МАСНИЦЯ

Масниця («Масниці», «Масляниця», «Сиропусний тиждень», «Сиропуст», , «Сирна неділя», «Сирниця», «Мясопустний тиждень», «Бабський тиждень», «Тлустий тиждень», «Жирна неділя», «Колодій», «колодки», «Запусти», «Заговини», «Ніжкові заговини», «Пущення») — одне із найдавніших слов’янських свято-забава, нині стало традиційним українським народним гулянням (інтермедією, народним театром) із рудиментами давніх магічних язичницьких ритуалів та обрядодій та приготуванням і споживанням великої кількості ситної борошняно-молочної їжі, що відбувається на останньому тижні перед Великим постом і розпочинає весняний цикл традиційних свят українців. Це церемонія прощання із зимою та зустріч весни: «Масниця, масниця, яка ти мала! Якби тебе сім неділь, а посту — одна!». Одна із назв свята – Колодій або Колодка. Саме традиції, пов’язані з цими назвами, мають найдавніше коріння, яке може сягати ще часів Трипільської культури. Колодій – в давньоукраїнській міфології бог шлюбу, любові та злагоди. Колодій нагадує молоді та їхнім батькам: «Не женився єси, то колодку носи!», звідки й пішла традиція в’язати колодку.

Християнська церква включила Масницю у свій календар, проте релігійного змісту вона досі не набула.

Давні українці святкували її три тижні поспіль: перший тиждень — Всеїдний (Блудний) (не купували поросят, бо з них не буде сала.), другий — Переступний (М’ясоїд ) (субота на Переступному тижні була однією з трьох субот на рік, які душі випросили у Бога, щоб повертатися на землю, дві інші такі суботи – перед Трійцею та Дмитрієм. ), третій — Масний, Сирний.

Вареники із сиром зі сметаною — головна ритуальна страва на Масницю. В народі побутувало прислів’я: «Чекайте вареники, прийде і на вас Масниця»!. Впродовж семи днів (від понеділка) господиням годилося щодня готувати багато вареників, щедро присмачуючи їх вершками, маслом, подавати їх зі сметаною. В цей час споживали рекордну кількість масла та сметани, а також страв, які можна було приготувати з ними. Окрім повнястих вареників із сиром, готували мандрики, гречані млинці, пшеничні налисники з сиром, сирники, сирні баби, баби до вершків і ряжанки, запіканки з сиром, з яйцями, пшоняну молочну кашу, запікані молочні каші, галушки в молоці, локшину в молоці, білий борщ (з додаванням сироватки, вершків, сметани чи молока), молочний кисіль («крохмаль»), малаї (малай – вчинений невеликих розмірів хліб або корж з кукурудзяного, горохового або пшоняного борошна,) на житньому чи гречаному борошні пекли дужики (поминальний продовгастий хліб). Випікали багато солодощів. Готували багато молочних страв — «ряжанку», «колотухи» («сколотини»), «розтирачки». Могла на столі бути і риба, і яйця. Все, крім м’яса. Кожен регіон мав свої особливі страви. Серед них «запікані вареники», які були поширені на Черкащині. Вареники відварювали, поливали маслом та сметаною, а потім запікали в печі. «Бліни» смажили лише на Слобожанщині та Чернігівщині – в прикордонних регіонах. Не обходилося і без хмільних напоїв. У той час варили мед та пиво. Мед (медовуха) і стала праобразом нинішньої горілки. Їсти впродовж цього тижня годилося часто і багато — «хоч пузо роздайсь, а Божий дар не останьсь», бо «прийде піст і наступить на хвіст». Що не могли осилити з’їсти — роздавали родичам, сусідам.

Гуляти цей тиждень годилося гучно й весело, інакше «на весь рік нудьга нападе». Тож влаштовували бенкети в складчину, ходили один до одного гостювати, об’їжджали коней; молодь збиралася на прощальні вечорниці: варили вареники, співали веснянки, грали в «кістки», «картошку», «ойра», «водили козла» (зокрема на Воронежчині), ворожили, «в’язали колодки»: дівчата оздоблювали «колодку» (дровину) стрічками та квітками й прив’язували їх до лівої руки парубкам. У свою чергу парубки мали обдаровувати дівчат грішми, прикрасами, солодощами — купували (запивали) колодку. На Поділлі парубки пригощали дівчат пивом і горілкою. У подяку за це, дівчата вишивали на хусточці квіти та ініціали свого обранця і дарували її на Великдень – повертали колодку. Такі ритуали нерідко завершувалися шлюбом. Щодо вуличних гулянь, серед інших була ще така забава: дівчат хлопці возили на фуркалі (вбивався стовп, до нього прибивали від воза дві палки, до однієї прив’язували сани, а за другу хлопці крутили).
Масниця поділяється на три частини: зустріч у понеділок; широкий четвер; у прощальну неділю (Прощена, Прощенська) відбувалися її проводи. Кожен день Масничного тижня святковий і мав свою назву, що відрізнялися в регіонах. Наприклад, на Київщині та Житомирщині понеділок звався Окаянним (бо чоловіки в цей час були небажаними в хаті та пропадали в корчмі), вівторок – Веселим, середа – Бабською або Широкою, четвер – Масним або Жирним, п’ятниця – Конечною. В більшості регіонів вихідні дні не мали назв. На Масничному тижні закоханих вже не вінчали.
Поширеним був звичай «колодки (Колодія)». «Колодки справляли» від понеділка до суботи переважно заміжні молодиці, збираючись у складчину. Це єдиний тиждень у році, впродовж якого молодицям була нагода трохи відпочити від домашніх справ: жінки не пряли, не ткали, не білили, не шили не вишивали. На Гуцульщині, наприклад, не було традиції колодки, зате залишилося реліктове поняття «віддати колодку». В’язати – нема, а викупити – є. Робили це на Великдень, а «колодками» були дві однакові писанки. На Вінничині був звичай «волочити колодку» — відвідували оселі (могли бути ряджені, наприклад на Поліссі одягали вивернуті «куртяки»). Люди знаходили на вулиці колоду, вирішували, до кого з нею йти (де були дорослі неодружені парубки й незаміжні дівчата) і тягнули ту колоду до двору, починали «ганити», вигадувати всілякі капості. Щоб ті нарешті заспокоїлися, мати виставляла їм могорич. Ряджені частувалися і йшли до іншої хати.
Існувало й інше трактування та традиція: Колодка, Колодій – символ того, що сонце піднімається вище по своєму небесному колі, тобто «коло діє». На Житомирщині і Київщині з Колодієм був пов’язаний кожен день останнього тижня перед постом. Люди вірили, що якщо вони виконають звичні їм обряди, всяка біда омине їх у році.
Приблизний сценарій щоденних зустрічей-гулянь міг бути таким: клали на стіл «колодку» у вигляді дровини, качалки, хустки: у понеділок — колодка народилася, тож її пеленали (в одній з хат збиралися заміжні жінки. Вони розігрували справжню інтермедію. «Ой, кумо, що це ви так погано себе почуваєте? – Оце ж, певно зараз родю!». Розмови могли бути геть різні, згадувалися різні випадки з життя, обговорювали спогади. Потім сідали за стіл і починалися святкування. І тільки ввечері приходили чоловіки. Казали «Колодій родився»); у вівторок — Колодій хрестився (повністю відтворювали обряд хрестин, вибирали хресних батьків Колодієві); у середу — були похристини. Приходили всі, хто не встиг прийти в понеділок чи вівторок в гості. В цей день був найбільший «розгуляй». У ньому вже брали участь і неодружені, і чоловіки, і діти. Все село гуляло — це були «структуровані гуляння», люди бавилися в межах дозволеного, в межах обрядовості»; у четвер — за сценарієм інтермедії Колодій вмирав; у п’ятницю — його ховали; у суботу — «плакали» за Колодієм, «притоптували» — ніхто не сумував, гомоніли, співали, наймали музик.



Література

Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Санкт-Петербург, 1872. Т.1. 468 с.

Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян / Сост. М. А. Маркевич. Київ : Час ,1991. С. 2.

Мала енциклопедія українського народознавства / За ред. С. Павлюка. Львів : Ін-т народознавства НАНУ, 2007. С. 327.

Шаповал Л. І. Словник етнографічних (етнологічних) понять і термінів: термінологічний словник / Л. І. Шаповал. Полтава : ТОВ «АСМІ»,2009. 268 с. С.177–178.

https://olenasunny.blogspot.com/search?q=%D0%BC%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F+

https://life.pravda.com.ua/culture/2019/03/3/235850/



О. В. Щербань

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями