22 березня – «Сорок святих» – в цей день пекли з пшеничного тіста жайворонків, оскільки до цього часу
прилітали перші провісники весни. І хрести, які їли на ниві, приїхавши сіяти. Підмічали,
що птаха наносить сорок паличок у гніздо. Жайворонків пекли в кожній родині і
окремими особами на продаж.
В українській слободі Новостріївці Курської губернії Гайворонського повіту
.а також Куп’янщині, вони мали форму птиці, тісто для них, виготовлене з
пшеничного борошна, розкочувалося валком пальків 3 см завтовшки. Далі з нього
зв’язували вузол поближче до якогось одного кінця. Менша частина тістяного
валочка, що виходила з вузла. Служила за головку жайворонка, а більша була хвостом.
Сам вузол був за тулуб. На голові робили дзьоб, витягнувши шматочок тіста і
повздовжній (від дзьоба до тулуба) або поперечний гребінець (прищіпуючи тісто
на голові). Де мали б бути очі – встромляли зернятка чорнушки, або рідше перець
чи шматочки груші або ж порічки. Хвіст здебільшого залишився таким. Як він
виходив із вузла, іноді розплескувався й розрізувався з країв на смужечки.
Серед жайворонків, що робилися в першій половині 1920-х років у Харкові та
губернії на продаж зустрічалися жайворонки, виготовлені з пшеничного борошна, середні,
вершків 2,5 завдовжки і понад ½ вершків завширшки, маленькі – трохи більші 1
вершка завдовжки або плескуваті, або високі – біля 1 вершка заввишки. На голові
в них видавалися гребінці, іноді пофарбовані червоною фарбою спереду і на
хвості. Іноді тісто для жайворонків, виготовлене з пшеничного борошна,
розкочували валком, один кінець якого розрізали ножем, мов хвіст у птахи, а на
другому кінці робили голову з чубчиком і дзьобом. Замість очей – горошинку
перцю. Крила робили із іншого шматка тіста, розкатавши так само його валком.
Ним обводили голову, перехрещували на спині й розрізували кінці, мов пір’я (Данковська, 1926 С.201-202).
Р.Данковська подала відомості про те, що на Курщині в день сорока святих
пекли жайворонків, що сиділи на спині в інших птахів – куликів. У обряді
закликання їх брали участь діти з 5 до 15-16 років. Поховавши їх в солому, діти
бігали навкого неї і припівували.
Іноді діти із цими жайворонками ходили вулицею і співали веснянки («пісь,
пісь, пісь – покинь сани – візьми віз»), бігали із ними на городи, зустрічати
весну, що повинно магічно допомагати танути снігові, а з другого боку –
відзначало метеорологічну спостережливість народу, бо коли прилетять
жайворонки, треба було ждати відлиги й лагодити вози.
В Куп’янщині, напікши жайворонків, «розносять їх по хатах, щоб гуси паслися
краще, щоб не псувалися яйця, щоб добре виводилися всі молоді гусята» (Иванов
П. Жизнь и поверья, С.81).
Інший вид печива «голубці», що вживаються за даними Павла Чубинського в
українців як зображення птахів із тіста. Теж готувалися на свято Сорока святих.
Немає коментарів:
Дописати коментар