Кухонний, столовий, обрядовий глиняний посуд / Kitchen , dining room , ceremonial pottery

Про функції українського глиняного посуду

другої половини ХІХ – ХХ століть 

Залежність форм і призначення глиняного посуду в полі зору науковців вже більше століття. Українські вчені, фактично від самого початку зацікавленості вивченням кераміки, звертали увагу на особливості її форми, призначення. Але й досі інформація стосовно функцій українського глиняного посуду і взаємозв’язку форми з ними подана в наукових працях фрагментарно, стосуючись окремих періодів історії України, регіонів, гончарних осередків, типів глиняного посуду. У ХІХ – першій третині ХХ століття українське гончарство було високо розвинене, що виразилося зокрема, у виготовленні і використанні  широкого асортименту глиняного посуду, зокрема в традиційній культурі харчування. В результаті «природного, чи вірніше вжиткового відбору» найбільш зручних і функціонально обумовлених форм, більшість використаних видів посуду були спеціалізовані для конкретних потреб. З глиняним посудом українські господині здійснювали наступні операції: обирали, мили, сушили; виварювали, випарювали; готували до використання; наливали і виливали з них рідину, продукти; поміщали в піч і витягували з неї; ставили на стіл, полиці, в льох; накривали покришкою, черпали рідину; зберігали рідини і продукти; відстоювали молоко і молокопродукти; нагрівали-охолоджували компоненти і готові страви; випарювали рідини; запікали страви; тушкували, їли і пили з посуду і так далі.
 Залежно від основного призначення, український глиняний посуд можна розділити на кухонний (призначений переважно для приготування страв та напоїв – горщики, «ринки», «гладишки», макітри, сковорідки, поросятниці, гусятниці), а також використовуваний в процесі готування (друшляки, «цідилки», «бродильники»,  глечики); столовий (для подачі страв та напоїв до столу – «миски», тарілки, блюда, «носатки», «барильця», «куманці», «плесканці», кухлі, чайники і тому подібне); для зберігання і транспортування продуктів та напоїв (слоїки, тикви, барила, «дійниці», «мазнички»); обрядовий («празниковий») [22] (зроблений спеціально для здійснення обряду або підготовки до нього – «тазки» (посуд для випікання паски), «перепійці» і «тройчатки», «глечики для вареної» (глеки і чарки, що використовувалися у весільному обряді), «глечики для святої води»), миски для поминальних страв, «миски на принос», а також із «магічними елементами» і «магічні» («горнята із слимаків», «горнята на відлів», глечики з хрестиком, глечики з пупом, посуд з «міткою»); 

санітарно-гігієнічний посуд.

Кількість і асортимент глиняного посуду, що перебував у власності однієї української родини другої половини ХІХ – ХХ століть залежали від її достатку. Наприклад, в родині середнього достатку Куп’янського повіту Харківської губернії (не належав до найбільш розвинених гончарних осередків) використовувалося близько десяти найменувань глиняного побутового посуду, приблизно п’ятдесят одиниць.

Про призначення тієї або іншої глиняної посудини свідчить форма. Українські господині їх не плутали. Не називали, наприклад, горщик глечиком, і не варили в глечику кашу. Кожен тип посудин мав особливості у формах, розмірах, пропорціях, а також декорі....

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями