среда, 23 марта 2016 г.

Щербань Олена Василівна. Історичний факультет (1997-2002) Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка.
Дівоче прізвище – Скрипка. Мама – Скрипка Катя Іванівна, батько – Скрипка Василь Васильович. Батьки – ветлікарі, дуже пишалися тим, що їх обидві дочки навчалися в ПДПУ ім. В.Г.Короленка.
Про те, що вступатиму на навчання саме на історичний факультет ПДПУ ім. В.Г.Короленка вирішила ще у 8 класі. На вибір спеціальності вплинули батьки, вчителі моєї рідної Човно-Федорівської школи та родичі Боговики, діти яких вже поступили на навчання у цей вуз. Я дуже люблю педагогічну ниву, поєдную наукову діяльність і викладацьку.
Настанови викладачів університету не забуваю, використовую набуті знання і вміння у моїй педагогічній практиці, із вдячністю згадую кожного з моїх університетських УЧИТЕЛІВ. Особливо теплі спомини про пари з історії, які вели Киридон Алла Миколаївна (керівник моїх курсових проектів), Тронько Тетяна Володимирівна, куратор нашої групи ІЕ-12 (до речі, я була однією із наших численних старост групи на 5 курсі навчання) Самойленко Наталія Іванівна; педагогіки та педагогічної майстерності, які вели Тищенко Тетяна Михайлівна, Герасименко Михайло Олексійович, Ткаченко Андрій Володимирович. Особливі слова подяки виголошую декану історичного факультету, доктору філософських наук Петру Анатолієвичу Кравченко. Принагідно, і навіть без особливої нагоди, із задоволенням забігаю у такі рідні навчальні корпуси альмаматері, де працюють викладачами мої одногрупники і друзі (Степаненко Сергій та Сакало Олександр), однокурсник Гура Олексій.
Мій чоловік теж випускник історичного факультету 2001 року – Щербань Анатолій Леонідович (кандидат історичних наук, докторант ХДАК). Моя рідна сестра – Манько (у дівоцтві Скрипка) Оксана теж випускниця біологічного факультету (2005). Двоюрідний брат – Боговик Мирослав і його дружина Світлана – випускники університету (історичний факультет), двоюрідна сестра Боговик Валентина – випускниця філологічного факультету. У моїй родині підростає син Богдан і хто зна, можливо, піде стежками батьків?
Моє життєве кредо – тільки не зупиняйся!



Комментариев нет:

Отправить комментарий