"І зараз в горщечок наклала відьомських-всяких разних трав" / "And now in horschechok left any differently witch grass"

У чому ховала хмари Конотопська відьма? 

Твори класиків української літератури містять важливу інформацію для сучасних наукових студій. На мою думку, етнологами й керамологами вона використовується недостатньо. В даному дослідженні проаналізую матеріали з найвизначнішого бурлескно-реалістичного твору нашого земляка, харків’янина Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка – гумористично-сатиричної повісті «Конотопська відьма» (1833 р.), яка є своєрідною візитною карткою однієї з перлин Сумщини – міста Конотоп. У цьому творі, дбаючи про створення соціальної сатири, письменник із документальною точністю описав окремі сюжети побуту, які міг спостерігати в реальному житті. Серед них – застілля, внутрішня обстановка тогочасних хат, а також відьомські чаклування, де фігурує глиняний посуд – «глек», «носатка»,
«кухлик» («кухличок»), «водянчик», «глечик», «горщик» («горщок»), «дійничка», «миска», «тарілка», а також освітлювальний прилад – «каганець».

Оскільки в повісті багато описів застіль, закономірно, що найчастіше згадується посуд для напоїв, переважно – спиртовмісних (слив’янки, дулівки (з груш – дуль), тернівки й вишнівки). Зокрема, глеки й носатки – як місткості для подачі наливок до столу: «вицідили вони самотужки глек слив’янки, а далі і тернівки покуштували чи трохи», «Пазька внесла обідати і повну носатку дулівки», «…поївши добре вареників та карасів, у сметані жарених, та запивши сколотинами (бо се вже діялось після Петра), витягли самотужки по носатці тернівки, а вишнівкою на дорогу запили». Для споживання поданих напоїв герої твору зазвичай розливали їх у посуд менших розмірів – карватки (найвірогідніше скляні) й кухлі. Про це, зокрема, свідчать такі фрази: «дівко! а вточи лиш слив’янки! – то ми по кухличку, по другому вип’ємо», «та за кухлик, та давай знов смоктати з паном хорунженком». Але іноді напої пили безпосередньо з носаток. Це було зручно робити, адже ці посудини мали носики для зливання. Зокрема, сотенний писар Прокіп Ригорович Пістряка, не соромлячись обідати в конотопського пана сотника Микити Уласовича Забрьохи: «схопив носатку та, не наливаючи у карватку, так з неї усю дулівку і вицідив». Та й сам сотник «з журби цілісіньку ніч смоктав носатку, а Пазька, наньмичка його, знай доливала».

Кілька разів у «Конотопській відьмі» згадується посуд, призначений для тримання і споживання води  – «водянчик». Зокрема, у фразі: «він за один ковток чималий водянчик так і висушив…». Ймовірно, це діалектна назва, «водяного глечика» – тикви. Посудину для молока – глечик згадано побіжно «прийшли з поля і корови, і овечата; от їх тут ... доють, і молоко в глечики зливають». Не обійшовся автор і без найпоширенішого виду глиняного посуду в домашньому господарстві – горщиків, основне призначення яких – приготування їжі: «тут наша панночка і заходилась поратись і к сватанню прибиратись: хату миє, столи, лавки, мисники змива, птицю патра, локшину крише, горшки наставля, рушники налагоджує… так, що всі наньмички аж позасапувались від такого порання». З контексту фрази «підвечіркуючи, панич убрав аж п’ять мандрик та горщечок масляків, у маслечку та в сметані пряжених» –зрозуміло, що в горщечку не лише було приготовано гриби, але й подано їх до столу.

Більш детально Григорій Квітка описав використання горщиків у магічній практиці. Зокрема, конотопська відьма Явдоха Зубиха для приготування магічного зілля використовувала кашник (горщик для приготування густої страви (каші), що мав об’єм, здебільшого, 1-4 літри: «От як принесла, та й настановила кашник з водою; а бабуся достала з за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті, терличу та усього по пучечці всипала в кашник та й пристановила до вогню…», «а затим і горщок з зіллям став закипати. Бабуся, гукнувши на Йосиповну, щоб нічого не жахалась, узяла другу частку сліду Уласовичевого та й всипала у кип’ячий горщик і стала мішати, а сама аж у піч мов улізла, та що є духу і кричить…», «Вп’ять вража баба стала горщик мішати і вп’ять кричить у комин тії ж речі…».

«Превеликий» (за висловом Григорія Квітки-Основ’яненка) горщик (напевно, золінник – найбільший горщик, який використовувався для кип’ятіння води, прання білизни, купання дітей, тримання солонини й води, приготування страв на весілля чи похорон відьма використала як вмістилище для хмар: «Де то вже нема! – обізвалася Зубиха, лізучи з-під покутя і таскаючи превеликий горщик, ганчіркою зав’язаний. – Ось де я була; отсе доставала горщик з хмарами, що було заховала їх на тридев’ять рік».

У магічних діях відьма використала також і покришку (кришка для глиняного посуду): «…а сама достала у покришку жару і положила туди кусок страсної свічки та ладану, та клаптик тієї хустки, на чім становлять паску під свячення ….», водянчик: «От як коржик спікся, вона й дала його з’їсти Олені за три рази, запиваючи з водянчика водою, що нашептала бабуся», кухлик: «далі узяла з кухлика якоїсь води та, усе бормочучи, побризкала тою водою і себе, і жлукто усередині…», дійниці (ринки для доїння корів: «доставши аж п’ять дійничок, погасила каганець і пішла з хати доїти, кого їй треба було»,  тарілочку: «відьма, узяла жаб’ячої сметани та кобилячого сиру,  головок від тарані і, поскладавши на тарілочку, поставила перед свого котуся».

Миски і тарілки – основна ємність для подачі страв до столу, в творі згадано побіжно: «писар сидів сидів, мовчав мовчав, далі за ложку, та у ту ж миску… та й почав, як він каже, сокрушати перш борщ гарячий з усякою, мілкою рибкою, та пшоняну кашу до олії, далі захолоджуваний борщ з линами, а там юшку з миньками та з пшеничними галушечками, та печені карасі, та більш і нічого», «на столі недоїдено вареники, і дві ложки, і дві тарілки, і носатка, вже порожня, і дулівки катма!..».

Про місце розташування посуду в інтер’єрі хати свідчить сюжет щодо розглядин конотопською відьмою свого добра: «Ходить по хаті, ходить та й погляда на свої глечики, горщики, кухлики, де з усякого звіра і з усякої гадини є молоко, що вона з них понадоювала, перевертаючись до кожної матки усе різно, щоб не жахались і давались доїтись. А усі тії глечики, горщики, водянчики, кухлики стояли деяке на полиці, інше на миснику, було й на припічку, було й на самій печі; яке вже поставлене на сметану, а яке ще стояло під лавкою та край помийниці». Мисник – шафа для зберігання посуду – згадується і в інших сюжетах: «нехай не краде з неба хмар, не хова дощу у себе на миснику…» та «…дайте добру хлосту, поки верне дощі та роси, що, знаю, в неї на мисниках та на полиці».

Порівнюючи наведені Григорієм Квіткою-Основ’яненком відомості з тими, що зафіксовані науковцями, можна зробити висновок про їхню достовірність і точність. До речі, асортимент виробів і способи їхнього використання в «Конотопській відьмі» подібні до використаних у всесвітньовідомому творі Івана Котляревського – «Енеїді». Відтак, переконуємося, що «Конотопська відьма», за відсутності тогочасних наукових студій способів використання глиняного посуду в побуті населення України, є важливим джерелом для етнологічних та керамологічних досліджень. Григорій Квітка-Основ’яненко орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, «законсервував» елементи народного буття першої третини ХІХ століття. У тому числі, описавши способи використання майже всіх різновидів глиняного посуду, які побутували на той час у побуті й магічній практиці.

Понравилась статья? Поделитесь ей с друзьями