середу, 23 листопада 2011 р.

Мої цьогорічні публікації на тему керамології, історії, етнографії

Мої публікації 2011 року 
1 Щербань О.В. Макітра в побуті жителів Опішного (Полтавщина) (остання третина ХХ – на початку ХХІ ст.) // Історичні етюди: [зб.наук.пр.] / під ред. Д-ра іст. наук, проф. С.І.Світленка. – Вид-во «Літограф», 2011. Вип.3. – С.240–243. (Про використання жителями Опішного, що на Полтавщині, в домашньому господарстві глиняних макітер у останній третині ХХ – на початку ХХІ століття. На основі даних, зібраних під час польових досліджень, зроблено висновок, що впродовж досліджуваного періоду сфера їх функціонального використання поступово звужувалася. Нині простежується зменшення об’єму використовуваних макітер, що пов’язано із суттєвими змінами в побутовій культурі опішнян).

2.Щербань Олена, Щербань Анатолій. Весільний етап опішнянського весілля ХХ – початку ХХІ століть // Берегиня. – 2011. – №1 (68). – С.27–37. (Вперше в етнології описано весільний етап опішнянського весільного обряду. Згадано про використання глиняного посуду. Подано тексти весільних пісень. У науковий обіг уведено унікальні фотоматеріали).
3. Щербань Олена. Моя Лялька-Мотанка, або про те, що може зробити кожен // Берегиня. – 2011. – №1 (68). – С.95–96. (Вперше описано спосіб мотання ляльки-мотанки опішнянської лялькарки Олени Щербань. Висловлено припущення про превалювання жіночих образів над чоловічими пов’язане з тим, що саме з жіночим образом з давнини асоціювалися уявлення про богиню родючості, Праматір).
4. Щербань О.В. Глиняний горщик у культурі харчування українців (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття) // Керамика: наука и жизнь. – К., 2011. – № 1 (11). – С.54–67. (Вперше в українській керамології та етнології узагальнено та проаналізовано розрізнені відомості щодо найуніверсальнішої та найархаїчнішої  глиняної посудини – українського глиняного горщика. В науковий обіг уведено досі не опубліковані матеріали етнографічних експедицій автора, зібрані в різних областях України. Систематизовано найменування глиняних горщиків від найменшого до найбільшого таких українських гончарних осередків, як Опішня, Зіньків, Постав-Муки, Бубнівка, Білики, Олешня, Верба, Канів, Умань, Хомутець, Шатрища, Рокита, Дибинці, Цвітне, Валки, Луб’янці та ін.).
5. Щербань Олена. Глиняний антикваріат у сучасному побуті // Музеї України. – 2011. – №1. – С.20–21. (Про проблеми з виявленням та атрибутуванням глиняних виробів, виготовлених учителями та учнями опішнянських гончарних навчальних закладів кінця ХІХ – початку ХХ століття. У науковий обіг уведено скринько подібний виріб. Зроблено припущення, що його виготовлено в Опішнянській гончарній зразковій навчальній майстерні Полтавського губернського земства).
6. Щербань Олена. Вироби гончарних навчальних закладів Опішного в колекції кераміки Музею українського народного декоративного мистецтва // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – 2011. – Вип. 20. – С.35–42. (Проаналізовано ряд глиняних виробів, що зберігаються в Музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві, виготовлених в опішнянських гончарних навчальних закладах оздоблених елементами станкового малярства. Зроблено висновок, що ці заклади були провідниками нових ідей в опішнянському гончарстві, основними запроваджувачами яких були художники, викладачі та учні цих гончарних шкіл. Уточнено атрибуцію виявлених виробів, наголошено, що станкове малярство не було традиційним для опішнянського гончарства).
7. Щербань Олена. Східна й західна традиції передання професійної гончарської майстерності на прикладі Полтавщини та Івано-Франківщини (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.) // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – 2011. – Вип. 21. – С.26–33. (Уперше в керамології здійснено порівняльний аналіз передачі професійних гончарських знань у східних і західних гончарних осередках України – Опішному, Миргороді, що на Полтавщині, та Косові, Коломиї, що на Івано-Франківщині. Виявлено взаємозв’язок і взаємовплив у розвитку гончарної традиції обох реґіонів народної художньої культури України. Зроблено висновок про те, що сучасні гончарні навчальні заклади Опішного й Косова є не лише засобом передання гончарської майстерності молодшому поколінню, але й дієвим фактором збереження місцевих мистецьких традицій).
8. Щербань О.В. Горщик у культурі харчування українців (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.) // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Київ-Глухів: Вип. 4. С.312–316. (Вперше в українській керамології й етнології узагальнено та проаналізовано розрізнені відомості щодо найуніверсальнішої і найархаїчнішої глиняної посудини – горщика. Доведено, що цей вид посуду був головним в культурі харчування українців кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. В науковий обіг уведено досі не опубліковані матеріали етнографічних експедицій автора, зібрані в різних областях України).
9. Щербань Олена, Щербань Анатолій. Післявесільний етап опішнянського весілля ХХ – початку ХХІ століть // Берегиня. – 2011. – №2 (68). – С.9–18. (Вперше в етнології описано післявесільний етап опішнянського весільного обряду. Згадано про використання глиняного посуду. Подано тексти понеділкових пісень. У науковий обіг уведено унікальні польові матеріали).
10. Щербань Олена. Глиняний посуд «на празник», або в чому готуємо різдвяні та великодні страви? // Берегиня. – 2011. – №2 (68). – С.86–91. (Про ритуально-празникове призначення глиняного посуду. Автор виокремлює його в умовну групу. Перераховує його асортимент та подає характеристику кожного виду. Акцентовано увагу на способах використання глиняного посуду українцями під час підготовки та святкування двох найбільш шанованих християнських свят – Різдва й Великодня).
11. Щербань О.В. Якісна передача професійних знань як фактор розвитку сучасного гончарства // Постметодика. – 2011. – №1 (98). – С.55–57. (Проаналізовано історію понадстолітнього функціонування опішнянських гончарних шкіл. Доведено, що це є визначальною особливістю розвитку гончарства Опішного. Зроблено висновок, що найважливішим чинником формування й утвердження сучасної гончарської культури українців є якісна передача професійних гончарських знань).
12. Щербань Олена. Опішнянська торговиця // Берегиня. – 2011. – №3 (70). – С.3–6. (Про історію ярмарків у Опішному. Згадано про відродження ярмаркування з 2009 року).
13. Щербань Олена Василівна. Опішнянська кераміка особливого ґатунку (про глиняні вироби гончарних шкіл Опішного в колекціях музеїв Києва та Харкова) // Жовківські читання 2011: Збірник статей першої наукової конференції „Музей у сучасному світі” / Львівська галерея мистецтв. Упорядник С.Каськун. – Львів: видавництво „Растр-7”, 2011. – С.47–50. (Про глиняні вироби, що зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві та Харківському історичному музеї, виготовлені в опішнянських гончарних навчальних закладах. Зроблено висновок, що гончарні школи Опішного 1920–1930-х років були провідниками нових ідей в опішнянському гончарстві, основними запроваджувачами яких були художники, викладачі та учні цих гончарних шкіл. Уточнено атрибуцію виявлених виробів, наголошено, що станкове малярство, використане в оздобленні цих глиняних виробів, не було традиційним для опішнянського гончарства).
14. Щербань Олена. Український празниковий глиняний посуд (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття) // Календарна обрядовість у життєдіяльності етносу. Збірка наукових праць./ Матеріали міжнародної наукової конференції «Одеські етнографічні читання». Одеса: КП «Одеська міська друкарня». 2011. С.335343. (Про ритуально-празникове призначення глиняного посуду. Автор виокремлює його в умовну групу. Перераховує його асортимент та подає характеристику кожного виду. Акцентовано увагу на способах використання глиняного посуду українцями під час підготовки та святкування двох найбільш шанованих християнських свят – Різдва й Великодня).
15. Щербань Олена. Східна й західна традиції передачі професійної гончарської майстерності на прикладі взаємодії і взаємовпливу Полтавщини та Івано-Франківщині (кінець ХІХ – початок ХХІ століття) // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Матеріали наукових конференцій «Кераміка Гуцульщини як феномен у народному мистецтві (історія, персоналії, сучасний атрибут)» (30 жовтня 2009 р., м.Косів), «Розвиток українського графічного мистецтва та його впровадження у навчально-мистецьких закладах» (21 травня 2010 р., м.Снятин). Спецвипуск VІІІ. – Львів: ЛНАМ, 2011. – С.54–61. (Уперше в керамології здійснено порівняльний аналіз передачі професійних гончарських знань у східних і західних гончарних осередках України – Опішному, Миргороді, що на Полтавщині, та Косові, Коломиї, що на Івано-Франківщині. Виявлено взаємозв’язок і взаємовплив у розвитку гончарної традиції обох реґіонів народної художньої культури України. Зроблено висновок про те, що сучасні гончарні навчальні заклади Опішного й Косова є не лише засобом передання гончарської майстерності молодшому поколінню, але й дієвим фактором збереження місцевих мистецьких традицій).

1 коментар: