четвер, 12 березня 2015 р.

22 березня – «Сорок святих» / March 22 - "Forty Martyrs"

Українські традиційні обрядові печива 
Р.Данковська у праці «Етнографічне дослідження українських обрядових печив» (1926) детально розглянула і в систематичному порядку показала вказані обрядові печива. Понад 40 форм обрядових печив, що зустрілися в переглянутій нею етнографічній літературі, поділила на три головні категорії:
І. Печива, пов’язані з заняттями – хліборобством, скотарством, бджільництвом.
ІІ. Печива, пов’язані з різними моментами народного календаря, наприклад Різдво, Масниця, піст, Великдень, Маковія.
ІІІ. Печива, пов’язані з різними моментами побуту, наприклад, народини, хрестини, весілля, похорон, поминки.
При ближчому аналіз ІІ категорії обрядових печив, переконуємося, що частина їх зв’язана із скотарством, відноситься своїм походженням до першої категорії (різдвяні обрядові печива попервах були скотарськими) й частина ІІІ категорії відноситься так само до першої – поминальні печива попервах були хліборобськими. На цій підставі розглядає поминальні й частину весільних разом із хліборобськими.
І категорія: до українських хліборобських обрядів відносяться печива голубці, жайворонки, галопи, сорочачі вушка, виображення хліборобського знаряддя, як плуги, борони, хрести (хрестці), драбинки, коржі, пироги, пампушки, шулики, калачі.

Особливу групу серед цих печив становлять млинці, бублики, булки, книші. паляниці, гречаники, стовпці, що разом із тим є поминальними печивами. А калачі – весільними.
До скотарських обрядів мають найближче відношення виліплені з тіста виображення свійських тварин – коней, корів, ягнят, волів.
До обрядів із бджільництва – пряники.
До лісових промислів – горішки, горіхи, хліб із калиною.
ІІ категорія: До великодніх обрядів – паски.
До Святвечора – паляниці. На покуті, поряд із кутею та узваром, клали одну паляницю із сіллю зверху.
До масниці – вергуни, млинці, вареники, сорочачі вушка.
До постів – жиловники, жиляники.
В середохресний тиждень – хрестопоклонний, четвертий тиждень Великого посту, пекли з прісного тіста хрести. Перший з них залишали до часів посіву, і з’їдали в полі перед посівом.
ІІІ категорія: до весільних обрядів – верч, буханець, гуски, дивень, калач, коровай, лежень, лєпьошки, хліб-перепієць, товариш, велика шишка й маленькі шишки.
До інших побутових обрядів – брусаки тощо.
22 березня – «Сорок святих» – в цей день пекли з пшеничного тіста жайворонків, оскільки до цього часу прилітали перші провісники весни. І хрести, які їли на ниві, приїхавши сіяти. Підмічали, що птаха наносить сорок паличок у гніздо. Жайворонків пекли в кожній родині і окремими особами на продаж.
В українській слободі Новостріївці Курської губернії Гайворонського повіту вони мали форму птиці, тісто для них, виготовлене з пшеничного борошна, розкочувалося валком пальків 3 см завтовшки. Далі з нього звязували вузол поближче до якогось одного кінця. Менша частина тістяного валочка, що виходила з вузла. Служила за головку жайворонка, а більша була хвостом. Сам вузол був за тулую. На голові робили дзьоб, витягнувши шматочок тіста і повздовжній (від дзьоба до тулуба) або поперечний гребінець (прищіпуючи тісто на голові). Де мали б бути очі – встромляли зернятка чорнушки, або рідше перець чи шматочки груші або ж порічки. Хвіст здебільшого залишився таким. Як він виходив із вузла, іноді розплескувався й розрізувався з країв на смужечки.
Серед жайворонків, що робилися в першій половині 1920-х років у Харкові та губернії на продаж, було виготовлене із пшеничного борошна, зустрічалися жайворонки середні, вершків 2,5 завдовжки і понад ½ вершків завширшки, маленькі – трохи більші 1 вершка завдовжки або плескуваті, або високі – біля 1 вершка заввишки. На голові в них видавалися гребінці, іноді пофарбовані червоною фарбою спереду і на хвості. Іноді тісто для жайворонків, виготовлене з пшеничного борошна, розкочували валком, один кінець якого розрізали ножем, мов хвіст у птахи, а на другому кінці робили голову з чубчиком і дзьобом. Замість очей – горошинку перцю. Крила робили із іншого шматка тіста, розкатавши так само його валком. Ним обводили голову, перехрещували на спині й розрізували кінці, мов піря (Данковська, 1926 С.201-202).
Р.Данковська подала відомості про те, що на Курщині в день сорока святих пекли жайворонків, що сиділи на спині в інших птахів – куликів. У обряді закликання їх брали участь діти з 5 до 15-16 років. Поховавши їх в солому, діти бігали навкого неї і припівували.
Іноді діти із цими жайворонками ходили вулицею і співали веснянки («пісь, пісь, покинь сани – візьми віз»), бігали із ними на городи, зустрічати весну, що повинно магічно допомагати танути снігові, а з другого боку – відзначало метеорологічну спостережливість народу, бо коли прилетять жайворонки, треба було ждати відлиги й лагодити вози.
В Купянщині, напікши жайворонків, «розносять їх по хатах, щоб гуси паслися краще, щоб не псувалися яйця, щоб добре виводилися всі молоді гусята» (Иванов П. Жизнь и поверья, С.81).
Інший вид печива «голубці», що вживаються за даними Павла Чубинського в українців як зображення птахів із тіста. Теж готувалися на свято Сорока святих.
Про сорт печива виображення птиць – про «галіопи» – одні відомості говорять, що вони являють із себе пироги «немов бузько з чубиком, ногами, крилами й хвостом». Пекли їх на Благовіщення, бо саме на цей час прилітають бузьки, тож і говорять: «Бусля, бусля, на тобі галіопу, а мені дай жита копу». Цей обряд аналогічний з печивом жайворонків і відноситься до весняних хліборобських обрядів і має за мету магічно викликати врожай на хліб, як це виходило із слів, що промовлялися при цьому. Д.К.Зеленін навів відомості стосовно старого чеського слова (зі словника А.Берголака 1825 року) holipa, що значить «скручені трубочками тонкі, круглі сочні з прісного тіста пшеничного». Це чеське слово походить із німецького Hohlippe.
Сорт печива «сорочачі вушка» виготовляли і на Курщині (Новостроївці, Грайв. повіту й Слонівці, Новооскільського повіту). Формою нагадували орган слуху. Вони виготовлялися з пшеничного борошна, води, солі й свинячого сала. Тісто для них розкачували дуже тонко, як на хворост, розрізали на квадратики 4-5 см завдовжки. Ріжки цих квадратиків загинали попарно в протилежні боки. Сформовані сорочачі вушка засмажувалися на сковороді в свинячому смальці. Їх пекли в кожній родині на різдвяні святки, на масниці і на заговини перед великим постом.

Печиво з пшеничного борошна «плуги», «борони», «погонич» випікали на Україні на свято Сорока святих і на хрестопоклонній неділі Великого посту, іноді їх пекли на весілля. Ці печива призначалися, без сумніву, для хліборобських обрядів. Що мали на меті «допомагати» оранці для щасливого засіву хліба.

Немає коментарів:

Дописати коментар