четвер, 10 березня 2011 р.

Про глечики та горщики відьми конотопської / About jugs and pots witch of Konotop

Горщик для хмар (або куди ховає хмари відьма конотопська?)
Твори класиків української літератури містять важливу інформацію для сучасних наукових студій. На мою думку, етнологами й керамологами вона використовується недостатньо. Мною розпочато комплексний аналіз відомостей щодо призначення, способів використання, назв та асортименту глиняного посуду. Вже побачили світ статті, присвячені використанню глиняного посуду в творах Івана Котляревського й Миколи Гоголя. В даному дослідженні проаналізую матеріали з найвизначнішого бурлескно-реалістичного твору Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка – гумористично-сатиричної повісті «Конотопська відьма» (1833 р.), яка є своєрідною візитною карткою однієї з перлин Сумщини – міста Конотоп.

У цьому творі, дбаючи про створення соціальної сатири, письменник із документальною точністю описав окремі сюжети побуту, які міг спостерігати в реальному житті. Серед них – застілля, внутрішня обстановка тогочасних хат, а також відьомські чаклування, де фігурує глиняний посуд – «глек», «носатка», «кухлик» («кухличок»), «водянчик», «глечик», «горщик» («горщок»), «дійничка», «миска», «тарілка», а також освітлювальний прилад «каганець».
Оскільки в повісті багато описів застіль, закономірно, що найчастіше згадується посуд для напоїв, переважно – спиртовмісних (слив’янки, дулівки (з груш – дуль), тернівки й вишнівки). Зокрема, глеки й носатки – як місткості для подачі наливок до столу: «вицідили вони самотужки глек слив’янки, а далі і тернівки покуштували чи трохи», «Пазька внесла обідати і повну носатку дулівки», «…поївши добре вареників та карасів, у сметані жарених, та запивши сколотинами (бо се вже діялось після Петра), витягли самотужки по носатці тернівки, а вишнівкою на дорогу запили». Для споживання поданих напоїв герої твору зазвичай розливали їх у посуд менших розмірів – карватки (найвірогідніше скляні) й кухлі. Про це, зокрема, свідчать такі фрази: «дівко! а вточи лиш слив’янки! – то ми по кухличку, по другому вип’ємо», «та за кухлик, та давай знов смоктати з паном хорунженком». Але іноді напої пили безпосередньо з носаток. Це було зручно робити, адже ці посудини мали носики для зливання. Зокрема, сотенний писар Прокіп Ригорович Пістряка, не соромлячись обідати в конотопського пана сотника Микити Уласовича Забрьохи: «схопив носатку та, не наливаючи у карватку, так з неї усю дулівку і вицідив». Та й сам сотник «з журби цілісіньку ніч смоктав носатку, а Пазька, наньмичка його, знай доливала».
Кілька разів у «Конотопській відьмі» згадується посуд, призначений для тримання і споживання води  – «водянчик». Зокрема, у фразі: «він за один ковток чималий водянчик так і висушив…». Ймовірно, це діалектна назва, «водяного глечика» – тикви [1, 148]. Посудину для молока – глечик згадано побіжно «прийшли з поля і корови, і овечата; от їх тут ... доють, і молоко в глечики зливають».
Не обійшовся автор і без найпоширенішого виду глиняного посуду в домашньому господарстві – горщиків, основне призначення яких – приготування їжі: «тут наша панночка і заходилась поратись і к сватанню прибиратись: хату миє, столи, лавки, мисники змива, птицю патра, локшину крише, горшки наставля, рушники налагоджує… так, що всі наньмички аж позасапувались від такого порання». З контексту фрази «підвечіркуючи, панич убрав аж п’ять мандрик та горщечок масляків, у маслечку та в сметані пряжених» –зрозуміло, що в горщечку не лише було приготовано гриби, але й подано їх до столу.
Більш детально автор описав використання горщиків у магічній практиці. Зокрема, конотопська відьма Явдоха Зубиха для приготування магічного зілля використовувала кашник (горщик для приготування густої страви (каші), що мав об’єм, здебільшого, 1-4 літри [1, 134, 163]: «От як принесла, та й настановила кашник з водою; а бабуся достала з за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті, терличу та усього по пучечці всипала в кашник та й пристановила до вогню…», «а затим і горщок з зіллям став закипати. Бабуся, гукнувши на Йосиповну, щоб нічого не жахалась, узяла другу частку сліду Уласовичевого та й всипала у кип’ячий горщик і стала мішати, а сама аж у піч мов улізла, та що є духу і кричить…», «Вп’ять вража баба стала горщик мішати і вп’ять кричить у комин тії ж речі…».
«Превеликий» (за висловом Григорія Квітки-Основ’яненка) горщик (напевно, золінник – найбільший горщик, який використовувався для кип’ятіння води, прання білизни, купання дітей, тримання солонини й води, приготування страв на весілля чи похорон [1, 132] відьма використала як вмістилище для хмар: «Де то вже нема! – обізвалася Зубиха, лізучи з-під покутя і таскаючи превеликий горщик, ганчіркою зав’язаний. – Ось де я була; отсе доставала горщик з хмарами, що було заховала їх на тридев’ять рік».
У магічних діях відьма використала також і покришку (кришка для глиняного посуду): «…а сама достала у покришку жару і положила туди кусок страсної свічки та ладану, та клаптик тієї хустки, на чім становлять паску під свячення ….», водянчик: «От як коржик спікся, вона й дала його з’їсти Олені за три рази, запиваючи з водянчика водою, що нашептала бабуся», кухлик: «далі узяла з кухлика якоїсь води та, усе бормочучи, побризкала тою водою і себе, і жлукто усередині…», дійниці (ринки для доїння корів [1, 131]: «доставши аж п’ять дійничок, погасила каганець і пішла з хати доїти, кого їй треба було»,  тарілочку: «відьма, узяла жаб’ячої сметани та кобилячого сиру,  головок від тарані і, поскладавши на тарілочку, поставила перед свого котуся».
Миски і тарілки – основна ємність для подачі страв до столу, в творі згадано побіжно: «писар сидів сидів, мовчав мовчав, далі за ложку, та у ту ж миску… та й почав, як він каже, сокрушати перш борщ гарячий з усякою, мілкою рибкою, та пшоняну кашу до олії, далі захолоджуваний борщ з линами, а там юшку з миньками та з пшеничними галушечками, та печені карасі, та більш і нічого», «на столі недоїдено вареники, і дві ложки, і дві тарілки, і носатка, вже порожня, і дулівки катма!..».
Про місце розташування посуду в інтер’єрі хати свідчить сюжет щодо розглядин конотопською відьмою свого добра: «Ходить по хаті, ходить та й погляда на свої глечики, горщики, кухлики, де з усякого звіра і з усякої гадини є молоко, що вона з них понадоювала, перевертаючись до кожної матки усе різно, щоб не жахались і давались доїтись. А усі тії глечики, горщики, водянчики, кухлики стояли деяке на полиці, інше на миснику, було й на припічку, було й на самій печі; яке вже поставлене на сметану, а яке ще стояло під лавкою та край помийниці». Мисник – шафа для зберігання посуду – згадується і в інших сюжетах: «нехай не краде з неба хмар, не хова дощу у себе на миснику…» та «…дайте добру хлосту, поки верне дощі та роси, що, знаю, в неї на мисниках та на полиці».
Порівнюючи наведені Григорієм Квіткою-Основ’яненком відомості з тими, що зафіксовані науковцями, можна зробити висновок про їхню достовірність і точність. До речі, асортимент виробів і способи їхнього використання в «Конотопській відьмі» подібні до використаних у всесвітньовідомому творі Івана Котляревського – «Енеїді» [2].
Таким чином, переконуємося, що «Конотопська відьма», за відсутності тогочасних наукових студій способів використання глиняного посуду в побуті населення України, є важливим джерелом для етнологічних та керамологічних досліджень. Григорій Квітка-Основ’яненко орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, «законсервував» елементи народного буття першої третини ХІХ століття. У тому числі, описавши способи використання майже всіх різновидів глиняного посуду, які побутували на той час у побуті й магічній практиці.


Опубліковано: Щербань Олена. Глиняна макітра в опішнянському весіллі (друга половина ХХ століття) // Чумацький шлях. – 2010. – №2. – С.14–15.

Немає коментарів:

Дописати коментар