У
чому ховала хмари Конотопська відьма?
Твори класиків української літератури містять важливу
інформацію для сучасних наукових студій. На мою думку, етнологами й
керамологами вона використовується недостатньо. В даному дослідженні
проаналізую матеріали з найвизначнішого бурлескно-реалістичного твору нашого земляка, харків’янина Григорія Федоровича
Квітки-Основ’яненка – гумористично-сатиричної повісті «Конотопська відьма»
(1833 р.), яка є своєрідною візитною карткою однієї з перлин Сумщини – міста
Конотоп. У цьому
творі, дбаючи про створення
соціальної сатири, письменник із документальною точністю описав окремі сюжети
побуту, які міг спостерігати в реальному житті. Серед них – застілля, внутрішня
обстановка тогочасних хат, а також відьомські чаклування, де фігурує глиняний
посуд – «глек», «носатка»,
«кухлик» («кухличок»), «водянчик», «глечик», «горщик» («горщок»), «дійничка», «миска», «тарілка», а також освітлювальний прилад – «каганець».
«кухлик» («кухличок»), «водянчик», «глечик», «горщик» («горщок»), «дійничка», «миска», «тарілка», а також освітлювальний прилад – «каганець».
Оскільки в повісті багато описів застіль,
закономірно, що найчастіше згадується посуд для напоїв, переважно – спиртовмісних
(слив’янки, дулівки (з груш – дуль), тернівки й вишнівки). Зокрема, глеки й
носатки – як місткості для подачі наливок до столу: «вицідили вони самотужки глек
слив’янки, а далі і тернівки покуштували чи трохи», «Пазька внесла обідати і повну
носатку дулівки», «…поївши добре вареників та карасів, у сметані
жарених, та запивши сколотинами (бо се вже діялось після Петра), витягли
самотужки по носатці тернівки, а вишнівкою на дорогу запили». Для споживання
поданих напоїв герої твору зазвичай розливали їх у посуд менших розмірів –
карватки (найвірогідніше скляні) й кухлі. Про це, зокрема, свідчать такі фрази:
«дівко! а вточи лиш слив’янки! – то ми по кухличку, по другому вип’ємо», «та
за кухлик,
та давай знов смоктати з паном хорунженком». Але іноді напої пили безпосередньо
з носаток. Це було зручно робити, адже ці посудини мали носики для зливання.
Зокрема, сотенний писар Прокіп Ригорович Пістряка, не соромлячись обідати в
конотопського пана сотника Микити Уласовича Забрьохи: «схопив носатку
та, не наливаючи у карватку, так з неї усю дулівку і вицідив». Та й сам сотник «з
журби цілісіньку ніч смоктав носатку, а Пазька, наньмичка його,
знай доливала».
Кілька разів у «Конотопській відьмі» згадується
посуд, призначений для тримання і споживання води – «водянчик». Зокрема, у фразі: «він за один
ковток чималий водянчик так і висушив…». Ймовірно, це діалектна назва, «водяного
глечика» – тикви. Посудину для молока – глечик згадано побіжно
«прийшли з поля і корови, і овечата; от їх тут ... доють, і молоко в глечики
зливають». Не обійшовся автор і без найпоширенішого виду глиняного посуду в
домашньому господарстві – горщиків, основне призначення яких – приготування їжі:
«тут наша панночка і заходилась поратись і к сватанню прибиратись: хату миє,
столи, лавки, мисники змива, птицю патра, локшину крише, горшки наставля, рушники
налагоджує… так, що всі наньмички аж позасапувались від такого порання». З
контексту фрази «підвечіркуючи, панич убрав аж п’ять мандрик та горщечок
масляків, у маслечку та в сметані пряжених» –зрозуміло, що в горщечку не лише
було приготовано гриби, але й подано їх до столу.
Більш детально Григорій Квітка описав
використання горщиків у магічній практиці. Зокрема, конотопська відьма Явдоха
Зубиха для приготування магічного зілля використовувала кашник (горщик для
приготування густої страви (каші), що мав об’єм, здебільшого, 1-4 літри: «От як
принесла, та й настановила кашник з водою; а бабуся достала з
за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті, терличу та
усього по пучечці всипала в кашник та й пристановила до вогню…»,
«а затим і горщок з зіллям став закипати. Бабуся, гукнувши на Йосиповну,
щоб нічого не жахалась, узяла другу частку сліду Уласовичевого та й всипала у
кип’ячий горщик і стала мішати, а сама аж у піч мов улізла, та що є духу
і кричить…», «Вп’ять вража баба стала горщик мішати і вп’ять кричить у комин тії ж речі…».
«Превеликий» (за висловом Григорія Квітки-Основ’яненка)
горщик (напевно, золінник – найбільший горщик, який використовувався для
кип’ятіння води, прання білизни, купання дітей, тримання солонини й води,
приготування страв на весілля чи похорон відьма використала як вмістилище для
хмар: «Де то вже нема! – обізвалася Зубиха, лізучи з-під покутя і таскаючи превеликий
горщик, ганчіркою зав’язаний. – Ось де я була; отсе доставала горщик
з хмарами, що було заховала їх на тридев’ять рік».
У магічних діях відьма використала також і
покришку (кришка для глиняного посуду): «…а сама достала у покришку жару і положила
туди кусок страсної свічки та ладану, та клаптик тієї хустки, на чім становлять
паску під свячення ….», водянчик: «От як коржик спікся, вона й дала його з’їсти
Олені за три рази, запиваючи з водянчика водою, що нашептала
бабуся», кухлик: «далі узяла з кухлика якоїсь води та, усе
бормочучи, побризкала тою водою і себе, і жлукто усередині…», дійниці (ринки
для доїння корів: «доставши аж п’ять дійничок, погасила каганець і пішла
з хати доїти, кого їй треба було»,
тарілочку: «відьма, узяла жаб’ячої сметани та кобилячого сиру, головок від тарані і, поскладавши на
тарілочку, поставила перед свого котуся».
Миски і тарілки – основна ємність для
подачі страв до столу, в творі згадано побіжно: «писар сидів сидів, мовчав мовчав, далі за ложку, та у
ту ж
миску… та й почав, як він каже, сокрушати перш борщ гарячий з усякою,
мілкою рибкою, та пшоняну кашу до олії, далі захолоджуваний борщ з линами, а
там юшку з миньками та з пшеничними галушечками, та печені карасі, та більш і
нічого», «на столі недоїдено вареники, і дві ложки, і дві тарілки, і носатка, вже
порожня, і дулівки катма!..».
Про місце розташування посуду в інтер’єрі хати
свідчить сюжет щодо розглядин конотопською відьмою свого добра: «Ходить по хаті,
ходить та й погляда на свої глечики, горщики, кухлики, де з
усякого звіра і з усякої гадини є молоко, що вона з них понадоювала,
перевертаючись до кожної матки усе різно, щоб не жахались і давались доїтись. А
усі тії глечики, горщики, водянчики, кухлики стояли деяке на полиці,
інше на миснику, було й на припічку, було й на самій печі; яке вже поставлене
на сметану, а яке ще стояло під лавкою та край помийниці». Мисник – шафа для зберігання
посуду – згадується і в інших сюжетах: «нехай не краде з неба хмар, не хова
дощу у себе на миснику…» та «…дайте добру хлосту, поки верне дощі та роси, що,
знаю, в неї на мисниках та на полиці».
Порівнюючи наведені Григорієм
Квіткою-Основ’яненком відомості з тими, що зафіксовані науковцями, можна
зробити висновок про їхню достовірність і точність. До речі, асортимент виробів
і способи їхнього використання в «Конотопській відьмі» подібні до використаних
у всесвітньовідомому творі Івана Котляревського – «Енеїді». Відтак,
переконуємося, що «Конотопська відьма», за відсутності тогочасних наукових
студій способів використання глиняного посуду в побуті населення України, є
важливим джерелом для етнологічних та керамологічних досліджень. Григорій
Квітка-Основ’яненко орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на
усну народну творчість і здобутки попередників, «законсервував» елементи народного
буття першої третини ХІХ століття. У тому числі, описавши способи використання
майже всіх різновидів глиняного посуду, які побутували на той час у побуті й
магічній практиці.
Немає коментарів:
Дописати коментар