пʼятницю, 25 лютого 2011 р.

Про весільний обряд села Тарасівка / On the wedding ceremony of the village Tarasovka

Весільний обряд села Тарасівка (Полтавщина, Україна)
Нині піде мова про село Тарасівку, що в Зіньківщині. Ще наприкінці ХХ століття в цьому селі "грали весілля" за всіма канонами, використосвуючи відповідну атрибутику в одязі, поведінці, дотримуючись звичаїв, а головне - співаючи весільних тарасівських пісень.......



Про тарасівський весільний обряд, який відбувався в період від післявоєнних до кінця 1980-х років збереглися детальні дані в одної місцевої родини. Три сестри (дівоче їх прізвище Гончар), а нині Павлина Артемівна Подолянська (1939 р.н.), Марія Артемівна П’явка (1942 р.н.) та Олександра Артемівна Гончар (1944 р.н.), були і залишаються, за висловом останньої «дуже співливими» – сестри все життя співали, співають і досі знають понад вісімдесят весільних пісень! Цікава деталь: Олександра Артемівна свого часу «дружкувала» разів зо тридцять. Весільний тарасівський обряд дуже схожий на описаний раніше великопавлівський [3], тому дана студія – спроба відтворити тарасівський весільний обряд на основі унікальних спогадів небайдужих до весільних традицій свого села, акцентуючи увагу саме на місцевих піснях.
Весілля в Тарасівці  гуляли не коли прийдеться, а як і повсюди на території України, в регламентовані традиційною звичаєвістю та християнським календарем періоди. Це було святом для всього села. На застілля ішли запрошені родичі та сусіди, а в двір, де грала музика впродовж двох-трьох днів, приходили не лише молоді, але й літні односельчани – на людей подивитися, та й самих себе показати. До гостей батьки Молодих ставилися з увагою та шанобою. Матері Молодої годилося бути сумною, щоб, бува, не подумали люди, що зраділа – віддала дочку заміж. Свекруха щиро раділа молодій трудівниці в родині.
Останній раз в Тарасівській церкві відбулося вінчання в 1956 році, тоді ж її приміщення було забрано під бібліотеку. Реєстрація шлюбу проводилася в той час у сільській раді. Урочиста реєстрація шлюбу в сільському клубі вперше відбулася у 1964 році, коли одружувалися Марія Григорівна Силка та Микола Іванович Деркач, віднині Молоді «розписуються» саме там. На весілля обов’язково запрошували музик. Але особливим, нині, раритетним атрибутом весілля в Тарасівці були весільні пісні ….

Тарасівський весільний обряд, як і повсюдно на Полтавщині, поділявся на традиційні етапи: передвесільний, власне весільний та післявесільний.
Передвесільний етап включав цикл обрядодій:
заручини; оглядини; сватання; домовини; запросини гостей; випікання весільного обрядового печива; «в гості до свекрухи».
Власне весільний:
весілля (виряджання Молодого по Молоду; квітка; запросини гостей; викуп ключки; місця біля Молодої; обдаровування короваєм; обдаровування Молодих);
Післявесільний етап:
снідання Молодим; циганщина; катання батьків; вішання «віхи»; взаємне гостювання сватів один в одного.

Передвесільний етап
Заручини відбувалися за два-три місяці до сватання. Бували випадки, коли батьки заручали своїх дітей ще в ранньому віці, що було пов’язано насамперед із господарськими розрахунками. В другій половині ХХ століття парубок спочатку домовлявся з дівчиною, потім говорив про це своїм батькам. Разом із своїм рідним дядьком, парубок ішов до батьків своєї обраниці домовлятися про час оглядин.
Оглядини як правило відбувалися тоді, коли Молоді були не з одного села. Коли вони були односельцями, і так все було в людей на виду. Всі приблизно знали про статки родин. Під час оглядин майбутні свати знайомилися один з одним, придивлялися до достатків, адже ходили-їздили один до одного по-черзі: спочатку до батьків Молодої, в наступну неділю – до батьків Молодого. Майбутня свекруха, окрім усього іншого, придивлялася до майбутньої невістки, яка мусила частувати гостей.    
Сватання. В Тарасівці існував звичай, згідно якого перед сватанням, син підходив до батька, кланявся йому в ноги і казав: «Тату, дозвольте мені женитися». «Боже, Тебе, благослови» – відповідав батько, даючи йому в руки паляницю, висловлюючи таким чином свою згоду. У старости парубок запрошував свого рідного дядька, або ж знайомого чоловіка, того, з ким ходили на оглядини. У підстарости запрошували ще одного дядька. Свати брали з собою хлібину. В руках тримали ціпки, що були ознакою їх повноважень і йшли до батьків дівчини, яку хотіли засватати. Підійшовши до дверей, свати тричі стукали в них палицею. Їм відповідали: «Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи!». За цими словами входили в хату.
Увійшовши в хату, старости хрестилися на образи і кланялися хазяїну й хазяйці. Потім господарі запитували: «Що ви за люди і звідкіля, і за чим Вас Бог приніс?». У відповідь на це старший староста відповідав: «Перш за все, дозвольте вам поклонитися і добрим словом обмовитися. А що ми люди чесні і без худої науки, то ось вам хліб святий в руки». І віддавали хліб господарям. Ті ж, узявши хліб, і положивши його на стіл, слухали розповідь старшого старости, який розповідав про куницю-красну дівицю і про мисливців, які хочуть упіймати куницю. Після цієї розповіді, якщо батьки давали згоду, Молода перев’язувала сватів власноруч вишитими рушниками, а Молодого – хусткою.
Домовини. Батько й мати парубка приходили до батьків дівчини для  того, щоб домовитися про майбутнє весілля. За звичаєм було прийнято гуляти (грати) весілля у неділю, що було зумовлено ще й тим, що Молоді вінчалися у церкві. Батьки домовлялися також і про посаг – «худобу», яке повинні дати дівчині батьки. Батьки, якщо мали, повинні були дати «за дочкою» дві шовкові хустки, щоб було в чому вийти до церкви, на свято чи між люди, по десятку шерстяних і простих, два очіпки, п’ять сорочок, 10 шматків полотна, чотири корсетки, три ватянки, три сукняних спідниці, дві кофти, дві кожушанки, п’ять запасок, шість поясів, три пари чорних і кольорових чобіт, три пари літнього взуття, рушники, скатертини, килим (іноді) постільну білизну, десяток ряден, чотири подушки… та скриню.
У післявоєнні роки життя було менш заможним у більшості тарасівчан. Що позначилося і на розмірі посагу, і на самому весільному обряді. Згідно спогадів Марії Артемівни П’явки, у 1956 році в Тарасівці трапився випадок: Молода ішла заміж із самою скринею, але в той час ходили чутки, що в інших селах батьки віддають ще й ліжко. Привезли «худобу» до свекрухи, «худобчани» (родичі, які супроводжували посаг) почали переносити в хату до свекрухи, яка вийшла хати і заголосила: «Люди добрі, а на чому ж я положу невістку спати, де ж кровать?». Всі гості дивувалися, але Молоду ніхто не осудив.
У 1960-1970-ті роки на придане готували ковдри, сорочки, скатертини, килими, меблі, побутову техніку пральні, швейні машини. «Худобу» везли вже не кіньми, але автомобілями. Весільні столи почали готували такі, що тільки пташиного молока не було – згадувала Марія Артемівна.
Запросини гостей. Четвер.  У четвер напередодні весілля, одягнені в весільне українське вбрання Молода, Молодий, старший боярин, старша дружкою і музиками їхали на конях запрошувати гостей. Пізніше почали їздити на авто, а ще пізніше – надсилали запрошення.
П’ятниця. В цей день Молода одягала український одяг і разом зі старшою дружкою – своєю найкращою подругою, одягнутою також в українське вбрання, з традиційною палицею, яку в Тарасівці називали «ковінькою» і хлібною шишкою у вузлику, обходили по домівках усіх своїх подруг, нікого не минаючи, навіть тих, з ким напередодні посварилися і запрошували разом іти в суботу до майбутньої свекрухи в гості. Закінчивши цю роботу, Молода разом із старшою дружкою увечері, але до заходу сонця, ішли вбирати свекрушину хату своїми рушниками, килимами тощо.
Випікання весільного обрядового печива. Субота. Раненько в суботу, по дві жінки-коровайниці зі сторони Молодої і від Молодого (незалежно одні від одних) ішли кликати жінок у коровайниці. Вони були одягненими в українське вбрання. Отож, як і в більшості сіл, виготовлення весільного короваю відбувалося і в Молодого і в Молодої. Але в Тарасівці було існував звичай Молодій з дружками ходити в суботу до свекрухи в гості, тому в Молодого коровайниці займалися виготовленням короваю до їх приходу. В коровайниць Молодої ж був час, доки вона повернеться від свекрухи.
Під час процесу виготовлення весільних короваїв існувала прикмета: до роботи з короваєм не допускали розвідних жінок, вдів, жінок, котрі вийшли заміж вдруге. Вчиняти тісто і місити – найголовніші моменти – доручали двом жінкам, які щасливо жили в шлюбі. Олександра Артемівна Гончар згадувала, що «коли замішують весільний коровай, то бажано, щоб першою замісила та, в якої в домі та родині лад». До речі, бути запрошеною в коровайниці вважалося дуже почесною справою, а тим більше, коли доручали здійснити найголовніші моменти в цій справі. Прикраси з прісного тіста (квіти, листочки, колоски, пташки, монетки) на коровай дозволялося виготовляти усім коровайницям. Починаючи роботу з тістом, коровайниці співали пісню «П’ятниця-починальниця»:
П’ятниця-починальниця,
Суботонька-коровайниця,
Пречистая Мати,
Помагай коровай бгати
Піч натоплювали, але для вигрібання жару запрошували чоловіка, якого називали «вермен». Йому пов’язували голову рушником, підперізували перевеслом із житньої соломи. Коли «вермен» вимітав піч, коровайниці приспівували йому.
Молода ж у цей час разом із дружками ненадовго сідали за стіл, мати їх частувала, і вирушали до свекрухи. У той час коровайниці співали пісні: «Куди, доню, собираєшся, що так рано умиваєшся?», «Мати Галину родила», «Вийшла Галина з двору», «Ой, люди, люди й вороги»:
Куди, доню, собираєшся,
Що так рано умиваєшся
Чи між турки, між татари,
Чи між дружки, між бояри
Чи між гори кременистії,
До свекрухи норовистої
Та свекруха всі норови знає,
Вона ж тобі правдоньки не скаже.

Мати Галину родила
Місяцем обгородила
Сонечком підперезала
До свекрухи виряджала
А в свекрухи двір на помості
Йде Галина в гості

Вийшла Галина з двору
Та нагнула березу додолу
Як тобі, березо, без верха?
Як тобі, матінко, без мене?
Без мене, без мого тихого походу,
Без мого низького поклону.

Ой, люди, люди й вороги,
Не переходьте дороги,
Нехай перейде Галина із червоними квітками
Із молодими дружками.
Коли Молода йшла селом, з дворів виходили люди, щоб подивитися на неї. Іти годилося найдовшою дорогою, обійшовши навколо села, та ще й вийти на високу Тарасівську гору. Біля кожного гурту людей Молодій годилося зупинитися, привітатися й тричі вклонитися. На що відповідали побажанням: «Нехай Бог допомагає щасливо в світі прожити». Старша дружка на це відповідала: «Дякуємо». Під час цього ходу, дружки співали пісень: «По тім боці ставу кликав павич паву», «Ой попе, попе Гордію», «Тихо, дружечки, ідіте», «Зачубили дівку в зеленім барвінку», «Віддай мене, мати, до нової хати», «Ой у лісі у лісочку», «Ой матінко-утко, повертайся прудко», «Клен у лісі чим не дерево»:
По тім боці ставу
Кликав павич паву
Кликав павич паву:
Іди, іди моя павочко
Дам тобі вино-яблучко
А за теє вино-яблучко
Потеряла я гуляннячко
А за теє червоненькеє
Потеряла молоденькеє

Ой попе, попе Гордію,
Не дзвони рано в неділю
А дзвони рано в суботу
Потеряй дружкам роботу

Тихо, дружечки, ідіте
Пилом не пиліте
Щоб нашая пава пилом не припала
Щоб наша Галина з личенька не спала

Зачубили дівку в зеленім барвінку
Де її шукати, де її питати
Шукали в руті, шукали й у м’яті
Та знайшли Галину в рубленій хаті

Віддай мене, мати, до нової хати
Де нова світлиця, де одна зовиця
Де діверки не жонатії
Люблять жартувати
Віддали тебе доню та й на твою волю
Буде тобі жартування
Вічнеє горювання

Ой у лісі у лісочку
На жовтім пісочку
Жали щуку, риба грає,
Золотоє перо має

Ой матінко-утко,
Повертайся прудко
Сонечко низенько
Дружечки близенько
Сонечко все нижче
Й дружечки все ближче

Клен у лісі чим не дерево
Смородина чим не ягідка
А розочка чим не квіточка
В нас Галина чим не дівочка
В неї коса чим не кісочка
Шовком заплетена, золотом обведена
Всі пісні починали співати однаково зі словами: «Ой ти душечка, молода дівчино (ім’я)». Коли дорога була далекою, їх співали по кілька разів. Недалеко від свекрового двору дружки співали: «Ой за ворітечками вишня» та «Прибирайся, свекрушенько, прибирайся»:
Ой за ворітечками вишня,
Там свекруха вийшла,
Всі ягідки позривала
Невісточку дожидала
Всі ягідки червоненькі
Невісточки молоденької

Прибирайся, свекрушенько, прибирайся
Та до себе невісточки сподівайся
Щоб була утінка жареная
Щоб була горілочка моченая
Ми тую утінку поїмо,
А горілочку поп’ємо
І Галини вам не дамо
Підійшовши до двору свекрухи, дружки залишалися біля двору, а Молоду зустрічав з хлібиною свекор і запрошував її в хату. В цей час дружечки співали: «Ой поки ж ми тут стоятимем»:
Ой поки ж ми тут стоятимемо
Сиру земельку топтатимемо
Ніжками, чобіточками
Золотими підківочками
Після цього їх також запрошували в хату, де дружечки співали: «Ой, летять галочки через балочки», «Ой, прилетіла сива голубонька»:
Ой, летять галочки через балочки
Зозуленька попереду
Усі галочки на лугах сіли
Зозуленька на камені
Усі галочки защебетали
Зозуленька закувала
Ішли дружечки через сінечки,
А Галина попереду
Усі дружечки на лавках сіли
А Галина на посаді
Усі дружечки та й заспівали
А Галина заплакала

Ой, прилетіла сива голубонька
Голубничка розглядати
Не так голубничка, не так нового
Як голуба сизенького
Ой прийшла молода Галина
Подвір’ячко розглядати
Не так подвір’ячко не так нового
Як Іванка молодого
Існував звичай, що в свекрів Молодій не дозволялося сідати за стіл, хоча її неодноразово запрошували присісти. Коли в піснях згадували її ім’я, Молода тричі вклонялася. Частуватися Молодій і дружкам у свекрів годилося довгенько, їх пригощали смачними стравами і напоями, весь час припрошуючи їсти. Дружки в цей час співали пісні, які співали потім у неділю в домі свекрів: «Ой на морі та й утінка кряче», «Ой тихо-тихо Дунай водоньку несе», «Вилітало галеня з-під білого каменя», «Ой хміль-хмілями», «В чистім полі над криницею», «Вітер дуба та й похитує», «Ой за горою за зеленою», «Ой думай ти, дівчинонько, думай та гадай», «У липині та й в осичині», «Ой на морі на синенькому», «Зажурилась перепілочка», «Ось десь був селезень»:
Ой на морі та й утінка кряче
Галинина та й мати плаче
Ще нікому в полі жита не жати
А восени конопельки брати
Ой, на морі утінка несеться
Іванкова матінка сміється
Що буде кому в полі жито жати
А восени конопельки брати

Ой тихо-тихо Дунай водоньку несе
А ще тихіше Галина косу чеше
Ой, чеше, чеше та й на тихий Дунай несе
Ой пливи, коса, під свекорів двірочок
Та й стань послухай, що свекорко говорить
Та свекорко ходить, все добреє говорить
Тепер у мене добрая годинонька
Прийшла до мене чужая дитинонька.

Вилітало галеня з-під білого каменя
Питалося галеня молодого соловейка
Скажи, скажи, соловеєчко,
Чи не лютая зима
Та хоч люта чи не люта,
То не буде як літом
То не будеш літати
По садочку щебетати
Питалася Галина молодого Іванка:
Скажи, скажи, Іванку чи не різва свекруха?
Та хоч різва, не різва, то не буде як рідна
І не буде пускати на вулицю гуляти

Ой хміль-хмілями,
Пшениця ланами
Та хміль пов’ється
Пшениця пожнеться
А вже ж тобі, Галино,
Гуляння минеться
Не так гуляння,
Як теє дівування

В чистім полі над криницею
Стоїть верба із росицею
Ой хто ж тую вербицю зрубає
І хто ж тую росу позбирає
Зрубає молодий Іванко
Позбирає молода Галина
Вербицею, щоб коники бігли
Росицею, щоб личенько біле

Вітер дуба та й похитує
Брат сестрицю та й перепитує
Чи ти сестро вже обідала
Я ж, братіку,ще й не снідала
Як снідали – я пічку топила,
Обідали – по воду ходила
Вечеряли – білу постіль слала
Якби все це та й матінка знала
Вона б мені вечерю прислала
Хоч місяцем хоч зірницею
Хоч братіком, хоч сестрицею
А братіка та дома немає
А сестриця доріжки не знає

Ой за горою за зеленою
Розлилася криниченька
Там сестра сестрі ніженьки мила
Й тихесенько говорила
Ой не йди ж не йди сестричко моя
У чужу сторону заміж
Бо чужа сторона – велика сім’я
Вся вечеряти сіла,
А тебе, молоду, пошлють по воду
До нової криниченьки
Швиденько ішла, повненько брала –
Вечереньки не застала
Ложка новенька слізок повненька
Ото ж моя вечеренька

Ой думай ти, дівчинонько, думай та гадай
Брести тобі дві річеньки і третій Дунай
Перебрела дві річеньки, а Дунаю ні
Минулося гуляннячко, ну а розкоші ні

У липині та в осичині
Там Іванко та траву косить
Вороному та коню носить
Ой їж, коню, зеленую травку,
Та й пий коню, холодную воду
Бо поїдем в далеку дорогу
В доріженьку у далекую
По Галину молоденькую

Ой на морі на синенькому
Там плавали та дві утінки
Одна ж одній прихилялася
Одна одної та й питалася
Чи ж не жалко тобі мене буде
Якщо уб’ють мене злії люди
Мене уб’ють – ти останешся
Ні до кого не причалишся
У світлонці та на лавочці
Там сиділо дві подруженьки
Одна к одній притулялися
Одна одної питається
Чи не жалко тобі буде,
Коли візьмуть мене чужі люди
Мене візьмуть – ти зостанешся

Зажурилась перепілочка
Бідна моя та й голівочка
Що я рано із вирію лечу
Ще по горах та сніги лежать
По долинах ще води стоять
Обізвався соловеєчко
Не журися перепелочко
Я крильцями сніги позмітаю
А носиком води позпиваю
Зажурилась молода Галина
Що я рано та й заміж іду
Що Іванка і роду не знаю
Тепер йому дружиною стала
Дружиною та й вірненькою
Хазяйкою молоденькою
Обізвався молодий Іванко
Не журися молода Галино

Ось десь був селезень
Десь була утінка
Селезень на ставку
Утінка на плавку
А тепер вони на однім ставочку
На однім ставочку
На однім плавочку
Коли подавали капусняк, дружки співали «Їжте, дружечки, капусту», «Через поле гуска летіла»:
Їжте, дружечки, капусту
В нас капуста густа
На городі саджена
Сокирами рубана
Сікачами січена
В діжці квашена
А в горшку варена
Варена потравами
З дорогими приправами
Через поле гуска летіла
З перцем капуста кипіла
Хоч з перцем, не з перцем
То з гусячим серцем
а в свекрів додають: «Не я капусту садила, не я поливала, Не жаль мені буде, як поїдять люди». Коли приходив час Молодій і дружкам іти додому, співали пісню «Ой матінко, та не гай же нас»:
Ой матінко, та не гай же нас,
Не гай нас, виряджай нас
Тепер нічка темнесенька
Доріженька далесенька
То коли б ми та й не заблудили
Дівчину та й не загубили
Коли на стіл ставили фруктовий кисіль, поївши його, дружки співали: «Ой спасибі свату за теплую хату»:
Ой спасибі свату за теплую хату
І свасі спасибі
І свашеним дочкам і куховарочкам
Дякують дружечки
Вам за пиріжечки
і виходять із-за столів. Ідучи додому співають пісню «Були ми в свекрухи», «Із-за гори дощ не холодний», «Не шуми, сосно, вгору»:
Були ми свекрухи
Їли ми пампухи,
Умочали в масло
Щоб їлося смачно
Хоч вони ячненькі
Так зато смачненькі

Із-за гори дощ не холодний
А в свекрухи борщ не порожній
З рибкою-таранушкою
Й зеленою петрушкою
Не шуми, сосно, вгору
Ми йдемо додому
До отця й до неньки
Як рожа повненькі
Ідуть додому коротшим – прямим шляхом. Молодий проводжав Молоду додому і повертався до себе. Підходячи до двору Молодої, дружечки співають: «Чого мати та не виходить»:
Чого мати та не виходить
Чого мати та не питає
А де ми бували, а що ми видали
А були ми, ненько, в церковиці
Та бачили ми, ненько,
Два вінці на Галининій голівці
Вдома Молода із дружками сідали за стіл і довго співали весільних пісень.

Весілля.
Раніше в Тарасівці весілля гуляли у Молодої та в Молодого. Під час весілля з боку Молодого виступали бояри, свати, свашки, світилки, з боку Молодої – дружки-подруги, яких було щонайменше двадцять.
Весілля в Молодої.
У неділю зранку Молодий приїздив до Молодої по «квітку». Квітку шили власноруч із червоної стрічки, або купували. Молода пришивала її до кашкета Молодого. На праву його руку в’язала шовкову хустку.
Перед вінчанням в Молодої збиралися дружки, родичі та гості, в Молодого – бояри, дружко, піддружий, дві свашки: старша і менша, світилка. Старша свашка з великою яскравою торбою з матерії в якій було повно житніх коників, цукерок, печива. Дружко носив із собою глиняний глечик, наповнений гарним вином і накритий шишкою. Олександра Артемівна Гончар  згадувала, що: «На весіллі останній раз я бачила глечик у 1986 році, з якого пригощали горілкою гостей. Останній раз в Тарасівці Молоді «молоділи» в українському весільному вбранні у 1982 році» [2]. Світилка з «мечем» – букетом із васильків чи інших польових квітів, в якому посередині стояла велика воскова свічка, яку запалювали за весільним столом. Виряджаючи Молодого, його мати у виверненому наверх вовною кожусі, обсипала його та весільний поїзд сумішшю з вівса, грошей, цукерок та лісових горіхів, які можна і потрібно було збирати. В цей час співали пісню «Не сип, мати, вівсом»:
 Не сип, мати, вівсом
А сип мати долею,
Долею щасливою,
Доброю годиною
Після цього увесь гурт вирушав по Молоду. У цей час в господі Молодої навантажували «худобу». Утворювався гурт «худобчан» – тих, хто вантажив-розвантажував придане, які дарували чи то ковдру чи постільну білизну, і везли до свекрів. У той час співали пісень, обов’язково називаючи прізвища обох сторін. Наприклад: «В Яковенка та й полегшало – у коморі та й поменшало, а в Карпенка та й погіршало – у коморі та й побільшало». А також пісні: «Ой коні, коні-ведмеді»
Ой коні, коні-ведмеді чи чуєте ви все село?
Чи довезете худобу на тую гору крутую
Та й у світлиноньку новую.
А в тій світлоньці мед-вино п’ють
Там тебе, «худоба», давно ждуть
Молодого разом з його «поїздом» зустрічав на воротях гурт хлопців-сусідів Молодої. Вони вимагали із Молодого могорич за хорошу дівчину з їх вулиці. Молодого пропускали в двір лише тоді, коли їм давали могорич – чи горілку чи грошей на горілку. Коли Молодий заходив у двір, малий хлопчик (7-12 років) вихвачував у нього ковіньку і тікав. Дружко чи піддружий наздоганяв його і відводив до Молодого, в якого хлопчик вимагав за ключку викуп. Молодий торгувався, але віддавав викуп.
Батько Молодої виходив на зустріч Молодому з хлібом, запрошуючи його і весь його гурт у хату. Всі вони приходили від свекрів обв’язані подарунками – рушниками, тканиною, хустками. А Молода поверх тих подарунків перев’язувала їх через друге плече своїми. В цей час відбувався обмін подарунками між новими тепер уже родичами. Молодий дарував тещі чоботи. Теща їх взувала і виходила з хати до музик танцювати в нових чоботях, приказуючи:
«Оце ж тії чоботи, що зять дав, а за ції чоботи дочку взяв.
Ой чоботи, чоботи ви мої, наробили клопоту ви мені.
Ой, чоботи, чоботи із бичка, чом діла не робите як дочка»…
Після цього Молодий з Молодою і старшими дружкою та боярином повинні обов’язково сходити у три двори кликати сусідів на весілля, де їх обов’язково пригощали.
Після цього Молода з подругами-дружками закривалася у сінях, де дружки тричі співали:
Помагайте ж всьому,
Хто є в цьому домі:
Старому й малому,
Ще й Богу святому
Всі заходили в хату і сідали за стіл з Молодою. На столі стояло дві свічки, хлібина-калач, коровай, замотаний в рушник, дві невеликі пляшечки з вином. Молода стояла над столом, нахиливши голову, покритою хусткою. Біля Молодої сідав за стіл її брат, а також дружечки, які в цей час співали пісні: «Здвигнулися лавки, як сіли панянки», «Схились Галино на калач», «Ой глянь, мати, та й на мій посад», «Ой на дворі зілля»:
Здвигнулися лавки, як сіли панянки
Ще й дужче здвигнуться, як вони нап’ються

 Ой глянь, мати, та й на мій посад,
Всі дівчата у косах сидять,
А на мою та й роса впала,
Бо я її та й не розчесала
Чеши, доню, хоч по волосочку
Рости, жито, хоч по колосочку
Рости, жито, та й укореняйся
Живи, доню, та й покоряйся

Ой надворі зілля,
А в хаті весілля,
Надворі бояри,
Як мак порозквітали.

А після цього швидко-швидко: «Просили бояри до хати»:
Просили бояри до хати
Зеленої рути нюхати
Червоного вина пити,
Щоб уміли говорити
Дружко заводив Молодого в хату, дівчата вставали, і по лавках на яких вони сиділи, поза ними ішов Молодий на своє місце. В цей час дівчата співали: «Не лазь, зятю, поза плечима»:
Не лазь, зятю, поза плечима,
Не кліпай очима,
Залізь у кишеню,
Вийми грошей жменю
Та кинь на тарілку
За хорошу дівку.
В цей час на місці Молодого сидів її брат і чекав викупу місця. Коли Молодий клав гроші на тарілку з житом, яка стояла на столі, брат Молодої вставав. На викуплене місце сідав Молодий, біля нього по порядку і старший боярин, менший боярин, дружко, піддружий, свашки і світилка, а за ними гурт бояр. В цей час лунала пісня: «Ой ви старости, ви люди», «Вилітало галеня з-під білого каменя», «Ой хміль, хмілями»:
Ой ви, старости, ви люди старесенькі
Ой ви, бояри, ви сини отецькії
Чого ви до нас не рано наїхали
Чи ви старости коників здобували
Чи ви бояри жупанів позичали
У нас коники всі по стайнях стояли
І в нас жупани всі по скринях лежали
А забарила нас Іванкова матінка
Годувала нас білими калачами
Напувала нас солодкими медами

Ой хміль, хмілями
Пшениця ланами
Та хміль пов’ється
Пшениця пожнеться
А вже ж тобі, Галино, гуляння минеться
Не так гуляння, як теє дівування
В цей час в хату заходили люди подивитися на Молодих. Батько Молодої всіх частував вином, горілкою, на столи подавали їжу і батьки запрошували всіх пригоститися. Дружкам годилося більше співати, ніж їсти. В цей час виконували пісні: «Ой, тихо, тихо Дунай водоньку несе», «Ой, мати моя, я вже не твоя», «В чистім полі над криницею», «Вітер дуба та й похитує», «Ой за горою, за зеленою, розлилась криниченька», «Із суботоньки на неділеньку мела дівчина сінечки», «Ой думай ти, дівчинонько, думай та гадай», «Суботонька та й неділенька – все як один день», «Віють вітри, віють буйні, сонце вгору піде», «У липині й осичині», «Ой на морі та й утінка кряче», «Не сиди, Іванку, боком», «Їжте, дружечки, капусту», «Летять галочки через балочки», «Ой на морі, на синенькому», «Зажурилась перепілочка»:
Ой, мати моя, я вже не твоя,
Пора нам ділитися
Ой дай же мені скриню новую
Доленьку щасливую
Ой, доню, даю, що в себе маю
Щастя й долі не вгадаю
В довоєнні та післявоєнні роки, навіть ще в 1960-х роках на Тарасівському весіллі готували прості страви з малим асортиментом: капусняк, холодець, вінегрет, кисіль молочний, кисіль фруктовий, до них коржики чи пироги з маком, вишнями. Пізніше почали готувати котлети, млинці із сиром та м’ясом, картоплю, локшину, капусту з м’ясом, пироги з м’ясом, капустою. Огірки, помідори, ряжанка, смажена риба.
Коли заносили коровай, дружечки співали: «Щось до нас та й унесено, на стіл поставлено. Як біль білесенький – коровай милесенький».
Коровай ділив дружко. Його голову обв’язували рушником. На руки зливали воду, а дівчата співали:
Дружко руки миє,
Поглядає на крючечки,
Чи не висять рушнички,
Чи не висять новенькі,
Щоб потерти руки біленькі

Коли дружко починав краяти коровай, йому співали:
Дружко коровай крає,
Семеро дітей має,
Та всі з кошелями
Весь коровай забрали.
Не припинялися жарти. Короваєм гостей частували хрещені батьки. Перші шматки короваю підносили Молодим, батькам, потім дружка, боярам, родичам та іншим гостям. На тарілці підносили коровай, чарку горілки, свашка з торби діставала житніх коників, печиво, цукерки – відбувалося обдаровування Молодих. На тарілку клали гроші. Пізніше для цього ставили трьохлітрову скляну банку. Інші подарунки складали свашці в мішок, яка також ходила поряд з хрещеними.
Саме в цей час відбувалися переспіви-дражніння між дружками та боярами, свашкою та світилкою:
«Свашка-неліпашка, коників не ліпила, а один зліпила і того злупила»,
«Старший боярин горбатий, в горбі сосна зросла, а на сосні сова сиділа, бережіться, бояри, щоб вас хоч не з’їла»;
«Чи не бачиш ти дружко, що бояри коровай крадуть, за стіл захиляються, короваєм запихаються»;
«Ви бояри чужосторонці, не беріть по повній ложці, а беріть по половинці – залишайте нашій родинці»;
«Від столу до порога втоптана дорога, бояри натоптали і помиї хлебтали. Старший так напився, що в помиях утопився»;
«Плигнула кішка з печі боярам на плечі, а бояри полякалися, та в солому поховалися. Виглядають із соломи як миші з полови»,
«Старший боярин патлатий, до стіни прип’ятий, гвіздочком прибитий, щоб не був сердитий».
Свашки відспівували: «Зась тобі початухо знати та йди в барліг спати, де свині порили – початуху спати положили».
Дружки до світилки: «Світилко-шпилька при стіні, на ній сорочка не її. Сім днів бояри молотили – світилці сорочку заробили».
Світилка відповідала: «Брешете, дружечки, як свині, в мене сорочок є дві скрині, а третя повна сорочок шовкових».
«Перепадало» й Молодому: «Не сиди, Іванку, боком, це ж тобі ненароком, присунься близенько – це ж твоє серденько».
Бояри відповідали дружкам: «Старша дружка коса, наїлася проса, сюди-туди коливається, з неї проси висипається», «А в нашого свата з верби з лози хата, сволоки з берези, а ви, дружки не тверезі».
Наприкінці всі «мирилися»: «Мир миром, пироги з сиром, вареники в маслі, ви бояри красні, помирімося».
Коли на стіл подавали фруктовий кисіль, це означало закінчення застілля. Встаючи із-за столу дружки співали:
«Приймайте ложки та тарілки, а нам дайте вина та горілки.
Ложки й миски усі поприймали, нам горілки й вина не давали».
Брат Молодої виводив її із-за столу за носову хустинку. Подруги-дружечки прощалися з нею, в знак того, що вони вже не будуть разом. Брат виводив Молоду разом із Молодим до воріт. Мати Молодої в цей час обсипала їх житом. За ворітьми Молодих ще раз частували, вони кланялися на чотири сторони, тримаючи ікони в руках, загорнені в рушники (Молода – ікону Божої Матері, Молодий – ікону Христа Спасителя). В цей час співали пісні: «Місяць дорогу освітив», «Загрібай, матінко жаркий жар», «Із суботоньки на неділеньку», «Суботонька й неділенька», «Віють вітри, віють буйні»:
Місяць дорогу освітив,
А брат сестрицю випровадив.
За білу руку із-за столу,
Вороними кіньми із двору.
Іди до свекра здорова,
Та будь весела, як весна, 
І будь багата як земля

Загрібай, матінко, жаркий жар
Коли тобі, матінко, дочку жаль,
Кидай у піч дрова – залишайся здорова

Із суботоньки на неділеньку
Мила Галина сінечки
Ой, мила, мила та й схилилася
Слізоньками умилася
Сінечки ви мої мальованії
Хто ж вас буде вимітати
Ненька старенька,
Сестра маленька
А піду від батенька

Суботонька й неділенька
Все як один день
Сумувала Галинонька
Увесь тиждень
Ой як мені сумувати переставати
Ой як мені у свекрухи привикати
Бо свекорко і свекруха не люблять мене і як підуть до сусідів
То й осудять мене

Віють вітри, віють буйні
Сонце вгору йде
Молодая та й Галина
На пораду йде
Ой, батечку-порадничку, порадь же мене
А як прийду повінчана
Чи приймеш мене?
Відрізана скиба хліба – я не притулю
А як прийдеш повінчана, то я вже не прийму
Відрізана скиба хліба – лежить засихає
А Галина у свекрухи хай живе й привикає

Розкотилися кислиці, розлучилися сестриці,
Розкотилися дрібненькі, розлучилися рідненькі,

Пропила мати дочку на солодкім медочку,
На зеленому вині – не жаль дочки мені.
Молоді разом із дружечками та частиною гостей ішли до свекрів. Для тих, хто зосталися, весілля продовжувалося.
Весілля в Молодого.
Молода із собою приносила для свекрів подарунки – новий одяг. Свекри також дарували невісточці подарунки. Молода перевдягалася. Весілля продовжувалося, Молоді сідали за стіл. Гості співали:
«А в нашого батенька все стоїть
Та й стоїть горілочка на столі,
А в нашого батенька барило говорило,
Як ми його не вип’єм – Бог дай його розсадило!
Молоді ішли до батенька із старшою свашкою, яка тримала мішок для подарунків. Молоді частували гостей, а гості дарували їм грошові та речові подарунки. Банку з грошима теж – свашці в мішок. Після цього Молоді ішли додому, де їх також чекали подарунки. Батьків Молодої садили до столу на пеньках – бо все ж відали дочці на придане, а свекрів – на подушки. В Молодого під час весільного застілля також краяли і роздавали коровай.

Післявесільний етап.
Зранку в понеділок від батьків Молодої до свекрів несли Молодим снідати великим гуртом разом із гостями з піснями та музиками. На сніданок несли сирі овочі: буряк, картоплю, моркву, хрін. Гості перевдягалися у циганський одяг, чоловіки – і жіночий, жінки – в чоловічий. По дорозі співали пісень, жартували. Підійшовши до двору свекрів, гості співали: «Прибирайся свашенько, прибирайся».
Прибирайся свашенько, прибирайся
Та до себе сватоньків сподівайся
Щоб була утінка жареная
Щоб була горілочка моченая
А також співали:
За молодої невісточки лежить сміття по кісточки,
А горщечки попід лавками позаростали муравками.
Справа в тім, що під час весілля навіть на другий день, ні в хаті Молодого ні в хаті Молодої не було прийнято підмітати сміття.  
Принісши сніданок, гості не знаходили невісточки, бо її десь сховали. Гості шукали її по двору, бо в хату їх не пускали. В цей час свекрам співали:
Ой свату наш свату, впусти нас в хату,
Не впустите в хату – полізем на хату
а також:
Як сватали, та й божилися,
Приїхали, подивилися – усі тини повалилися,
Хата боком, клуня боком,
Ще й кобила з одним оком.

Молодій невістці співали:
Росла, росла калинонька,
Та на яр гіллями схилилася,
Чогось дівка журилася,
Що від роду відріклася
В цей час виводили невісточку. Свекри зі своїми гостями «помирилися» із тими, хто прибув. Всі сідали за столи. Знову лунали весільні пісні. Під час весільного застілля, коли був час сидіти за столом, весільні пісні неодноразово повторялися.

У гості до батьків Молодої. Катання батьків.
У понеділок Молоді і всі гості ідуть до батьків Молодої, співають по дорозі, грає музика. Тут також пригощали. Після цього батьків катали на тачці на гіллях, намагаючись завезти їх і висадити у калюжі. Щоб не завезли їх у глибоку калюжу або не перекинули в рівчак, вони «задобрювали» коней горілкою. Так гуляли майже до вечора. Потім так само катали батьків у Молодого.
Відбувалося також в цей час молотіння жита. «Молотили» житні колоски, якими була уквітчана вся хата. Зібрану солому скручували і вішали на дрючку на фруктове дерево. На цьому весілля закінчувалося .
Через тиждень Молоді разом із свекрами ішли до сватів «по щастя». У гості запрошували також близьких родичів.
А ще через тиждень свекри запрошували так само до себе в гості сватів разом з їх родичами.

Тарасівське весілля на сучасний лад …
Сучасне Тарасівське весілля вже мало схоже на те, давнє. Нині урочиста реєстрація шлюбу відбувається в місцевому будинку культури. Тепер менше глядачів і зівак іде дивитися на Молодих додому. Весілля здебільшого гуляють у кафе спільно від Молодого і Молодої або в шкільній їдальні. Запрошених іноді буває до 200 чоловік. Весілля записують на відеокамеру, роблять професійні фото. Із других регіонів запозичено особливі витівки. Приміром, у понеділок хрещеного батька та матір обливають холодною грязюкою, чого раніше в Тарасівці не робили. Компанія велика, тому гарного ладу в піснях немає. Молоді люди вже не знають не лише весільних пісень, але хоча б народних українських, соромлячись їх співати…
Спростилися обряди, натомість урізноманітнився асортимент і збільшилася кількість страв, а що вже витрати зросли... Весільний обряд раніше був скромніший у приготованих стравах, але незрівнянно багатший на пісні, веселощі, дійові ролі, обрядодії, ходи-переходи. Чи не тому, що не знаючи послідовності красивих, магічних обрядовій, нині про рівень весілля судять за кількістю та асортиментом страв на столі та вартістю весільного вбрання Молодої. Від давньої Краси Тарасівського весілля не лишилося майже нічого …

1. Спогади Марії Артемівни П’явки, від 2007 року, Тарасівка // Приватний архів Надії Пацули, Зіньків, Полтавщина.
2. Спогади Олександри Артемівни Гончар, від 18 січня 2009 року, Зіньків // Польові матеріали Олени Щербань. Приватний архів Олени Щербань, Опішне, Полтавщина.
3. Щербань Олена. Яреха Ганна. Весільний обряд села Велика Павлівка. – Берегиня. – 2008. – С.30-54.



Пані Олена під час своєї експедиції в село Тарасівку

Робочий момент експедиції в село Тарасівку
Світилка
Світилка
Світилчин букет
Світилчин букет
Світилчин букет на столі
Світилчин букет на столі
Весілля в Тарасівці 1
Весілля в Тарасівці 1
Весілля в Тарасівці 2
Весілля в Тарасівці 2
Весілля в Тарасівці 3
Весілля в Тарасівці 3
Весілля в Тарасівці 4
Весілля в Тарасівці 4
Весілля в Тарасівці 5
Весілля в Тарасівці 5
На світлинах: Олена Щербань з ляльками-мотанками. Пані Олена під час своєї експедиції в село Тарасівку. Світилка. Світилчин букет. Світилчин букет на столі. Весілля в Тарасівці 1-5.
Довідка

1 коментар:

  1. Дякую за інформацію...,а чи можна що б на сватанні був брат нареченого який розвідний???

    ВідповістиВидалити