середу, 18 травня 2016 р.

На майстер-клас ЗАПРОШУЄМО у Лялину Світлицю Олени Щербань / At the master class invited to the parlor Lyalin Svitlica Elena Shcherban

Атрактивні майстер-класи в ЕкоАгроСадибі «Лялина Світлиця» як способи промоції етнокультурного туризму Полтавщини
Олена Щербань,
провідний популяризатор української традиційної культури Полтавщини, Харківщини, Сумщини та Херсонщини,
уповноважений Представник
Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України
у Полтавській області
фундатор та директор ЕкоАгросадиби салон-студія «Лялина Світлиця»
(Опішня, Полтавщина),
етнолог, к.і.н.
+38066 18 45 061,
http://olenasunny.blogspot.com/
 Моя ЕкоАгросадиба салон-студія «Лялина Світлиця» (Опішня, Полтавщина) окрім послуг родинної гостинності, здійснює функцію першого в Україні живого (всі експонати знаходяться у відкритому доступі) музею ляльки-мотанки та українських старожитностей. Сферою моїх професійних наукових зацікавлень є українська традиційна культура та побут, насамперед Полтавщини. Здійснюючи систематичні польові етнографічні експедиції, підмітила, що накопичений матеріал важливо і актуально розповсюджувати, але в адаптованій (популярній) формі, серед гостей нашого регіону. Туристичний інтерес до етнічного колориту спонукав до створення такого туристичного продукту, який би повноцінно представляв місцеву культуру, або хоча б її фрагмент. Одним із способів безпосередньої комунікації з туристом було обрано атрактивні майстер-класи, тематику яких не довелося вигадувати: все відшукалося (вірніше, реанімувалося і реконструювалося) на місцевому ґрунті. Майстер-класи здійснюю особисто, обов’язково в етнічному вбранні у відповідно оформленому просторі, в супроводі унікальних етнолекцій-діалогів, через які намагаюся спочатку занурити гостя в стародавню автентичну атмосферу, а потім сприяти виготовленню ним самим продукту заданої тематики.  На сьогодні можу запропонувати такі атрактивні майстер-класи:
із виготовлення, а потім приготування обрядової качаної каші;
із виготовлення весільних житніх коників;
із приготування обрядових опішнянських пряників-панянок, пряників-вершників; 




із виготовлення прикрас на опішнянський, великопавлівський та великобудищанський весільний коровай;
із виготовлення весняного печива «жайворонків»;
із виготовлення моєї тканинної ляльки-мотанки.
З метою збереження автентичних традицій та звичаїв, ознайомлення з місцевими культурно-побутовими особливостями, традиціями харчування, промислів, ремесел, фольклору, звичаїв та обрядів, а також здійснюючи пропаганду та рекламу своїх, регіональних особливостей традиційної культури, на базі Лялиної Світлиці розпочато організацію гастрономічних етнофестивалів. Під час етнофестивалів, окрім майстер-класів, здійснюється широка популяризація полтавських традицій та обрядів, через реконструкцію календарних свят: Різдва з вертепним дійством, Меланки, Вериги, Колодія, Сорочин, Русалчиного Великодня, Івана Купала, Маковея, Андріївських вечорниць, а також традиційного весілля (етнодійство в особах). Фішкою наших етнофестивалів є популяризація (звісно ж із дегустацією) забутих нині регіональних страв і напоїв: борщик із грушками, качана каша, гречаники, шулики, лемішка, варьоха. Організація етнофестивалів та атракцій них майстер класів є розробленими і втіленими інформаційними проектами науково-практичного і освітньо-виховного значення, спрямованих на формування престижного образу української, зокрема полтавської традиційної культури в Україні і світі.
В даній студії зупинюся на описові здійснюваних гастрономічних майстер-класів, участь у яких можуть взяти абсолютно всі бажаючі без вікових і статевих обмежень.
Майстер-клас із виготовлення, а потім приготування полтавської качаної каші. Полтавська качана каша (крупці, крупи) – обрядова каша, яку готували в Україні, Полтавській області з кінця ХІХ – в першій половині ХХ століття переважно на весілля, хрестини, а також для відзначення важливих подій у житті людини – наприклад, входини в нову хату.  Наразі відомо, що її готували тільки в двох районах Полтавщини – Диканському та Зіньківському. Нині ця страва поступово виходить із вжитку, рецептура і технологія забуваються, каші взагалі з весільного столу витіснили страви з картоплі. На весілля і на хрестини качану кашу готували тому, що вона ситна, поживна, має красивий вигляд. Традиційну рецептуру і технологію її варто зберегти оскільки ця страва є однією з перлин давньої полтавської кухні, і важливо її передати нащадкам, по-друге, для її виготовлення використовуються виключно органічні продукти, що є особливо актуальним у сьогоденні. Детальніше про рецепт і технологію приготування: потрібні яйця, пшоно і борошно пшеничне. Для виготовлення 1 літри крупи, з якої буде приготовано 2,5-3 літри готової каші, потрібно 28 яєць, 250 грамів пшона, 1,5-2 кг борошна. Качану кашу слід качати в мисці великого розміру: в пшоно поступово додаючи по 1 столовій ложці збитих яєць, і вкачуючи борошно так має відбуватися до тих пір, допоки КОЖНА пшонина не буде обкачана в тістечко і не стане розміром, як зернинка сої. На цей процес у досвідченої господині піде щонайменше 2-3 години. Готові крупці потрібно підсушити виклавши їх тонким шаром на тканину, а потім зварити в бульйоні з курки в пропорції 1 частина крупи і 3 частини бульйону. Варити 2,5 години з додаванням солі, перцю, лаврового листка, вершкового масла, подрібненої зелені. Сам процес виготовлення крупців доволі складний, але в результаті гості завжди посмакують вже готовою кашею.
Майстер-клас із виготовлення весільних житніх коників. Житні весільні коники – різновид весільного обрядового печива, що забувається. Регіон поширення Полтавщина, села Зіньківського району. Житні весільні коники пов'язані з полтавським традиційним весільним обрядом. Це самобутній звичай, поширений у Полтавщині ще навіть у першій половині ХХ століття. Нині житні коники на весіллях зустрічаються ВКРАЙ рідко, виготовляються в обмежених кількостях, зникають з гастрономічної української мапи – забулися традиції їх виготовлення і призначення, забулася рецептура. Але вони, поряд із весільними короваєм, шишками, медяниками, дивнями є невід'ємною частиною місцевої традиції. Житні весільні коники подавали весільним гостям разом із шматком короваю. Коники символізують те, аби наречений і наречена в шлюбному житті «гарцювали як коні» тобто були здоровими і роботящими. Цих коників ліпила старша свашка з боку Молодої і повинна була наліпити їх багатенько, оскільки їх дарували парою. Вони згадані у деяких весільних піснях, зокрема полтавського регіону:
Cвашка-неліпашка,
Коників не ліпила,
Одного зліпила та й того злупила
Житні весільні коники більше символічний хлібний продукт, ніж страва. Рецепт приготування тіста для житніх коників: на 50 чоловік 2 кілограми житнього борошна, 1 літра води, 2 столових ложки кислого молока, 2 столових ложки цукру, дрібка солі. Технологія приготування: дуже туго вимісити тісто, вимішувати важко, бо воно весь час всотує борошно. Зліпити фігурки коників, а потім проварити їх у підсолодженій воді, допоки, вони спливуть. Спекти їх до світло-коричневого кольору. В результаті коники виходять підсушеними, аж хрусткими. Зліпити коника зможуть майже всі, лишень трохи буде відрізнятися їх форма. Ми їх зваримо, спечемо і насамкінець спробуємо їх з’їсти.
Майстер-клас із приготування обрядових опішнянських пряників-панянок, пряників-вершників. ... Напередодні Різдва, коли вариться кутя і узвар, тушкуються голубці і булькотить святковий борщик, доречно разом із малечею спекти різдвяних запашних пряників, разом прикрасити їх, і в смачнющому, домашньому ароматі відсвяткувати Святвечір. Обрядове різдвяне печиво – опішнянські пряники-панянки та пряники-вершники – солодке печиво, у вигляді фігур панянки (дівчини), вершника на коні, коня.  Мені відомі дві області України де вони були дуже поширеними: Полтавська і Харківська. У Опішні, що в Полтавщині, і досі жива (але вже забута) традиція випікання різдвяних пряників. Випікають їх тільки під свято Різдва. Їх називають «барині» , «панянки», «сідачки», «вершники», «коні». Для порівняння – в селі Вільшани, що в Харківщині, їх називали «пані» і «коні». У Опішні, Глинську (Зіньківський р-н, Полтавщина) їх називали «різдвяні пряники», у Деревках (Котелевський р-н, Полтавщина) – «панянки».  Особливість цих пряників у тому, що їх ФАРБУВАЛИ в червоне. Червоний (червлений) колір символ крові (Різдво – народження), любові, енергії, молодості.  Зокрема в Полтавщині на Різдво пекли пряники у вигляді баринь, коників та півників. Тісто, з якого традиційно готували «різдвяні пряники» готують із борошна, цукру, яєць, масла, вершків, амонію або соди. Вирізали їх спеціальними формами з жерсті, випікали на жаровнях великого розміру, оскільки ці пряники могли бути доволі великими. Прикрашали «панянки»-пряники кольоровими солодкими глазурями, приготованими з картопляного крохмалю (або пшеничного борошна), цукру, води та харчових барвників. Випікати обрядове різдвяне печиво – пряники-панянки та пряники-вершники було обов’язком хрещеної мами виключно перед Святвечором. Такі різдвяні пряники дарували дітям хрещені батьки «на вечерю вечірникам». Хлопчикам перепадав пряник-вершник, дівчаткам – пряник-«баришня». Окрім них на гостинець давали яблука, горіхи та «чубаті канхвети».  Їх дарували хрещені батьки «вечірникам». Діти деякий час тішилися-любувалися «панянкам», а потім з’їдали їх. Мені вдалося зафіксувати також інформацію про те, що подекуди ці різдвяні дарунки могли зберігатися доволі тривалий час, але їх навіть у засохлому вигляді не дозволялося викидати: їх або з’їдали самі, або віддавали худобі, птиці.
Обрядове різдвяне печиво – пряники-панянки та пряники-вершники – є однією з перлин української національної кухні. Пряники-панянки та пряники-вершники і сьогодні можна подати на десерт. Рецепт їх приготування: 200 грамів масла розтерти з 200 грамами цукру, додати три курячих яйця, збити, додати чайну ложку соди (або амонію), 1 чайну ложку соку лимона , дрібку ванільного цукру, столову ложку меду. Підсипаючи борошна, старанно вимісити тісто, щоб воно вийшло м’яким. Розкачати на столі, формою вирізати панянку чи вершника. По-сирому пофарбувати. Найкраще – соком моркви або буряка. Печиво має бути червоним! Спекти. по-гарячому збитими білками з цукром вималювати контур, очі, намисто, вершнику – очі, кінську збрую. Гості із задоволенням місять тісто в макітрі, як і годиться, потім вирізають фігурки печива, розфарбовують, беруть участь у розтоплюванні печі і випіканні печива, прикрашають традиційним узорами і …. залюбки з’їдають їх. Запиваючи смачним трав’яним чаєм із семи опішнянських пагорбів.
Майстер-клас із із виготовлення прикрас з тіста на опішнянський, великопавлівський та великобудищанський весільний коровай. Прикраси з тіста для весільного короваю – особливі фігурні вироби, якими традиційно прикрашали весільний коровай, який донині залишився головним весільним обрядовим печивом. Його традиційно випікали в домашній глиняній печі спеціально запрошені для цього жінки-коровайниці (калачниці), що супроводжували весь процес весільними заспівами, наприклад: «Мій милий КОРОВАЮ, я тебе убираю у віновії квіти, аби любилися діти». Традиційно він випікався з кращих сортів муки, з додаванням дріжджів, масла, яєць, цукру. Верх його оздоблювали фігурними виробами або з того тіста, що й сам коровай (великопавлівський), або з прісного тіста (опішняський): шишками, жайворонками, качечками, лебедями, барильцями, квіточками, колосками. Вже готовий коровай прикрашають зеленню барвінку, ягодами або цвітом калини, червоними стрічками, подекуди – гілками плодових дерев обплетених тістом, які ще називають дивнями. Досліджуючи традиції весільних короваїв мені пощастило дізнатися, що в кожній області, районі, та навіть в селі – були особливості приготування тіста, формування весільного КОРОВАЮ. Нині все це БАГАТСТВО народних знань, умінь, вивірених віками, забувається. Весільні короваї тепер здебільшого замовляють на пекарнях, де вже відсутня і духовна складова приготування (обряди, пісні, звичаї), і спрощено рецептуру і вироблення необхідних фігур з тіста. Традиційні регіональні рецептура і технологія весільних короваї зникають. Якби їх зберегти і реанімувати - збираю відомості, використовую унікальні для сьогодення моменти, коли можу перейняти досвід з «перших рук» від коровайниць Опішні та Великої Павлівки Зіньківського р-ну, що в Полтавщині. Не приховую, що часто, окрім польових етнографічних експедицій, беру майстер-класи у народних майстринь, зокрема із виготовлення короваїв. Це МИСТЕЦТВО!! Але тяжке, фізично виснажливе (тісто місити-вимішувати не в люстерко дивитися) і водночас ЖИТТЄДАЙНЕ!! Отож, вчуся, вчуся, вчуся.... Що навчилася – ділюся. Всі учасники майстер-класу беруть участь у замішуванні тіста, виліпленні та оздобленні прикрас для «короваю», отримують унікальну можливість побути в ролі «коровайниць», а також почути і підспівати весільних пісень. А ще відвідувачі заходу отримують унікальну нагоду записати РЕЦЕПТ і технологію приготування весільного КОРОВАЮ. Вироби випікаємо в  печі, а потім ласуємо ними.
Майстер-клас із виготовлення весняного печива «жайворонків». «Жайворонки» – традиційне весняне обрядове печиво, яке випікали на свято Сорока святих. Їх годилося спекти 40 штук. Оскільки хліб супроводжував наших предків упродовж всього ЖИТТЯ – від народження до останньої межі, то до кожного родинного чи календарного свята/події в нашому регіоні випікали особливі його види. Під час цього майстер-класу пропоную взяти участь у обговоренні тістотворчих традицій полтавського краю, семантики та символізму хлібних місцевих виробів, що виготовлялися саме навесні. Знайомимося із забутими технологією і рецептурою приготування полтавських «жайворонків», «хрестів», а ще слящонів, книшів, пасок, мандриків, гречаників, голубців, галопів, сорочачих вушок, драбинок, коржів...
Повідомлю також, що з метою інформаційної підтримки садиб сільського зеленого туризму Полтавщини, а також надання рекомендацій по започаткуванню та ефективному веденню діяльності в галузі сільського зеленого туризму для господарів – власників садиб; маркетингового забезпечення розвитку та популяризації сільського зеленого туризму Полтавщини; проектування та організації атракцій у цій сфері; сприянню підготовки фахівців у сфері саме сільського зеленого туризму, уповноваженим представником Спілки СЗТ України у Полтавській області Щербань Оленою, вперше в Полтавські області зініційовано і організовано відкриття Першого обласного інформаційно-консультативного центру з питань розвитку сільського зеленого туризму «ЕтноТрадиції гостинності Полтавщини» на базі ЕкоАгроСадиби «Лялина Світлиця» (вул. Партизанська, 19, Опішня, Полтавська область). Відкриття відбулося 21 листопада 2015 р. Також нам вдалося відкрити Друге в Полтавщині ІКАТО «Гостинна Хатинка» 13 грудня 2015 року на базі садиби Надії Михайлової «Кантрі-Хауз» у селі Чечелево (Полтавщина). Це наш шлях, наш досвід, який вже успішно апробовано не лише в межах Полтавщини, а також у Сумщині та Харківщині.

28 квітня 2016 року




Немає коментарів:

Дописати коментар