ЖАЙВОРОНКИ на Сорок Святих / Lark at Forty Saints

ЖАЙВОРОНКИ з пшеничного тіста на Сорочини

Сьогодні, 22 березня 2016 року – «Сорок святих» – в цей день пекли з пшеничного тіста жайворонків, оскільки до цього часу прилітали перші провісники весни. Підмічали, що птаха наносить сорок паличок у гніздо. Жайворонків пекли в кожній родині і окремими особами на продаж. В Куп’янщині, напікши жайворонків, «розносять їх по хатах, щоб гуси паслися краще, щоб не псувалися яйця, щоб добре виводилися всі молоді гусята» (Иванов П. Жизнь и поверья). Серед жайворонків, що робилися в першій половині 1920-х років у Харкові та губернії на продаж зустрічалися жайворонки, виготовлені з пшеничного борошна, середні, вершків 2,5 завдовжки і понад ½ вершків завширшки, маленькі – трохи більші 1 вершка завдовжки або плескуваті, або високі – біля 1 вершка заввишки. На голові в них видавалися гребінці, іноді пофарбовані червоною фарбою спереду і на хвості. Іноді тісто для жайворонків, розкочували валком, один кінець якого розрізали ножем, мов хвіст у птахи, а на другому кінці робили голову з чубчиком і дзьобом. Замість очей – горошинку перцю. Крила робили із іншого шматка тіста, розкачавши так само його валком. Ним обводили голову, перехрещували на спині й розрізували кінці, мов пір’я. Р.Данковська подала відомості й про те, що на Курщині в день сорока святих пекли жайворонків, що сиділи на спині в інших птахів – куликів. У обряді закликання їх брали участь діти з 5 до 15-16 років. Поховавши їх в солому, діти бігали навколо неї і приспівували. Іноді діти із цими жайворонками ходили вулицею і співали веснянки («пісь, пісь, пісь – покинь сани – візьми віз»), бігали із ними на городи, зустрічати весну, що повинно магічно допомагати танути снігові, а з другого боку – відзначало метеорологічну спостережливість народу, бо коли прилетять жайворонки, треба було ждати відлиги й лагодити вози (Данковська, 1926).

В народному календарі Сороки (Сорочини) або Жайворонки - свято, що присвячене птахам. Так називаються і обрядові коржики, весняне печиво у вигляді пташок - «жайворонків», голубків, буслів, бубликів, які печуть в цей день дітям, щоб вони, ходячи вулицями, закликали птахів з вирію. На Сорочини належало роздати сорок бубликів або з’їсти сорок галушок.
Діти бігали з тим печивом по селу, підкидали вгору, імітуючи пташиний політ, і викрикували весняні заклики до птахів:
Пташок викликаю з теплого краю,
Летіть, соловейки, на нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!
Вилинь, вилинь, гоголю! Винеси літо з собою!
Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,
Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!
Діти вірили, що після таких закликів птахи і весна не забаряться. А щоб пернатим друзям не було сутужно, залишали для них крихти своїх коржиків, а іноді і цілих "жайворонків”, повісивши їх на гілочки дерев.

В українській слободі Новостріївці Курської губернії Гайворонського повіту, а також Куп’янщині, вони мали форму пташки, тісто для них, виготовлене з пшеничного борошна, розкочувалося валком 3 см завтовшки. Далі з нього зв’язували вузол ближче до якогось одного кінця. Менша частина тістяного валочка, що виходила з вузла - ставала голівонькою жайворонка, а більша була хвостом. Сам вузол був за тулуб. На голові робили дзьоб, витягнувши шматочок тіста і повздовжній (від дзьоба до тулуба) або поперечний гребінець (прищіпуючи тісто на голові). Де мали б бути очі – встромляли зернятка чорнушки, або рідше перець чи шматочки сушеної груші, порічки, калини. Хвіст здебільшого залишився таким, яким він виходив із вузла, іноді розплескувався й розрізувався з країв на смужечки.

До українських хліборобських обрядів відносяться печива голубці, жайворонки, галопи, сорочачі вушка, виображення хліборобського знаряддя, як плуги, борони, хрести (хрестці), драбинки, коржі, пироги, пампушки, шулики, калачі.

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями