Блог етнологині Олени Щербань : Про атрибутування кераміки, Харківський історичний музей і Опішню

середу, 9 березня 2011 р.

Про атрибутування кераміки, Харківський історичний музей і Опішню

Атрибуція глиняних скарбів Опішного (Полтавщина) з колекції кераміки Харківського історичного музею

Одним із найбільш «інформативних» музеїв України для дослідження опішнянського гончарного шкільництва є Харківський історичний музей (далі – Музей).

Фонд «кераміка і скло» Музею нараховує близько п’ять тисяч експонатів. У 2008 році його колекція збагатися ще на сім з половиною тисяч одиниць з музею колишнього фаянсового заводу в Будах, що на Харківщині. Наявна упорядкована картотека, а також фототека, що значно полегшує дослідницьку роботу. Фототеку було сформовано колишньою завідувачкою фонду Тамарою Василівною Зибіною за допомогою фотографа Григорія Борисовича Томчинського. Нині фондом завідує Олена Іллівна Хасанова. Принагідно висловлюю їй подяку за допомогу під час дослідження мною колекції кераміки. Згаданий фонд формувався з 1920-х років (значну кількість теперішніх Музейних експонатів було передано з колишнього музею Слобідської України). Під час німецько-радянської війни 1941–1945 рр музейні експонати, в тому числі глиняні вироби, постраждали від пожежі, що позначилося на зовнішньому вигляді більшості з них. Деякі втратили первісний колір поливи, інші – деформувалися внаслідок склеювання поливою один із одним. Під час огляду глиняних виробів, не лише в фондах згадуваного Музею, але й інших музеях України, неможливо не помітити недбалість окремих реставраторів, які, забуваючи про цінність інформації, що може бути нанесеною на денцях глиняних виробів, заливають їх гіпсом, ставлять розпізнавальні символи фарбою, котра назавжди робить підписи нерозбірливими…

Серед глиняних виробів Музею зберігаються рідкісні вироби, виготовлені викладачами та учнями опішнянських гончарних шкіл. Зокрема, Опішнянської керамічної промислової школи (1927–1933) та Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941). Вони є цінною основою для з’ясування впливу діяльності гончарних навчальних закладів на збереження і розвиток етномистецьких традицій Опішного та гончарство інших гончарних осередків України. Важливим джерелом ідентифікації і виокремлення саме їх, є спогади старожилів, колишніх учениць Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941) Мотрони Назарчук, Марії Голобородько та Олександри Бабанської, записані мною під час польових керамологічних експедицій. На денцях деяких із виробів збереглися авторські підписи. Основним методом дослідження під час роботи був метод аналогій. Зафіксовані записи в інвентарних книгах про згадані вироби хоч іноді і не витримують перевірки на достовірність, але все ж-таки є непоганою підмогою. Не маючи на меті шукати неточності в записах інвентарних книг Музею (що з відомих причин і досі залишається проблемою більшості музеїв), все ж зазначу їх.

Зважаючи на унікальність віднайдених глиняних виробів, подаю опис кожного з них.

Інвентарний номер КС-423 значиться на глиняній вазі випускників 1939 року Опішненської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941) Олександра Ширая та Оксани Бабич. Зображення цієї вази вміщено в монографії мистецтвознавця Євгенії Дмитрієвої «Мистецтво Опішні» з підписом такого змісту: «Тематичний розпис «Червона кіннота» Автори Ширяй та Бабич» [1, С.35, Мал. 16]. На жаль, дослідниця не подала відомостей про те, де саме зберігається цей виріб, а також не проаналізувала не притаманні для опішнянського гончарства елементи станкового малярства, запроваджені викладачами-художниками та продовжені учнями гончарних навчальних закладів Опішного. Масове використання елементів станкового живопису на опішнянській кераміці спостерігається в період з 1926 до кінця 1930-х років [4]. Зображення червоноармійців почали зустрічатися на глиняних виробах 1930-х років під впливом тогочасної радянської ідеології. До речі, відомі мені подібні глиняні вироби, зокрема тарелі із зображеннями червоноармійців на конях, зберігаються у фондах Полтавського краєзнавчого музею, експонуються в Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів у Опішному. В інвентарній книзі Музею подано фондовий опис згаданої вази із зазначенням прізвищ «Ширай, Бабич, 1937». Рік виготовлення вази зазначено невірно, оскільки згадані учні в цьому році лише прийшли на навчання. Тут і далі зустрічатиметься у описах подібних виробів 1937 рік, але він вказаний, очевидно, по аналогії з цим виробом. Хоча на денці вази не зовсім чітко проритовано «1939». Зовні ваза полита темно-коричневим ангобом. На тулубі намальовано двох червоноармійців, що їдуть на білих конях попід лісом. На задньому плані помітні інші вершники. Малюнок в контурі вузької смуги рослинного орнаменту. Протилежна зображенню сторона вази оздоблена мальованим контурним квітковим орнаментом. На денці виробу підпис: «Опішня К – школа м.г. (?) Ширай худ. Бабич 1/39 (?)».

Ваза КС-416, на мою думку, також виготовлена учнями Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941), імена яких поки що не встановлено. В інвентарній книзі зроблено запис про те, що її виготовили учні цієї школи в 1937 році. Проте, її було виготовлено в 1939 році. Цей виріб з двома ручками, також полито темно-коричневим ангобом. На малюнку зображено робітника з рушницею в руках, який, очевидно, охороняє завод. Як і на попередньо описаному виробі, малюнок в контурі вузької смуги рослинного орнаменту. Кольори малюнків однотипні. На денці нерозбірливий підпис: «Опішня К-школа 19 …». Ваза постраждала під час пожежі.

Ваза КС-459 полита поливою зеленого кольору, з двома ручками, оздоблена рослинними орнаментом. На малюнку, також обрамленому рослинними орнаментом, зображено жінку, яка збирає виноград. Малюнок передає «дух епохи», в яку його було зображено. Виріб пошкоджено – у нього відбито денце, на якому, ймовірно, міг бути підпис. У мене не виникає сумніву в тому, що цей виріб було зроблено також учнями Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941) у 1938 чи 1939 році, хоча в інвентарній книзі також невірно зазначено 1937 рік.

Плесканець КС-422 политий поливою синього кольру, виготовлений у формі, оздоблений рослинним орнаментом, а також малюнком, на якому зображено підсніжники. Носик виробу зроблено у вигляді баранця, ручку – у вигляді куниці. В інвентарній книзі зазначено про те, що цей виріб виготовлено учнями Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941). Можливо, це так.

Ваза КС-417 полита коричневою поливою, відмінної від інших, «східної» форми, з кришечкою, яка прикипіла під час пожежі. На денці виробу помітно сліди від нерозбірливого напису, залитого поливою. Виріб орнаментовано фляндрівкою. Використано фарби світло-жовтого, зеленого та блакитного кольорів. В інвентарній книзі зроблено запис, що вазу виготовлено учнями Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941) у 1937 році, але виготовлена вона може бути або в 1938 або 1939 році. Приписка «для музею», може свідчити про те, що цей виріб міг бути спеціально замовлений Музеєм.

Ваза КС-421 неполив’яна, по білому ангобу оздоблена контурним орнаментом. Використано фарби синього, коричневого та світло-жовтого кольору. На денці вази підпис «Шумейко Опошня». Петро Шумейко в 1930–1932 роках працював викладачем гончарства у Опішнянській керамічній промисловій школі (1927–1933). Тому зроблений запис в інвентарній книзі про те, що вазу було виготовлено учнями Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941) у 1937 році, невірний. Отже, можна припустити, що виготовлена вона наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. Більш точна інформація, можливо, буде з’ясована під час подальших досліджень автора.

Виготовлена в формі чорнильниця КС-414 кольору теракоти, полита прозорою поливою, з двома чашечками для чорнил. Згідно запису в інвентарній книзі, виготовлена вона учнями Опішнянської школи майстрів художньої кераміки (1936–1941). Можливо, оскільки учні згаданого закладу працювали також з формами.

Вазочка КС-464 постраждала від пожежі, очевидно, полива була темно-коричневого кольору. Добре зберігся ритований рослинний орнамент виробу. В інвентарній книзі зроблено короткий запис, який не ідентифікує виріб. На мою думку, цю вазочку було виготовлено під впливом діяльності Опішнянської керамічної промислової школи (1927–1933). Про це свідчить декор, зокрема його елементи, який використовували і в 1920-х роках, а також форма, яку раніше не використовували.

Ваза КС-472 полита поливою блакитного кольору. Оздоблена квітковим орнаментом, який нанесено на виріб смугами. На вінцях вази нанесено геометричний орнамент у вигляді трикутників гострими вершинами донизу. Згідно підпису на денці «Викторь Денисенко Опошня» автор виробу – опішнянський гончар Віктор Денисенко. На мою думку, виріб виготовлено під впливом Опішнянської керамічної промислової школи (1927–1933), адже квітковий орнамент на попередньо описаному мною виробі та на цьому виробі дуже схожі.

Ваза під номером КС-463 подібна до вище згаданих виробів, орнаментом та кольором поливи. У інвентарній книзі відсутні відповідні записи щодо автора та року виготовлення, але на мою думку, виріб виготовлено в Опішному у 1920-ті роки. По аналогії з попередньо описаними виробами, наважуся стверджувати, що виготовлено її було якщо не учнями Опішнянської керамічної промислової школи (1927–1933), то під її впливом.

Отже, колекція Харківського історичного музею містить 7 точно атрибутованих та два умовно атрибутованих вироби гончарних навчальних закладів Опішного. Глиняні вироби учнів опішнянських гончарних навчальних закладів, які зберігаються у фондовій колекції Харківського історичного музею, є підтвердженням того, що Опішнянська керамічна промислова школа (1927–1933) та Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941) були провідниками впровадження новинок у технологічний процес гончарного виробництва.