Атрактивні
майстер-класи в ЕкоАгроСадибі «Лялина Світлиця» як способи промоції
етнокультурного туризму Полтавщини
Олена
Щербань,
провідний популяризатор
української традиційної культури Полтавщини, Харківщини, Сумщини та Херсонщини,
уповноважений Представник
Спілки сприяння розвитку
сільського зеленого туризму України
у Полтавській області
фундатор та директор ЕкоАгросадиби
салон-студія «Лялина Світлиця»
(Опішня, Полтавщина),
етнолог, к.і.н.
+38066
18 45 061,
http://olenasunny.blogspot.com/
Моя ЕкоАгросадиба салон-студія «Лялина
Світлиця» (Опішня, Полтавщина) окрім послуг родинної гостинності, здійснює
функцію першого в Україні живого (всі експонати знаходяться у відкритому
доступі) музею ляльки-мотанки та українських старожитностей. Сферою моїх
професійних наукових зацікавлень є українська традиційна культура та побут, насамперед
Полтавщини. Здійснюючи систематичні польові етнографічні експедиції,
підмітила, що накопичений матеріал важливо і актуально розповсюджувати, але в
адаптованій (популярній) формі, серед гостей нашого регіону. Туристичний
інтерес до етнічного колориту спонукав до створення такого туристичного
продукту, який би повноцінно представляв місцеву культуру, або хоча б її
фрагмент. Одним із способів безпосередньої комунікації з туристом було обрано атрактивні
майстер-класи, тематику яких не довелося вигадувати: все відшукалося (вірніше,
реанімувалося і реконструювалося) на місцевому ґрунті.
Майстер-класи здійснюю особисто, обов’язково в етнічному вбранні у відповідно
оформленому просторі, в супроводі унікальних етнолекцій-діалогів, через які
намагаюся спочатку занурити гостя в стародавню автентичну атмосферу, а потім
сприяти виготовленню ним самим продукту заданої тематики. На сьогодні можу запропонувати такі
атрактивні майстер-класи:
із виготовлення, а потім приготування обрядової
качаної каші;
із виготовлення весільних житніх коників;
із приготування обрядових опішнянських
пряників-панянок, пряників-вершників;
із виготовлення прикрас на опішнянський,
великопавлівський та великобудищанський весільний коровай;
із виготовлення весняного печива «жайворонків»;
із виготовлення моєї тканинної ляльки-мотанки.
З метою збереження автентичних традицій та
звичаїв, ознайомлення з місцевими культурно-побутовими особливостями, традиціями
харчування,
промислів, ремесел, фольклору, звичаїв та обрядів, а також здійснюючи
пропаганду та рекламу своїх, регіональних особливостей традиційної культури, на
базі Лялиної Світлиці розпочато організацію гастрономічних етнофестивалів.
Під час етнофестивалів, окрім майстер-класів, здійснюється широка популяризація полтавських традицій та
обрядів, через реконструкцію календарних свят: Різдва з вертепним дійством,
Меланки, Вериги, Колодія, Сорочин, Русалчиного Великодня, Івана Купала, Маковея,
Андріївських вечорниць, а також традиційного весілля (етнодійство в особах).
Фішкою наших етнофестивалів є популяризація (звісно ж із дегустацією) забутих
нині регіональних страв і напоїв: борщик із грушками, качана каша, гречаники,
шулики, лемішка, варьоха. Організація етнофестивалів та атракцій них майстер
класів є розробленими і втіленими інформаційними проектами науково-практичного
і освітньо-виховного значення, спрямованих на формування престижного образу
української, зокрема полтавської традиційної культури в Україні і світі.
В
даній студії зупинюся на описові здійснюваних гастрономічних майстер-класів, участь у
яких можуть взяти абсолютно всі бажаючі без вікових і статевих обмежень.
Майстер-клас із виготовлення, а потім
приготування полтавської качаної каші. Полтавська качана каша (крупці, крупи) – обрядова каша, яку готували в Україні, Полтавській
області з кінця ХІХ – в першій половині ХХ століття переважно на весілля,
хрестини, а також для відзначення важливих подій у житті людини – наприклад, входини
в нову хату. Наразі відомо, що її готували
тільки в двох районах Полтавщини – Диканському та Зіньківському.
Нині ця страва поступово виходить із вжитку, рецептура і технологія
забуваються, каші взагалі з весільного столу витіснили страви з картоплі. На
весілля і на хрестини качану кашу готували тому, що вона ситна, поживна, має
красивий вигляд. Традиційну рецептуру і технологію її варто зберегти оскільки ця
страва є однією з перлин давньої полтавської кухні, і важливо її передати
нащадкам, по-друге, для її виготовлення використовуються виключно органічні
продукти, що є особливо актуальним у сьогоденні. Детальніше про рецепт і технологію приготування: потрібні яйця, пшоно і борошно пшеничне. Для виготовлення
1 літри крупи, з якої буде приготовано 2,5-3 літри готової каші, потрібно 28 яєць,
250 грамів пшона, 1,5-2 кг борошна. Качану
кашу слід качати в мисці великого розміру: в пшоно поступово додаючи по 1
столовій ложці збитих яєць, і вкачуючи борошно – так має відбуватися до тих пір, допоки КОЖНА пшонина не
буде обкачана в тістечко і не стане розміром, як зернинка сої. На цей процес у
досвідченої господині піде щонайменше 2-3 години. Готові крупці потрібно підсушити
– виклавши їх тонким шаром на тканину, а
потім зварити в бульйоні з курки в пропорції 1 частина крупи і 3 частини
бульйону. Варити 2,5 години з додаванням солі, перцю, лаврового листка,
вершкового масла, подрібненої зелені. Сам процес виготовлення крупців доволі
складний, але в результаті гості завжди посмакують вже готовою кашею.
Майстер-клас із виготовлення весільних житніх
коників. Житні весільні
коники
– різновид весільного обрядового печива, що забувається. Регіон поширення – Полтавщина, села Зіньківського
району. Житні весільні коники пов'язані з полтавським традиційним весільним
обрядом. Це самобутній звичай, поширений у Полтавщині ще навіть у першій
половині ХХ століття. Нині житні коники на весіллях зустрічаються ВКРАЙ рідко,
виготовляються в обмежених кількостях, зникають з гастрономічної української
мапи – забулися традиції їх виготовлення і призначення, забулася рецептура. Але
вони, поряд із весільними короваєм, шишками, медяниками, дивнями є невід'ємною
частиною місцевої традиції. Житні весільні коники подавали весільним гостям
разом із шматком короваю. Коники символізують те, аби наречений і наречена в
шлюбному житті «гарцювали як коні» –
тобто були здоровими і роботящими. Цих коників ліпила старша свашка з боку
Молодої і повинна була наліпити їх багатенько, оскільки їх дарували парою. Вони
згадані у деяких весільних піснях, зокрема полтавського регіону:
Cвашка-неліпашка,
Коників
– не ліпила,
Одного
зліпила – та й
того злупила
Житні весільні коники – більше символічний хлібний
продукт, ніж страва. Рецепт приготування тіста для житніх коників: на 50
чоловік – 2 кілограми
житнього борошна, 1 літра води, 2 столових ложки кислого молока, 2 столових
ложки цукру, дрібка солі. Технологія приготування: дуже туго вимісити тісто,
вимішувати важко, бо воно весь час всотує борошно. Зліпити фігурки коників, а
потім проварити їх у підсолодженій воді, допоки, вони спливуть. Спекти їх до
світло-коричневого кольору. В результаті коники виходять підсушеними, аж
хрусткими. Зліпити коника зможуть майже всі, лишень трохи буде відрізнятися їх
форма. Ми їх зваримо, спечемо і насамкінець спробуємо їх з’їсти.
Майстер-клас із приготування обрядових
опішнянських пряників-панянок, пряників-вершників. ... Напередодні Різдва, коли
вариться кутя і узвар, тушкуються голубці і булькотить святковий борщик,
доречно разом із малечею спекти різдвяних запашних пряників, разом прикрасити
їх, і в смачнющому, домашньому ароматі відсвяткувати Святвечір. Обрядове різдвяне печиво – опішнянські
пряники-панянки та пряники-вершники – солодке печиво, у вигляді фігур
панянки (дівчини), вершника на коні, коня.
Мені відомі дві області України де вони були дуже поширеними: Полтавська
і Харківська. У Опішні, що в Полтавщині, і досі жива (але вже забута) традиція
випікання різдвяних пряників. Випікають їх тільки під свято Різдва. Їх
називають «барині» , «панянки», «сідачки», «вершники», «коні». Для порівняння –
в селі Вільшани, що в Харківщині, їх називали «пані» і «коні». У Опішні,
Глинську (Зіньківський р-н, Полтавщина) їх називали «різдвяні пряники», у
Деревках (Котелевський р-н, Полтавщина) – «панянки». Особливість цих пряників у тому, що їх
ФАРБУВАЛИ в червоне. Червоний (червлений) колір символ крові (Різдво –
народження), любові, енергії, молодості.
Зокрема в Полтавщині на Різдво пекли пряники у вигляді баринь, коників
та півників. Тісто, з якого традиційно готували «різдвяні пряники» готують із
борошна, цукру, яєць, масла, вершків, амонію або соди. Вирізали їх спеціальними
формами з жерсті, випікали на жаровнях великого розміру, оскільки ці пряники
могли бути доволі великими. Прикрашали «панянки»-пряники кольоровими солодкими
глазурями, приготованими з картопляного крохмалю (або пшеничного борошна),
цукру, води та харчових барвників. Випікати обрядове різдвяне печиво –
пряники-панянки та пряники-вершники було обов’язком хрещеної мами виключно
перед Святвечором. Такі різдвяні пряники дарували дітям хрещені батьки «на
вечерю вечірникам». Хлопчикам перепадав пряник-вершник, дівчаткам –
пряник-«баришня». Окрім них на гостинець давали яблука, горіхи та «чубаті
канхвети». Їх дарували хрещені батьки
«вечірникам». Діти деякий час тішилися-любувалися «панянкам», а потім з’їдали
їх. Мені вдалося зафіксувати також інформацію про те, що подекуди ці різдвяні
дарунки могли зберігатися доволі тривалий час, але їх навіть у засохлому
вигляді не дозволялося викидати: їх або з’їдали самі, або віддавали худобі,
птиці.
Обрядове різдвяне печиво – пряники-панянки та
пряники-вершники – є однією з перлин української національної кухні. Пряники-панянки
та пряники-вершники і сьогодні можна подати на десерт. Рецепт їх приготування:
200 грамів масла розтерти з 200 грамами цукру, додати три курячих яйця, збити,
додати чайну ложку соди (або амонію), 1 чайну ложку соку лимона , дрібку
ванільного цукру, столову ложку меду. Підсипаючи борошна, старанно вимісити
тісто, щоб воно вийшло м’яким. Розкачати на столі, формою вирізати панянку чи
вершника. По-сирому пофарбувати. Найкраще – соком моркви або буряка. Печиво має
бути червоним! Спекти. по-гарячому збитими білками з цукром вималювати контур,
очі, намисто, вершнику – очі, кінську збрую. Гості із задоволенням місять тісто
в макітрі, як і годиться, потім вирізають фігурки печива, розфарбовують, беруть
участь у розтоплюванні печі і випіканні печива, прикрашають традиційним узорами
і …. залюбки з’їдають їх. Запиваючи смачним трав’яним чаєм із семи
опішнянських пагорбів.
Майстер-клас із із виготовлення прикрас з тіста
на опішнянський, великопавлівський та великобудищанський весільний коровай. Прикраси з тіста для весільного короваю
– особливі фігурні вироби, якими традиційно прикрашали весільний коровай, який донині залишився головним весільним обрядовим
печивом. Його традиційно випікали в домашній глиняній печі спеціально запрошені
для цього жінки-коровайниці (калачниці), що супроводжували весь процес
весільними заспівами, наприклад: «Мій милий КОРОВАЮ, я тебе убираю у
віновії квіти, аби любилися діти».
Традиційно він випікався з кращих сортів муки, з додаванням дріжджів, масла,
яєць, цукру. Верх його оздоблювали фігурними виробами або з того тіста, що й
сам коровай (великопавлівський), або з прісного тіста (опішняський): шишками,
жайворонками, качечками, лебедями, барильцями, квіточками, колосками. Вже
готовий коровай прикрашають зеленню барвінку, ягодами або цвітом калини,
червоними стрічками, подекуди – гілками плодових дерев обплетених тістом, які
ще називають дивнями. Досліджуючи традиції весільних короваїв мені пощастило
дізнатися, що в кожній області, районі, та навіть в селі – були особливості
приготування тіста, формування весільного КОРОВАЮ. Нині все це БАГАТСТВО
народних знань, умінь, вивірених віками, забувається. Весільні короваї тепер
здебільшого замовляють на пекарнях, де вже відсутня і духовна складова
приготування (обряди, пісні, звичаї), і спрощено рецептуру і вироблення
необхідних фігур з тіста. Традиційні регіональні рецептура і технологія
весільних короваї зникають. Якби їх зберегти і реанімувати - збираю відомості,
використовую унікальні для сьогодення моменти, коли можу перейняти досвід з «перших
рук» від коровайниць Опішні та Великої Павлівки Зіньківського р-ну, що в
Полтавщині. Не приховую, що часто, окрім польових етнографічних
експедицій, беру майстер-класи у народних майстринь, зокрема із виготовлення
короваїв. Це – МИСТЕЦТВО!! Але тяжке, фізично
виснажливе (тісто місити-вимішувати –
не в люстерко дивитися) і водночас ЖИТТЄДАЙНЕ!! Отож,
вчуся, вчуся, вчуся.... Що навчилася – ділюся. Всі учасники майстер-класу беруть участь у замішуванні тіста,
виліпленні та оздобленні прикрас для «короваю», отримують унікальну можливість
побути в ролі «коровайниць», а також почути і підспівати весільних пісень. А ще
відвідувачі заходу отримують унікальну нагоду записати РЕЦЕПТ і
технологію приготування весільного КОРОВАЮ. Вироби випікаємо в
печі, а потім ласуємо ними.
Майстер-клас із виготовлення весняного печива
«жайворонків». «Жайворонки» – традиційне весняне обрядове печиво, яке випікали
на свято Сорока святих. Їх годилося спекти 40 штук. Оскільки
хліб супроводжував наших предків упродовж всього ЖИТТЯ – від народження до
останньої межі, то до кожного родинного чи календарного свята/події в нашому
регіоні випікали особливі його види. Під час цього майстер-класу пропоную взяти
участь у обговоренні тістотворчих традицій полтавського краю, семантики та
символізму хлібних місцевих виробів, що виготовлялися саме навесні. Знайомимося
із забутими технологією і рецептурою приготування полтавських «жайворонків», «хрестів»,
а ще слящонів, книшів, пасок, мандриків, гречаників, голубців, галопів,
сорочачих вушок, драбинок, коржів...
Повідомлю також, що з метою
інформаційної підтримки садиб сільського зеленого туризму Полтавщини, а також
надання рекомендацій по започаткуванню та ефективному веденню діяльності в
галузі сільського зеленого туризму для господарів – власників садиб; маркетингового забезпечення розвитку та
популяризації сільського
зеленого туризму Полтавщини; проектування та організації атракцій у цій сфері;
сприянню підготовки фахівців у сфері саме сільського зеленого туризму, уповноваженим
представником Спілки СЗТ України у Полтавській області Щербань Оленою, вперше в
Полтавські області зініційовано і організовано відкриття Першого обласного
інформаційно-консультативного центру з питань розвитку сільського зеленого
туризму «ЕтноТрадиції гостинності Полтавщини» на базі ЕкоАгроСадиби «Лялина Світлиця» (вул.
Партизанська, 19, Опішня, Полтавська область). Відкриття відбулося 21 листопада
2015 р. Також нам вдалося відкрити Друге в Полтавщині ІКАТО «Гостинна Хатинка» 13 грудня 2015 року
на базі садиби Надії Михайлової «Кантрі-Хауз» у селі Чечелево (Полтавщина). Це наш
шлях, наш досвід,
який вже успішно апробовано не лише в межах Полтавщини, а також у Сумщині та
Харківщині.
28 квітня 2016 року
Немає коментарів:
Дописати коментар