http://incognita.day.kiev.ua/mikola-sumczov.html

Микола СУМЦОВ: «Життя в Україні повинно піти іншим шляхом»
Олеся МАНДЕБУРА, кандидат історичних наук, Київ

 Чітка і послідовна громадянська (навіть не політична!) позиція, любов до всього українського — мови, культури, літератури, народу загалом, і спричинили те, що вже в радянський час на ім’я професора Сумцова було накладене негласне табу, його праці (з історії літератури, етнографії, історії України, краєзнавства, історії мистецтв, педагогіки...) знаходились у спецфондах, не перевидавались, і навіть звертатися до них інакше як iз критикою було заборонено. В офіційному висновку на книгу «Українська культура» за ред. К.Гуслистого, С.Маслова, М.Рильського від 18 серпня 1947 р. Микола Сумцов разом із Борисом Грінченком, Хведором Вовком, Дмитром Яворницьким, Дмитром Багалієм та іншими вченими називається «буржуазним діячем української культури з націоналістичними, антинауковими поглядами» (Див.: Шаповал Ю. «Україна ХХ століття: особи та події в контексті важкої історії»). І це при тому, що власне політикою Микола Сумцов майже не займався, намагаючись залишатися на позиціях позапартійного культурництва, хоча це йому не завжди вдавалося.

В усіх своїх наукових працях, особливо з історії України та української культури, він, росіянин за походженням, як і багато інших російських науковців, виступав послідовним українським патріотом. Це був той час, коли саме Харків вважався духовною столицею українського національно-визвольного руху — в столиці Слобожанщини працювало багато українських та російських вчених, які генерували ідею українського національно-культурного відродження. Саме в Харкові і Полтаві на Шевченківському святі 1900 року була виголошена відома промова М.Міхновського, надрукована у Львові під назвою «Самостійна Україна», де обстоюється ідея самостійної української держави.




Фактичне повернення імені Миколи Сумцова до широкого культурного і наукового загалу відбулося лише на початку 90-х років ХХ ст. Протягом семи років (1991—1997) захищаються три кандидатські дисертації, присвячені вивченню літературознавчої, історичної та етнологічної спадщини вченого; з 1995 року на його батьківщині на базі Харківського історичного музею проводяться Сумцовські читання.




Саме харківський дослідник В.Фрадкін в радянський період розвитку українського народознавства (а це були 70-і роки!) наважився поставити питання про необхідність комплексного дослідження народознавчої спадщини Сумцова і відповідно став одним iз перших радянських дослідників, який підкреслював величезне наукове значення цієї спадщини, замість того, щоб шукати в ній недоліки.




Народився майбутній професор у Петербурзі 18 квітня (за ст. стилем 6 квітня. — О.М. ) 1854 р. в родині зросійщеної козацької старшини. Його батьки були дрібними землевласниками, мали хутір в Боромлі. Прадід вченого, побудувавши хату, залишив на сволоці напис: «Семен Сумець». Одразу після народження сина родина переїхала жити на Харківщину. Середню освіту майбутній вчений одержав у 2-ій Харківській гімназії, де отримав грунтовні знання з багатьох галузей — історії, словесності, латинської мови, географії тощо. Саме гімназії дослідник зобов’язаний досконалими знаннями французької та німецької мов. Але українську словесність та мову він вивчав самостійно — читав твори Г.Квітки, І.Котляревського та інших, які не входили до навчального курсу гімназії, цікавився українською народною пісенною творчістю. В цьому, як писав він згодом, і криється джерело його майбутніх наукових уподобань та інтересів.




Подальше навчання він продовжив на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Ряд його студентських робіт отримують схвальні відгуки професорського складу, він отримує золоту медаль факультету за розробку теми «Історичний нарис християнської демонології». На науковій долі цієї праці яскраво відобразився існуючий на той час цензурний тиск. Після закінчення університету вона була підготована до друку — внесено ряд суттєвих доповнень, змін, додано новий розділ про українську демонологію. Однак, імперська цензура не дала дозвіл на її публікацію. Рукопис вченому також не повернули, а студентський варіант праці, як виявилося згодом, зник безслідно в університетських архівах. За рукописами, що лишилися, вченому вдалося написати заново та опублікувати у 1878 р. один з розділів праці під назвою «Очерк истории колдовства в Западной Европе». Це була перша друкована праця М.Сумцова.




Після закінчення університету 1875 р. Сумцов за сприяння свого вчителя О.Потебні продовжує навчання за кордоном — у Гейдельберзькому університеті, і потім повертається до Харківського університету. 1877 р. він отримує звання приват-доцента, 1880 р. — захищає дисертацію на звання магістра «О свадебных обрядах, преимущественно русских». 1884 р. вчений подає на розгляд Харківського університету докторську дисертацію «Лазарь Баранович». Вона отримала позитивний відгук і була допущена до захисту. Однак з Харкова до Петербурга полетів донос, автор якого, харківський професор П.Безсонов, звинуватив вченого в «українофільських» симпатіях. Публічний захист дисертації не відбувся, як писав вчений згодом у своїй автобіографії — «не пройшов з причин, які не залежали ні від автора, ні від факультету». За іншою версією дисертація не була допущена до захисту царським урядом, оскільки в ній М.Сумцов дав негативну оцінку діяльності московських воєвод в Україні, що аж ніяк не могло співпасти з теорією офіційних кіл. Як бачимо, і в першій, і в другій версії безпосереднім підґрунтям відмови стали українські симпатії дослідника. Вже через рік він подає на розгляд ради факультету другу дисертацію «Хліб в обрядах та піснях», за яку отримує ступінь доктора наук.




1888 р. вченого затверджують на посаді екстраординарного, 1889 р. — ординарного професора. За наукові досягнення та здобутки його було обрано до складу багатьох наукових товариств та організацій: Імператорського Московського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії, Товариства любителів російської словесності, Московського археологічного товариства, Полтавської, Чернігівської та Воронезької архівних комісій, Катеринославської науково-дослідної архівної комісії... М.Сумцов обирається дійсним членом таких впливових наукових установ, як Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові, Українське наукове товариство у Києві; він підтримував дружні зв’язки з багатьма відомими вченими Росії, Польщі, Чехії, Болгарії, з міжнародною організацією «Вільна думка».




Про громадянську позицію професора Сумцова свідчить і такий факт. У жовтні 1906 р. вчений зробив публічну заяву на факультеті університету про перехід на викладання лекцій українською мовою і став першим в Україні, хто наважився на таке. Ця лекція стала справжнім святом. Від імені українського студентства була виголошена промова, де її назвали відкриттям «нової ери» в житті харківського наукового осередку. Присутній на ній ректор університету Дмитро Багалій писав згодом, що лекція справила приємне, сильне враження і щодо її змісту, і щодо форми викладення матеріалу. Звичайно, цей почин в тогочасних умовах не міг довго тривати — лекція викликала величезне незадоволення міністра народної освіти. Вийшло розпорядження з вимогою зупинити цю крамолу, яке ректор університету не міг не виконати. Але вже після лютневих подій 1917 року вчений остаточно перейшов на викладання лекцій і написання наукових робіт українською мовою.




Загалом М.Сумцов належить до числа найактивніших діячів руху за українське національне відродження, зокрема, Слобідської України, він наполегливий і послідовний пропагандист української мови та літератури, української народної творчості. Одне з головних своїх завдань як науковця він вбачав саме у сприянні національному відродженню.




У липні 1917 р. за дорученням Ради Харківського університету спеціальна комісія, до складу якої входив і М.Сумцов, склала записку з українського питання. 12 жовтня вона була прийнята і надіслана Тимчасовому уряду. В ній Рада Харківського університету висловилася «за надання права вільного вживання української мови в усіх місцевих закладах, а рівно за вільний розвиток чисто національної української культури».




Саме глибокі знання української традиційної культури привели Миколу Сумцова до висновку, що «життя на Україні повинно піти іншим шляхом. В першу чергу, треба звернутися до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості». Минуло майже століття, але ці слова дослідника, на жаль, і досі лишаються актуальними.

Статтю рсоійською мовою читайте в газеті "День"

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями