Олена Щербань:
Масний, Сирний, Сиропусний, Бабський тиждень
З 8 березня до 14
березня в Україні відзначають Масний, Сирний тиждень. Що це за свято, до чого
приурочене?
Іще кажуть Запусти або ж Масний, Сирний, Сиропусний, Бабський
тиждень. Не жіночий, а саме бабський. Йшлося про заміжню жінку з дітьми, а не
про бабу недітородного віку.
В Україні свято ще називали Колодій. Казали «Колодію,
колодію, на тебе маю всю надію». Це останній тиждень перед Великим постом.
Цьогоріч триватиме з 8 по 14 березня. Уникатиму слів «масниця», «масляниця»,
аби відрізняти українське свято від свята наших східних сусідів, які гуляли
свою масляницю дещо інакше ніж українці.
Бабський тиждень – це тиждень жіночого відпочинку і він
був дуже важливим. Не слід оцінювати усю свято-обрядовість з позиції
сучасності. Життя жінки 150-200 років тому кардинально відрізнялося. Сучасна жінка
набагато вільніша, хоч і сама себе «запрягає». Але вона не має корови, 10-х
дітей, може похарчуватись у кафе. Пральна машина попре, мультиварка зварить,
чоловік молоко купить і принесе. При цьому сучасна жінка має купу календарних і
державних свят, усіляких відпусток. Треба ставити питання, «а як жила моя
прабаба»? Ті жінки цілорічно, цілоденно працювали.
Бабський тиждень - єдиний час у році, коли заміжні жінки
мали право хоча б трішки відпочивати від своїх важких домашніх турбот,
зібратися разом із подружками, КУМЦЯМИ,
сусідками та святкувати. Перед тим вони займалися Різдвом, а після Колодія вже
мали готуватися до Великодня. Чоловікам годилося догоджати жінкам у цей
тиждень, побільше брати на себе домашніх обов’язків.
Цілком відпочити звісно було неможливо навіть цього тижня,
тому що не кожен чоловік міг замінити жінку в хаті. «Жінка за три кути хату
тримає – чоловік за один», - казали. Тому жінка все одно наготовляла сніданок,
обід і вечерю, порала господарство та няньчила дітей і тоді можливо звільнявся
час зайти до подружок щоби погомоніти і відпочити. Якби у інший час не прала,
ні шила, не працювала, то її б осудили, як гулящу та не роботящу. У Бабський
тиждень це все прощалося, був законний відпочинок.
Бувало свекруха допомагала готувати, чи донька підміняла.
Але в цьому і весь сенс. Жінці неможливо нічого не робити взагалі, навіть коли
має право відпочити. Тому буває що сучасні жінки не спішать заміж, радіють коли
розлучаються, відчувають свободу від домашнього господарства. Тому і свято вже
не таке веселе як було колись, вони зараз і так вільні.
Як святкували?
Колодій має язичницьке коріння. Його та Маланку церква не
змогла заборонити чи хоч якось повпливати, тому живе до сьогоднішнього дня.
Колодій – це фалічний символ. Люди поклонялися богу
родючості, який навесні прокидався і саме це проявилося в матеріалізованому
елементі – колодці - полінце. Заміжні жінки брали колодку і з цим символом йшли
до сусідки чи подружки, яка мала незаміжню дівку чи хлопця шлюбного віку. В
нашому суспільстві це може бути 40-річний парубок, а тоді 16-річні дівки і
хлопці 18-20 років. Колодку в’язали хлопцю чи дівці, матері, батькові, а якщо
була ще й баба то і їй. Полінце в’язали величеньке, до ноги чи до руки, співали
і жартували, щоб було веселіше. Господарі виставляли могорич.
Бажали одружити сина, видати заміж доню цьогоріч після
посту. Коли буде у розпалі весна, залицяння, а там й Івана Купала. Це була
імітативна жіноча магія, що мала викликати удачу, щоб молоді скоріш побрались.
Якщо та хто прийшла сама мала неодруженого сина чи незаміжню доньку після дійства
брали могорича уже із неї.
Існувала прикмета, якщо не жонатий і не прив’язали
колодку, то в цьому році точно не одружиться. Тому матері дуже турбувались, щоб
таки прив’язали.
В понеділок жінки придумали, що колодка народилася і був
привід випити за це. У вівторок колодку хрестили, в середу - женили, в четвер -
вона помирала, в п’ятницю - ховали, в суботу – оплакували. В неділю – веселилися,
бо проходив Колодій. Наставала прощена неділя. Жінки веселились уже разом із
чоловіками.
Далі починався жилавий або чистий понеділок. Казали «Прийде
піст і буде наступати на хвіст». Жінки вже сиділи по хатах і нікуди не ходили,
адже було дуже багато роботи.
Існувало таке
жіноче уявлення, що Колодія треба відсвяткувати весело, бо хто сирний тиждень
святкує не весело в гурті значить весь рік не веселим буде.
Крім цього чим іще займалися протягом тижня?
Досліджувала традиції на Сході,
зокрема на Донеччині і Луганщині. Доводять що це українські етнічні землі. Понеділок вважався днем дітей. Матнамагалася діткам ЗВАРИТИ вареничків
із солодким сиром.
Діти бувало вішали
вареничок чи млинець на гілочку, щоб погодувати пташок і закликали приходити
весноньку. Це теж мало язичницьке коріння, адже це була пожертва природі.
Вівторок – це Заграш. Дівки ходили до хлопців на вулицю
залицятися. Намагалися вареником пригостити, поцілуватися. Матері виганяли дівчат
з хати позагравати до хлопців, та давали їм вареників.
Середа – день заміжніх жінок. Чоловіки дарували подарунки
своїм дружинам. Піднімали їх на руки та носили. Так дякували жінці за те, що
тягне на собі все господарство, є коханою, піклується про його маму, тата та
дітей.
ЧЕТВЕР – невістчин день. Усі невістки чекали від свекра в подарунок сорочку. Якщо
дарував чи давав гроші на неї то розуміла, що в родині бажана, її люблять і
цінують. Якщо не дарували, то був привід пообговорювати з подругами, який він
нехороший.
П’ятниця – тещин день. Зяті мали зробити так, щоб в тещі
щоки блищали від задоволення. Не лише від вареників, які приносив, а мав ще
дати грошей на намисто і після такого її щоки точно блищали. І бажано було
робити це зрання, щоб теща побігла на обід чи вечерю до КУМАСЬ і могла похвалитися. Намисто було
дорогим задоволенням, але для жінок дуже бажаним. Та й жінки просили дати
грошей на сорочку невістці чи купити намисто тещі, щоб не осудили люди та щоб
хоч раз на рік догодити і їм.
В суботу шанували жінок, які були вдовами, солдатками,
покритками, незаміжніми з якоїсь причини чи розлученими. Ту ж саму
бабу-пупорізку, які були вічно одинокі. Їх намагалося підтримати жіноче
товариство. Носили могорича, вареників, дарували хустку. І колодій був тут і
розмови про дітей, про жіночу долю, безкінечну роботу – і корова погано доїться, жито не вродило чи прядиво погане, або ж навпаки про
вдачу.
У неділю вже всі разом – жінки, чоловіки, діти та інші
родичі біля церкви гуляли і прощалися з колодієм. Кидали у вогонь та палили. Це
символізувало що усе має свій початок і свій кінець. Було логічним завершенням
життя Колодієвого і свята і всі
хотіли наступного року діждати, щоб відгуляти ще. Хтось намагався зберегти
колодку на пам’ять. Буває і в мене відвідувачки-дівчата намагаються поцупити
колодку – думають, що колодій дійсно принесе їм жіночу долю. Хоча десь і не без
цього. Усе таки жінки своєю енергією колективною, доброзичливою, щиро бажають
одна-одній добра та щастя і здоров’я.
Можна чути що
традиційною стравою для українців на масницю були млинці, готують їх і нині.
Однак інші відстоюють вареники. Що більш властиве українцям?
Традиційна українська страва - вареники з сиром. Млинці в
сучасному розумінні як символ масниці – це російські «бліни». Прийшли до нас за
радянських часів, разом із появою напівфабрикатів. Жінки працювали у колгоспах
і на фабриках і воно увійшло в раціон, далі спрацювала радянська гастропропаганда.
Хоча млинці й готували, але я би поставила їх на останнє
місце. В Україні окрім вареників жінки готували молочні каші, бабки-запіканки з
сиром, молочні яєчні, молочний кисіль, оладки та білий борщ. Останнє було дуже
важливим, тому що чоловіки за тиждень на варениках і оладках могли просто ноги
витягнути.
Може східні сусіди і не їли борщ та не мали такого поняття, але
українці звикли їсти рідкі страви. Борщ забілювали вершками, сметаною,
сироваткою. Було доступно, бо тримали корів. Підзбирували масла і вершків. Сама
варитиму вареники, робитиму запіканки. Більше всього люблю вареники з солодким
сиром і на пару, так як полтавчанка.
Як щодо алкоголю?
Жінки казали, що ходять «полоскати зуби». Але міцність
горілки, пива, вина і всіляких домашніх наливок відрізнялася від сьогодення. Тоді
вони мали маленький градус. Було не 40 градусів, а 17-20. Жінці було негоже
випивати. Тому красиво вмочували губи. Ніхто не забороняв робити це декілька
разів. Жінки робили це красиво – показуючи гідність та цнотливість українки.
Наскільки знаємо
свої традиції?
Спочатку маємо вивчити мову та історію. Лише потім ми
дійдемо до культури. На жаль, нинішня популяризація традицій призводить до
шароварщини. Відбуваються усілякі фестивальні буми зі святкування тієї ж
масляної в кожному місті – люди не знають як її гуляти, але роблять «бліни», шашлики,
вживають пиво під гучну музику. Це не популяризацій
ніяких традицій. Треба знати як і що святкуєш. Якщо вже берешся святкувати, то
мусиш чітко відповідати за кожну свою дію. Знати зміст.
Немає коментарів:
Дописати коментар