пʼятницю, 4 жовтня 2013 р.

Виготовлення глиняної іграшки / Making clay toys

На прохання читачів Блогу: Щербань Олена. Техніка виготовлення півників-свистунців у Опішному // Український керамологічний журнал. – 2005. – №1-4. – С.183–187. (Про виготовлення глиняних півників-свистунців у Опішному. Подано фотоілюстрації процесу виготовлення глиняного півника-свистунця. Стаття може бути використана як методичний посібник на уроках гончарства).

Техніка виготовлення півників-свистунців Опішному 

Однією з найбільш поширених в Україні глиняних дитячих іграшок з давнини є глиняні свистунці (свищики), виготовлені у формах тварин: коників, баранців, собачок, цапиків; птахів: качечок, курочок, павичів; людей. Ліпилася глиняна іграшка у вигляді тих тварин, які були у господарстві. На Полтавщині часто на забаву дітям ліпили півників. Найдавнішим півником-свистунцем знайденим на Полтавщині є виріб з Диканьки, датований ХVІІІ століттям. Він багато орнаментований штампованим візерунком і зроблений гончарем, напевно, для своєї чи сусідської родини [2,170].
Хоча найбільше відомо таких виробів створених у ХХ столітті. З цього часу свищики у формі півників фактично не змінювались. На сьогодні у Опішному багато людей, які уміють зліпити півника і для продажу і своїм дітям на забаву. Їх виготовляють і зараз майстри-керамісти Василь Онуфрієвич і Петро Онуфрієвич Омеляненки, Микола Гаврилович Пошивайло, Михайло Єгорович Китриш та інші. Форми свистунців описуються у літературі. Техніку виготовлення півників-свистунців у наукових виданнях не описано. Тому спробую детально описати цей процес. Фігурка завжди складається із силуету півника і ніжки-підставки (“копитця”) округлої форми. Очі зображуються наліпленнями чи наколюються. Наліплюються також крильця, іноді, по бажанню, ще і “серги” як у справжнього півня. Найбільш варіює форма гребінця (“шишка”, “гребеник”): він може бути високим і низьким, загостреним і плескатим, а також у вигляді двох ріжків. Це далеко не весь перелік можливих його форм. Все залежить від фантазії майстра. Розмір виробу також залежить від задумки і величини грудочки глини для майбутнього свищика. На перший погляд здається, що виготовити півника-свистунця може кожен, але для цього необхідно мати певні навики роботи з глиною. Глина для іграшки повинна бути добре вимішаною, пластичною. Опішненські гончарі ліпили свистунці з тієї глини, що була заготовлена для гончарювання.

Спочатку береться грудочка готової для роботи глини, ретельно, але швидко, щоб не зігрілася, переминається у руках. Величина грудочки залежить від бажаного розміру виробу. Досвідчений майстер іграшки Василь Онуфрієвич Омеляненко може зробити не один десяток півників протягом дня і всі вони будуть однакового розміру, бо грудочки глини будуть абсолютно однакові. Причину В.Омеляненко бачить у ому, що: “є відчуття в руках, вже знаєш скільки треба глини. Ото як зробив перший такої величини, такі всі вони і будуть” [3].
Потім необхідно розкачати глиняну кульку між двома долонями. Тоді покласти її на долоню лівої руки, а вказівним пальцем правої “проколоти” (роздавити) кульку на “блинець” [4,31] (“обкачати”) і зформувати з нього “мисочку”, якщо фігурка буде виготовлена з двох шматочків. 
Взяти цю “мисочку” в ліву руку, а вказівним і великим пальцями правої звести її краї, щоб усередині утворилась порожнина. Повинен утворитись “вареничок” з опуклими боками. Тими ж пальцями піднімаємо обидва кінці “вареничка” вгору. На одиному кінці  буде голова, на другому – хвостик. 



Загладити шов вказівним і середнім пальцями, слідкуючи при цьому, щоб не зіпсувати наданої форми. Пальці обох рук під час роботи потрібно постійно зволожувати.
Формуємо хвостик. На кінці він повинен бути заокругленим і дещо піднятим догори. 

Після цього прироблямо “копитець” (конусоподібну підставку-ніжку). Копитець формується із окремої кульки глини, меншої за першу, яку треба розкачати і надірвати один край, а кінець другого заокруглити. Нерівним кінцем приліпити копитець до тулуба (ніби вкручуючи), пригладити (“обводимо навколо копитця пальцем” В.О.Омеляненко [5]. Вказівним пальцем правої руки надавити на заокруглений кінець “копитця”, а великим підримати знизу і щипковими рухами зформувати на “копитці” заглиблення, потім обвеси по колу на місці закріплення.
 У Опішному відомий ще один спосіб виготовлення півників. Суть його в тому, що увесь півник виготовляється  з однієї кульки. Копитець не приробляється до тулуба, а формується з тієї ж кульки, що і тулуб. Кульку потрібно зкачати біконічної форми. На одній стороні кульки робиться копитець, на другій – “мисочка”. Для “копитця” залишається менше глини. Всі інші операції не відрізняються від попереднього способу. “Мисочка” і “копитець” формуються приплюскуючими рухами великого і вказівного пальців правої руки. Цей спосіб В.О.Омеляненко називає неправильним, “бо не вгадаєш тоді зробити копитець, не завжди зробиш тулуб так як треба” [6].
Тепер формується воло загладжуючими рухами пальців правої руки. Ліпиться шийку півника: витягуючими рухами робиться потовщення для її основи, потім  великим і вказівним пальцями правої руки у напрямку від тулуба до краю витягується голова. Заокруглюється кінець виступу, де буде голова. На голові півника цими ж пальцями щипковими рухами формується (витягується) дзьобик і гребінець будь-якої форми. Можна зробити його з окремої кульки глини. Гребінець можна нахилити і наперед і назад, можна зліпити “вушка”. Очі можна наліпити, сформувавши малесенькі кульки і приліпивши по обидві сторони голови, а можна наколоти їх “стекою” (гладенько відшліфована дерев’яна паличка різноманітних форм, яка застосовується для оздоблення зовнішньої поверхні глиняних виробів) [7,59].
По обидва боки фігурки можна приліпити крила, виготовлені з маленьких шматочків глини, але перед цим нігтем чи стекою потрібно поколоти бочки, щоб крила краще прикріпилися.
Тепер потрібно проколоти отвори, щоб півник “заспівав”. У ліву руку беремо півника, у праву – стеку. Обережно проколюємо стекою, попередньо змочивши її у воді, отвір під хвостиком (“починаєш підвертать” В. Омеляненко), перпендикулярно до хвостика донизу або доверху. Він повинен з’єднуватися з порожниною тулуба. Потім зробити ще один прокол безпосередньо у хвостику так, щоб стека просунулася у отвор, який зроблений раніше. Загладжуємо краї отвору, виймаємо стеку. У отворах не повинно бути глини. Випробувати, чи свистить півник. Важливо навчитися правильно підбирати кут, під яким проколюється перший отвір.
Василь Омеляненко
Виготовити свистунець можна будь-якої форми, але не кожну форму тоді можна буде проколоти. Варто лише звернути увагу на хвостик півника-свистунця – він завжди піднятий вгору. Для урізноманітнення звуку (“щоб тоньше свистів” В.О. Омеляненко [8] можна проколоти отвір збоку біля основи шиї. Чим меншою буде камера всередині тулуба (звідси і розмір готового виробу), тим дзвінкішим буде звук. Леся Данченко зазначає, що “головним було навчитися формувати порожнистий тулуб” [9,77]. Але найскладніше, на мою думку, навчитися проколювати півники-свистунці, щоб вони свистіли.
Готовий півник по-сирому прикрашається ритуванням, наколюванням (“мережимо стекою” В.О. Омеляненко) стекою на гребінці, крильцях, волі, хвостику. Коли виріб підтугне, він розписується ангобами. Для Опішного традиційними є кольори: білий, зелений, червоний (“красний”). Опішненські півники оздоблюються такими елементами орнаменту: “лапки”, “хвильки”, “крапки”, які малювалися спринцівкою. Розмальовували переважно боки і воло. Гребінець іноді фарбували у червоний колір. Іноді крапки могли поставити пальцем на тулубі. Рідше гончар оздоблював свистунці рельєфним високим декором (наліпленнями). Для того, щоб зліпити півника, майстер витрачає 4-5 хвилин.
Після цього виріб висушують і випалюють один раз у горні. Робили навіть спеціальне невелике горно для випалювання півників. Іноді півників поливали поливою, але більшість з них не полив’яні. 
Опішненці навчалися робити півники у своїх батьків-гончарів (М.Є.Китриш, О.Ф.Селюченко, М.Г.Пошивайло), спостерігаючи за роботою гончарів (В.О. Омеляненко і П.О. Омеляненко), чи, пізніше, на заводі (В.В.Нікітченко, А.П. Радченко, Г.Ф. Нестеренко та інші). З ліплення маленьких фігурок різних форм, із свистунців зокрема, починали вчитись гончарювати у Опішнянському училищі художніх промислів (1986-2000 рр.). Вчили Василь Омеляненко, Анатолій Кошеленко, Галина Басенко, Анастасія Білик-Пошивайло та ін. Сьогодні у Опішному діє Спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв”. Навчання гончарству починається тут також із виготовлення півників-свистунців.
 Діти гончарів порівняно швидко навчались ліпити свистунці, бо процес виготовлення їх був постійно на виду, і батько завжди міг підказати як саме формується тулуб, як правильно проколоти отвори. 
    З прадавніх часів опішненські гончарі, збираючись на ярмарок чи базар, поряд із посудом виготовляли велику кількість іграшок-свистунців, значний відсоток серед яких на Полтавщині у ХХ столітті складали півники. У Опішному свистунці виготовляли переважно жінки і діти, також і дорослі гончарі.  Жоден ярмарок не обходився без веселого співу свищиків. На сьогодні ця традиція збереглася на Національному Сорочинському ярмарку.
Із розповіді опішненського гончаря Михайла Єгоровича  Китриша (1936 р.н.): “Ліпили ці свистуни зпоконвіку. Батько навчив мене робити свистульки. Тоді час був такий, жили незаможно. Як їдеш на базар, нема іграшок, то мало вторгуєш. Батько завжди ліпив їх багатенько, може дві-три тисячі штук. Гончар їде селом на базар, а діти біжать за ним – дай дядьку свистуна. А він каже: “Біжіть додому та несіть яйця, то буде вам свистунець”. То так і назбирається горщик яєць” [10].
   У слов’янських народів вважалося, що птахи допомагали у родинному житті, праці, вдалому полюванні [11].  Півник у слов’янському фольклорі є символом сонця, означає борця з нечистою силою – після співу “третіх півнів” її сила зникає [12]. Птах символізує світло, вогонь, перемогу світлих сил над темними (12). На думку деяких вчених свист також виконує таку функцію. Отже, півники-свистунці окрім ігрової могли, виконувати функції оберегу.
Залежно від здібностей дитини, навчитись ліпити півники у середньому можна за 5-6 годин (зі слів учителя Колегіуму мистецтв у Опішному Наталії Матвійчук, 4.02.03.). Більше часу потрібно для того щоб навчитись проколювати вироби. Проколювання не вимагає особливих здібностей, таланту, але механічного вміння. А щоб зліпити фігурку півника-свистунця з плавною і правильною лінією необхідне відчуття пластики яке трапляється не в кожного. Глиняна іграшка-півник є цікавою для сучасної дитини. Традиція виготовлення свищиків є прадавньою, але збереглась і до нашого часу. Навчити дитину ліпити іграшку не дуже складне завдання, але корисне для розвитку творчої особистості. Виготовлена своїми руками глиняна іграшка як і багато століть тому збагачує духовний світ людини, вселяє віру у добро, привчає дітей розуміти прекрасне.

Мені пишуть:
Наталья Ткаченко 
8 сент.
кому: мне

Елана, здравтвуйте.
Спасибо Вам за Ваш блог.
Будьте добры, хотела спросить у Вас. Мне очень хочется научиться лепить игрушки традиционно украинские. Вот, к примеру, в интернете часто вижу национальные игрушки русского Севера (каргопольские), они примитивны, исконно народные. Я начала искать исконно украинские игрушки и в Вашем блоге нашла информацию, что есть традиция игрушек Полтавщины. Я сама с Донбасса и мне бы, конечно, хотелось узнать о традиции глиняных игрушек нашего края. И вот хочется спросить у Вас, где можно найти какие-то пособия по технике лепки? Или нужно обращаться непосредственно к мастерам? Существуют ли в Опошне какие-то курсы, занятия по лепке традиционно украинских игрушек-примитивов? Учат ли старые мастера молодых? Меня интересуют именно игрушки, свистульки (не посуда, не горшки). Я, правда, не знаю, смогу ли я ездить на эти курсы... Но тем не менее, буду благодарна Вам за информацию.

2 коментарі: