Олена Щербань,

етнологиня,

провідна популяризаторка української традиційної культури

Полтавщини та Слобожанщини,

фундаторка ЕтноПросвітницького осередку-музею «Лялина Світлиця»

(Опішня, Полтавщина, Україна),

уповноважена представниця

Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України в Полтавській області,

засновниця Музею звареного борщу та Музею живого хліба,

авторка ЕтноФестивалю «Борщик у глиняному горщику»

д.і.н.,

Мій досвід у сільському зеленому туризмі

або шлях від ідеї до відомого в

Україні і Світі ЕтноПросвітницького осередку-музею 

У даній публікації маю на меті ознайомити Вас із власним досвідом діяльності в галузі сільського зеленого туризму в селищі Опішня (Полтавщина); поділитися набутками, проблемами, які неодмінно виникають щодня, оскільки це сфера обслуговування Людей (і працювати в ній доведеться навчитися самостійно), а також скромними (і не дуже) досягненнями і задумами на майбутнє. Сподіваюся, що ця інформація (базована виключно на практичному досвіді роботи) стане в нагоді усім, хто вже займається і лише планує працювати в сфері сільського зеленого туризму.

Хто я? Етнологиня, історикиня, керамологиня, менеджерка культурної індустрії, музеологиня, краєзнавчиня; експертка з української традиційної гастрономічної культури українців, сільського зеленого туризму; провідна популяризаторка-експертка традиційної культури України, насамперед Полтавщини, Харківщини та Сумщини, творів українського традиційного мистецтва та народного побуту; майстриня із виготовлення української традиційної ляльки-мотанки, обрядових хлібів; колекціонерка українського глиняного посуду, традиційної тканинної ляльки; телеведуча, активна суспільно-громадська діячка. Амбасадорка Міжнародної Амбасади жінок-підприємниць. Доктореса історичних наук (2018 р.). Тема докторської дисертації: «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХІ століття». З 2010 року є членом Національної спілки краєзнавців України. Від 18 березня 2021 року є членом правління її Полтавського обласного осередку і курую, створюючи, напрямок «етнологічне краєзнавство».

У сільський зелений туризм я прийшла з науково-дослідницької сфери. До речі, досі не знаю науковця, що займався б розвитком сільського зеленого туризму в практичній площині. Я – єдина в Україні науковець, що власноруч готую народні страви в печі, подаю їх до столу, оформлюючи їх в етноДійство – тепер це є однією з моїх «фішок». Моя любов і професія – це етнологія. Теми моїх студій – традиційна культура українців. Однозначно цей фактор був і є і буде надзвичайно помічний у процесі становлення, розвитку і моїх майбутніх успіхів.

По суті я сама собі коуч і консультант. Важливими деталями я б назвала моє сільське походження, це багато чого спрощує, вчительська освіта, що спонукає до безперервної самоосвіти і комунікабельності. Але все ж головним фактором моїх теперішніх досягнень і прийдешніх тріумфів є те, що я знаю, ЩО Я ХОЧУ взагалі від життя, і сільського зеленого туризму зокрема, а ще – легкість у процесах поєднання непоєднуваного.

Без перебільшення цінним у процесі мого утвердження в туристичній сфері став вступ до членів Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України у 2014 році, згодом я стала уповноваженою представницею в Полтавській області. Це дало мені відкритий доступ до комунікативної платформи всеукраїнського рівня і на той час невідомого мені інформаційного простору.

Варто зазначити, що я самостійно шукала друзів, активно спізнаваючись з такими, що мали сумісні з моїми переконання: Володимир Павлович, голова Спілки, власники садиб Інна Величко (Житомирщина), Микола Череп (Чернігівщина), Віра Чепурна (Черкащина), Володимир Вакула (Сумщина), Оксана Бас (Вінничина), Ольга Жукова (Херсонщина) – чудова географія! Одразу ж, коли мені випала нагода працювати ведучою програми «Перший на селі» на телеканалі Перший UA, в першу чергу я поїхала знімати позитивні сюжети-проморолики до спілчан.

Серед колег Спілки я б виокремила три умовні категорії: 1. освітяни-науковці та громадські діячі, 2. власники садиб-ентузіасти 3. власники садиб і окремого бізнесу. Самій цікаво зараз аналізувати, що я була єдиною освітянкою, науковцем, громадською діячкою, що створила власну садибу (на ентузіазмі). Єдиного, чого в мене не було – бізнесу (читайте – капіталу), який би живив мої активності. І це не завадило мені розвиватися так, як я це уявляла: інтелектуальна праця і навчання, фізична праця і самовдосконалення. Бізнес-план мною було складено лише в 2012 році в процесі триденного тренінгу, завдяки йому я виборола можливість вперше поїхати у ознайомче відрядження із сільським зеленим туризмом до Польщі. Тому настійно рекомендую ефективно навчатися і комунікувати на тренінгах, вебінарах, семінарах тощо.

Отже, добрими сигнальними «знаками» починати свою справу в сільському зеленому туризмі є: 1. розуміння себе; 2. бажання створювати; 3. любов до українського СЕЛА, ЛЮДЕЙ; 4. працездатність; 5. відповідальність; 6. готовність вчитися, поєднувати непоєднуване і, головне, ділитися власними здобутками, створювати партнерські коаліції! Не конкурувати, а товаришувати! Підготовлених, діючих інструментів колаборування усіх з усіма поки що не маю…

Від ідеї до стратегічної концепції. Сільський зелений туризм твориться в сільській місцевості, що передбачає безкомпромісний варіант постійного проживання в ній разом із родиною. У кожному конкретному випадку СЕЛО – це своєособливий локальний осередок «трьох китів» – мови, історії та культури (їх доведеться студіювати!!!!). Ідея ви будови «мого» сільського зеленого туризму від початку «крутиться» виключно навколо історико-культурної бази смт Опішня, Зіньківщини, Полтавської області насамперед. ДО ЦЬОГО часу ця, здавалося б, проста і відома підвалина успіху  – РОЗВИТОК МІСЦЕВОГО – не реалізована в межах України. Навіть кілька садиб, нехай і десятків в одному селі (як у Космачі, наприклад, для Полтавщини, Слобожанщини  – поки що мрія…) будуть розвиватися і багатіти лише в темі ЛОКАЛЬНОЇ традиційної (тобто народної) культурної спадщини. Яким би широким не був спектр послуг в одного господаря, неможливо самому показати велич і красу і принади всього того, що є в кожному конкретному селі і його околицях. Наголошу – все залежить від мрії-ІДЕЇ!!! Дуже скоро її доведеться перетворювати в бізнес Вашої мрії.

19 грудня 2010 року мною було відкрито ЕтноСадибу-музей «Лялина Світлиця» традиційними опішнянськими вечорницями. Ще тоді я задумала розвивати її як салон-студію, тобто виставково-навчальний центр, що за десять років трансформувався у ЕтноПросвітницький осередок-музей – поєдную непоєднуване? Ні, для мене цілком органічним є вивчення, відродження, музеєфікація і популяризація української традиційної культури, зокрема обрядової, гастрономічної сфери в сільському зеленому туризмі. Саме тому садиба-музей «Лялина Світлиця» з моєї ініціативи вже сім років поспіль є базою для проведення Міжнародного гастрономічного ЕтноГастроФестивалю-квесту «Борщик у глиняному горщику». Принагідно запрошую на Восьмий (зваримо вже 80 борщиків 14 серпня 2021 р.), Дев’ятий (90, 13 серпня 2022 р) і Десятий (100 борщиків!!, 12 серпня 2023 р). Лайфак від мене – плануйте!!! Плануйте і робіть. Метою мого Фесту-Квесту незмінно є: вивчення та популяризація традицій, правил приготування, рецептури, регіональних особливостей БОРЩотворення та ТІСТОтворення; відродження та піар українських народних культурних традицій, утвердження духовних, морально-етичних та естетичних цінностей українців, виховання в дітей та молоді любові до сім’ї, Роду та Держави, здорового способу життя, змістовного, активного відпочинку, дбайливого ставлення до довкілля, залучення молоді вирішення проблем територіальних громад у проектний спосіб. Продовжую реалізацію мети шляхом «розкрутки» ще одного унікального щорічного ЕтноФестивалю у жовтні, перед Покровою – «КоровайФест», у 2021 році – 9 жовтня спечемо весільні короваї, верчі, дивні, шишки і житні коники.

Фото 21

Фото 22

Фото 23

Фото 24

Фото 25

Фото 26

Для чого мені Фестиваль?  (адже це дорого і важко). Для мене це насамперед один із способів реалізації моєї ІДЕЇ. Бо фестиваль це не лише класне промо (як і будь-які інші івенти), але насамперед комунікаційна платформа, покликана відродити інтерес до забутої традиційної культури наших предків, об’єднати зусилля ВСІХ зацікавлених у відродженні і розвитку українськості. Це фестиваль культурних і соціальних ініціатив, толока найвіртуозніших кухарів, мистців, артистів – творчаків. Моя садиба-музей і ЕТНОфестиваль «Борщик у глиняному горщику» – це продукт моїх індивідуальних здібностей і таланту. І в кожного буде так, лишень знайдіть «своє», ініціюйте і втілюйте. Вийти із зони комфорту точно доведеться, адже Вам випаде не лише створити власний унікальний турпродукт, але й самостійно його продати. А продавати і творити – абсолютно різні компетенції! Я ж вчуся….

Фото 27

Фото 28

Фото 29

фото 30

фото 31

В межах авторського проекту етнологині Олени Щербань «Осередок Відродження УКРАЇНСЬКИХ Традицій в Лялиній Світлиці» (Опішня, Полтавщина) з 12 листопада 2015 року активно діє Інформаційно-консультативний і агротуристичний осередок (ІКАТО) «ЕтноТрадиції гостинності Полтавщини» - школа сільського зеленого туризму. Це для тих, кому потрібна моя менторська підтримка. 21 листопада 2020 року тут же відкрила два унікальних приватних музеї – Музей звареного борщу і Музей живого хліба. Отже, моя ідея поступово виліплюється у струнку, елементи якої взаємозалежні і взаємодоповнювані, концептуальну стратегію на десяток років уперед. Ого… Десять років тому це не уявлялося так ясно як тепер. Ефективність діяльності обраного Вами напряму залежить від ПЛАНування дій. Плануємо і продуктивно діємо. Плануємо хоча б 5 років, рік, місяць. Плануємо фінансові витрати і доходи, плануємо, створюючи, команду. Попереджу, що прибутків одразу не буде. Завжди будьте готовими до несподіванок, ось їх буде багато.

Фото 32

Проблеми? Я вважаю, що моєю проблемою є відсутність команди. Є родина, друзі, але це помічники, не команда. Менеджмент. Доведеться навчитися управляти (контролювати) справою, командою, а найперше – собою! Вчитися перетворювати проблеми на можливості.

Фото 33

Фото 33.1

Фото 33.2

Фото 33.3

Плануємо маркетинг. Постійна, але свіжа і цікава реклама – ще одна складова успіху. Створення і розкрутка власного БРЕНДу! В основі якого – ідея. Важливе місце займає у нашій сфері креатив. До того ж у найширшому розумінні цього слова. Вміти дивувати очевидним. Сільський зелений туризм – у майбутньому потужна галузь креативної індустрії України. Вірю.

Фото 34-37

Стосовно гастрономічного аспекту розвитку сільського зеленого туризму. Сучасні кухарі висувають концепцію модернізації української традиційної кухні називаючи її «простою». Мовляв, на цьому ґрунті варто йти шляхом удосконалення. Хоча, гортаючи дослідження-праці М.Маркевича, П.Чубинського, Хв. Вовка, З.Клиновецької, а також літературні твори М.Гоголя, Г.Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського, І.Нечуя-Левицького, П.Мирного помітно, що «мусаки» і «підлеви» вже були вигадані і апробовані далеко до сучасних днів. Уявлення про те, що старі страви готувалися швидко, борщ і вареники невпоїд на щоденному столі селянських родин, ото і вся кухня, є хибними.

Українська культура харчування минулих століть була селянською і панською. Обидва мали свої кулінарно-технологічні особливості. В простому селянському повсякденні (частішими були пісні дні) головними стравами були хліб, борщ (червоний, білий, зелений, з квасом і без нього, м’ясом та рибою…) і каша (пшоняна, яшна, пшенична, гречана як коли з вурдою, а також лемішка, соломаха, рябко, тетеря, лободянка….). А празникові страви та напої, що перебували на столі як селян так і панів – відрізнялися не лише різноманітністю інгредієнтів, але й багатоваріантністю їх приготування (юшка, холодник, січеники, шпундра, софорок, бабка….). Головний технологічний секрет давніх страв у тому, що готували їх переважно в печі, в глиняному посуді, шляхом тушкування-умлівання. Тож відтворити ті давні смаки на сучасній, обладнаній супермодним  начинням і технікою – не можливо! Окрім того, сучасна ресторанна кухня готує страви швидко, вариста піч колись тільки годину нагрівалася, а готувала страви щонайменш години-двох. Хотілося б пригостити давніми, несправедливо забутими стравами та напоями (баба-шарпанина, тетеря, крученики, варьоха, старка, канта бас, бодянівка, тертуха….) української кухні іноземних туристів, але ДЕ можна скуштувати хоча б частину перелічених страв і напоїв? Та ще щоб подали їх по-старосвітськи… та розповів би шеф про кожну страву з пієтетом, як про страви французької чи італійської кухні… А все тому, що українська традиційна кухня досі лишається НЕ ДОСЛІДЖЕНА, а відтак – не популяризується, а значить – потребує модернізації…. Модернізувати можна щось старе, але хто про те старе відає? В сучасних нечисленних закладах підготовки кухарів не вивчається ПЕРВИННА БАЗА – історія української культури харчування і її особливості. Парадоксом є те, що італійська – вивчається, а національна – НІ!!! Можливо, в сільському зеленому туризмі вдасться реанімувати гастроспадщину??? Але спочатку її треба вивчити.

Мій близько 20-річний досвід дослідження особливостей української традиційної культури харчування, щонайперше – використання глиняного посуду, спонукав мене до  активної популяризаторської діяльності в цьому напрямку. Почала через фестивальну діяльність ЕтноСадиби-музею «Лялина Світлиця». Є дуже важлива родзинка моїх Фестивалів – маю ІДЕЮ, яку неухильно впроваджую і впроваджуватиму впродовж наступних подібних заходів. Окрім того, що під час заходу готуються смачні і надзвичайно поживні, унікальні своєю рецептурою БОРЩІ (з карасями, полуницями, грушками, галушками, кропивою, лободою, яблуками…), які готували бабусі наших бабусь, для яких використовують лише органічні, місцевого виробництва, продукти. А також пропонуються на вибір туристу такі прості, на перший погляд, популярні в давнину страви як КАША КАЧАНА, МАНДРИКИ, ГАЛУШКИ, ГРЕЧАНИКИ, СЛАСТЬОНИ, ШУЛИКИ…., але які приховують в собі ТРАДИЦІЮ та КУЛЬТУРУ предків наших.

Фото 38

Фото 39

З особливим інтересом сім років поспіль спостерігаю процес приготування борщів у глиняних горщиках у печах з 6 ранку до… 18 години дня!!  В реальності зовсім не просто готувати український борщ… Качана каша – обрядова весільна полтавська каша лише качається 3 години. А потім готується ще 3. Досвід проведення цих «Борщик у глиняному горщику» вже показав непідробний інтерес саме до страв національної, забутої кухні. І якщо в західній Україні добре вже розрекламована галицька кухня, то східна й центральна Україна – лише ледь почала згадувати за першовитоки, нарешті, насмакувавшись закордонного….

Фото 40

Фото 41

Враховуючи сферу моїх професійних наукових зацікавлень (українська традиційна культура харчування та побут), діяльність мого ЕтноПросвітницького осередку «Лялина Світлиця» спрямована на: дослідження та виявлення (польові етнографічні експедиції), вивчення (участь у наукових конференціях, мас медійна діяльність, співпраця з науковими установами Полтави, Харкова, Сум, Києва, Львова, Кременчука), реанімацію та відродження (реставрація та відновлення старих технології та рецептури приготування народних страв та напоїв), а також широку популяризацію українських традицій та обрядів, зокрема полтавських (організовуємо календарні свята (Івана Купала (пряженя), Святвечір, Різдво (коричневий борщ, калинник, добра з медом паляниця), Меланка (чорна ковбаса), вечорниці (калита, пряники), Зимобор, Громовиця (паляниці), обрядові – ЕТНОвесілля (капусняк з гускою, пироги до сметани, локшина, короваї, дивні, меляники), пострижини (бабина каша)). Де неодмінним атрибутом є страви забутої полтавської кухні. Проводимо широкий спектр кухарських майстер-класів. Отже, розвиваю і пропагую ЕТНОпріоритет у сільському зеленому туризмі. Переконана, що промоушен та реклама перш за все своїх, регіональних особливостей традиційної культури харчування, є особливо актуальними через призму сьогодення. Ми цікаві не тільки світовій спільноті, а найперше самим собі своєю гастроспадщиною.

Що є сьогодні в садибі і в думках? Є досвід, бажання розвиватися і передавати набуті вміння і знання, виконувати задумане, є вміння надихати і мотивувати інших. Є три музеї, діючий і відомий ЕтноПросвітницький осередок. Визнаний і знаний бренд «Олена Щербань». Розкручений етноФестиваль «Борщик у глиняному горщику».

Що далі? Успішна бізнес-структура, гастрономічно-медична академія і можливість передачі цього всього в спадок дітям, яких у мене четверо).

Фото 42

Фото43

Фото 44

 

20 березня 2021 р.                                                                Олена Щербань

 

 

 

 

 

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями