До Великоднього свята ще ніби довго-довго.... Але готуватися до нього заздалегідь не завадить. Скоро-скоро настане той довгоочікуваний всіма нами час, коли з макітри визиратиме примхливе, жовтаве, як саме Сонечко, тістечко на пасочку, і виявиться, що новенького пасківничка нема.
З розповідей досвідчених господинь відомо, що раніше намагалися щороку купити новеньку форму для випікання паски.
Для випікання пасок послуговувалися глиняними формами з дном (переважно циліндричної конфігурації). Опитані мною респонденти стверджують, що вони повинні бути всередині полив’яними, оскільки здобне тісто до них не пристає. У різних регіонах України їх називали по-різному – пасківники, пасочники, тазики, тазки, тазічки, ставці, ставчики, бабники, «риночки для пасок», бугельники. Моя бабуся, Марія Яковенко, пригадувала: «Раніше у нас дома були тазіки для пасок – пасківники – глиняні (купували на базарі у Опішнім). А хліб пекли у жестяних формах. Воно бач, паска не пристає до глини, а хліб пристає. Та велика була форма для паски – на відро. Бо як посходяться на Великдень – сім’ї здорові, здорову паску поставлять (посвячену). У піч вона улазила. Як витягати – перехилять, щоб з челюстей вийшла і двома рогачами як витягнуть. Пекли багато пасок. Менші, менші, і ще і дітські, маленьких напечуть». На Чернівеччині паски випікали у ««риночках для пасок» циліндричної форми, але обов’язково конусна (щоб краще випадав готовий виріб), нагадує вазон для квітів, але з ручкою. Щоб з печі витягати було добре».
За даними керамолога Олега Слободяна димлений пасківник пистниського гончаря Павла Волощука (1856–1930), виготовлений наприкінці ХІХ століття, мав вигляд глибокої миски з вертикальними рельєфними вдавленнями на стінках, ззовні до середини. Згідно інформації керамолога Катерини Матейко «бабники» для випікання пасок, виготовлені в Гуті Скляній, Новій Кам’янці, Лагодові, Потеличі, Смоленських та Ушні, Ніжанковичах (Львівщина), Тисьмениці (Івано-Франківщина), Борщеві, Буданові, Заліщиках (Тернопільщина) «нагадують вальцевидні горщики з більш або менш карбованою поверхнею. Вони завжди мають природний або чорний фон та вухо збоку. Цікаві своєю формою «бабники» роботи гончаря С.Левка з Селиськ, Львівської області. Вони невисокі, з хвилястими вінцями, зверху ширші, внизу вужчі.
Форми спечених пасок різнилися, залежно від форми посудини в якій випікалися. В передсвяткові дні існувала традиція купувати нові форми для пасок, для себе і на подарунок. Гончарі і дотепер масово виготовляють такі вироби. Нові глиняні форми для випікання пасок перед використанням необхідно обов’язково намочити водою, щонайменше на добу. Інакше під час випікання, форма під впливом температури «витягне» вологу з тіста, паска удасться сухою. Впродовж життя у жінки-господині, якщо вона дотримувалася традиційних приготувань з обов’язковим випіканням паски, накопичувалася певна кількість глиняних форм для пасок (від двох-трьох до десяти). Під час тривалого використання пасківники задимлювалися зовні, просочувалися жиром зсередини, але їх не викидали, іноді навіть передавали в спадок. Подаю старовинний рецепт паски подільської: «взять гарячого масла 1 скл., гарячих вершків 2 скл., додать до їх 2 пригоршні питльованого борошна, розмішать добре; як прохолоне, улить добрих дріжчів 1 скл. І 1 крашанку. Скоро тісто зійде, покласти в нього 8 набіло ростертих жовтків, 2 ф. цукру, 5 ф. борошна. Вимісить добре, дать 2 год. Сходить, потім збить руками, як найкраще; переложивши в намащену і обсипану сухарями форму, дать зійти і дуже обережно садовить у піч».
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар