Мій досвідо діяльності в галузі сільського зеленого туризму в селищі Опішня (Полтавщина)

 

Олена Щербань,

етнологиня,

провідна популяризаторка української традиційної культури

Полтавщини та Слобожанщини,

фундаторка ЕтноПросвітницького осередку-музею «Лялина Світлиця»

(Опішня, Полтавщина, Україна),

уповноважена представниця

Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України в Полтавській області,

засновниця Музею звареного борщу та Музею живого хліба,

авторка ЕтноФестивалю «Борщик у глиняному горщику»

д.і.н.,

+38 066 18 45 061

shcherbanjov@ukr.net

Мій досвід у сільському зеленому туризмі

або шлях від ідеї до відомого в

Україні і Світі ЕтноПросвітницького осередку-музею

 

У даній публікації маю на меті ознайомити Вас із власним досвідом діяльності в галузі сільського зеленого туризму в селищі Опішня (Полтавщина); поділитися набутками, проблемами, які неодмінно виникають щодня, оскільки це сфера обслуговування Людей (і працювати в ній доведеться навчитися самостійно), а також скромними (і не дуже) досягненнями і задумами на майбутнє. Сподіваюся, що ця інформація (базована виключно на практичному досвіді роботи) стане в нагоді усім, хто вже займається і лише планує працювати в сфері сільського зеленого туризму.

Хто я? Етнологиня, історикиня, керамологиня, менеджерка культурної індустрії, музеологиня, краєзнавчиня; експертка з української традиційної гастрономічної культури українців, сільського зеленого туризму; провідна популяризаторка-експертка традиційної культури України, насамперед Полтавщини, Харківщини та Сумщини, творів українського традиційного мистецтва та народного побуту; майстриня із виготовлення української традиційної ляльки-мотанки, обрядових хлібів; колекціонерка українського глиняного посуду, традиційної тканинної ляльки; телеведуча, активна суспільно-громадська діячка. Амбасадорка Міжнародної Амбасади жінок-підприємниць. Доктореса історичних наук (2018 р.). Тема докторської дисертації: «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХІ століття». З 2010 року є членом Національної спілки краєзнавців України. Від 18 березня 2021 року є членом правління її Полтавського обласного осередку і курую, створюючи, напрямок «етнологічне краєзнавство».

У сільський зелений туризм я прийшла з науково-дослідницької сфери. До речі, досі не знаю науковця, що займався б розвитком сільського зеленого туризму в практичній площині. Я – єдина в Україні науковець, що власноруч готую народні страви в печі, подаю їх до столу, оформлюючи їх в етноДійство – тепер це є однією з моїх «фішок». Моя любов і професія – це етнологія. Теми моїх студій – традиційна культура українців. Однозначно цей фактор був і є і буде надзвичайно помічний у процесі становлення, розвитку і моїх майбутніх успіхів.

По суті я сама собі коуч і консультант. Важливими деталями я б назвала моє сільське походження, це багато чого спрощує, вчительська освіта, що спонукає до безперервної самоосвіти і комунікабельності. Але все ж головним фактором моїх теперішніх досягнень і прийдешніх тріумфів є те, що я знаю, ЩО Я ХОЧУ взагалі від життя, і сільського зеленого туризму зокрема, а ще – легкість у процесах поєднання непоєднуваного.

Без перебільшення цінним у процесі мого утвердження в туристичній сфері став вступ до членів Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України у 2014 році, згодом я стала уповноваженою представницею в Полтавській області. Це дало мені відкритий доступ до комунікативної платформи всеукраїнського рівня і на той час невідомого мені інформаційного простору.

Варто зазначити, що я самостійно шукала друзів, активно спізнаваючись з такими, що мали сумісні з моїми переконання: Володимир Павлович, голова Спілки, власники садиб Інна Величко (Житомирщина), Микола Череп (Чернігівщина), Віра Чепурна (Черкащина), Володимир Вакула (Сумщина), Оксана Бас (Вінничина), Ольга Жукова (Херсонщина) – чудова географія! Одразу ж, коли мені випала нагода працювати ведучою програми «Перший на селі» на телеканалі Перший UA, в першу чергу я поїхала знімати позитивні сюжети-проморолики до спілчан.

Серед колег Спілки я б виокремила три умовні категорії: 1. освітяни-науковці та громадські діячі, 2. власники садиб-ентузіасти 3. власники садиб і окремого бізнесу. Самій цікаво зараз аналізувати, що я була єдиною освітянкою, науковцем, громадською діячкою, що створила власну садибу (на ентузіазмі). Єдиного, чого в мене не було – бізнесу (читайте – капіталу), який би живив мої активності. І це не завадило мені розвиватися так, як я це уявляла: інтелектуальна праця і навчання, фізична праця і самовдосконалення. Бізнес-план мною було складено лише в 2012 році в процесі триденного тренінгу, завдяки йому я виборола можливість вперше поїхати у ознайомче відрядження із сільським зеленим туризмом до Польщі. Тому настійно рекомендую ефективно навчатися і комунікувати на тренінгах, вебінарах, семінарах тощо.

Отже, добрими сигнальними «знаками» починати свою справу в сільському зеленому туризмі є: 1. розуміння себе; 2. бажання створювати; 3. любов до українського СЕЛА, ЛЮДЕЙ; 4. працездатність; 5. відповідальність; 6. готовність вчитися, поєднувати непоєднуване і, головне, ділитися власними здобутками, створювати партнерські коаліції! Не конкурувати, а товаришувати! Підготовлених, діючих інструментів колаборування усіх з усіма поки що не маю…

Від ідеї до стратегічної концепції. Сільський зелений туризм твориться в сільській місцевості, що передбачає безкомпромісний варіант постійного проживання в ній разом із родиною. У кожному конкретному випадку СЕЛО – це своєособливий локальний осередок «трьох китів» – мови, історії та культури (їх доведеться студіювати!!!!). Ідея ви будови «мого» сільського зеленого туризму від початку «крутиться» виключно навколо історико-культурної бази смт Опішня, Зіньківщини, Полтавської області насамперед. ДО ЦЬОГО часу ця, здавалося б, проста і відома підвалина успіху  – РОЗВИТОК МІСЦЕВОГО – не реалізована в межах України. Навіть кілька садиб, нехай і десятків в одному селі (як у Космачі, наприклад, для Полтавщини, Слобожанщини  – поки що мрія…) будуть розвиватися і багатіти лише в темі ЛОКАЛЬНОЇ традиційної (тобто народної) культурної спадщини. Яким би широким не був спектр послуг в одного господаря, неможливо самому показати велич і красу і принади всього того, що є в кожному конкретному селі і його околицях. Наголошу – все залежить від мрії-ІДЕЇ!!! Дуже скоро її доведеться перетворювати в бізнес Вашої мрії.

19 грудня 2010 року мною було відкрито ЕтноСадибу-музей «Лялина Світлиця» традиційними опішнянськими вечорницями. Ще тоді я задумала розвивати її як салон-студію, тобто виставково-навчальний центр, що за десять років трансформувався у ЕтноПросвітницький осередок-музей – поєдную непоєднуване? Ні, для мене цілком органічним є вивчення, відродження, музеєфікація і популяризація української традиційної культури, зокрема обрядової, гастрономічної сфери в сільському зеленому туризмі. Саме тому садиба-музей «Лялина Світлиця» з моєї ініціативи вже сім років поспіль є базою для проведення Міжнародного гастрономічного ЕтноГастроФестивалю-квесту «Борщик у глиняному горщику». Принагідно запрошую на Восьмий (зваримо вже 80 борщиків 14 серпня 2021 р.), Дев’ятий (90, 13 серпня 2022 р) і Десятий (100 борщиків!!, 12 серпня 2023 р). Лайфак від мене – плануйте!!! Плануйте і робіть. Метою мого Фесту-Квесту незмінно є: вивчення та популяризація традицій, правил приготування, рецептури, регіональних особливостей БОРЩотворення та ТІСТОтворення; відродження та піар українських народних культурних традицій, утвердження духовних, морально-етичних та естетичних цінностей українців, виховання в дітей та молоді любові до сім’ї, Роду та Держави, здорового способу життя, змістовного, активного відпочинку, дбайливого ставлення до довкілля, залучення молоді вирішення проблем територіальних громад у проектний спосіб. Продовжую реалізацію мети шляхом «розкрутки» ще одного унікального щорічного ЕтноФестивалю у жовтні, перед Покровою – «КоровайФест», у 2021 році – 9 жовтня спечемо весільні короваї, верчі, дивні, шишки і житні коники.

Фото 21

Для чого мені Фестиваль?  (адже це дорого і важко). Для мене це насамперед один із способів реалізації моєї ІДЕЇ. Бо фестиваль це не лише класне промо (як і будь-які інші івенти), але насамперед комунікаційна платформа, покликана відродити інтерес до забутої традиційної культури наших предків, об’єднати зусилля ВСІХ зацікавлених у відродженні і розвитку українськості. Це фестиваль культурних і соціальних ініціатив, толока найвіртуозніших кухарів, мистців, артистів – творчаків. Моя садиба-музей і ЕТНОфестиваль «Борщик у глиняному горщику» – це продукт моїх індивідуальних здібностей і таланту. І в кожного буде так, лишень знайдіть «своє», ініціюйте і втілюйте. Вийти із зони комфорту точно доведеться, адже Вам випаде не лише створити власний унікальний турпродукт, але й самостійно його продати. А продавати і творити – абсолютно різні компетенції! Я ж вчуся….

В межах авторського проекту етнологині Олени Щербань «Осередок Відродження УКРАЇНСЬКИХ Традицій в Лялиній Світлиці» (Опішня, Полтавщина) з 12 листопада 2015 року активно діє Інформаційно-консультативний і агротуристичний осередок (ІКАТО) «ЕтноТрадиції гостинності Полтавщини» - школа сільського зеленого туризму. Це для тих, кому потрібна моя менторська підтримка. 21 листопада 2020 року тут же відкрила два унікальних приватних музеї – Музей звареного борщу і Музей живого хліба. Отже, моя ідея поступово виліплюється у струнку, елементи якої взаємозалежні і взаємодоповнювані, концептуальну стратегію на десяток років уперед. Ого… Десять років тому це не уявлялося так ясно як тепер. Ефективність діяльності обраного Вами напряму залежить від ПЛАНування дій. Плануємо і продуктивно діємо. Плануємо хоча б 5 років, рік, місяць. Плануємо фінансові витрати і доходи, плануємо, створюючи, команду. Попереджу, що прибутків одразу не буде. Завжди будьте готовими до несподіванок, ось їх буде багато.

Проблеми? Я вважаю, що моєю проблемою є відсутність команди. Є родина, друзі, але це помічники, не команда. Менеджмент. Доведеться навчитися управляти (контролювати) справою, командою, а найперше – собою! Вчитися перетворювати проблеми на можливості.

Плануємо маркетинг. Постійна, але свіжа і цікава реклама – ще одна складова успіху. Створення і розкрутка власного БРЕНДу! В основі якого – ідея. Важливе місце займає у нашій сфері креатив. До того ж у найширшому розумінні цього слова. Вміти дивувати очевидним. Сільський зелений туризм – у майбутньому потужна галузь креативної індустрії України. Вірю.

Фото 34-37

Стосовно гастрономічного аспекту розвитку сільського зеленого туризму. Сучасні кухарі висувають концепцію модернізації української традиційної кухні називаючи її «простою». Мовляв, на цьому ґрунті варто йти шляхом удосконалення. Хоча, гортаючи дослідження-праці М.Маркевича, П.Чубинського, Хв. Вовка, З.Клиновецької, а також літературні твори М.Гоголя, Г.Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського, І.Нечуя-Левицького, П.Мирного помітно, що «мусаки» і «підлеви» вже були вигадані і апробовані далеко до сучасних днів. Уявлення про те, що старі страви готувалися швидко, борщ і вареники невпоїд на щоденному столі селянських родин, ото і вся кухня, є хибними.

Українська культура харчування минулих століть була селянською і панською. Обидва мали свої кулінарно-технологічні особливості. В простому селянському повсякденні (частішими були пісні дні) головними стравами були хліб, борщ (червоний, білий, зелений, з квасом і без нього, м’ясом та рибою…) і каша (пшоняна, яшна, пшенична, гречана як коли з вурдою, а також лемішка, соломаха, рябко, тетеря, лободянка….). А празникові страви та напої, що перебували на столі як селян так і панів – відрізнялися не лише різноманітністю інгредієнтів, але й багатоваріантністю їх приготування (юшка, холодник, січеники, шпундра, софорок, бабка….). Головний технологічний секрет давніх страв у тому, що готували їх переважно в печі, в глиняному посуді, шляхом тушкування-умлівання. Тож відтворити ті давні смаки на сучасній, обладнаній супермодним  начинням і технікою – не можливо! Окрім того, сучасна ресторанна кухня готує страви швидко, вариста піч колись тільки годину нагрівалася, а готувала страви щонайменш години-двох. Хотілося б пригостити давніми, несправедливо забутими стравами та напоями (баба-шарпанина, тетеря, крученики, варьоха, старка, канта бас, бодянівка, тертуха….) української кухні іноземних туристів, але ДЕ можна скуштувати хоча б частину перелічених страв і напоїв? Та ще щоб подали їх по-старосвітськи… та розповів би шеф про кожну страву з пієтетом, як про страви французької чи італійської кухні… А все тому, що українська традиційна кухня досі лишається НЕ ДОСЛІДЖЕНА, а відтак – не популяризується, а значить – потребує модернізації…. Модернізувати можна щось старе, але хто про те старе відає? В сучасних нечисленних закладах підготовки кухарів не вивчається ПЕРВИННА БАЗА – історія української культури харчування і її особливості. Парадоксом є те, що італійська – вивчається, а національна – НІ!!! Можливо, в сільському зеленому туризмі вдасться реанімувати гастроспадщину??? Але спочатку її треба вивчити.

Мій близько 20-річний досвід дослідження особливостей української традиційної культури харчування, щонайперше – використання глиняного посуду, спонукав мене до  активної популяризаторської діяльності в цьому напрямку. Почала через фестивальну діяльність ЕтноСадиби-музею «Лялина Світлиця». Є дуже важлива родзинка моїх Фестивалів – маю ІДЕЮ, яку неухильно впроваджую і впроваджуватиму впродовж наступних подібних заходів. Окрім того, що під час заходу готуються смачні і надзвичайно поживні, унікальні своєю рецептурою БОРЩІ (з карасями, полуницями, грушками, галушками, кропивою, лободою, яблуками…), які готували бабусі наших бабусь, для яких використовують лише органічні, місцевого виробництва, продукти. А також пропонуються на вибір туристу такі прості, на перший погляд, популярні в давнину страви як КАША КАЧАНА, МАНДРИКИ, ГАЛУШКИ, ГРЕЧАНИКИ, СЛАСТЬОНИ, ШУЛИКИ…., але які приховують в собі ТРАДИЦІЮ та КУЛЬТУРУ предків наших.

Фото 38

З особливим інтересом сім років поспіль спостерігаю процес приготування борщів у глиняних горщиках у печах з 6 ранку до… 18 години дня!!  В реальності зовсім не просто готувати український борщ… Качана каша – обрядова весільна полтавська каша лише качається 3 години. А потім готується ще 3. Досвід проведення цих «Борщик у глиняному горщику» вже показав непідробний інтерес саме до страв національної, забутої кухні. І якщо в західній Україні добре вже розрекламована галицька кухня, то східна й центральна Україна – лише ледь почала згадувати за першовитоки, нарешті, насмакувавшись закордонного….

Враховуючи сферу моїх професійних наукових зацікавлень (українська традиційна культура харчування та побут), діяльність мого ЕтноПросвітницького осередку «Лялина Світлиця» спрямована на: дослідження та виявлення (польові етнографічні експедиції), вивчення (участь у наукових конференціях, мас медійна діяльність, співпраця з науковими установами Полтави, Харкова, Сум, Києва, Львова, Кременчука), реанімацію та відродження (реставрація та відновлення старих технології та рецептури приготування народних страв та напоїв), а також широку популяризацію українських традицій та обрядів, зокрема полтавських (організовуємо календарні свята (Івана Купала (пряженя), Святвечір, Різдво (коричневий борщ, калинник, добра з медом паляниця), Меланка (чорна ковбаса), вечорниці (калита, пряники), Зимобор, Громовиця (паляниці), обрядові – ЕТНОвесілля (капусняк з гускою, пироги до сметани, локшина, короваї, дивні, меляники), пострижини (бабина каша)). Де неодмінним атрибутом є страви забутої полтавської кухні. Проводимо широкий спектр кухарських майстер-класів. Отже, розвиваю і пропагую ЕТНОпріоритет у сільському зеленому туризмі. Переконана, що промоушен та реклама перш за все своїх, регіональних особливостей традиційної культури харчування, є особливо актуальними через призму сьогодення. Ми цікаві не тільки світовій спільноті, а найперше самим собі своєю гастроспадщиною.

Що є сьогодні в садибі і в думках? Є досвід, бажання розвиватися і передавати набуті вміння і знання, виконувати задумане, є вміння надихати і мотивувати інших. Є три музеї, діючий і відомий ЕтноПросвітницький осередок. Визнаний і знаний бренд «Олена Щербань». Розкручений етноФестиваль «Борщик у глиняному горщику».

Що далі? Успішна бізнес-структура, гастрономічно-медична академія і можливість передачі цього всього в спадок дітям, яких у мене четверо).

 

20 березня 2021 р.                                                                Олена Щербань

 

 

 

 

 

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями