Небайдужі серця запалили нову фестивальну «свічку» на Пирятинщині
На Семенів день, що припадає на 14 вересня, у селі Березова Рудка Пирятинського району вперше відбувся яскравий етнофестиваль «Свіччине весілля», який назвали ще й обрядовим святом. Його організатори — багатогранно талановите й надзвичайно непосидюче подружжя Тараса та Олени Завітайлів. Це вони вже кілька років допомагають відроджувати національний дух Березової Рудки, підіймають майже цілинні пласти «зеленого туризму». І ще знаходять час, щоб радувати світ своїми оповіданнями, малюнками, іншою творчістю, а також — цікавими статтями, бо обоє — журналісти.
Село саме собою — унікальне. Недаремно його називають «столицею Шевченкового серця», адже саме тут бував Великий Кобзар Тарас Шевченко. У Березовій Рудці він зустрів своє кохання — Ганну Закревську. Саме тут знаходяться одна з трьох у Європі пірамід та інші пам’ятки історії й архітектури. Що там говорити — в цьому селі неповторна атмосфера краси й гармонії природи та архітектури, тому й тягнуться сюди люди з усіх усюд, навіть із самої столиці. До речі, Тарас Завітайло — з діда-прадіда киянин, Олена — жителька Полтави. Та саме тут вони знайшли своє щастя, натхнення і крила, що не дають заспокоїтися й зачерствіти їхнім молодим серцям.
Тому й з’я-вився етнофестиваль «Свіччине весілля», сповнений, як і в відомій історичній драмі Івана Кочерги, світла, добра й надій на майбутнє.
— За нашим задумом, цей фестиваль має об’єднувати близьких по духу людей, які скучили за щирим невимушеним спілкуванням, шукають однодумців і прагнуть поділитися власними творчими набутками, — розповіла Олена Завітайло. — Березова Рудка — чудове й перспективне село, в якому вміють пекти найсмачніший хліб, вишивати в різних техніках. А ви бачили «космічні писанки» тутешніх майстрів?! Таких більше немає ніде у світі. Тому хочеться, щоб жителі села пишалися своєю малою батьківщиною, щоб молодь захоплювалася мистецтвами, а не блукала вечорами з пляшкою пива. Хочеться врятувати від забуття справжні українські традиції. Важливо — зацікавити людей, розбудити їх, дати енергетичний поштовх. Дуже сподіваюся, що наш фестиваль перший, але не останній, бо на ньому було стільки гостей! А приємних вражень вистачить, мабуть, на цілий рік!
До фестивалю готувалися майже всім селом. Хтось підігнав тракторця, щоб викосити траву на вигоні біля садиби «Zavitaylo’s Organic House», відведеному під «Свіччине весілля», хтось привіз тюки сіна для декору чи приніс старі вишиті рушники...
Святкували з самого ранку й до наступного світанку. На «Свіччине весілля» зібралися не тільки місцеві майстри народних промислів. Поприїжджали письменники, художники, музиканти, лялькарі та пекарі з Опішні, Полтави, Лебедина, Києва. Один чоловік дістався на свято із Яготинського району, що на Київщині… на коні з бричкою. Дорогу в 30 кілометрів подолав полями, а потім залюбки, безкоштовно, катав дітей і дорослих на своєму чудернацькому возі. Із Опішні завітали гончарі й провели чудовий майстер-клас. Від тих, які бажали «виліпити свого горщика», не було відбою. Люди одержували задоволення й від того, що своєю працею — смачними варениками, пиріжками, вишивкою чи ліпленням — могли заробити якусь копійку, та ще й дати урок майстерності.
Етнограф із Опішні Олена Щербань дивувала гостей смачнючим борщем із галушками, качаною кашею з пшона, що нині дуже популярна на Полтавщині. Відомий на всю Україну музикант, продовжувач кобзарської традиції й майстер з виготовлення старовинних українських інструментів Юрій Фединський прибув у Березову Рудку з сусідньої Крячківки. З тієї самої, де вже кілька десятків років співає знаменитий пісенний колектив «Древо». Свого часу американець українського походження полишив багату і ситу Америку й знайшов у Крячківці все, про що мріяв, — пісні своїх пращурів, сімейне щастя, справу свого життя… Театр тіней із
лохвицької Христанівки показав зворушливу виставу, колектив із пирятинського Повстина дарував українські пісні… Емоційних жіночок зачарував гурт «Стукалка-грюкалка» із Гребінки. Свято тільки підтвердило, що люди мають різнобічні таланти. Головне — горіти творчістю й ніколи не падати духом!
Чому ж фестиваль «Свіччине весілля» припав саме на Семенів день? За словами Олени Завітайло, саме 14 вересня, на Семена, колись починалася календарна осінь. Натруджені люди вже мали в коморах запаси на зиму й могли розпочинати сезон весіль. У тому ж Києві, до якого від Березової Рудки — рукою подати, починалося велике ярмаркове свято. Учасники різних братств і цехів збиралися на Контрактовому майдані, тримаючи в руках запалені свічки та знамена. Нічний майдан від тих вогників нагадував зоряне небо. Через це Семенів день називали весіллям свічки. А ще на це свято відбувалися пострижини юнаків, яких уперше садовили на коня. Після цього вони ставали парубками й могли залицятися до дівок. Для господинь же починалася пора великої праці. Дні ставали коротшими, тож при свічці доводилося шити-прясти-вишивати. І горіли ті вогники осінніми й зимовими вечорами — до самого Великодня.
А тепер напівзабуте, але надзвичайно видовищне дійство вшанування вогню, а також старовинний весільний обряд вирішили відродити в Березовій Рудці. Бо ліпше раз побачити, ніж сто разів почути. Селяни хвалилися, що свято сподобалося їм «до останнього вареника». І самі погуляли, й копійку заробили, за що дуже дякували організаторам етнографічного дійства.
Тарас та Олена Завітайли сподіваються, що фестиваль «Свіччине весілля» стане традиційним. І в них усе вийде, бо їхні серця палають любов’ю до тієї справи, яку вони роблять так щиро і з вірою в успіх.
Людмила ПЕРЕДЕРІЙ
«Вечірня Полтава»
Фото з особистого архіву
подружжя Завітайлів
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар