Куликовська битва: великий українець Хан Мамай — проти московсько - татарських орд
Валерій Бебик, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»
В статті розглядається українська версія походження хана Мамая та «неканонічна» версіяКуликовської битви (1380 р.).
Ключові слова: великий українець хан Мамай, Куликовська битва.
В статье рассматривается украинская версія происхождения хана Мамая и «неканоническая» версия Куликовской битвы (1380 г.).
Ключевые слова: великий украинец хан Мамай, Куликовская битва.
The article is considered of Ukrainian version of khan Mamai ethnics and «non canonic» version Kulikov's battle.
Key words: grate Ukrainian khan Mamai, Kulikov's battle.
У нас уже було чимало можливостей переконатися, що вся так звана «російська історія» -суцільний фальсифікат, поставлений на службу імперської ідеї «руського світу», відродженої нині з небуття керівництвом сучасної Росії і золотоординського (московського) православного патріархату [1].
Усе це, починаючи з міфів про «великих руських» письменників, а насправді:
- українців (М. Гоголь, А. Чехов, М. Нєкрасов, А. Ахматова, П. Гребінка, Ф. Достоєвський, Ф. Сологуб, В. Маяковський, М. Волошин);
- казанських татар (Г. Державін, О. Радищев, М. Огарьов, Д. Давидов, І. Тургенєв, К. Бальмонт, О. Купрін);
- євреїв (О. Пушкін, Л. Толстой, В. Брюсов, О. Блок, О. Мандельштам, Б. Пастернак, О. Толстой, К. Паустовський, І. Бродський);
- поляків (А. Грибоєдов, Ф. Булгарін, Є. Баратинський, М. Кукольник); - німців (Д. Фонвізін, А. Фет, М.Салтиков - Щедрін) і закінчуючи так званою «великоруською історією».
Візьмемо, хоча б, «хрестоматійну» Куликовську битву, в якій московсько - казанські війська, що «захищаються», «чомусь» опинилися на «канонічній» території Золотої Орди [3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10], очолюваної великим українцем ханом Мамаєм [2; 11].
Вас, до речі, не дивує, чому ім'я легендарного Українського Козака Мамая (рис. 1, 2), якийздавна ходить по білому світу, бореться за правду і допомагає людям у біді, збігається з ім'ям видатного полководця Золотої Орди хана Мамая (рис. 3)?
http://social-science.com.ua/article/623
Як свідчать численні перекази українського народу, образ Козака Мамая - це збірний образкозака й українця в одній особі за часів Козацької Української Держави. Його зображення українці здавна поміщали в своїх хатах поруч з іконами, з його ім'ям пов'язано поняття «мамаювати» - подорожувати, вести козацький спосіб життя, а «ходити на мамая» означало - кочувати, йти, куди очі дивляться.
Як писав відомий філолог Борис Грінченко: «Мамай, мамая - камінна статуя в степу» [4], що дало підстави для тверджень, що здавна термін «мамай» вживався українцями у двох значеннях: як ім'я конкретної людини (роду - племені) і як кам'яна статуя в степу (кам'яна баба), які щедро розставлені в українських степах [8].
В принципі, одне одному не суперечить, оскільки так звані «кам'яні баби» є, по суті,зображеннями богів племен, яким молилися наші предки тисячі років тому.
Як зазначає Сергій Павленко: міграція половців, у яких прізвища з доважком на -ук, -юк, -ак, -як є домінуючими, суттєво вплинули на утворення українських прізвищ на кшталт - Поліщук, Іванюк, Павлюк.
Сучасні нащадки половців живуть нині у Волинській (33,6% прізвищ від загальної кількості з указаними суфіксами), Рівненській (38,5%), Хмельницькій (21,5%), Житомирській (33,5%), Івано - Франківській (19,5%), Брестській (50%) та інших областях. Серед нинішніх прізвищ, що несуть пам'ять про половецький етнічний компонент в українській історії, вказаний дослідник називає і прізвище Мамай, яке досить поширене в усіх регіонах України, Росії і Білорусі [9].
Саме тому, абсолютно не випадково ми скрізь зустрічаємо топоніми «Мамаєва слобода»(Київ), «Мамаєв курган» (Волгоград), численні села з назвою «Мамаївка», «Мамаї» і т. ін.
Повернімося, однак, до російського (православного) міфу про те, що, мовляв, на Куликовому полі (1380 р.) билися росіяни з татарами. Росіяни (православні) перемогли. Татари (мусульмани) програли. Але першоджерела чомусь дотримуються зовсім іншої думки. Навіть із московських православних джерел ми виявляємо, що хан Кият (киянин - В. Б.?) Мамай - не татарин!
Попри все, російська імперська пропаганда переробила справжню історію по - своєму, перетворивши своїх союзників татар на споконвічне антиросійське зло. Подивіться лише на картинуІллі Глазунова (1979), який виписав хана Мамая в чорних, трагічних фарбах, в типово «монголо - татарському» стилі, дуже схожому на зображення «антихриста» (рис. 5).
Проте, зверніть увагу, в «Оповіді про брань благовірного князя Димитрія Івановича з нечестивим царем Мамаєм еллінським» Кият Мамай називається московськими тогочасними істориками еллінським царем! А його військо, виявляється, складалося із черкас (українців. - В. Б.), половців, поляків, латишів, естонців, іспанців, енуезців (фрязів), венеціанців, тюрків (кримських татар - В. Б.), вірмен та грузин [2; 11; 13].
Як стверджував Лев Гумільов, татари не воювали на боці Мамая, оскільки «...дві партії склалися у двох частинах Золотої Орди: західницьку очолював темник Мамай, а партію прибічниківМосковської Русі - хан Тохтамиш» [5]. Тому й не дивно, що на монетах (рис. 6) Дмитрія Донського(проклятого православним митрополитом Кіпріаном) на одному боці зображений московський князь із зброєю та надписом «Печать Князя Великого Дмитрия», а на іншому боці - здравиця арабською в'яззю: «Султан справедливый Хан Тохтамыш да живет долго!» [17].
Як обгрунтовано стверджує Кость Бондаренко: «Русские летописцы длительное время отделяли Мамая от прочих татар. К примеру, в 1374 - м «князю великому Дмитрию Московьскому бышеть розмирие съ тотары и съ Мамаемъ». В 1376 году к Олегу Рязанскому пришли «татары и люди отъ Мамая» [2].
У справедливості цих геополітичних розкладів можна переконатися, подивившись на карту державних утворень ХIV ст. (рис. 7), на якій держава половецького хана Кията Мамая має кордон із своїми союзниками литовсько - руською державою та ворожими їм московськими і татарськими ордами.
Отже, волзькі та сибірські татари на чолі з ханом Тохтамишем воювали разом із московитами,очолюваними Дмітрієм Донським, проти коаліції українських держав - Литовсько - руського князівстваВітовта та українсько - кримської Орди хана Мамая.
Тохтамиш, як відомо, прагнув стати головним ханом Золотої Орди, яка в той час перебувала в перманентній боротьбі за владу, а Дмітрій - зменшити податки, сплачувані зазвичай в Золоту Орду [15].
Агресором у 1380 році виступило московсько - татарське військо, яке, як нам розповідають імперські російські історики [5; 6; 7; 12], боролося з «монголо - татарським ярмом». Саме тому бій відбувається «в землі половецькій», що і відмічається в так званих «пам'ятниках куликовського циклу» [11].
До цих половецьких земель, таким чином, ми можемо віднести Рязанське князівство, очолюване князем Олегом, який підтримував хана Кията Мамая (рис. 8).
Хан Мамай не очікував, що московські війська вдарять йому у 1380 році в тил у той час, коливін вів боротьбу з ханом Тохтамишем за лідерство в Золотій Орді. Тому він у поспіху зібрав ополчення, яке влаштувало «сталінград» московитам, не пропустивши їх у глиб українських земель.
Як відомо, московське військо Дмітрія Донського (який з переляку переодягнувся перед битвою рядовим воїном і, як кажуть, пересидів бій у кущах), далі не пішло в «землі половецькі» і 8 днів ховало убитих.
А військо хана Мамая, як нам свідчать імперські російські історики, «тікало» на південь України (ставка хана Мамая була біля м. Каховки Херсонської області), а через кілька днів якимось «незбагненним дивом» розбило московитів, відібравши у них все награбоване по дорозі в Мамаєв «Сталінград».
Насправді все дуже просто. Першу «сталінградську» битву на Куликовому полі великий українець хан Мамай «програв», а коли підійшли його основні війська московські «переможці» були розбиті і ще понад 100 років возили данину в Українське Причорномор'я.
Якщо кому і програв Кият Мамай, який очолював українців (черкасів та половців) і кримських татар, так це татарському хану Тохтамишу, який зумів скористатися великими втратами під час «куликовської кампанії» українсько - кримсько - татарського війська.
Хан, точніше беклярбек (прем'єр=міністр) Мамай, програв боротьбу за владу в Золотій Орді і не захотів кровопролиття, виїхавши до Феодосії (Кафи), де був підступно вбитий і... з царськими почестями похований Тохтамишем.
Від сина Кията Мамая ведуть свій рід князі Глинські, родові володіння яких були на землях Полтавської, Сумської та Черкаської областей України, з ним пов'язані родинними узами дворянські роди Острозьких, Вишневецьких, Ружинських та Шашкевичів [8; 9]...
І ще кілька цікавих фактів тепер уже із російської історії. Як відомо, київський митрополит Кіпріан (канонізований через кілька десятиліть після Куликовської битви) напередодні згаданої битви піддав анафемі і виключив з «православної партії» московського князя Д. Донського.
Проте в 1988 році офіційно відлучений від православної церкви і підданий анафемі«благоверный князь Дмитрий Донской» (який не брав участі в Куликовській битві), за рішенням Московського (золотоординського) патріархату став святим, долучившись таким чином до про клявшого його київського митрополита Кіпріана [15], котрий прокляв «благовірного князя» Такі ось кульбіти російської державної і православно - християнської історії...
Наостанок нагадаємо, що московські літописи недаремно називали хана Мамая еллінськимцарем. Це абсолютно зрозуміло, оскільки справжня Еллада - це Стародавня Україна(Причорномор'я, Приазов'я і Крим). А сам хан і козак Мамай походив із давнього скіфо - арійського роду Кият, який дав 16 династій царів Киянідів в Персії (ІІ-І тис. До н.е.), династію єгипетського фараона Кіяна (ІІ тис. до н. е.) і великого українця Чингізхана, про якого ми розповімо окремо.
Козак Мамай
Багата українська земля подіями, традиціями, людьми, повниться легендами ріка історії. Наш край – Нижнє Побужжя – це справжня гірська країна серед неозорих степів, Бузька Швейцарія, Первомайщина. Мабуть, ніде більше немає такої кількості скелястих островів посеред Південного Бугу. Збираючи легенди рідного краю в селі Мигія (поблизу Первомайська), ми з подивом з’ясували, що один з чисельних островів називають Мамаєвим або островом Мамая. Цей факт викликав безліч питань і роздумів у членів нашої пошукової групи.
Всім відомо, що чільне місце в українському народному малярстві посідає картина із зображенням козака-бандуриста.
В цьому образі знайшла відображення визвольна боротьба українського народу. Починаючи з ХVІІІ століття і до кінця ХІХ століття, цей сюжет був найбільш поширеним на території України. Його зображали на кахлях, скринях, на дверях, але найчастіше – на полотні.
Давня традиція і складний шлях розвитку цього улюбленого народного образу . Але при всій узагальненості він дуже близький до життя. Він -воїн, захисник Батьківщини, і в той же час , виконавець дум і пісень, втілював як матеріальну, так і духовну силу народу.
Ця картина чутливо реагувала на всі важливі події. Цей образ ототожнювали з улюбленими героями – Іваном Нечаєм, Семеном Палієм, Максимом Желєзняком. На всіх картинах зображений козак, який сидить з кобзою в руках:
Сидить козак
В кобзу грає,
Що замислить,
То все має …
Ще й досі у деяких домах жителів села Мигії зберігаються картини із зображенням козака. Він сидить під явором і грає на бандурі. Голова голена, чуприна ( оселедець ) за вухом, довгі вуса. Сам він у багатій, довгій куртці із золотим позументом і китицями, і «в широких, як море, шароварах». Біля нього на траві пляшка і склянка. На яворі висить його червона феска з китицею, порохівниця, а за плечима рушниця. Тут же у землю уткнутий спис і до нього прив’язаний кінь. Під картиною підпис: «А що ти на мене дивишся? Хіба не відгадаєш, відкіль родом і як звуть – нічичирк не знаєш. У мене ім’я не одне, а є їх до ката, як попадеш на мого свата Як хочеш назви, на все дозволяю, тільки крамарем не називай, бо за те полаю. Я ніколи не міряю по аршину, хіба кому із гвинтівки гостинця подарую у спину. Та правда. Случалось ярмаркувати і з ляхами кожухи на жупани міняти, та й горілочку добре куликати. Гай! Гай! Як я молодий бував, що то в мене за сила була, що, ляхів борючи і рука не мліла, а тепер здається, що і вона сильніша, ніж козак: з ляхами тільки день побитися, плечі і ніхто болять».
Але, переглядаючи різні ілюстрації картин в антології українського мистецтва, ми з’ясували, що пізніше ситуація змінилась. В 50-60 рр. ХУІІІ ст., крім козака з’являється бойовий кінь, предмети побут, навіть, елементи батальних сцен.
Характерною ознакою картин цієї групи є їх назва - „Козак Мамай”, „Мамай – сильний козак”, тобто безіменний досі образ прив’язали до учасника гайдамацького руху запорожця Мамая, що в 1750 р. розгромив місто Мошни та маєтності Любомирського. Схоплений командою генерала Леонтьєва, він був повішаний, а його голову в шапці настромили на палю і поставили на мосту в Торговиці. Андрій Марченко зняв з мертвої голови шапку, натягнув її і назвав себе Мамаєм. Новий Мамай знову громив панів на Черкащині в 1758 р. і загинув на полі бою. Деякі дослідники вважають, що козак Мамай був гайдамакою, але, за народними переказами і елементами картин, ми можемо стверджувати, що він був козаком - характерником .Тому навколо його образу так багато таємниць, розгадка яких криється на острові Хортиці. Адже Запорозька Січ була своєрідним військово – чернечим орденом зі своїм устроєм, організацією. Ієрархією. Кодексом та магічно-містичною практикою - її наявність становила характерну рису усіх західноєвропейських орденів, і у запорозьких козаків.
Іконографічність композиції картини «Козак - Мамай» засвідчують цілковито всі її дослідники. Наявність світового дерева у композиції свідчить про особливий часопростір зображення, адже це дерево, за народним уявленням , перебуває в центрі світу, тобто у священному просторі. Особлива роль світового дерева для людської свідомості визначається тим, що воно виступає ланкою між всесвітом (макрокосмосом) і людиною (мікрокосмосом) і є місце їхнього перетину.
Дерево у композиції народної картини Козак Мамай» може бути і деревом виконання бажань. Людина під цим деревом дістає своє бажання, сказане вголос чи подумки - здійснюються.
Ми дійшли висновку, що могутнє дерево , зображене на картині «Козак – Мамай» , безсумнівно дуб, священне дерево індоєвропейців. У районі села Мигії ми знайшли багато степових курганів, які були місцем захоронення козаків. своєрідною лінією перетину реального світу і потойбічного.
У міфологічному центрі світу, де проходить вертикальна вісь світу, стоїть священна гора, на якій зустрічаються небо із землею. Ця гора - архетипічний символ. Гора чи пагорб – це своєрідна небесна брама. Існує багато легенд про «закляті»козацькі скарби матеріального характеру, сховані в могилах. Такі скарби часто мають охоронців. Ними можуть бути запорожці, які зістарились під землею, охороняючи скарби. І які всілякими хитрощами намагаються знайти собі заміну. Або кам’яні баби, що їх у фольклорній традиції називали «мамаями». Досить часто подибуються варіанти, у яких скарб міститься безпосередньо під «мамаями». Мешкаючи у степах, козаки не мали інших орієнтирів, окрім штучно насипаних серед відкритого простору пагорбів. тому ми вважаємо, що ім’я своє цей козак одержав саме від назв кам’яних ідолів, біля яких проводив обряд ініціації як характерник.
Замріяний козак, змальований на картині під час перепочинку. Проте сам кінь вказує на сумнівний характер подібних тверджень, адже його зображено високо прив’язаним до списа і в динамічній позі, готовим до швидкого руху. Це вказує не лише на постійну готовність козака чинити опір, але й на те, що кінь відіграє певну роль у діях свого власника. Вказують на це і інші елементи картини.
Спис на українській народній картині «Козак Мамай» застромлено в землю під прямим кутом у безпосередньому центрі картини. Саме ратище часто використовувалося в легендах про козацьке характерництво як один із інструментів магічних дій. Цікаво, що в таких легендах спис виступав у поєднанні з конем, деревом і могилою. Як приклад, наведемо фрагмент оповіді „Як запорожці ману напускали”: «Забіжить козак Мамай у татарську землю, припне коня на прикорні, повтикає ратища на могилі та й спить. Діжде ночі орда і ну підкрадатись до нього. Підійде до могили, а перед нею де й не візьметься густий – великий ліс».
Кінь – передусім перевізник душ і поховальна тварина. Імовірно. Таке тлумачення функції коня існувало у скіфів, які проживали у Північному Причорномор’ї. Геродот подає цікавий опис їхніх поховальних звичаїв, зокрема роковинної тризни за померлим царем ритуально приносить у жертву 50 коней і 50 козаків. Із східно - слов’янського фольклору ми знаємо, що кінь постійно виконує роль перевізника – посередника між світами, цей мотив знаходить місце в сюжетах, що відображають давні обряди переходу.
Прийнято вважати, що замріяний козак змальований на картині під час перепочинку. Проте саме кінь вказує на сумнівний характер подібних тверджень, адже його зображення високо прив’язаним до списа і в динамічній позі, готовим до швидкого руху. Це вказує не лише на постійну готовність козака чинити опір, але й на те, що кінь відіграє певну роль у діях свого власника.
Якщо уважно придивитися до картини, можна помітити герб . Викликає певні сумніви припущення, що герб, зображений у композиції, дістався козакові від поляків, мав належати якійсь відомій шляхетській родині, що брала участь у війнах з козаками. Адже під картиною є текст, зафіксований у деяких варіантах : «… От лихва трохи угадала, що лошака подарувала, глянь на герб сей знаменитий, зверху он висить прибитий…». Проте у написі йдеться про дарованого поляками коня, а це не обов’язково може стосуватися і герба, до того ж у кількох варіантів ці фрагменти розділені крапкою. Зображений на картині герб містить не польську геральдичну символіку, а спрощене зображення коня, подеколи має і повністю пусте поле. Ми вважаємо, що це пояснює незнанням козаками і народними художниками польських гербів, які вони мали можливість бачити досить часто. На картині «Козак Мамай” йдеться про відсутність імені у зображеного козака, про таємницю, яку неможливо розгадати – вгадати ім’я. Пояснення ж герба як трофею від початку заперечує можливість аристократичного походження козака, а це не зовсім відповідає історичній дійсності, Адже козацтво, зокрема Запорозьке товариство, формувалось з аристократичних банітів, дрібного лицарства, а перші козацькі ватажки були високого князівського походження.
Все, що ми сказали, вказує на те, що у народній картині «Козак Мамай» існує кілька шарів змісту.
То ж чому острів на Первомайщині названий його іменем?
З підсвідомості дуже часто випливає пісня, колись популярна в наших краях:
А я бідний, безталанний,
Степ широкий – то ж мій сват,
Шабля й люлька – вся родина,
Сивий коник - то ж мій брат.
А наспівували її вечорами бабусі. І нікого не дивувало, що в свій час, селяни, що приїздили до міста, називали себе „степяками”- нащадками козаків Бугогвардійської паланки, що існувала над Бугом задовго до появи міст Одеси, Миколаєва, Херсона.
Напевно, саме оці підсвідомі спогади поступово перетворились на цілий ряд захоплюючих легенд. Одна з них стверджує, що козак Мамай родом з нашого Побужжя. Літописець села Мигія Іван Філіпович , священик місцевої церкви, писав, що в ХІХ ст. в селі Любомирка жив церковний сторож на прізвище Мамаєнко, який впевнено розповідав про походження свого роду від козака Мамая з Мигії. Через деякий час Мамаєнко приїздив на свою історичну Батьківщину в Мигію з єдиною метою – відвідати острів, названий іменем знаменитого пращура.
На користь саме цієї версії походження Андрія Мамаєнка говорить той факт, що в селі Мигія двері всіх будинків були розписані картинами з його портретом, адже стверджували, що він був не лише лицарем, заступником знедолених, але славився як характерник. Саме ця його слава народила ще одну легенду, що побутує в нашій місцевості.
Люди вірили, що козак Мамай не був страченим. Будучи в казематі, він маленьким шилом, яке не змогли відібрати під час арешту, намалював на стіні кущ калини, баского коня з чорною гривою. Сила уміння характерника оживила коня. Поки відкривали темницю, Мамай встиг вискочити на спину коня, що не мав однієї підкови. Кінь рвонув вперед, і в руках катів залишився лише старий чобіт козака. Саме цей чобіт був повішаний на шибениці замість славетного характерника. Зник вершник, а пам’ять про нього залишилася. З роками постать Мамая увійшла в народні легенди, стала улюбленим сюжетом в народному образотворчому мистецтві. Але офіційна наука довго заперечувала той факт , що ця людина існувала. Так, в енциклопедії зазначено, що „ Козак Мамай”- традиційна назва української картини, відомої в багатьох варіантах: „Козак –душа правдивая”, „Козак - бандурист” тощо, а ім’я Мамай не пов’язано з певною особою, а є назвиськом козака (з ХVІІІ ст. – гайдамаки) взагалі.
Та останні дослідження, проведені на території Мигії , свідчать про те, що таємниця походження козака Мамая на шляху до розгадки.
Ця книга – результат дослідницько-пошукової роботи учнів Первомайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №17.
Керівник:
Половинко І.А., вчитель української мови та літератури.
Консультанти:
Корж В.В., вчитель географії,
Слободенюк С.П., вчитель історії
За довідками звертатися:
55207 Миколаївська область
місто Первомайськ
вулиця Шолом Алейхема, 56
Телефони :
код 8 05161 4-23-77
8 066 5907161
E-mail:
tetyna_p@ukr.net
Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями
Немає коментарів:
Дописати коментар