Глиняні друшляки («цідилки» «трушляки», «дірчаві миски», «цідильники», «сировники» – один із найменш досліджених різновидів глиняного посуду. В узагальнюючих студіях, присвячених гончарству України, регіону, осередку, описові друшляків уділено одне-два речення. Це свідчить про певне ігнорування цього виду посуду, відсутність зацікавлення його досліджувати. Керамолог Лідія Шульгіна в скрупульозній праці «Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі» згадала про глиняні друшляки («сирові миски») побіжно. Зокрема, дослідниця згадала, що на Поділлі друшляки мають форму великої миски. Їх завжди робили полив’яні й часто розписували. Уточнивши, що бубнівські гончарі пробивали отвори в них великим цвяхом. Друшляки трапляються й поміж старовинними виробами.
Остання фраза свідчить про те, що друшляки бубнівські гончарі виготовляли
здавна. Лідія Шульгіна віднесла друшляки до «тупих
стіжкуватих відкритих форм»,
поряд з мисками, полумисками, тарілками, покришками, поставцями, поросятниками, макітрами. Про
призначення друшляків і способи
їх використання відомостей немає. Етнолог і мистецтвознавець Катерина Матейко в праці
«Народна кераміка Західних областей Української РСР ХІХ–ХХ ст.» (1959) однією з
перших подала зображення глиняних друшляків з Гаїв Смоленських, Снятина,
Струсова, Пистина, Буданова, Ясенева. У праці згадано про особливості форм давніх друшляків,
та про те, що в Закарпатті їх називають «сировки». Подібний за інформаційною наповненістю опис глиняних
друшляків вміщено в монографії львівського мистецтвознавця Романи Мотиль
«Українська димлена кераміка ХІХ – початку ХХІ ст.: Історія. Типологія. Художні
особливості» (2011). Але й він обмежений одним абзацом, в якому наведено окремі
факти з історії їх побутування, лаконічно охарактеризовано форму димлених
друшляків. У праці Лесі Данченко «Народна кераміка Середнього
Подніпров’я» (1974 р.) згадано, що в селі Сунки, що в Черкащині, весь посуд
місцеві гончарі виготовляли з білої гончарної глини, лише миски і друшляки – з
червоної (глини). В узагальнюючій монографії відомого українського
керамолога Олеся Пошивайла, присвяченій гончарству Лівобережної України «Етнографія українського гончарства» (1993)
глиняним друшлякам присвячено одне речення: «В
мисках з отворами на денці – друшляках – відціджували зварені овочі тощо». Дещо детальніша інформація міститься і в його «Ілюстрованому
словнику народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина)»
(1993 р.): «друшляк – посудина у вигляді
миски з вушком і багатьма наскрізними отворами на денці; використовувалася для
протирання відварених овочів, проціджування рідини тощо». Це саме (посилання чомусь відсутнє) повторено в
монографії опішнянського керамолога Віктора Міщанина «Північна група малих
осередків гончарства Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ ‒ ХХ
століття)» (2005 р.). Наведемо цитату повністю: «За допомогою мисок із численними маленькими отворами на денці –
«друшляків» – протирали відварені овочі, проціджували рідину». У монографії опішнянського керамолога Людмили Меткої «Гончарство
Слобідської України в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття», в
науковий обіг уведено кілька фото, на яких зображено мископодібні глиняні
друшляки, згадано такі варіації їх назв:
«друшляки», «трушляки», «цідилки», «дірчаві миски». Але
інформації про призначення, особливості форм і декору слобожанських друшляків,
дослідниця не вказала, обмежившись фразою, майже ідентичною з наведеною в
працях Олеся Пошивайла: «подібними за
формою до мисок чи неглибоких ринок були й друшляки – посудини з отворами на
дні та в нижній частині стінок, які застосовувалися для проціджування рідини та
протирання варених овочів».
У статті «Конструкція з глиняних виробів як один із
способів приготування ліків у народній медицині» Людмили Меткої наведено
інформацію про використання друшляків, у тому числі глиняних, в процесі
приготування ліків. В даному випадку друшляк виконував функції прошарку між
верхньою посудиною, в яку складали сировину, і нижньою, в яку збирався готовий
продукт, під дією температури на верхній горщик.
Досі дослідники не звернули увагу на працю полтавського
керамолога Остапа Ханка, який у статті «Великобудищанський осередок
гончарювання» (2002 р.) вперше вдався до глибшого аналізу форми і призначення
одного з виробів. Описуючи друшляк, знайдений у селі Великі Будища, що на
Полтавщині, автор зазначив, що він призначений для проціджування помідорів і
тертої сирої картоплі для виготовлення крохмалю. Дірки пробито в нижній частині цідилка. Оскільки кожний отвір послаблює конструкцію друшляка, а тому їх пробивання угорі функційно не виправдане
і конструктивно не бажане. Перехід внутрішньої поверхні зі стінок у дно досить різкий (а не плавний, як у столових мисок). Оскільки з цієї посудини ніхто
нічого не буде вичерпувати, у
плавному переході зі стінок
у дно вже немає потреби.
Отже, узагальнюючих висновків про глиняні друшляки в
культурі харчування українців наразі немає. Зважаючи на сучасне зацікавлення
народною культурою українців, у тому числі, культурою харчування, вважаємо
вивчення форм, декору та призначення глиняних друшляків актуальною етнологічною
темою.
Наскільки дозволяє стверджувати джерельна база, глиняні
друшляки на території України могли поширитися з ХVІІІ ‒
ХІХ століття. Очевидно під впливом Заходу. Про це свідчить найбільш
розповсюджена назва цих виробів – «друшляк», що походить від німецького
словосполучення «durchschlagen» ‒ пробивати наскрізь. Більшість доступних для дослідження екземплярів глиняних
друшляків датовано кінцем ХІХ – першою половиною ХХ століттям. Тому хронологія
даного дослідження буде обмежена цим
періодом. Територіальні рамки окреслено сучасними
межами України.
На території Правобережної України особливих вимог до
глини, з якої виготовляли друшляки, гончарі не висували. Їх виготовляли з тієї
ж глини, що й миски – червоної. На Лівобережжі, як і миски, друшляки виготовляли двох
видів глини – білої вогнетривкої і червоної. Це можна пояснити тим, що зокрема в
Опішні ХХ століття одночасно побутувало два види мисок – череп’яні (іноді
трапляються знахідки закопчених мисок) і полив’яні. Схожі за формою до
череп’яних мисок друшляки, іноді виготовляли з такої ж глини (білої,
вогнетривкої).
Глиняні друшляки в регіонах України мали відмінну форму і
декор. Спільною для всіх українських друшляків була мископодібність і найголовніша
особливість – наявність численних наскрізних дір, здебільшого в нижній частині
виробу. Хоча трапляються вироби, вкриті дірами аж до самих вінець. Зокрема на
рисунку 8 згадуваної праці Катерини Матейко зображені друшляки мають різну
«конфігурацію» розміщення отворів. П҆ять із них, мископодібні, з отворами,
зробленими «по колу» від дна до вінець. І один зображений друшляк,
ринкоподібний, із отворами, зробленими у вигляді кутиків «зірки». Призначення цих функціональних
дір:
пропускати рідину, зайву вологу, рідкий жир, коли
потрібно видалити їх з продукту (з сиру, бринзи, локшини, галушок, помитих
овочів, фруктів, смажених в олії вергунів, тертої сирої картоплі для
виготовлення крохмалю, тощо),
пропускати сік і м’якшу сировину, затримуючи всередині
твердішу (під час перетирання відварених ягід, помідорів тощо)..... Продовження скоро.
Новочасна кухонна техніка легко справляється із приготуванням пюре і
пастоподібних страв (донедавна цю функцію виконував друшляк). Тим не менше, в
сучасній кухні, мабуть, в кожній, є місце і для друшляка (щоправда не
глиняного). Без нього важко обійтися, промиваючи ягоди, фрукти, овочі, гриби,
крупи, готові макаронні вироби, проціджуючи відварену картоплю чи картоплю-фрі,
відціджуючи сироватку з творогу.
Існує забобон: якщо зурочили, потрібно облити себе водою через друшляк,
примовляючи: «звідки прийшло, туди пішло», ніби, допомогає…
P.S. Подорожуючи по Мексиці, можливо, вдасться скуштувати їжу, приготовану способами, які використовувалися ще в часи ацтеків.
Наприклад перець і помідори перетворюють «на пюре» всередині спеціальних
ємностей – чаш, які називаються «molcajete»
і подібно до японського «suribachi»
– мають днище з грубою, добре вираженою фактурою у вигляді багатьох жолобків.
Перед подачею на стіл відварені овочі проціджують через «дуршляк» – посудину з
багатьма отворами, що нагадує мексиканський (що використовується для зціджування
маїсу або кукурудзи) Сентенс,Б.
Керамика: путеводитель по традиционным техникам мира. / Брайан Сентес; пер. с
англ. А.В.Вахуркиной, А.В.Нефедова, Д.А.Перовой. – М.: АСТ Астрель, 2005.
–С.168-169. Подібні
кулінарні шоу з використанням глиняних друшляків під час приготування етнічних
галушок, вареників і ще багато чого смачненького, з успіхом можна демонструвати
в українських закладах громадського харчування і не тільки для іноземців.
Немає коментарів:
Дописати коментар