Глиняні рюмки-трійчатки / Clay ryumky-triychatky

Опубліковано: Щербань Олена. Унікальна слобідська весільна глиняна посудина – «рюмки-трійчатки» // Народознавчі Зошити. – 2015. - №4 (124). – С. 984-987. http://nz.ethnology.lviv.ua/archiv/2015-4/32.pdf

Олена Щербань,

старший науковий співробітник Харківського історичного музею,

етнолог, керамолог, історик, к.і.н.

Унікальні глиняні весільні «рюмки-трійчатки»

 Анотація: вперше описано, атрибутовано та зроблено спробу проаналізувати унікальний глиняний виріб – глиняні рюмки-трійчатки, згаданий відомими дослідниками-слобожанами Левом Соколовським та Миколою Сумцовим. Виріб уведено в науковий обіг.

Ключові слова: Микола Сумцов, Лев Соколовський, Харківщина, глиняний посуд, культура харчування, рюмки-трійчатки, весілля.

Глиняний посуд – невичерпне джерело знань про традиційну культуру населення України. Тому донині він викликає непідробний науковий інтерес археологів, етнологів, керамологів, культурологів. Але, оскільки в більшості гончарних осередків України (в тому числі – на Слобожанщині) гончарство давно занепало, все складніше виявити нові, виняткові артефакти. В даній студії мова йтиме про нещодавно віднайдений у фондовій колекцій Харківського історичного музею глиняний виріб-посудину особливого ґатунку – весільні рюмки-трійчатки. Це унікальний витвір, про який раніше зустрічалися згадки в літературі, а про вигляд та параметри можна було лише здогадуватися.

Вперше про рюмки-трійчатки згадав Лев Соколовський у праці «Гончары в Купянском уезде в 1880 году» (1883). Перераховуючи типи тамтешніх глиняних виробів, він написав «…наконец, как роскошь – вазы для воды, цветочные горшки, курильницы, подсвечники, рукомойники, тройчатки и бублик (3 рюмки вместе), статуэтки людей…» [6, С.47-48]. Дослідник у цій згадці не дав детального опису параметрів і функціонального призначення «тройчаток». Як, до речі, й інших, виокремлених ним «как роскошь» посудин.

Наступна згадка про цей виріб міститься в праці Миколи Сумцова «Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии» (1902). Описуючи гончарство та гончарні вироби Охтирки, Боромлі, Межиріча, Котельви й відзначаючи їх занепад, дослідник зауважив, що багато цікавих гончарних виробів старого часу зникло без сліду і пам’яті, не знайшовши опори в збуті серед селян, що ослабли економічно і естетично [7, С.34-37]. Зокрема «лет 15 (приблизно 1886 рік – О.Щ.) назад на базарах и ярмарках можно было еще найти, так называемые, куманцы, поливяные кувшины характерной формы, плоские, с отверстием в середине; жидкость помещалась в окружающем отверстие кольца сосуда – красиво и оригинально. Теперь таких не делают. … Интересны еще вышедшие из употребления глиняные тройные свадебные рюмки, связанные между собой полым ободочком. Во все три рюмки наливалась водка, а свадебный гость все их тянул из одной» [7, С.35]. Тобто, дослідник навів донині унікальні відомості про цю посудину. Хоча з його тексту ми не можемо з’ясувати, в яких осередках виготовлялися «трійчатки». Очевидно, Микола Сумцов під час своїх досліджень по Охтирщині в 1901 році, вже не бачив цих виробів (написав лишень: «виробництвом їх ніхто не займаєтся»), тож і не придбав їх для музею. Бо вони мали фігурувати серед перерахованих в описі «Каталог выставки ХІІ-го археологического съезда (в Харькове). Этнографический отдел» [2].

З опису довідуємося про їх конструкцію та те, що дослідник бачив такі вироби на торговищах Слобожанщини через кілька років після Лева Соколовського. Тобто, наявні нині писемні наукові згадки дозволяють зробити висновок про те, що глиняні весільні «рюмки-трійчатки» виготовлялися (зокрема, в Куп’янському повіті) і продавалися на Слобожанщині в 1880-х роках. Важливо наголосити, що в дослідженні А. Твердохлєбова «Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году» (1885) про цей виріб не згадано [8].

У 1990-х – 2000-х роках відомості, наведені М.Ф.Сумцовим повторили інші дослідники. Зокрема, етнограф і керамолог Олесь Пошивайло в монографії «Етнографія українського гончарства. Лівобережна Україна» (1993) описуючи використання глиняного посуду в традиційній українській весільній обрядовості, процитував, дещо змінивши суть твердження Миколи Федоровича: «…у весільних обрядах використовувалися й деякі інші (гончарні вироби – О.Щ.), які, про те, були характерними лише для окремих місцевостей. Наприклад, Микола Сумцов після етнографічної подорожі по Охтирському пов. 1901 р. писав про побачене: «Цікаві ще глиняні потрійні весільні чарки, які вийшли із вжитку і які зв’язані між собою пустотілим обідочком. У всі три чарки наливалася горілка, і весільний гість всі тягнув з однієї»» [5, С.255-256]. Як бачимо, далі констатації факту існування рюмок-трійчаток справа не пішла. Описуючи гончарство Слобожанщини керамолог Людмила Метка в монографії «Гончарство Слобідської України в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття» (2011) чомусь не згадала про ці вироби [4].

У фондовій колекції Харківського історичного музею вдалося віднайти примірник рідкісного за конструкцією глиняного виробу. В книзі надходжень він значиться під номером КС-503, в колекційному описі – 26228-491, з анотацією «Подсвечник тройной». Будь-які інші дані відсутні. Але ретельний візуальний аналіз цього артефакту і порівняння його з описом М.Ф.Сумцова дає підстави для висновку, що це не що інше, як «рюмки-трійчатки». Очевидно, виріб з Харківського історичного музею зберігся до сьогодні в єдиному екземплярі (принаймні, нічого подібного досі не введено до наукового обігу). А от місце виготовлення та шлях потрапляння до музею ще доведеться з’ясувати. Переглянувши «Каталог выставки ХІІ-го Археологического съезда (в Харькове). Этнографический отдел» вдалося віднайти назву охтирський «підсвічник для трьох свічок», що надійшов на виставку з Харківського міського музею [2, С.65]. Є підстави для припущення (з огляду на опис в сучасних інвентарних книгах), що це може бути один і той же виріб. Але для його доказу потрібно здійснити спеціальне дослідження.

Зважаючи на всі наявні на сьогодні відомості, робимо висновок, що виріб, який нині зберігається в Харківському історичному музеї, очевидно, датовано 1880-ми роками. Виготовлено його на Слобожанщині. Найбільш вірогідно – в Охтирському чи Куп’янському повітах.

В результаті візуального аналізу було з’ясовано наступне. Виріб має складну конструкцію. Складається з трьох чарочок, пустотілого обідка («бублика»), трьох ніжок з ненаскрізними отворами. Деталі виготовлено на гончарному крузі з глини, яка внаслідок випалення набула цегляного (коричнево-червонястого) кольору. У цільний виріб ці частини з’єднані шляхом ліплення таким чином, що отвори в денцях чарочок входили в отвір «бублика». А рідина, налита в одну чарочку, наповнювала всі три. Зовні та зсередини конструкцію не ретельно полито поливою зеленувато-болотного відтінку. Що свідчить про додавання в неї, для забарвлення, окису міді. На дотик зовнішня поверхня шерехата, внаслідок випалу неякісної поливи (скоріше за все, під час її підготовки її компоненти були погано перетерті). Помітні також сліди обгорання виробу. Які могли з’явитися внаслідок якоїсь пожежі. Наприклад, що могла статися під час Другої світової війни. Стінка однієї чарочки відреставрована.

Розміри «рюмок-трійчаток»: загальна висота – 8,5 см; висота чарочок – 4 см, висота бублика – 1,5 см, діаметр бублика – 10 см, діаметр краю вінець чарочок – 4,5 см. Вага – 272 грамів.

У результаті здійснення експерименту було з’ясовано, що після наливання в одну чарочку, рідина (вода) рівномірно розподіляється по «бублику», і через отвори наповнює дві інших. Але, загалом, у ємність можна налити лише рівно 100 мл рідини. І, відповідно, як було відзначено М.Ф.Сумцовим, дійсно можна випити налиту в три чарочки рідину з однієї. Лишень потрібно було не розхлюпуючи піднести «рюмки-трійчатки» до рота і обережно випити їх вміст.

Варто згадати і про семантику цієї посудини та її використання. Вживання спиртних напоїв було неодмінною складовою весільного обряду українців. При цьому процесі «трійчатки» були не унікальними глиняними виробами. Зокрема, на Полтавщині використовували полив’яний глечик – перепієць. Наприклад, в селі Постав-Муки, вдалося віднайти спеціально виготовлену, унікально декоровану та специфічно використовувану таку посудину [9]. Але місце її у весільному обряді було іншим, ніж аналізовані «рюмки-трійчатки».

Кількість чарочок у досліджуваній посудині, не випадкова. Число «три» одне з найбільш використовуваних у весільному обряді. Зокрема, в одному з найдавніших етнографічних описів весільного обряду – праці Григорія Калиновського «Описание свадебных украинских простонародних обрядов, в Малой России и в Слободской Украинской губернии, також и в Великороссийских слободах, населенных малороссиянами, употребляемых» (1776) згадано свічку-трійчатку, яку тримала світилка й запалювала мати. Тричі дружко просив дозволу у старости чи «посаженого» дозволу танцювати [1, С.168-169]. На весіллях грали «троїсті» музики. Весільне «гільце» іноді мало три галузки, існували такі його назви, як «трійчатка» або «різка трикінцева» [3]. Мені неодноразово траплялися під час польових етнографічних досліджень свідчення респондентів про те, що під час весільного дійства випивали лише по три чарки горілки. І нині зберігся пережиток цього звичаю, акумульований у приказці «Де не були, по три пили».

Число три – одне з найбільш використовуваних в обрядовій практиці. Його семантика – багатогранна. Її висвітлення вимагає аналізу всіх випадків використання цього числа у весільній обрядовості, що виходить за межі даного дослідження. Здогадуюся, що ці вироби могли використовуватися і з символічною і з розважальною (веселити Молодих та гостей) метою. Але, побутували в культурі населення України локально (лише на Слобожанщині) й нетривалий час (відомі лише з 1880-х років).

Отже, віднайдені в музейній колекції унікальні глиняні «рюмки-трійчатки» доповнюють і розширюють наші уявлення про весільний глиняний посуд українців. Вважаю, що фонди наших музеїв ще приховують багато подібних відкриттів. Тому їх дослідження, за умов затухання в нашій країні польової етнографії, набуває особливої ваги.

Джерела та література

...........................................................................................................

12 березня 2015 року.

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями