четвер, 17 лютого 2011 р.

О чем думал Иван Мазепа в Опошне?

 Постать видатного українського гетьмана Івана Мазепи досліджена гарно, але разом з тим досі оповита ще не однією загадкою, версії розгадки яких завжди приваблювали і будуть привабливими для науковців. Приміром, нещодавно українським науковцям вдалося виокремити з десятка портретів, що вважалися зображеннями Івана Мазепи, лише два найбільш імовірні. Але багато питань, пов’язаних з ним поки що залишаються без відповіді. На нашу думку, ще потрібно проаналізувати дуже багато фактів його біографії, діянь і прагнень, щоб відкрити завісу і хоча б частково зрозуміти цю непересічну Особистість. Працюючи над монографією присвячену історії містечка Опішного XVIIXVIII століть, нам вдалося згрупувати розрізнені факти про зв’язок Івана Мазепи з цим населеним пунктом....
Як виявилося, в історії Опішного він залишав познаки від самого початку гетьманування і майже до своєї смерті. Зокрема, він передав Опішнянську сотню з Полтавського до Гадяцького полку в 1687 р. у підпорядкуванні якого вона залишалася до часу ліквідації полкового устрою в Україні.
20 вересня, наступного, 1688 року, гетьман Іван Мазепа написав листа до російського князя Василя Голіцина. В ньому він побіжно подав відомості про те, що в «неволю бусурманскую» потрапив «и отвезен в Крым» мешканець «полку Гадицкого города Опушна», який займався селітряним промислом. Він з Криму написав листа до «братии своей» з проханням його викупити. «Братия» звернулася до гетьмана з проханням надіслати в Крим «толмача», щоб той викупив невільника. Але спочатку гетьман йому відмовив «видя разные трудности». Та коли пізніше виникла необхідність надіслати в Крим і Кизикермен посла, він 20 вересня вирішив послати туди з цією метою «толмача», який би й зайнявся питанням викупу опішнянина. 5 березня 1689 року в цидулці, доданій до листа гетьмана Івана Мазепи до російського князя Василя Голіцина, він повідомив про те, що відповідно до царського указу підготував 500 підвод у малоросійських містах для привезення в новозбудовану фортецю Самару «воинских государственных запасов», але оскільки на їх використання царського указу не було, він повідомив про те, що 150 підвод видав для перевезення гармат і полкових запасів до «Опошного».
Рухаючись на з’єднання з Голіциним під час підготовки до другого кримського походу, 26 березня 1689 року, гетьман перебував у «Опошному», звідки писав до Війська Запорозького Низового про те, що він послав за «Самар» і «Конську» в «дикі поля» Петра, сотника Полтавського й «Василя, сотника опушненского с товариством». Загін запорожців їх зупинив і взяв сотників під варту. Мазепа ганив за це запорожців, вимагаючи звільнити сотників. А вже 4 квітня 1689 року гетьман надіслав до російського князя Василя Голіцина «опошенського сотника Василя Кириленка», щоб він розповів про те, що сталося з ним під час спроби випалення степу. Наступні згадки про Опішне відносно Івана Мазепи з’явилися майже через десять років. Російсько-українські війська у 1696 році захопили фортеці Азов і Тавань. На початку 1697 року стало відомо, що кримський хан лаштується відвоювати фортецю Тавань. Щоб убезпечити вже здобуте, за домовленістю з царем було споряджено нову експедицію з метою захоплення Очакова, що мав для турків велике значення. Але похід (він розпочався наприкінці травня) армії Мазепи й кількох російських полків під проводом Якова Долгорукого не вдався. Коли українсько-російський експедиційний корпус, посилений на марші січовим військом, підійшов наприкінці липня до лінії укріплень, татари були вже біля фортець. Тавань і Кизикермен мерщій готувалися до оборони. На початку серпня ординці розпочали штурм Тавані: з лівого Дніпрового берегакримські, а з правогобуджацькі татари. Ворогів була сила-силенна. А ще через кілька днів до них долучилися турецькі допоміжні угрупування, що надійшли з боку Чорного моря.
Не наважуючись зіткнутися з таким сильним противником, Мазепа й Долгорукий відступили з головною армією. Невідомо, що саме відіграло в цьому головну роль: страх потрапити в оточення, бути відрізаними від України чи дефіцит засобів існування, яких не вистачило б для такої кількості людей під час тривалої зупинки. Відступ розпочався 20 серпня. А 24 вересня Мазепа й Долгорукий були вже в Опішні (Борис Крупницький). Цього дня у містечку відбулася військова рада, на якій було вирішено надіслати в обложені фортеці Тавань і Кизикермен двадцятитисячне російсько-українське військо. Адже в районі бойових дій вони залишили 5 тис. гетьманських козаків та кілька російських відділів для гарнізону в Тавані, 500 російських солдат разом із козаками Чернігівського полку й чимало запорожців у Кизикермені. Після наради підкріплення було надіслано й 4 вересня прорвало лінію оточення й об’єдналося із захисниками фортеці Тавань.
Наступні відомості про Опішне і Мазепу з’явилися ще через десять років, у трагічний для України період – з кінця 1708 – першої половини 1709 року.
19 листопада 1708 року Мазепа надіслав наказ, щоб до нього в Гадяч прибули «сотники наказні опошнянські, атаман городовий і войт тамошній». Відомо, що у цей час Мазепа скликав до себе усю козацьку старшину наказуючи збирати провіант для шведської армії. Про його кількість свідчать наведені Миколою Костомаровим дані про те, що, наприклад, з Лубенського полку планувалося зібрати 24 000 волів, 40 000 свиней, 60 000 «осмачек» житнього й 40 000 «осмачек» пшеничного борошна. Але зібрати таку кількість провіанту було неможливо, тому що значна частина людей повтікала з місць свого помешкання, а шведи, не дочекавшись, що їм дадуть, почали грабувати, налаштовуючи таким чином проти себе українців. Така велика кількість провіанту була необхідною, адже 11 грудня за свідченнями перебіжчика сердюка Семененко, військо збиралося взимку йти до Москви, «когда провиант на все войско на два месяца соберут и реки совершенно льдом укрепятся».
Частина сотників відмовилися виконувати вимоги Мазепи. Серед них – і опішнянська старшина, за що одержала після Полтавської битви від Головкіна похвальну грамоту за свою вірність. Це й не дивно, адже незадовго перед цим (6 листопада) опішняни, як і інша старшина Гадяцького полку, були присутніми на церемонії обрання гетьманом стародубського полковника Івана Скоропадського в Глухові, де присягнули Петру І. Про це свідчив на допиті після Полтавської битви опішнянський старшина (ймовірно, сотник) Филон Лихопій, після чого був відпущений додому в Опішне. Той фарс, що відбувався у Глухові, зокрема громадська страта та проголошення анафеми Мазепі, залякування присутніх українців тяжкими покараннями за співпрацю з Мазепою та шведами (старшина позбавлялася звань та маєтків, їх майно конфісковували а жінки та діти висилалися до Сибіру), чутки про загарбницьку поведінку шведів, звичайно вплинули на їх свідомість. Українці також боялися повторення різні в Батурині. До того ж, внаслідок стрімкого розвитку подій восени 1708 року, навіть наближені до Івана Мазепи особи не до кінця розуміли його намірів, не говорячи про нижчу ланку козацької старшини, міщан та селян. Як наслідок, як свідчив Филон Лихопій «как швед зимою приходил к Опошне, тогда он, Филон, з другими жителями уходили з Опошни к московским войскам и был в слобоцких городах». Але опішняни були й на боці шведів. Зокрема, 24 березня 1709 року серед захоплених росіянами полонених був Василь Яцко, родом з Опішного, який «служив при кумпановце хорунжем Василее».
Після походу шведської армії на Слобідську Україну у Опішному кілька тижнів перебувала штаб квартира шведських військ і двір гетьмана разом з ним самим. Едуард Тарле стверджував що це перебування почалося 19 лютого. Цю ж дату наведено і в публікації спогадів А.Гіленкрока. Веніамін Шутой стверджує, що це відбулося 18 лютого (1 березня за н.ст.) і тривало до 3 (14) березня.
Яким же було тогочасне квартирування? Поки що опису його в Опішному ми не знайшли, але зберігся опис у сусідніх Великих Будищах, куда штаб квартира перемістилася з Опішного. Королівський двір та двір Гетьмана Мазепи розташовувався у місті, причому, Мазепа мав щодня при собі на варті 24 «однопряжних» козаки. За містом з одного боку розташувалися драбанти, з іншого – дальський і ґельсінґський полки з кількома компаніями козаків, а з третього боку – однокінні вози. Можна припустити, що в Опішному шведи розташовувалися подібним чином. Це підтверджують свідчення від 27 лютого 1709 року перебіжчика з шведського табору в Опішному козака Федора Животопшинського. Він стверджував, що в Опошному розташовано загін з 8 тисяч шведів, поляків і волохів, кінних і піших з трьома гарматами. Інша армія «разбросана по деревням и по лесу, в полумиле и больше от Опошни. Но так как в провианте и в фураже имеют великую нужду, то посылают на поиски мили за две и за три». Але відпочити в Опішному шведам не вдалося, адже почалася партизанська війна, в якій активно діяли українські козаки й селяни, що розташовувалися на лівому березі Ворскли. Цьому сприяло те, що річка знову замерзла. Швед Георг Нордберг, писав, що на початку березня (по шведськи) «було дуже холодно... Багато селян поверталося до своїх домів із лісів і мочарів, де поховали все своє майно не перед шведами, як це вони оповідали, але зі страху перед москвинами, які грозили їм вогнем і мечем, якщо б вони залишилися у своїх хатах. Ласкаві й переконливі слова Мазепи робили на них велике враження і вони передавали їх іншим».
В цей час почалися активні бойові дії шведів щодо Полтави. Збереглися опосередковані свідчення про це. Так, 27 лютого 1709 року до росіян в містечко Охтирка з’явився козак Федір Животопшинський, утікач із шведського табору в Опішному. Веніамін Шутой конкретизував, що він був козаком Мурахівської сотні Ахтирського полку, полоненим поляками на початку лютого в селі Мурахівці. Потрапивши в Опішне, він був вимушений прислужувати панові Мартишевському. В своїх зізнаннях 27 лютого 1709 року, він повідомив, що підслухав ромову свого пана з якимось іншим паном. Один з них розповідав, що на початку двадцятих чисел лютого з Опішного до Полтави надсилали військові загони, а Мазепа скаржився на великі втрати: «...посылали-де они партию, до Полтавы из местечка Опошни человек со сто назад тому будет дней с пять. И тое партию под Полтавою московское войско всех порубило, только из той партии приехало к ним три человека. И на другой день посылали другую партию 500 человек и тех також де под Полтавою всех до одного порубили». Поляки передавали также, что король и Мазепа хотят идти к Полтаве со всем войском и будто бы шведы сказали: «Хотя там все сгнием, а будем доставать Полтаву».
На нашу думку, подані матеріали значно збагачують уявлення про історію Опішного та Полтавщини в цілому.

15.04.2010 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар