Шпаргалка спеціально для тих, хто
цікавиться моєю «лялькарською творчістю» (інформація з Блогу Олени Щербань
ЛЯЛЬКА для Наталки
http://olenasunny.blogspot.com/)
Моя Лялька-мотанка або про те, що може зробити кожен
МАЙСТЕР-КЛАС:
Моя Лялька-мотанка або про те, що може зробити кожен...
Моя кукла-мотанка или о том, что может сделать каждый...
Моя Лялька-мотанка або про те, що може зробити кожен...
Моя кукла-мотанка или о том, что может сделать каждый...
Лялька-мотанка – справжнє мистецтво іграшки. Впродовж тисячоліть людство, наслідуючи Творця, окрім виготовлення з інших матеріалів (глини, тіста, соломи, лози, дерева, вовни, трави, сиру….) творить ляльки з тканини за своїм образом та подобою.
Народна лялька-мотанка без перебільшення є унікальним явищем традиційної культури українців. Вона своєрідно-оригінальна за способом виготовлення, складно-проста за декоративною палітрою і така ТЕПЛА… Оскільки народна Лялька з тканини була невід’ємною частиною селянського побутового середовища, пов’язаного з хліборобською працею та домашнім вогнищем, вона і в прадавні часи, і сьогодні є символом родючості, материнства та своєрідним оберегом. Превалювання жіночих зображень над чоловічими можна пояснити тим, що з жіночим образом з давніх часів асоціювалися уявлення про богиню родючості, праматір, берегиню домашнього вогнища та захисницю.
Чи доводилося Вам коли-небудь робити ляльки власноруч? Серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини (перш за все ляльки-мотанки) є особливим видом. Особливим насамперед тому, що зробити її дуже просто, кожен може змотати собі Лялечку, використовуючи при цьому свої працьовиті пальчики, тканину та нитки….
Спробую поетапно розповісти-показати абсолютно не приховуючи ніякісіньких секретів ЯК Я МОТАЮ СВОЮ ЛЯЛЮ-МОТАНКУ. Для роботи-забави потрібні:
1) гарний, спокійний настрій;
2) шматок (приблизно 20×20 см) приємної на дотик тканини будь-якого кольору, краще ситець вітчизняного виробництва;
3) нитки, краще муліне, дві котушки будь-якого кольору;
4) два шматки (приблизно 25×10 см) тканини, краще щільнішої за ситець фактури;
5) шматок тканини, щоб вирізати з нього хустинку для Лялі;
6) ножиці.
Шматок тканини (приблизно 20×20 см) скласти вдвоє «хустиною» і покласти перед собою. Взяти другий шматок тканини, тієї, що щільніша може бути, скласти її по довжині вдвоє чи втроє (як вийде) і скрутити (змотати) з неї «голівку». «Личко» повинне вийти гладеньким, рівненьким. Підняти один край складеної хустини і покласти «голівку», «личком» до себе, загорнувши його в тканину. Взяти кінчик нитки з котушки і обмотати нею «шийку», щоб зафіксувати «голівку». Після цього таким же чином змотуємо «тулуб-ручки» з шматочка тканини, що залишився. «Тулуб-ручки» краще зробити продовгуватими. Підкладаємо їх під тканину під «голівкою». Знову фіксуємо ниткою, тільки тепер уже на «талії». «Тулуб-ручки» зробити гарними і пишними. А тепер робимо спереду переплетення з нитки хрест-навхрест на «тулубі-ручках», закінчивши обмотуванням нитки знову на «шийці». Завести нитку з протилежного від «личка» боку і зверху покласти на ньому вертикаль. Так два рази. Тепер черга горизонталі. Теж два витки-мотки ниткою. Беремо кінчик нитки другої котушки і зафіксувавши його на «шийці» поряд (! Не зверху!) з «намальованими» вертикаллю і горизонталлю кладемо наступні вертикаль і горизонталь. Потім – знову першою ниткою, потім – знову другою ниткою і ось – вимальовується райдуга. Зафіксувати нитки на шийці. Нарешті відрізати їх і запхнути кінчики під намотану ниткою «шийку». Відрізаємо шматочок тканинки, краще яскравого кольору, і запинаємо Лялі хустинку. Пояс можна зробити з тонкої стрічки або чого завгодно. Фантазуйте! Можна примотати фартух, можна ще одну хустину Лялі накинути на «плечі», можна примотати ще одну спідничку…. Фантазуйте!!!
Сподіваюся, що все вийшло і ви тримаєте в руках не лише екологічну, але й духовну чистоту. Зроблена з любов’ю ваша Лялька-мотанка радуватиме своєю простою естетикою, надихатиме на нові творчі подвиги, додаватиме польоту фантазії та, сподіваюся, пробуджуватиме зацікавлення і прагнення до нашого, рідного народного мистецтва.
Відроджуймо своє!
2.02.2011 року.
P.S. У салоні-студії «Лялина Світлиця» Олени-Олімпіади Скрипки-Щербань, що знаходиться в Опішні, в Полтавщині (Україна) можна замовити персональні та групові майстер-класи з виготовлення Ляльки-Мотанки лялькарки Олени Щербань. Майстриня розкриє секрети і деякі таємниці мотання своєї архаїчної Лялі за забутою технологією, ознайомить із символікою та колористикою. Всі охочі зможуть долучитися до давнього утаємниченого мистецтва та відчути себе частиною духовного процесу.
Мені пишуть...
Доброго дня!
Шановна пані майстриня, звертається до Вас учениця 11-а класу Фінансово-правового ліцею м. Києва. Я працюю над науковою роботою Історія української ляльки – мотанки. Моїм великим бажанням була б можливість поспілкуватися з справжніми майстрами. Оскільки, така можливість не завжди є, то я звертаюсь до Вас через електронну адресу, яку ви запропонували на сайті Рукотвори. У мене до Вас велике прохання відповісти на декілька моїх запитань, які допоможуть мені у написанні моєї наукової роботи.
Хотілося б дізнатися:
1). Як довго Ви займаєтесь виготовленням ляльок, і від кого ви перейняли це мистецтво?
Я виготовляю тканинну Ляльку-мотанку з 2008 року. Вчителя у мене немає. Виходить, що навчилася самотужки. Поштовхом до цього виду творчості було те, що одного разу я побачила як мотала лялечку з носової хусточки одна жінка. Її ім’я Людмила. Вона просто продемонструвала техніку. Нас, глядачів, було кілька чоловік. Це «зачепило» лиш мене. Відтоді я мотаю ляльки-мотанки. Нині вважаю себе лялькаркою. Окрім того, 30 листопада 2010 року я відкрила перший в Україні музей ляльки-мотанки – салон-студію «Лялина Світлиця» Олени-Олімпіади Скрипки-Щербань. Салон, бо тут мрію виставити всі українські тканинні ляльки-мотанки, щонайменш по одній від кожної української лялькарки. Студія, бо тут ми проводимо майстер-класи із виготовлення Ляльки-мотанки.
Ляльки-мотанки Олени Щербань були репрезентовані на персональних виставках у Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» (грудень 2008 р.), під час Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2009» та Національного дня гончаря (липень 2009 р., Опішне), Музеї-садибі Івана Котляревського (вересень, Полтава); експонувалися на Всеукраїнській виставці народного мистецтва (Київ, НСМНМУ, грудень 2009 р.), виставці «Народного мистецтва Полтавщини» (Київ, Музей гетьманства, квітень 2010 р.), виставці виробів майстрів Полтавського краю (Київ, НСМНМУ, червень 2010 р.), І Московской международной выставке «Искусство куклы» (29-31 октября 2010 г.), виставці-ярмарку «Різдвяний вернісаж» (22-30 грудня, 2010 р., Полтава).
Ляльки-мотанки Олени Щербань були репрезентовані на персональних виставках у Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» (грудень 2008 р.), під час Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2009» та Національного дня гончаря (липень 2009 р., Опішне), Музеї-садибі Івана Котляревського (вересень, Полтава); експонувалися на Всеукраїнській виставці народного мистецтва (Київ, НСМНМУ, грудень 2009 р.), виставці «Народного мистецтва Полтавщини» (Київ, Музей гетьманства, квітень 2010 р.), виставці виробів майстрів Полтавського краю (Київ, НСМНМУ, червень 2010 р.), І Московской международной выставке «Искусство куклы» (29-31 октября 2010 г.), виставці-ярмарку «Різдвяний вернісаж» (22-30 грудня, 2010 р., Полтава).
Проводила майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки під час Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2009» (4 липня 2009 р., Опішне, Полтавщина), фестивалю-ярмарку «Співочі тераси» (6 вересня 2009 р., с.Городне, Харківщина), дитячому яслах-садку «Берізка» (4 березня 2010 р., Опішне, Полтавщина), опішнянському Будинку школяра (28 квітня 2010 р., Опішне, Полтавщина), під час проведення свята Бузкового гаю (15 травня 2010 р., Диканька, Полтавщина), під час Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2010» та Національного дня гончаря (3 липня 2010 р., Опішне, Полтавщина), під час «Осіннього ярмарку–2010» в Національному Музеї народної архітектури та побуту України (4 вересня 2010 р., Київ-Пирогів), Опішнянській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів (23.09.2010 р., Опішня), під час І Московской международной выставки «Искусство куклы» (29-31 октября 2010 г., Москва), в мистецькій крамниці арт-кафе «Сто доріг» (25-26 грудня 2010 року, Полтава).
Ляльки-мотанки Олени Щербань зберігаються у Державному музеї іграшки (Київ), Національному Музеї народної архітектури та побуту України (Київ), Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному (Опішне, Полтавщина), Зразковому музеї народознавства «Диво» Комсомольської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням економіки і права (м. Комсомольськ, Полтавщина), Санкт-Петербурзському музеї іграшки, Художественно-педагогическом музее игрушки (Сергиев-Посад, Московская обл.), Кримській республіканській установі «Етнографічний музей», приватній колекції автора, у тому числі салоні-музеї-студії «Лялина світлиця» Олени-Олімпіади Скрипки-Щербань, приватних колекціях у Кременчуці, Опішному, Човно-Федорівці, Полтаві, Диканьці, Донецьку, Косові, Сумах, Охтирці, Одесі, Пирятині, Києві, Львові, Лубнах, Харкові, Петриківці, Чутівці, Кіровограді, Ялті, Сімферополі, Феодосії, Москві (РФ), Мінську (Білорусь), Любліні, Варшаві (Польща), Тредвелі (США), Сан-Дієго, Венесуелі (Південна Америка), Вільнюсі (Литва), Чехії, Японії, опішнянському дитячому яслах-садку «Берізка», Навчально-виховному комплексі №28 м. Полтава, Покровобагачанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, Опішнянській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів, Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному»; експонуються в мистецькій крамниці арт-кафе «Сто доріг» (Полтава). Їх можна придбати в магазині «Опішнянська кераміка» за адресою: вул. Панаса Мирного, 80, Опішне, Зіньківський р-н, Полтавщина.Більше інформації – на сайті rukotvory.com.ua
2). Які матеріали та технології ви використовуєте при виготовленні ляльки?
Для виготовлення моєї Ляльки-мотанки я використовую переважно просту тканину і нитки. Технологія виготовлення моєї Лялі дуже архаїчна, а тому проста. Детальний її опис можна знайти на моєму блозі у статті під назвою «Моя лялька-мотанка, або про те, що може зробити кожен».
3). На Ваш погляд, чи достатньо сьогодні пропагується українська лялька?
Так, на сьогодні українська лялька, зокрема мотанка, пропагується достатньо. Це видно і проаналізувавши інтернетні статті, а також по кількості проведених за цей рік заходів стосовно лялькарства. А ще, зокрема в Полтавщині ляльку-мотанку виготовляють щонайменше 40 лялькарок!!!! У кожній з інших областей України, підозрюю, що не менше. Нехитра арифметика: 40 помножити на 24 = 960 лялькарок на Україну!!!! Це не мало.
4). Як Ви думаєте ,що потрібно щоб український народ ще більше пізнав свої традиції і яким чином це можна зробити?
Відповідь на це серйозне питання шукайте на моємо блозі, де я всіляко пропагую українське, наше, рідне. А взагалі-то, українцями народжуються. Хоча виховні заходи і загальнодержавна пропаганда ТРАДИЦІЙНОГО УКРАЇНСЬКОГО мала б неабиякий ефект!
5). Яка духовна сторона ляльки – мотанки?
Лялька-мотанка Олени Щербань відіграє дві основні функції: для гри дитини і для прикраси нею інтер’єру. Моя Ляля екологічно чиста як у матеріальному так і духовному сенсі. Якщо Ви маєте на увазі так звану оберегову функцію, то я вважаю, що сучасна Лялька-мотанка може бути оберегом так самісінько, як і мобільний телефон, наприклад…..
6). Які духовні цінності Ви вкладаєте, роблячи ляльку?
Мою Ляльки-мотанки я завжди роблю із гарним настроєм, інакше у мене нічого не виходить….
А ще мені Люди неодноразово говорили, про те, що змотавши зі мною Ляльку-мотанку у родину через деякий час прилітає лелека.
А ще я виготовляю весільні ляльки-мотанки. Вони хоч і ненародні, але Людям подобаються.
Наперед щиро Вам вдячна за відповідь. Якщо Ви дозволите Вам зателефонувати я буду щиро вдячна.
Маю надію, що Ви допоможете мені.
Моя електронна адреса: anna_capenko@mail.ru
З повагою, Юля!
Про Лялечку
Про мою Ляльку запитують
Нещодавно мені на електронку надійшла пропозиція від Миколи Гриценка, відповісти на кілька питань стосовно моєї творчості. Я не відмовила. Він написав: «Олено, мені Вас порекомендували як молодого, перспективного дослідника-етнографа». Що з цього вийшло, ділюся.
1. Пані Олено, Ви володієте доволі рідкісним народним мистецтвом – виготовленням ляльок-мотанок, а також популяризуєте його. Розкажіть, будь-ласка, про символіку ляльки в побуті селян-українців. Наскільки поширене виготовлення таких ляльок на Полтавщині у наш час?
Дякую за запитання. Я вважаю, що уміння виготовляти Ляльки-мотанки не є рідкісним народним мистецтвом. Оскільки, приміром століття тому, кожна мама власноруч мотала своїй дитинці ляльки з будь-якого матеріалу, а в же з тканини, то й поготів. А ще тому, що Ляльку-мотанку може зробити кожен, хто захоче її зробити. Мотаю я їх просто тому, що відчуваю в цьому потребу і не вважаю, що роблю щось надзвичайне. Коли в мене немає настрою, або коли «треба» зробити Ляльку-мотанку, в мене нічогісінько не виходить… Так, це дійсно відповідний внутрішній стан, що «спонукає-підштовхує» і тільки тоді вони народжуються…. А раніше в це я не вірила….
Стосовно популяризації, то тут так, я дійсно популяризую виготовлення Ляльки-мотанки власноруч. Із величезним задоволенням провожу майстер-класи, з яких КОЖЕН учасник під додому зі своєю Лялечкою. Лишень у мене є неписаний для самої себе «закон», якого дотримуюся. Я навчаю мотати Ляльки-мотанки ЛИШЕ одним, і вважаю його найархіїчнішим, якщо хочете, найнароднішим, способом. Таким чином я віддаю базові знання, на основі яких потім кожен не лише створить свою Лялю, але й дізнається про сутність ляльки-мотанки. Про це я говорю під час зустрічей з Людьми. Розумію, що як науковець, я могла б писати про це теоретичні праці, але поки-що не виходить. Поки що внутрішній стан, той, що «спонукає-підштовхує», не прийшов. Сам процес для мене це скоріше улюблена справа, а не щось інше (приміром, бізнес чи ремесло).
Символіка Ляльки-мотанки в побуті українців нині не є секретною інформацією завдяки виходу в світ у 1999 році книги відомого українського дослідника іграшки Олександра Найдена «Українська народна іграшка». Саме з нею пов’язую і відродження української тканинної Ляльки-мотанки. У Полтавщині сьогодні її виготовляють щонайменше тринадцять майстринь, принаймні тих, хто відкрито заявляє про це. Ляльки-мотанки нині виготовляють переважно майстрині, не пов’язані з народними традиціями. Тому й виходить, що навколо бабусиної Лялі твориться своєрідна аура символізму, базована на інформації взятій з літератури і …. власної фантазії…... Вчені ж базуються на результатах аналізу форм і декору давніх ляльок, аналогіях ізсвітової культури. Таким чином, традиційна форма ітехнологія виготовлення набула в наш час новоствореного символічного наповнення. Виготовлена в жіночому образі лялька з тканини асоціюється з богинею плодючості, берегинею домашнього вогнища і захисницею, сильним оберегом….. Хрест на її обличчі – символ веселки, зробленої з яскравих ниток. Круглеобличчя символізує сонечко. Фартух вважається символом захисту жіночого начала. Існують легенди і про пов’язані з нею магічні дії. З «обереговою» метою її тричі повернути проти часової стрілки, приказуючи:«відвернись злом, повернись добром». Можна ТАКОГО наговорити клієнту, що бажає купити оберіг… матінко рідна…. Закликаю вивчати свою культуру, щоб у голові не було «загальнопоширених» думок і перекручених уявлень про Ляльку-мотанку. Найкращий спосіб, спитайте про неї у своєї Бабусі. Лялька-мотанка Олени Щербань виконує дві функції: ігрову та декоративну.
2. З якою метою виготовляли так звані барині – ляльки, які можна було з’їсти?
Чи не одне з перших місць в українській кулінарії займають страви з тіста. Не дивно, що «хлібний» народ виготовляв різноманітні фігурки-іграшки також із цього пластичного та легкого в приготуванні матеріалу. А я вважаю себе етнографом, етнологом, істориком свого краю. Чи могла ця тематика мене не зацікавити? Отож. Зацікавилася я пряниками у вигляді жіночої фігури, а також пташок, коней, вершників на конях, та щеприкрашеними яскравими їстівними глазурями…. А тоді ж стало цікаво для чого?. Дізналася, що готували їх переважно на релігійні, календарні, храмові свята, а також на весілля. З доповіддю на цю тему неодноразово доводилося виступати на наукових конференціях. Побачили світ і опубліковані статті на тему «Лялька, яку можна з’їсти». Переповідати, мабуть, не варто. Ці пряники випікаю і зараз з метою популяризації народних традицій. Ділюся старими рецептами, показую форми, пояснюю чому на Різдво наші бабусі пекли «баринь» і «вершників», на свято Миколая Чудотворця – «миколайчиків», на свято сорока святих – «жайворонків», а на весілля – коників…. Мені це страшенно цікаво. Нова інформація «знаходиться» чи не щодня.
3. Яким чином можна відродити традиції виготовлення народних іграшок? Чи робить щось у цьому напрямі Інститут керамології, де Ви працюєте?
Про які народні іграшки ви мене запитуєте? Якщо про глиняні півники-свистунці, так ця традиція, на щастя, ще не перервана. В Опішні, принаймні. На цю тему маю кілька публікацій.
4. Чи не вважаєте Ви, що Інститут керамології займається чистою наукою, яка недостатньо пов’язана з теперішніми реаліями? Адже наразі в Опішні гончарство практично зникло…
Без коментарів.
5. Чи навчають в Опішнянському колегіумі мистецтв виготовляти глиняні іграшки і чи є попит на послуги такого роду ремесла?
У Колегіумі мистецтв навчають виготовляти глиняні іграшки. Традиційний півник-свистунець нині «в моді». Ось моя доповідь на Міжнародну науково-практичну керамологічну конференцію «Українська глиняна іграшка: історія, сучасність, перспективи», що відбулася в Опішному 19–21.07.2010 року. Думаю, ознайомившись зі змістом, можна буде знайти відповіді на питання №4.
Олена Щербань
Сучасний опішнянський глиняний півник-свистунець
Українська народна іграшка перебуває в полі зору науковців з кінця ХІХ століття. Серед осередків іграшкарства провідне місце належить Опішному, що на Полтавщині. Згадки про нього трапляються у багатьох наукових і науково-популярних публікаціях. Частина з них містить відомості про півники-свистунці, які впродовж ХХ століття були стійкими до трансформацій за формою й найчисленнішими серед іграшкової продукції опішнянських гончарів. Їхнє продукування не припинялося в осередку навіть у часи найбільших лихоліть, а впродовж голодних 1947–1948 років було джерелом порятунку для багатьох опішнян. Однак вивченню опішнянських глиняних свистунців як окремої наукової проблеми, досі не було приділено достатньої уваги. Слабко дослідженими донині лишаються історія розвитку форм і декору виробів, особливості творчого стилю кожного майстра-іграшкаря та їх біографії. Краща ситуація з висвітленням технології виготовлення іграшок-півників. Першою ластівкою в цьому питанні стала стаття автора даної студії «Техніка виготовлення півників-свистунців у Опішному», опублікована 2003 року в журналі «Постметодика» [6]. Через три роки побачила світ книга опішнянського технолога-кераміста, педагога й майстра-іграшкаря Людмили Омельяненко «Опішнянська іграшка» [1]. Це перший і на разі єдиний практичний посібник, присвячений виготовленню опішнянської глиняної іграшки. Людмила Омельяненко на жаль проігнорувала побажання, опубліковані в рецензії керамолога Олеся Пошивайла на рукопис книги надрукованої ще 1995 року [2]. Тому посібник не розкриває, зокрема, досі недосліджені віхи існування опішнянського глиняного півника-свистунця.
В даній студії привертаю увагу до сучасних опішнянських майстрів-іграшкарів, які, окрім інших видів іграшок, виготовляли значну кількість півників-свистунців на продаж впродовж 2010 року. Це були виключно представники старшого покоління (понад шістдесятирічні) гончарів: Василь Омеляненко, Микола Пошивайло, Ганна Діденко, Анастасія Радченко, Віра Важнича, Зінаїда Хлонь, Лідія Оначко, Софія Кушнір і Галина Міщенко. До речі, з працюючих гончарів-пенсіонерів півників-свистунців не виготовляє лише гончар Михайло Острянин. Їх уміють формувати й представники молодшого покоління, але не виготовляють, вважаючи півники-свистунці занадто простими, дешевими й, відповідно, малоприбутковими.
Особливості форм виробів кожного майстра залежать перш за все від навичок, які він здобув під час навчання й самостійної роботи. Всі вищеназвані майстри з багатолітнім досвідом роботи, тож послуговуються традиційними для осередку знаннями, пристосованими до місцевої сировини, забезпечуючими якісне й швидке виготовлення продукції. Конструкція їхніх півників-свистунців подібна до тієї, яку мали такі вироби принаймні впродовж останнього століття, складалася з пташиного силуету й ніжки-підставки («копитця») округлої в горизонтальному і конічної у вертикальному перетині форми.
Творчий стиль кожного майстра формують пропорції виробів, форми гребінців і хвостиків, місця розташування отворів, техніка зображення очей, наявність чи відсутність крилець, декор. Зокрема, відомий опішнянський гончар Василь Омеляненко (навчися самотужки: «ніхто нас з братом не вчив, самоучки ми. Ми побачили у сусідів (Багрій Олександр) на столі стояли свистуни, нам дивне було, і собі схотілося навчитися»[7])), головною творчою спрямованістю якого є виготовлення зооморфного декоративного посуду., 2010 року виготовляв переважно півники-свистунці великого розміру (висота близько 12 см, довжина – близько 10 см) з найпростішим ритованим і вдавленим декором на гребінцях, наліплених крильцях і хвостиках. Для зручності, отвір для дуття в них майстер розташовував на одному з боків глиняного птаха.
Не менш відомий опішнянський гончар Микола Пошивайло (навчився в своєї мами Явдохи Данилівни Бородавки (у заміжжі Пошивайло) [9]), що цього року спеціалізувався на виготовленні переважно вжиткового посуду й іграшок, створював півники середнього розміру (висота 5-7 см, довжина 4-6 см), подібні за формою до омеляненківських, з отвором для дуття на боку, а також такі, що мали цей отвір у хвостику, прикрашав їх зеленим, коричневим і білим ангобами по червоному й білому ангобованому тлі.
Інші гончарі, що спеціалізувалися виключно на створенні іграшок, виготовляли переважно півники середнього розміру (висота 5-7 см, довжина 4-6 см), декоровані розписами ангобами, аніліновими фарбами чи не декоровані, теракотові.
Опішнянська іграшкарка Ганна Діденко (навчилася в своєї мамиНаталії Якимівни Пошивайло (у заміжжі Каленич), та в свою чергу, в своєї мами – Марії Пошивайло [12, С.636–637]) виготовляла півники з отвором для дуття в хвостику. Від продукції інших майстрів вони вирізняються витягнутістю шиї та гребінця птаха, а також розписом зелених, коричневих, блакитних ангобів на вкритих білим ангобом грудях, головах і гребінцях. Подібні за формою свистунці, але з короткою шиєю виготовляли Лідія Оначко (навчилася в своєї мами Катерини Яківни Мотренко (у заміжжі Кірілова) [8]), Анастасія Радченко (навчилася у заводі «Червоний гончар» «посадили робити іграшку, біля майстра Антоніни Василівни Хлонь, два дні дали» [10]), Віра Важнича (навчилася у своєї свекрухи Марфи Лазарівни Правдюк (у заміжжі Важничої) [4]), Лідія Оначко, Софія Кушнір, Зінаїда Хлонь, Галина Міщенко (навчилася у заводі «Червоний гончар» [5]), які розфарбовували гребінці, груди й крильця птахів фарбами для розфарбовування великодніх яєць. Створюючи свистунці на замовлення Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (використовуються для подарунків екскурсантам), майстрині, яким їх замовляли, не декорували півників-свистунців, максимально здешевлюючи їх.
Техніка виготовлення глиняних півників-свистунців вищезгаданих майстрів впродовж останнього десятиліття не змінювалася. Оскільки її детально описано в моїх попередніх публікаціях, у даній доповіді лише коротко зупинюся на окремих деталях. Найперше зауважу, що, за винятком Ганни Діденко, яка заготовляла глину самостійно, гончарі використовували для ліплення іграшок формувальну масу, підготовлену на обладнанні місцевого підприємства «Гончарний круг». Відповідно, Ганна Діденко спочатку подрібнювала, намочувала накопану глину, вибирала з неї сторонні домішки. Підготовка формувальної маси до роботи іншими майстрами передбачала лише ретельне переминання в руках необхідної для виліплення одного свистунця кількості готової глини (від неї залежить розмір майбутнього виробу). Досвідчені майстри впродовж дня виготовляють кілька десятків, а то й сотень півників і всі вони майже однакового розміру,оскільки грудочки-заготовки глини в досвідчених майстрів подібні [7]. Потім, розкачавши між двома долонями, майстер надає шматочку глини сферичної форми. Виріб можуть формувати двома способами. Перший, притаманний більшості вищеназваних гончарів, передбачає окреме створення тулуба і копитця. В цьому випадку майстер з кульки глини формує «мисочку», зводить її краї так, щоб утворився опуклий «вареничок», загладжує шов слідкуючи за тим, щоб не зіпсувати форми. Далі формує хвостик із заокругленим і дещо піднятим догори кінцем. Після цього приліплює «копитець» сформований з окремої кульки глини, меншої за першу. Майстер її розкачує і надриває один край, а кінець другого заокруглює. Нерівним кінцем приліплює до тулуба (ніби вкручуючи), пригладжує, обводячи пальцем місце з’єднання. Потім надавлює пальцем на заокруглений кінець «копитця», формуючи заглиблення знизу [11, С.27-28].
Другий спосіб полягає в тому, що увесь півник виготовляється з однієї кульки. Розкачуючи в долонях, майстер формує її біконічною. Знизу,стискуючими рухами вказівного, середнього й великого пальців, створюєкопитець (для нього лишається менше глини), на другій – «мисочку». Всі інші операції подібні до притаманних попередньому способу. Такі вироби виготовляти простіше і швидше, серед них менше браку, оскільки з’єднання тулуба і копитця міцніше. Зауважу, що саме такому способу формування іграшок навчали в Опішнянській філії Решетилівського СПТУ–№28 [6]. Але він має й недолік – цим способом складніше зробити копитець і тулуб правильної форми [11, С.27-28]. Таким способом нині виготовляє свої півники-свистунці Віра Важнича.
Наступний етап ліплення опішнянського півника-свистунця передбачає формування вола, шиї і голови – витягуючими рухами робиться потовщення на одному кінці заготовки, яке розтягується потовщується на кінці. Вгорі щипковими рухами пальців формується дзьобик і гребінець (за висловом опішнянських майстрів «шишка», «гребеник» [7, 8]), високий чи низький, загострений чи плескатий. Можна зробити його й з окремої кульки глини, нахилити наперед . і назад. Очі півника-свистунця вдавлюють «стекою»(гладенько відшліфована дерев’яна паличка, яка застосовується для оздоблення зовнішньої поверхні глиняних виробів) [3, с.59, мал. 60] абоналіплюють маленькими кульками. По обидва боки фігурки іноді наліплюють крила, виготовлені з маленьких шматочків глини. Далі майстерпроколює отвори стекою (дерев’яною паличкою, один край якої загострений, інший – плескатий), щоб півник «заспівав». Спочатку проколюється отвір під хвостиком так, щоб з’єднався з порожниною , тулуба. Далі, за висловом Василя Омеляненка, «починаєш підвертать» [7] – рухати стекою вгору або вниз, щоб розширити отвір. Потім робиться ще один отвір безпосередньо у хвостику так, щоб стека просунулася в отвір, зроблений раніше. Далімайстер загладжує краї отвору, виймає стеку, випробовує свист. Звук свистунця залежить від величини камери всередині тулуба, чим менша – тим дзвінкішим він буде. Для урізноманітнення («щоб тоньше свистів» [7]), досить часто опішнянські майстри проколюють додатковий отвір збоку біля основи шиї.
Готовий півник прикрашають або одразу після формування ритуванням, наколюванням («мережимо» [7]) стекою на гребінці, крильцях, волі й хвостику. Або, коли виріб підтугне, розписують ангобами. Для Опішного традиційними є кольори: білий, зелений та червоний («красний»). Опішнянські півники оздоблюють намальованими спринцівкою «лапками»,«хвильками», «крапками». Гребінець здебільшого фарбують у червоний колір.
Після того, як вироби висохнуть, їх випалюють, разом з іграшкою інших форм у власноруч збудованих горнах маленького розміру (Анастасія Радченко, Ганна Діденко), електричних муфельних печах (Василь Омеляненко, Микола Пошивайло). Зауважу, що майстрині, які виготовляють продукцію для Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, щоб зробити вироби максимально дешевими самостійно, їх не випалюють, це робиться на музейному обладнанні.
Підсумовуючи, наголошу, що традиційні глиняні півники-свистунці 2010 року для продажу виготовляли представники старшого покоління гончарів Опішного, що не припинили заняття гончарством. Всього їх дев’ять осіб, з них семеро жінок і двоє – чоловіків. Всі вони створюють глиняний півник-свистунець впродовж безперервної багатолітньої трудової діяльності з глиною дотепер. Цікаво, що частина згаданих майстрів навчилися ліпити півники-свистунці в своїх родичів, зокрема матерів і в доволі ранньому віці (приблизно з восьмирічного віку). Серед них Микола Пошивайло, Ганна Діденко, Лідія Оначко, Віра Важнича. Василь Омеляненко за його словами навчився їх ліпити самотужки, але бігав дивитися до сусідів. Галина Міщенко, Анастасія Радченко, Зінаїда Хлонь, Софія Кушнір навчилися на заводах «Червоний гончар» і «Художній керамік», куди в підлітковому віці поступили на роботу. Аналіз виробів майстрів-іграшкарів показав, що використовуючи усталену в осередку традиційну технологію й власний досвід, вони досі створюють класичні за формою і декором зразки. До речі, їх вироби, на мій погляд, дуже споріднені за формою, пластикою та стилістикою. Наважуся стверджувати, що не лише впродовж досліджуваного року, але й кілька десятиліть тому, моделювання образу глиняного півника-свистунця у цих майстрів не змінилося. Для проколювання іграшки використовують той же самий інструмент, що й багато років тому – традиційну стеку. Не змінилися і кольори фарб, використовувані для оздоблення свистунців, це переважно червоний і зелений. Важливо відмітити, що останні десятиліття, більшість майстрів-іграшкарів замість анілінових барвників і ангобів використовують фарбу для фарбування яєць, оскільки вона дешева і легкодоступна. Ангобами в 2010 році розмальовували свої півники-свистунці лише Микола Пошивайло та Ганна Діденко.
Насамкінець зазначу, що майстри продають вироби як оптом так і в роздріб. Контингент покупців різний. Зокрема, поштучно їхню продукцію цього року можна було придбати вдома в майстрів, на ринку «Опішнянська кераміка» та в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, на Сорочинському ярмарку й під час «І та ІІ Тижня гончарного здвиження «Здвиг 2010»», під час свят у Національному музеї народної архітектури та побуту України. Продукція всіх вищеназваних майстрів має збут. Це свідчить про те, що глиняні іграшки-півники цікаві і для сучасних людей. Я постійно спостерігаю над тим, як, отримавши їх у подарунок, більшість відвідувачів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, радіють, намагаються голосно посвистіти (у тому числі й дорослі).
6. Ви – наймолодший лауреат конкурсу імені В. Скуратівського у 2008 році. Розкажіть про своє народознавче дослідження на цьому конкурсі.
Вже не наймолодший, здається.
Лауреатом цієї престижної премії я стала несподівано. Але радію від того й дотепер… Бо відтоді дружимо з Яриною Скуратівською, головним редактором часопису «Берегиня». Тепер я член редакційної ради цього популярного журналу… Та й взагалі, це дуже-дуже приємно. Тема мого народознавчого дослідження, за який мені було присуджено це почесне звання:«Весільний обряд села Велика Павлівка», написаний у співавторстві з Ганною Ярехою Ганна. У ньому вперше в етнології описано архаїчний весільний обряд у селі Велика Павлівка (Полтавщина). Здійснено спробу максимально точно відтворити кожен з його етапів, систематизуючи окремі деталі. Акцентовано увагу на тому, що кожен етап весілля супроводжувався піснями. Наголошено на використанні глиняного посуду в українському весільному обряді. Зроблено висновки про причини трансформації великопавлівського весілля в сучасних умовах. Згадано про використання глиняного глечика. Цим дослідженням я страшенно пишаюся. Це перша стаття з серії про весільний обряд Полтавщини. Вже побачили світ «весільної» тематики такі мої статті: «Весільний обряд у с. Великі Будища», «Весільний обряд села Тарасівка 1950–1960-х років Полтавщина, Україна», «Сучасні трансформації весільного обряду у селі Велика Павлівка, що на Полтавщині», «Глиняний «перепієць» у весільному обряді українців», «Глиняний посуд у весільній обрядовості Полтавщини», «Опішнянська макітра у місцевому весільному обряді (друга половина ХХ століття)»…. Тема фантастична широтою, неймовірно захоплююча інформативно… Зупинятися не збираюся….
7. Чи вийде у світ ґрунтовне дослідження української ляльки кандидата історичних наук Олени Щербань?
Про українську ляльку не обіцяю написати. А от монографії про «Гончарні школи Опішні (1894–2003)», «Весільний обряд Полтавщини ХХ – початок ХХІ століття», «Глиняний посуд у культурі харчування українців (кінець ХІХ–початок ХХІ)» наразі чекають свого виходу в світ.
Дякую за цікаві запитання.
Олена Щербань.
5.03.2011 року.
Майстер-клас від Олени Щербань
Майстер-клас із виготовлення Ляльки-мотанки у школі
Лялька-мотанка – справжнє мистецтво іграшки. Впродовж тисячоліть людство, наслідуючи Творця, окрім виготовлення з інших матеріалів (глини, тіста, соломи, лози, дерева, вовни, трави…) творить ляльки з тканини за своїм образом та подобою.....
Народна лялька-мотанка без перебільшення є унікальним явищем традиційної культури українців. Вона своєрідно-оригінальна за способом виготовлення, складно-проста за декоративною палітрою і така ТЕПЛА…
Чи доводилося Вам коли-небудь робити ляльки власноруч? Серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом. Особливим насамперед тому, що зробити її дуже просто, кожен може змотати собі Лялечку, використовуючи при цьому свої працьовиті пальчики, тканину та нитки… Така унікальна можливість з’явилася в учнів Полтавської ЗШ №26, які 18 березня 2011 року відвідали шкільний музей народознавства та стали учасниками майстер-класу з виготовлення Ляльки-мотанки під керівництвом майстра із виготовлення ляльки-мотанки, ляльки із тіста, керамолога, етнолога, історика, краєзнавця, лауреата премії ім. В. Скуратівського Олени Щербань. Незабутні враження від зустрічі із Оленою Василівною лишилися у школярів, які не тільки багато дізналися про історію виникнення ляльки-мотанки, а й навчилися її власноруч виготовляти. Своїми роботами могли похвалитися і молодші учні, і більш досвідчені, які, повіривши у власні творчі сили, доторкнулися до справжнього народного мистецтва.
Наприкінці зустрічі кожен із учасників тримав у руках виготовлену із любов’ю Ляльку-мотанку, яка радувала своєю простою естетикою, надихала на нову творчість, додавала польоту фантазії. Такі заходи пробуджують у школярів зацікавлення і прагнення до нашого, рідного народного мистецтва.
Відроджуймо своє!
Этот блог
Страницы, связанные ссылками с этой страницей
Полезные ссылки
27 янв 2011
Лялька-мотанка – справжнє мистецтво іграшки. Впродовж тисячоліть людство, наслідуючи Творця, окрім виготовлення з інших матеріалів (глини, тіста, соломи, лози, дерева, вовни, трави, сиру….) творить ляльки з тканини за своїм ...
20 янв 2011
Яркие и праздничные, с функцией оберега, ляльки-мотанки сейчас очень популярны среди молодежи. Традиция изготовления глиняных и пряничных кукол постепенно угасает. 1. Герус Людмила. Українська ...
30 мар 2011
Народна лялька-мотанка без перебільшення є унікальним явищем традиційної культури українців. Вона своєрідно-оригінальна за способом виготовлення, складно-проста за декоративною палітрою і така ТЕПЛА… Чи доводилося Вам коли-небудь робити ...
05 мар 2011
Я вважаю, що уміння виготовляти Ляльки-мотанки не є рідкісним народним мистецтвом. Оскільки, приміром століття тому, кожна мама власноруч мотала своїй дитинці ляльки з будь-якого матеріалу, а в же з ...
04 май 2011
У своїх роботах я використовую лише натуральні тканини (льон, бавовна, шерсть, шовк) та прикрашаю їх згідно традиціям українського вбрання та національного костюму. З давніх давен лялька-мотанка була важливим оберегом і ...
01 авг 2011
Останнім часом спостерігаю неабиякий інтерес Людей до народної творчості, зокрема не бракує бажаючих навчитися виготовляти Ляльку-мотанку. Усіх, хто хотів би побачити цей захоплюючий процес, а також власноруч змотати ...
30 мар 2011
Фрагменти майстер-класів із виготовлення моєї ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ. Понравилась статья? ... Ярлыки: виготовлення ляльки-мотанки, Олена Щербань ... МАЙСТЕР-КЛАС: Моя Лялька-мотанка або про те, що може зробити кожен. ...
17 мар 2011
Моя Лялька-мотанка або про те, що може зробити кожен. МАЙСТЕР-КЛАС: Моя Лялька-мотанка або про те, що може зробити кожен... Моя кукла-мотанка или о том, что может сделать каждый... Л... О глиняном глечике-перепийце ...
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар