Святкування Свят-вечора, першу зіроньку на небі, годилося зустріти в родинному колі. Традиція збиратися всією родиною за різдвяним столом зближує рідних людей, пробуджуючи світлі емоції та відчуття приналежності, спорідненості до членів свого роду. Саме такі тихо-урочисті, радісні хвилини, коли всі вдома і все гаразд, прилучали дітей до прадавніх традицій, важливих елементів культури. Різдвяна молитва, проголошена перед вечерею, за віруваннями наших предків, мала захисну силу і виконувала оберегову функцію.
На початку вечері кожен з присутніх за столом мав скуштувати куті. Цього вечора годилося вшановувати померлих родичів – для них лишали рештки страв на столі. Хрещеники обов’язково відвідували кумів зі святковими стравами, серед яких – кутя та узвар. І дотепер цей обряд у Опішні називають «носити вечерю», а дітей – «вечірниками». Приймаючи їх, господарі дякували і передавали кутю та узвар зі свого столу. Це символ спорідненості сімей, взаємоприязні, взаємощедрості. Хрещені обдаровували вечірників подарунками, головним чином – солодощами. Окрім інших різдвяних гостинців (горіхів, смаженого насіння), неодмінним дарунком були «чубаті канхвети» (колись «знамениті» смугасті цукерки-палички, привабливо запаковані в яскраву обгортку з кольорового паперу з пишними китицями на обох кінцях), а також «різдвяні пряники» («панянки») у вигляді баринь, коників та півників. До речі, раніше, окрім цукерок-паличок, з цієї ж солодкої маси виготовляли також бублики, грибочки, яблука з листочками, колоски. Їхній рецепт був не складним: з цукру, води та бурякового квасу варили сироп, з якого особливим чином готували пластичну масу. З неї руками швидко формували цукерки. Нинішні опішнянські майстрині, які виготовляють ласощі для продажу, неохоче розповідають про технологію їхнього приготування. Не називають точних пропорцій, послідовності приготування, тим більше не розкривають особливих «секретів», які склалися з часом. Відомо лише, що приготування таких цукерок вимагає особливої вправності рук і тренування. «Не один лантух цукру зіпсуєш, поки не навчишся» – напівжартома, напівсерйозно говорять опішнянські майстрині.
На початку вечері кожен з присутніх за столом мав скуштувати куті. Цього вечора годилося вшановувати померлих родичів – для них лишали рештки страв на столі. Хрещеники обов’язково відвідували кумів зі святковими стравами, серед яких – кутя та узвар. І дотепер цей обряд у Опішні називають «носити вечерю», а дітей – «вечірниками». Приймаючи їх, господарі дякували і передавали кутю та узвар зі свого столу. Це символ спорідненості сімей, взаємоприязні, взаємощедрості. Хрещені обдаровували вечірників подарунками, головним чином – солодощами. Окрім інших різдвяних гостинців (горіхів, смаженого насіння), неодмінним дарунком були «чубаті канхвети» (колись «знамениті» смугасті цукерки-палички, привабливо запаковані в яскраву обгортку з кольорового паперу з пишними китицями на обох кінцях), а також «різдвяні пряники» («панянки») у вигляді баринь, коників та півників. До речі, раніше, окрім цукерок-паличок, з цієї ж солодкої маси виготовляли також бублики, грибочки, яблука з листочками, колоски. Їхній рецепт був не складним: з цукру, води та бурякового квасу варили сироп, з якого особливим чином готували пластичну масу. З неї руками швидко формували цукерки. Нинішні опішнянські майстрині, які виготовляють ласощі для продажу, неохоче розповідають про технологію їхнього приготування. Не називають точних пропорцій, послідовності приготування, тим більше не розкривають особливих «секретів», які склалися з часом. Відомо лише, що приготування таких цукерок вимагає особливої вправності рук і тренування. «Не один лантух цукру зіпсуєш, поки не навчишся» – напівжартома, напівсерйозно говорять опішнянські майстрині.
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар