здорового способу життя, розвиток внутрішнього туризму, але до апогею активності ще далеко. Лише час від часу з’являються поодинокі публікації, присвячені в першу чергу регіональним особливостям народного харчування (Михайло Глушко, Георгій Кожолянко, Оксана Сапеляк, Людмила Герус).
Наприклад Олена Брайченко розвиває тему історії української кулінарії: Брайченко О. Культура харчування українців у 1920–1930-х рр.: тенденції та зміни. // Етнічна історія народів Європи. – 2017. – Вип. 53. – С. 107–114. Заслуговує на увагу її подарункове видання «Українське застілля» (2016).
На початку ХХІ століття в окремий науковий напрямок було виокремлено досі майже не досліджений, але чи не основний аспект народної культури харчування українців – глиняний посуд – в якому страви і напої готували, подавали, споживали, зберігали, транспортували, а також традиційна технологія приготування страв і напоїв з його використанням у печах, провідну роль жінки в цих процесах та інше. У даному контексті етнологом Оленою Щербань запропоновано розглядати як культуротворчий феномен у тому числі, сьогодення.
Наукові та науково-популярні публікації етнолога Олени Щербань за тематикою проекту:
Щербань О.В. Глиняний посуд в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ століття) : монографія / О.В. Щербань. – Харків : Видавець Олександр Савчук, 2017. – 272 с.
Щербань Олена. Народна технологія приготування поживи у глиняному посуду (ХІХ-ХХ століття) // Народознавчі Зошити. – 2017. – №3. – С.677-684. (Про особливості конструкції варистих печей мешканців Наддніпрянщини та їх вплив на способи приготування в них страв та напоїв).
Щербань Олена. Глиняний посуд Наддніпрянщини, як складова традиційної культури харчування українців // Сучасні дослідження української культури / Wspolczesne badania nad ukrainska kultura / За редакцією Марини Замбжицької, Пауліни Олеховської та Катажини Якубовської-Кравчик/ Варшава-Івано-Франківськ: Sowa Sp., 2015. –   С.266-283. характеризовано основні групи українського глиняного посуду другої половини ХІХ – першої третини ХХ століть. Звернено увагу на особливості їх формотворення та декорування. Зроблено висновок про те, що особливості виробів кожної групи пов’язані з їхнім функціональним призначенням).
Щербань Олена. Глиняний посуд через призму наукових студій Миколи Федоровича Сумцова // Народознавчі Зошити. – 2016. – №1 (127). – С.99–104.
Щербань Олена. Екоагросадиба  «Лялина Світлиця» запрошує долучитися до етнокультурного простору Полтавщини через майстер-класи / Українська родина. – 2016. –  № 2. – С.41-44.
Щербань Олена. Етностратегія розвитку сільського зеленого туризму у Полтавщині (на прикладі етнофестивалів «Борщик у глиняному горщику») / «Розвиток українського етнотуризму: проблеми та перспективи» : [Текст] : Зб. матер. ІV Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених (Львів, 25 лютого 2016 р.) / Міністерство освіти і науки України, Львівський інститут економіки і туризму. – Львів : ЛІЕТ, 2016. – С.285-291. (Про етнонапрямок розвитку опішнянського осередку сільського зеленого туризму та досвід проведення двої етнофестів-квестів «Борщик у глиняному горщику 2014 та 2015»).
Щербань О.В. Проблеми експонування обрядового глиняного посуду в сучасній музейній практиці // VІ Луньовські читання Сучасна музейна експозиція: вимоги часу та нові можливості (до 60-річчя заснування Пархомівського художнього музею імені А.Ф. Луньова). Матеріали науково-практичного семінару 27 березня 2015 року. – Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2016. – С.75-82.
Щербань Олена. Функції глиняного посуду в культурі харчування українців як об’єкт наукових студій ХІХ – першої третини ХХ століття // Переяславіка: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» : Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький: Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», 2015. – Вип. 9 (11). – С.420-426. (Проаналізовано дослідження функцій глиняного посуду українців від часу зародження етнографічної науки до 1930-х років – часу її штучного знищення сталінським режимом. Охарактеризовано подану в тогочасних наукових працях інформацію. Зроблено висновок про поступове зростання наукового інтересу до окремих фрагментів традиційно-побутової культури, зокрема сфери життєзабезпечення певної етноспільноти, в тому числі функцій глиняного посуду).
Щербань Е.В. Глиняная посуда как элемент традиционной культуры питания украинцев: постановка проблемы // Материалы I Международного симпозиума «Традиционная культура в современном мире. История еды и традиции питания народов мира» 30 октября – 1 ноября 2014 г. – Москва: МГУ им. М.В.Ломоносова, 2015. (О важности глиняной посуды в традиционной культуре питания украинцев. Глиняная посуда в традиционной культуре питания – важная составляющая этнокультурной традиции, многогранное явление, полученное в результате исторического освоения этносом конкретной среды. Она выступает объектом исторического процесса, формирование которого пронизано многочисленными элементами и проявлениями духовной культуры, народной эстетикой и основывается на совокупности народных кулинарных традиций).
Щербань Олена. Глиняний посуд в культурі харчування українців кінця 1860-х –початку 1870-х років (за матеріалами, зібраними Павлом Чубинським) // VІІ Кирилло-Мефодиевские чтения в 2-х частях: Ч.1. Материальная и духовная культура славян // Материалы Международной научно-практической конференции. – Уфа: Изд-во Уфимского филиала ФГБОУ ВПО «МГГУ им. М.А.Шолохова», 2014. – С.101-105. (Про глиняний посуд в культурі харчування українців, згаданий у праці видатного українського народознавця Павла Чубинського. Охарактеризовано подані дослідником матеріали про розташування в хаті кухонного начиння, згадки про глиняні горщик, макітру і кухлик та їх місце в технології приготування страв і напоїв. Порівняно їх із подібними за тематикою працями Миколи Маркевича та Варвари Щелоковської).
Щербань Е.В. К вопросу о маркерах изменений в традиционной культуре Украины (на примере глиняных дуршлагов) // Традыцыі і сучасны стан культуры і мастацтва : Мат. Міжнароднай навук.-практ. канф (28-29 лістапада 2013 г., гор. Мінск) : У 2 частках. Ч.2. / уклад. Н.С. Бункевіч [інш.]; гал. рэд. А.І. Лакотка; Цэнтр даследаванняӯ беларускай культуры, мовы і літаратуры НАН Беларусі. – Мінск: Права і эканомыка, 2014. – С.200-205. (О глиняных друшлагах, появление и исчезновение которых в быту украинцев маркирует изменения в традиционной культуре. Дана характеристика форм, декора, и региональный особенностей этих предметов).
Щербань Олена. Борщівник – для борщу, кашник – для каші / Олена Щербань // Дім і Сім’я. – 2014. – №4. – С.37-38; №5. – С.39-45. (Узагальнено розрізнені відомості щодо українського глиняного горщику – найуніверсальнішої посудини).
Щербань Олена. Глиняний посуд у традиційній культурі харчування українців через призму дослідження  Варвари Щелоковської // Народна творчість та етнологія. – 2014. – №5. – С. 28–34. (Вперше в українській етнології проаналізовано працю Варвари Щелоковської  (В.Щ.) у площині дослідження традиційної культури харчування українців. Досліджено внесок її авторки у вивчення порушеної теми. Виокремлено аспекти й питання, що потребують належної уваги сучасних етнографів з урахуванням потреб і рівня розвитку сучасної етнології, історії, культурології, мистецтвознавства та керамології. Зроблено висновок про високий  рівень інформативності та наукової ретельності аналізованої праці В.Щ.).
Щербань О.В. Глиняний посуд в українській селянській трапезі: еволюція сервірування столу від народного до псевдо елітарного (остання чверть ХІХ – початок ХХІ століття) // Культурна спадщина Слобожанщини: зб. Наук. Ст. число 26 / наук. Ред. Красиков М.М., Щербина Е.Б. – Х. : Курсор, 2012, – С.190-194. (Про традиції сервірування столу в народному побуті з використанням гончарного посуду та поступову його заміну на фаянсовий).
Сучасні працівники туристичної галузі, ресторатори, готельєри, власники садиб сільського зеленого туризму, а також музеєзнавці, археологи, мистецтвознавці, історики, медики!!!! наразі потерпають від браку ЕТНОЛОГІЧНОЇ інформації, поповнити яку є реальна можливість шляхом реалізації проекту «Етнокультурна взаємодія Білорусі і України: традиції харчування та їх інтерпретація в туристичній галузі», оскільки досі нічого подібного зроблено ще не було. Незаперечним фактом є малочисельність саме етнологів-дослідників загалом, а даною темою їх відсутність як в Україні так і в Білорусі.
В етнологічному академічному середовищі тема народної культури харчування досі не стала профільною темою науково-дослідної установи. На державному рівні підтримки поки що немає. Отже, першочерговими завданнями є насамперед ДОСЛІДЖЕННЯ, систематизація інформації, потім її інтерпретація, популяризація, кооперація фахівців суміжних дисциплін…..

Конкретними результативними показниками стане:
активізація роботи вже наявних і створення нових інформаційно-консультаційних центрів із залученням фахівців широкого профілю,
популяризація даної проблематики на державному рівні, а також зусиллями громад місцевого рівня шляхом, наприклад, організації промоушен-акцій щодо народної культури, зокрема в ракурсі фестивального етнотуризму;
видання насамперед науково-популярних видань,
підготовка універсальних, широкоформатних фахівців з даної проблеми, як науковців, викладачів, так і студентів……
створення по суті нового підґрунтя для подальшого поглибленого дослідження матеріальної і духовної культури українців, білорусів, слов’ян загалом етнологами, істориками, антропологами, культурологами, музеєзнавцями, мистецтвознавцями, написання підручників і навчальних посібників, енциклопедій, біографічно-бібліографічних довідників тощо; розробки лекційних курсів, укладання каталогів тощо; організації й кореляції діяльності сучасних закладів громадського харчування в етнічному стилі.
Результати проекту мають важливе значення для розвитку традиційних осередків народних промислів і ремесел у сучасних умовах, що потребують спрямування зусиль сучасних рукотворців на успадкування і творчий розвиток етнічних традицій.
Дані матеріали будуть в нагоді музеєзнавцям.