«Ой чом ти, буслю, Не вилітаєш,
Чом дітям весни не даєш»?
За уявленнями наших прапрадідів, починаючи від свята «Сорок Святих», яке припадає на 22 березня, з вирію прилітає 40 різних видів пташок: лелек, ластівок, зозуль, жайворонків, гусей, шпаків, качок, солов`їв та інших мешканців безкраїх українських левад, гаїв та дібров…Починаючи з цього дня малюки, підлітки та дівки веснянками відзначали «Солов`їний Великдень». У цих веснянках, що дійшли до нас, напевне, ще з часів давніх трипільців, звучали звернення до птахів, що повертаються з вирію. Птахів закликали, запитуючи про долю майбутнього врожаю, та прохали принести лагідне та тепле літечко. Веснянки, що виконувались на розталих від снігу галявинах, мали на меті привітати пташок, що повертаються з вирію – теплих країв, бо з поверненням пернатих поверталось не тільки тепло, але й достаток на рідну козацьку землю.
«…Чом же ж ти, соловейку,
Рано з вирію прилетів,
Іще на горах сніженьки лежать,
Іще по долинах криженьки стоять.
Ой я тії сніженьки крильцями розжену,
Матері спозаранку виготовляли ритуальне печиво. Печиво було різноманітної форми у вигляді всіляких пташечок із дзьобиками, крильцями, гребінчиками та хвостиками. Їх ще називали - «буслики», «сороки», «птички», «пташки», «жайворонки». Інколи пташечок садовили на бублик, нібито на гніздечко, або ж прикріплювали ще сире тісто до вишневих гілочок та дбайливо випікали у печі. Малюки, тримаючи в руках таку зграйку «жайворонків» чи «бусликів», нанизаних на вишневий прутик чи прикріплених до бублика, весело гасали довкола хат, махаючи вишневими гілячками з печивом, та закликали весну. Діти вірили, що після таких закликів до птахів весна не забариться. Крім своїх дітей козацькі неньки обдаровували вишневими гілками з «жайворонками» ще й сусідських дітлахів. Адже вважалось, що обрядове печиво у вигляді «пташечок», котре з`їдають діти, допоможе пернатим друзям вижити ще в студені березневі дні. Малюки навмисне залишали для пернатих друзів на проталинах крихти або ж вішали прутики із печеними із тіста «жайворонками» на гілки дерев у садку обіч хати. Задобрюючи птахів, діти знали, що допомагають батькам у господарських справах. Тож на їхньому подвір`ї обов’язково добре плодитимуться гуси, кури, качки, адже Божа Благодать від умилостивлення птахів, що повертаються з далеких країв, обов`язково мала перейти й на домашню птицю.
Давайте спільно привчати дітей любити рідну українську землю!
«Ой чом ти, буслю, Не вилітаєш, Чом дітям весни не даєш»?
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар